Людина, що сміється

Віктор Гюго

Сторінка 37 з 97

Він ненавидить світло, що освітлює його й гріє.

Примусити Джосіяну зазнати того, що тепер звуть вівісекцією, бачити її в конвульсіях на своєму анатомичному столі, розтинати її живу, різати її на шматки, як аматор, в той час як вона буде горлати, — така мрія чарувала Баркілфедра.

Джосіяна почувала себе цілком безтурботною; в своїй гонорній гордості вона нічого не хтіла знати й ставилася з призирством до всього. Жінки незвичайно здатні до зневаги. Несвідома, мимовільна й довірлива зневага — така була Джосіяна. Баркілфедро бувдля неї нікчемна річ і вона дуже здивувалась би, коли б сказали, що Баркілфедро так само людина.

Вона походжала й сміялася перед цією людиною, що скоса дивився на неї.

Він обмірковував, вижидаючи слушного випадку. *

Мірою того, як він ждав, збільшувалася його рішучість кинути в життя цієї жінки якийсь відчай.

Вижидання невблаганне.

А втім він сам собі наводив дуже гарні резони. Не слід думати, що шахраї не поважають себе. Вони усвідомляють для себе свої вчинки в високодумних монологах і починають їх дуже звисока. Як! Оця Джосіяна подала йому милостину. Вона кинула йому, як старцеві, декілька шагів із свого колосального багатства! Вона прикувала й пригвоздила його до безглуздої посади! Коли він, Баркілфедро, майже церковна людина, людина різноманітних і глибоких здібностей, особа вчена, що могла мати високий титул превелебности, тепер має за обов'язок складати реєстри черепків, що придатні Іову скребти свої болячки, коли він провадить своє життя на канцелярському горищі в тому, щоб поважно відтикати безглузді пляшки, які наповнено всякими морськими покидьками, й розшифрувати плісняві перґаменти, гнилу тарабарщину, погані заповіти і не знати яку нісенітницю, що її неможливо й прочитати, — то це була провина цієї Джосіяни. Як! Ця твар говорила йому "ти"!

І він не помститься!

І він не покарає цього виродка?

Аджеж тоді не було б на землі ніякої справедливости.

