Прямо напроти пролому в мурі башти були дверці, що вели до вирубаного в скелі склепу, який простягався далі в фундаменті башти під залом нижнього поверху.
Цей склеп, завалений на три чверті, був 1835 року розчищений — про це подбав Огюст Ле Прево, антиквар з Берне.
3. Підземна в’язниця
Цей склеп був підземною в’язницею. В кожній башті була така в’язниця. Цей склеп, як і багато карних льохів тієї епохи, мав два поверхи. Перший поверх, у який вели дверці, був склепінчастим, досить просторим приміщенням, на одному рівні із залом нижнього поверху башти. Через дві протилежні стіни цього приміщення і через усе склепіння йшли, глибоко врізаючись, дві паралельні борозни, наче колії від коліс. Та вони й справді були прориті колесами. Колись, за феодальних часів, у цьому приміщенні провадилося четвертування не таким шумним способом, як четвертування кіньми. Тут було двоє дуже міцних коліс, таких великих, що вони сягали від підлоги до стелі і торкалися обох протилежних стін. До кожного колеса прив’язували одну руку і одну ногу катованого, потім починали крутити ці колеса в різні боки, так що людину розривало на частки. Крутити треба було з чималою силою, через те й утворилися оті колії. Таку кімнату ще й тепер можна бачити у Віандені.
Під цим приміщенням було друге — справжня кам’яна яма. Потрапити туди можна було не через двері, а крізь діру. Засудженого, обв’язавши вірьовкою під руками, спускали туди, зовсім голого, крізь отвір у підлозі верхньої камери. Якщо він уперто хотів жити, йому в цю діру кидали їжу. І тепер ще можна побачити таку діру в Булонському замку.
У цю діру проходив вітер. Нижня камера, споруджена глибоко під землею, була скоріше колодязем, ніж кімнатою. З підлоги виступала вода і тягло крижаним повітрям. Холодний струмінь повітря убивав нижнього в’язня і давав змогу жити верхньому — він мав чим дихати. В темряві, — а там завжди було темно, — в’язень верхньої камери легко міг упасти в нижню. Якщо він чіплявся за життя, то мусив завжди стерегтися отвору в підлозі, а якщо життя гнітило, — отвір був засобом його позбутися. Верхній поверх був темницею, нижній — могилою. Такий поділ нагадував поділ у тодішньому суспільстві.
Це було те, що наші предки називали "кам’яним мішком". Нам ця назва нічого не говорить, бо зникло те, що вона позначала. Завдяки революції ми можемо байдуже вимовляти ці слова.
Зовні башти, над проломом, що сорок років тому був єдиним входом у неї, виднілася амбразура, ширша за інші бійниці, із якої звисали грати, погнуті й поламані.
4. Замок-міст
З протилежного від пролому боку до башти прилучався кам’яний міст на трьох арках, що сорок років тому ще досить добре збереглися. На цьому мосту стояв будинок, від якого лишилися тільки уламки. Від замка зберігся тільки почорнілий кістяк із видимими слідами пожежі, з дірами замість вікон, крізь які проходило світло. Наче скелет з порожніми орбітами, він стирчав поряд з привидом башти.
Тепер цю руїну цілком знесли, і ніякого сліду від неї не лишилося. Досить одного дня і одного селянина, щоб знищити створюване протягом багатьох віків багатьма королями.
Тург — селянською скоромовкою означає Тур-Говен, тобто Башта Говенів. Тург, який сорок років тому був руїною, а тепер став тінню, 1793 року був фортецею. Це була Бастілія Говенів, що охороняла з заходу вхід у Фужерський ліс, який тепер можна назвати хіба ліском.
Цю фортецю спорудили на великій кам’яній брилі, які трапляються між Майєною і Дінаном і розкидані всюди по лісах та луках, немов ними перекидалися титани в своїх сутичках.
Башта — це й була уся фортеця. Під баштою скеля, біля підніжжя скелі протікав один із тих струмків, що в січні вирують бурхливими потоками, а в червні пересихають.
У такому спрощеному вигляді ця фортеця в середні віки була майже неприступна. Міст ослабив її. Середньовічні Говени побудували її без мосту. Тоді пройти в неї можна було тільки хитким помостом, який можна було звалити одним ударом сокири. Поки Говени були віконтами, це їх задовольняло. Та коли вони стали маркізами і проміняли свою печеру на королівський двір, вони перекинули через струмок три кам’яні арки і зробили свою фортецю приступною з рівнини, як самі зробилися приступними для короля. Маркізи сімнадцятого та вісімнадцятого століть перестали дорожити своєю неприступністю. Привабливішим здавалося наслідувати життя королівського палацу, ніж додержувати заповітів предків.
Напроти башти, з західного боку, було досить високе плато, що спускалося до рівнини. Це плато підходило майже аж до башти і відокремлювалось від неї тільки глибоким ярком, де протікав струмок, доплив Куенону. Міст, що сполучав башту з плато, стояв на високих биках, і на них у XVII столітті побудований був невеликий замок. Він був зручніший для житла, ніж башта. Але звичаї були тоді ще грубі, сеньйори й далі жили в баштових кімнатах, схожих на камери в’язниці, а в мостовому будинку влаштували внизу кордегардію, над нею бібліотеку, а верхній поверх перетворили на горище. Високі вікна з маленькими шибками з богемського скла, пілястри між вікнами, різьблені медальйони на стінах, три високі поверхи з топірцями й мушкетами унизу, книжками посередині і мішками вівса угорі, — все це разом було трохи дико, але дуже аристократично.
