Вітер не слабшав, і "Вікторія" все мчала в повітряному просторі. Але мчала вона в дещо іншому напрямку, ніж вранці, і тому о дев'ятій годині вечора замість берегів озера Чад перед їх очима була все ще пустеля.
Кеннеді звернув на це увагу свого друга.
— Це не так важливо, — відповів той, — аби нам повернутися на південь. Якщо на шляху попадуться міста Борну, Вудди або Кука, я без вагання зупинюся в одному з них.
— Ну, раз ти задоволений напрямком вітру, то і я нічого не маю проти. Тільки одного я прагну: щоб нам не довелося переправлятися через пустелю подібно до тих нещасних арабів. Те, що ми бачили з тобою, Семюель, просто жахливо.
— Це трапляється далеко не рідко. Переходи через пустелю взагалі набагато небезпечніші, ніж через океан. Пустеля містить в собі всі небезпеки моря аж до можливості в ній потонути, додаючи до них ще нестерпну втому і всілякі негаразди.
— Мені здається, що вітер стихає, — зауважив Кеннеді, — піщаний пил не так вже густий, хвилі піску менш високі, горизонт світлішає.
— Тим краще! А тепер треба озброїтися підзорною трубою і уважно стежити за тим, що може показатися на горизонті.
— Це вже я беру на себе, Семюель, і як тільки з'явиться дерево, зараз же скажу тобі.
І Кеннеді, з підзорною трубою в руках, зайняв спостережний пост в передній частині кошика.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П'ЯТИЙ
Історія Джо. — Острови племені біддіома. — Поклоніння. — Затонулий острів. — Береги озера. — "Дерево змій". — Подорож пішки. — Страждання. — Москіти і мурахи. — Голод. — Поява "Вікторії". — Її зникнення. — Відчай. — Болото. — Останній крик.
Але що ж відбувалося з самим Джо під час цих марних пошуків?
Кинувшись в озеро і виринувши на поверхню, він насамперед підняв очі вгору. "Вікторія" вже була високо в повітрі; вона продовжувала підніматися, все зменшуючись; незабаром, очевидно, потрапила в сильну повітряну течію і понеслась на північ. Друзі були врятовані.
"Ах, яке щастя, що мені прийшла в голову думка кинутися у Чад, — подумав Джо. — Звичайно, те ж саме без жодних вагань зробив би і містер Кеннеді: адже так просто, щоб одна людина пожертвував собою для двох інших. Простий арифметичний розрахунок ".
Заспокоївшись за долю своїх друзів, Джо став думати про своє становище. Він перебував посеред величезного озера, навколо якого жили невідомі і, можливо, люті племена. Доводилося виплутуватися з усієї цієї історії, розраховуючи тільки на власні сили. І все-таки він не дуже-то був переляканий. Ще до нападу кондорів, які, на його думку, вели себе нормально, як годиться хижакам, Джо помітив на горизонті острів, і ось тепер, позбувшись частини свого одягу, він вирішив дістатися до нього, пустивши в хід все своє мистецтво плавця. Відстань в п'ять-шість миль його анітрохи не бентежила.
Пропливши години півтори, Джо значно наблизився до острова, але тут його стала турбувати думка про алігаторів; спочатку вона тільки промайнула, але потім цілком заволоділа їм. Адже він знав, що вони водяться на берегах цього озера, і йому була добре відома ненажерливість цих величезних тварин. Як не схильний був Джо все на світі знаходити природним, але тут він все ж не міг не відчути непереборного хвилювання. Він не на жарт боявся, що м'ясо білої людини, чого доброго, особливо припаде до смаку крокодилам, і тому наближався до берега з надзвичайною обережністю. Сажнів за сто від берега, на якому росли тінисті зелені дерева, на нього повіяло різким запахом мускусу.
"Ну ось! Чого боявся, на те і наткнувся: крокодил, значить, тут поблизу ", — промайнуло в голові Джо.
Поспішно пірнувши, він все ж зачепив за якесь величезне тіло, яке шкрябнуло його своєю лускатою шкірою. Бідолаха, вважаючи себе безнадійно загиблим, стрімко рвонувся вперед і поплив з усіх сил. Виринувши, він перевів дух і знову зник під водою. Так провів він чверть години в невимовному страху, який він при всьому своєму філософському відношенні до життя не міг подолати. Йому все здавалося, що він чує за собою клацання величезних щелеп, готових схопити його. Як можна тихіше поплив він під водою — і раптом відчув, що хтось схопив його за руку, а потім поперек тіла.
Бідний Джо! Останнє, що промайнуло у нього в голові, була думка, про доктора. Він став відчайдушно боротися і відчув, що його тягнуть не на дно, як зазвичай поводяться зі своєю здобиччю крокодили, а, навпаки, на поверхню води.
Коли Джо перевів дух і відкрив очі, він побачив біля себе двох чорних, як смола, негрів. Ці африканці, дивно кричачи, міцно тримали його.
"Ось воно що! — не міг утриматися, щоб не вигукнути, Джо. — Замість кайманів негри. Ну, мені це подобається більше! Але як ці молодці наважуються купатися в тутешніх місцях! "
Джо не знав, що чорношкірі мешканці берегів і островів озера Чад спокійнісінько купаються у водах, що кишать алігаторами, абсолютно не звертаючи на них уваги, бо місцеві земноводні мають заслужену репутацію досить нешкідливих тварин. Але хіба Джо уникав однієї небезпеки щоб лише потрапляти в іншу? Він вирішив, що це покаже майбутнє, і раз йому не залишалася нічого іншого, дозволив тягти себе на берег, не проявляючи при цьому ніякого страху.