. X

ПОЛУМ'Я, ЩО ЙОГО МОЖНА БУЛО Б БАЧИТИ,

ЯКБИ ЛЮДИНА БУЛА ПРОЗОРА

X

Як! Ця жінка, ця навіжена, ця змислова мрійниця, діва до першого слушного випадку, цей шматок м'яса, що не встиг ще знайти свого покупця, ця безсоромність у княжеській короні, ця Діяна через свою гордість, що її не взяв перший-ліпший, може, як кажуть, — і я погоджуюся на це, — тільки тому, що не було слушного випадку, ця неправонароджена дочка поганця короля, що не мав розуму залишитися на місці, ця випадкова герцоґиня, що, бувши знатною панею, вдає з себе богиню, а коли б була бідна, то була б повією, ця самозванська леді, ця злодійка, що вкрала майно вигнанця, ця зарозуміла негідниця тому тільки, що він, Баркілфедро, одного дня не мав, де попоїсти, не мав притулку, була така нахабна, що посадовила його наприкінці стола й оселила його в якійсь дірці свого гидкого палацу, — де ж саме? Не має значіння де, може на горищі, а може й у льоху, — що їй за діло? йому довелося жити трохи краще, ніж льокаям, трохи гірше, ніж її коням. Вона зловживала його злиднями, щоб поспішити зрадливо стати в послузі йому, Баркілфедрові, як звичайно роблять багачі, щоб принизити бідних і прив'язати їх до себе, як гончаків, що їх ведуть на шворі. Крім того, що їй коштувала ця послуга? Послуга має ціну остільки, скільки вона коштує. В її будинкові було надто кімнат. Вона допомагала Баркілфедрові! Якого зусилля це вимагало від неї. Хіба вона з'їла хоч однією ложкою менше своєї черепахової юшки? Чи вона позбавила себе хоч чогонебудь в огидливому марнотратстві свого збитку? Ні. До цього збитку вона додала пиху, предмет розкошів — добре діло, як прикрасу на пальці, благодіяла вчену людину, взяла під свою охорону церковника. Тепер вона могла важно говорити: я перевожу благодіяння, я годую письменників, я вдаю з себе захисницю! Хіба не щасливий цей бідолаха, що натрапив на мене! Яка я прихильниця мистецтв. І все це за те, що вона поставила йому ліжко в поганій комірчині під дахом. Щодо посади в адміралтействі, то Баркілфедро дістав його через Джосіяну, — це так! Чудова посада! Джосіяна дала Баркілфедрові його сучасне становище. Вона створила його, — нехай так! Так, створила нічим. Менше, ніж нічим. Він почував себе на цій смішній посаді приниженим, параліжованим, покаліченим. Чим він зобов'язаний Джосіяні? Подякою горбатого до матері, що породила його калікою. От які ці привілейовані, пересичені люди, вискочні, обранці огидливої мачухи фортуни! І людина з талантом, Баркілфедро примушений витягуватися на східцях, вклонятися льокаям, видиратися кудись на горище, бути чемним, шанобливим, привітним, поступливим, приємним і завсігди мати на лиці побожну гримасу. Хіба тут немає чого шалено заскреготати зубами? А тимчасом вона одягає перлини на шию, грає в любов із своїм недоумковатим лордом Давидом Діррі Мойром, розпутниця!

Ніколи не приймайте послуг. Вас одурять. Не дозволяйте захопити вас, коли ви падаєте від знемоги. Вам поможуть. Тому, що в нього не було хліба, ця жінка знайшла достатній привід, щоб нагодувати його! З того часу він став її служником. Знесилення шлунка, і ви на ціле життя на ланцюзі. Бути зобов'язаним — значить бути експлуатованим. Щасливці, могутні, користаються з момента, коли ви простягаєте руку, щоб покласти в неї шага і щоб з тієї хвилини, коли ви були слабкі, зробити вас рабом найгіршого ґатунку, рабом милостині, рабом, що мусить платити за милостину любов'ю. Яка ганьба! Яка неделікатність! Яке приниження для вашої гордости! І тут усьому кінець:

от вас прирекли навіки вважати за добру цю людину, вважати за гарну цю жінку, залишатися на другому плані підлеглим, хвалити, приплескувати, захоплюватися, улещувати, вклонятися, натирати собі на колінах мозолі від коліновклінности, підсолоджувати ваші слова, коли вас гризе злоба, коли ви душите крик лютости, коли ви маєте в собі більше дикого обурення й більше гіркої піни, ніж океан.

В такий спосіб багачі приборкують бідного.

Клей доброго діяння пристає до вас, паскудить вас і назавжди топить вас у бруді.

Милостиня непоправна. Вдячність — параліж. Благодіяння — клейка й огидлива сумішка, що одбирає в вас волю рухів. Ненависні багатії, що їх жалісливість грубо ображає вас, знають це. Справу закінчили. Ви — їхня річ. Вони купили вас. За скільки? за кістку, що вони одняли її в свого собаки, щоб дати вам. Вони кинули в вас цією кісткою. Вас остільки ж побили, як і допомогли. їм однаково, чи ви обгризли кістку, чи ні? Ви ж маєте місце в закутку. Так дякуйте ж! Дякуйте назавжди! Обожнюйте ваших панів. Завжди схиляйте перед ними коліна. Благодіяння містить у собі підлеглість, що її мають на думці й що ви погодилися на неї. Вони вимагають, щоб ви почували себе нікчемністю, а їх вважали за богів. Ваше приниження звеличує їх. Ваша кривина вирівнює їх. В їх голосі звучить легкий відтінок зухвальства. Родинні пригоди — весілля, хрестини, вагітність, родини — все це торкається васУ них народилося вовченя, — гаразд, ви складайте сонета. На те ви й поет, щоб плазувати. Хіба ж це не те саме, що хапати зорі з неба! Ще трохи, й вони примусять вас носити свої старі черевики.