Башта поруч була сувора й похмура.
Вона здіймалася над кокетливою будівлею в усій своїй зловісній висоті. З її височини можна було роз громити міст.
Ці дві будівлі, одна — масивна й різка, друга, сказати б, пригладжена, неприємно вражали невідповідністю своїх стилів. Хоч два півкола, здавалося б, мають бути подібними, проте немає нічого більш несхожого, як романська арка і класичний архівольт. Дивно було бачити цю башту, що пасувала до лісів, разом з мостовим замком, що пасував би до Версаля. Таке сполучення викликало жах. З суміші цих двох величей виходило щось дике, варварське.
З погляду воєнного мостовий замок, повторюємо, майже зраджував башту. Діставши прикрасу, вона втратила на силі. Тепер, після збудування мосту, вона була на одному рівні з плато. Лишаючись неприступною з боку лісу, вона стала вразливою з боку рівнини. Раніше вона панувала над плато, тепер плато панувало над нею. Закріпившись на плато, ворог легко міг захопити замок. Бібліотека й горище допомагали нападаючим на фортецю. Бібліотека й горище мають ту подібність, що і книги, і солома — добре горять. Для нападаючого, що хоче зробити пожежу зброєю, байдуже, чи палити твори Гомера, чи в’язку сіна — аби горіло. Французи довели це німцям, спаливши Гейдельберзьку бібліотеку, а німці французам, спаливши Страсбурзьку.
Отже, прибудування до Турга мостового замка було з погляду стратегічного помилкою. Але в сімнадцятому сторіччі, за Кольбера та Лувуа, Говени, як і Рогани та Ла Тремуйлі, були певні, що їм уже ніколи не доведеться бути в облозі. Проте будівники моста й замка вжили деяких запобіжних заходів. Вони передбачали насамперед можливість пожежі. Під трьома вікнами замка, з того боку, що від рову, була прикріплена на гаках, які можна було бачити ще півстоліття тому, міцна рятувальна драбина, така заввишки, як два перші поверхи замка. Потім вони передбачали можливість нападу: міст був ізольований від башти низькими й важкими залізними дверима. Ці двері замикалися великим ключем, який лежав звичайно в потайному місці, відомому тільки господареві замка. Вони були такі товсті й міцні, що витримали б не тільки удари тараном, а й удари гарматних ядер.
Щоб дійти до цих дверей, треба було перейти міст, а пройти в башту можна було тільки через ці двері. Іншого ходу не було.
5. Залізні двері
Другий поверх мостового замка, спорудженого на високих биках, був на рівні третього поверху башти. Якраз на цій висоті, для більшої безпеки, і зробили залізні двері. З боку моста вони відчинялися в бібліотеку, а з боку башти — у великий склепінчастий зал з колоною посередині. Зал цей, як уже говорилося, був другим поверхом башти. Він був круглий, як і сама башта, і освітлювався крізь довгі бійниці, що виходили в чисте поле, його стіни були нештукатурені, голі, проте дике каміння складене було дуже симетрично. Підіймалися в цей зал крученими сходами в стіні — річ дуже проста, коли мур п’ятнадцять футів завтовшки. В середні віки здобували міста, завойовуючи вулиці одну по одній, вулиці завойовували, здобуваючи будинки один по одному, будинки — здобуваючи одну по одній кімнати, а фортеці — здобуваючи один по одному поверхи. Тург з цього погляду був дуже вміло збудований. Башту здобути було важко. Поверхи сполучалися тільки незручними крученими сходами, пороблені навкіс двері були нижчі за людський зріст, треба було нахиляти голову, щоб пройти, а по нахиленій голові легко бити, і обложені за кожними дверима чатували на обложників.
Під круглим залом з колоною були дві подібні ж кімнати, а над ним — ще три. Завершувалась башта плоским кам’яним дахом, на який вела прикріплена зовні драбина.
Залізні двері були вроблені в п’ятнадцятифутову стіну якраз посередині, так що і з того і з того боку до дверей вела семифутова заглибина, коли ж двері відкривалися, то утворювався склепінчастий прохід.
Під цим склепінням з боку моста в товщі стіни був іще потайний хід на гвинтові сходи, які спускалися під бібліотекою на перший поверх.
На плато замок виходив глухою стіною, і міст тут уривався. Сполучався він з плато звідним містком, а що плато було вище головного моста, то коли звідний місток спускали, він лягав похило, упираючись нижчим кінцем у нижній зал, так звану кордегардію. Та навіть захопивши цей нижній поверх, нападаючі, щоб пройти до залізних дверей, повинні були заволодіти крученими сходами, що вели на другий поверх.
6. Бібліотека
Це була довгаста кімната, така завдовжки й завширшки, як міст. Вона мала єдиний вихід — через залізні двері. Глибокий прохід до них був замаскований з кімнати другими легенькими дверима, оббитими зеленим сукном. Стіни кімнати геть усі заставлені були від підлоги до стелі заскленими шафами прекрасної столярної роботи XVII століття. Шість великих вікон, по три з кожного боку, тобто по одному над кожною аркою мосту, освітлювали бібліотеку. З висоти плато через ці вікна було видно все в кімнаті.