"Вони бачили, звичайно. — говорив він собі, — як наша "Вікторія", немов якесь повітряне чудовисько, пронеслася над водами озера. На їхніх очах я впав, і вони не можуть не відчувати поваги до людини, що звалилася з неба. Подивимося, що вони стануть робити далі ".
Поки всі ці думки бродили в голові Джо, — він зі своїми неграми досяг берега. Тут він опинився серед кричущого натовпу обох статей, різного віку, але однакового кольору. Джо потрапив до племені біддіома, що відрізняється розкішною чорною шкірою. Йому не доводилося навіть червоніти за легкість свого костюма, бо він був "роздягнений" по останній місцевій моді. Раніше ніж Джо усвідомив, куди він потрапив, йому стало ясно, що він служить предметом поклоніння. Це заспокоїло його, хоча йому згадалася історія в Казехе.
"Я передчуваю, що знову зроблюся богом, яким-небудь сином Місяця, — думав Джо. — Ну що ж! Це ремесло не гірше будь-якого іншого, особливо коли немає вибору. Головне — виграти час. Якщо "Вікторія" знову з'явиться, то я, користуючись своїм новим становищем, розіграю перед своїми шанувальниками сцену чудесного вознесіння на небо ".
Тим часом натовп все більш і більш насувалася на нього, оточуючи щільним кільцем. Чорношкірі падали перед ним ниць, волали, доторкалися до нього руками. Добре ще, що їм спало на думку на славу почастувати божество, поставивши перед ним кисле молоко, товчений рис і мед. Добрий малий, який легко мирився з усім, з найбільшим апетитом знищив запропоноване йому частування, показавши своїм шанувальникам, як їдять в урочистих випадках боги.
Коли настав вечір, жерці взяли його шанобливо під руки і відвели в хатину, обвішану кругом талісманами. Входячи туди, Джо не без тривоги кинув погляд на купу кісток, навалених навколо цього святилища. Коли його замкнули в священній хатини, він міг спокійно обдумати своє становище. Весь вечір і частину ночі до нього долинали святкові пісні, бій барабанів, брязкіт заліза — звуки, ймовірно, дуже приємні для вух африканців. Під акомпанемент цієї музики навколо священної хатини йшли нескінченні танці. Негри хором кричали, горланили, виробляли судомні рухи тіла, корчили жахливі гримаси. Джо чув цей оглушливий шум, який проникав через стіни очеретяної хатини. Бути може, при інших обставинах Джо і сподобалися б влаштовані на честь його святкування, але тут його незабаром стали мучити досить неприємні роздуми. Як він не старався дивитися на речі з кращого боку, думка, що він загубився в цій невідомій країні, серед дикунів, здавалася йому безглуздою і сумною. Мало хто з мандрівників, які наважилися проникнути в ці місця, благополучно повернулися на батьківщину. Та й чи можна довіритися почуттям натовпу, що поклоняється йому? Він уже мав нагоду переконатися, як непостійні і неміцні блиск і велич. Він задавав собі питання, чи не дійде зрештою обожнювання до того, що його просто захочуть з'їсти.
Незважаючи на цю мало приємну перспективу, втома після декількох годин сумних роздумів все-таки взяла своє, і Джо досить міцно заснув. Він проспав би до ранку, якби раптом його не розбудило відчуття вогкості, яка звідкись з'явилася. Незабаром в хатині проступила вода, швидко піднялася йому до пояса.
— Що таке? — голосно промовив він. — Повінь, злива, катування? Ну, вже у всяким разі я не стану чекати, поки вода підніметься мені до горла.
І, плечем вибивши стіну, Джо опинився ... Та де ж? — У самому озері! Острова наче й не було. За ніч він занурився в воду, і на його місці було неосяжне озеро.
"Поганий край для хліборобів", — подумав про себе Джо і, змахнувши руками, знову пустив у хід своє мистецтво плавця.
Джо звільнився з полону завдяки явищу, не дуже рідкісного на озері Чад. Не один з його островів, здавалося б, міцних, як скеля, зник таким чином, і прибережним племенам час від часу доводилося давати притулок тим нещасним жителям зниклого острова, яким вдавалося врятуватися від страшної катастрофи.
Джо не знав цієї місцевої особливості, але не забув скористатися нею. Помітивши який човен, що блукав по воді він зараз же піднявся в нього. Човен цей, як виявилося, був грубо видовбаний з стовбура дерева. На щастя, в ньому знайшлася пара примітивних весел, і Джо поплив, користуючись досить швидкою течією.
— Ну, тепер треба орієнтуватися, — промовив він. — На допомогу мені прийде полярна зірка. Адже вона свою справу знає, всім вказує шлях на північ, так не відмовить і мені.
На превелике своє задоволення, він переконався, що дрейф якраз і несе його до північного берега озера, і віддався на його волю. Близько другої години ночі він пристав до миска, який поріс таким колючим очеретом, що він не міг припасти до смаку навіть філософу. Але на березі, наче навмисне для того, щоб дати йому притулок, росло самотнє дерево. Джо для більшої безпеки виліз на нього і не те щоб заснув, а скоріше продрімав там до світанку.
Як завжди в екваторіальних країнах, день настав відразу; Джо кинув погляд на дерево, що служило йому притулком вночі. Йому відкрилося таке несподіване видовище, що він остовпів.