"Хто це там у вас, моя люба? Який він бридкий. Що це за людина?" — "Я не знаю, — це якийсь писака, що живе в мене на хлібах". — Так розмовляють проміж себе оці гиндички. І навіть не знижують голоса. Ви чуєте це й залишаєтеся машинально чемним. А втім, якщо ви хворі, то ваші пани посилають до вас лікаря. Не свого. При нагоді вони довідуються про вас. Вони не тієї самої породи, що ви, вони неприступні для вас, і тому бувають привітні. Височінь, на якій вони стоять, робить їх такими, що до них легко пристати. Вони знають, що стати на рівну ногу з ними неможливо. З призирства до вас вони ввічливі. За столом вони кивають вам головою. Іноді вони навіть знають, як пишеться ваше ім'я. Вони примушують вас почувати, що вони ваші захисники, в той спосіб, що наївно топчуть ногами все те, що у вас є вразливого й делікатного. Вони знущаються з вас з добрістю!

Хіба це не ганебно?

Звичайно, треба покарати Джосіяну. Слід дати їй зрозуміти, з ким вона має діло!

В чім її заслуга? Вона зробила звичайне діло — з'явилася на світ, щоб засвідчити безглуздя свого батька й безчестя своєї матері; вона так милостива до нас, що народилась, за цей, власне, публічний скандал їй заплатили мільйони, дали їй землі й замки, заказані рибництва, лови, озера, ліси й не знаю, що ще. А вій, Баркілфедро, вчена й працьовита людина, що віддався роботі, що набив свої очі й мозок товстими книжками, що згноїв себе в книгарнях і в науках, що має незвичайний розум, що міг би дуже добре командувати арміями, що міг би писати трагедії, як Отвей і Драйден, коли б захотів, він, що його створено бути імператором, він зведений до того, щоб дозволяти цій нікчемності не допустити йому здохнути від голоду. Чи може йти ще далі нахабство цих багачів, мерзотних обранців випадку? Вони вдають, що великодушні з нами, охороняють нас і всміхаються нам, нам, що з насолодою випили б іхню кров, а потім ще й облизали б собі губи! Чи може бути жахливіша несправедливість, що погана інтриґанка може добродіяти, а людину високого розуму засуждено збирати такі крихти, які падають з такої руки? І що це за громадянство, що має в основі непомірність і несправедливість? Хіба б не слід було схопити все за чотири кінці й кинути до стелі все разом — й скатерку, й бенькет, і оргію, і пияцтво, и п'яниць, і гостей, і тих, що сидять за столом, підпершися на обидва лікті, й тих, що рачки лазять під столом, і нахабників, що дають, і ідіотів, що беруть, і виплюнути це все в ніс богові и кинути до неба всю землю.

А тим часом встромимо наші кігті в Джосіяну.

Так мислив Баркілфедро. Це були ричання, що він мав їх у своїй душі.

Це є звичка заздрісників виправдовувати себе, примішуючи до своїх персональних образ громадське зло. Всі дикі форми жагучої ненависти блукали в цьому жорстокому розумі. На старовинних півкулях п'ятнадцятого століття в кутку можливо було знайти велику невиразну просторінь без обрисів і без назви, де написано таких три слова: Ніс sunt leonesх. Такий темний куток є так само і в людині. Пристрасті бродять і киплять десь в нас, і про темний куток нашої душі теж можна сказати: тут живуть леви.

Чи були ці дикі міркування Баркілфедра абсолютно безглузді? Чи бракувало їм певної розсудливости? Доводиться визнати, що не зовсім.

Баркілфедро, на жаль, передчував невдачу.

34 35 36 37 38 39 40