Побачивши біля воріт свого дому розкішну карету з лакеями в королівській лівреї, які опустили підніжку екіпажа, нотарева дружина мало не схибнулася від щастя і так розгубилася, що не зразу познаходила свої рукавички, парасольку, ридикюль і довго не могла опанувати себе, а надто коли довідалася, що обер-шталмейстер заїхав по неї власною персоною. Уже сидячи в кареті й люб'язно дякуючи маленькому герцогові, вона раптом вигукнула в пориві великодушності:
— Ой, а як же Буча?
— Візьмемо й Буча,— сказав герцог, усміхаючись.
Приваблені блиском розкішного екіпажа, з порту збіглися люди і побачивши трьох низеньких чоловіків та високу сухорляву жінку, почали із сміхом перезиратися.
— Якби їх припаяти одного до одного,— сказав моряк із Бордо,— може, з трьох і вийшов би підходящий кавалер для отієї жердини!
— Чи не треба вам, пані, взяти із собою щось іще? — ввічливо поцікавився герцог, перш ніж віддати лакею наказ рушати.
— Ні, ваша ясновельможносте,— відповіла пані Латурнель, почервонівши, і глянула на свого чоловіка, ніби запитуючи: "А що я зробила поганого?"
— Його ясновельможність виявив мені високу честь,— зауважив Буча,— назвавши мою нікчемну особу щось. Адже такий бідний клерк, як я,— це взагалі ніщо.
Хоча це було сказано із сміхом, герцог почервонів і не відповів нічого. Можновладцям ніколи не слід жартувати з тими, хто стоїть нижче за них. Жарт — це гра, а в грі закладено поняття про рівність. Саме для того, щоб уникнути незручностей цієї тимчасової рівності, гравці мають право не впізнавати один одного, тільки-но закінчено партію.
Приводом для візиту обер-шталмейстера стала одна грандіозна справа: він хотів зробити прибутковими величезні простори земель — заболочену низину між гирлами двох річок, звідки колись відступило море. Рішенням Державної ради ці землі було віддано у власність дому д'Ерувілів. Ішлося ні більше, ні менше, як про те, щоб побудувати греблю-міст, яка регулювала б припливи й відпливи, осушити мулистий грунт на смузі завдовжки в кілометр і площею триста — чотириста арпанів, прорити канали і прокласти дороги. Коли герцог д'Ерувіль розповів про розташування цих земель, Шарль Міньйон звернув увагу співрозмовника на те, що треба зачекати, поки природа укріпить сипучі піски, покривши їх рослинністю.
— Тільки час, який за волею провидіння збагатив ваш дім, пане герцог, здатний довести до кінця цю справу,— сказав він на закінчення.— Розважливість вимагає зачекати років з півсотні, перш ніж братися за таку справу.
— Сподіваюся, це не останнє ваше слово, графе,— відповів герцог.— Приїздіть до Ерувіля і подивіться на все власними очима.
Шарль Міньйон відповів, що кожному капіталістові треба обміркувати таку пропозицію на свіжу голову і цим своїм зауваженням дав герцогові привід відвідати Шале знову. Модеста справила на обер-шталмейстера велике враження, і він став просити про честь прийняти її в себе, сказавши, що його сестра й тітка багато чули про панну де Лабасті й будуть щасливі познайомитися з нею. У відповідь на це прохання Шарль Міньйон запропонував особисто відрекомендувати дочку обом дамам, коли приїде до них із запрошенням на обід, який він дасть з нагоди новосілля у своїй колишній віллі, на що герцог дав згоду. Синя орденська стрічка, титул, а надто захоплені погляди герцога не залишили Модесту байдужою; але вона виявила неабияку тактовність у своїй розмові та в поведінці. Герцогові вочевидь хотілося якомога розтягти візит. Він поїхав, діставши запрошення бувати в Шале щовечора, бо ж хіба можливо для царедворця Карла X провести бодай один вечір без партії у віст? Отож назавтра Модеста мала побачити усіх трьох поклонників водночас.
Хай там що кажуть молоді дівчата і хай навіть логіка серця вимагає усе приносити в жертву заради обранця, все ж таки надзвичайно приємно бачити навкруг себе зразу кількох залицяльників, що намагаються тобі сподобатись,— причому людей видатних, знаменитих або з гучними іменами. Хай навіть це принизить Модесту в очах читачів, вона признавалася згодом, що почуття, висловлені в її листах, потьмяніли перед задоволенням зіткнути між собою три такі різні уми, трьох чоловіків, кожен з яких, окремо взятий, зробив би честь своєю пропозицією найвимогливішій родині. Одначе це самолюбне торжество було пригнічене почуттям смутку і злості — наслідком глибокої сердечної рани, хоч Модеста встигла переконати себе, що припустилася звичайної життєвої помилки — а хто їх не припускається? Отож коли батько запитав її з усмішкою:
— Ну як, Модесто, хочеш стати герцогинею?
Вона відповіла, зробивши насмішкуватий реверанс:
— Нещастя зробило мене філософом.
— Тобто ви волієте стати всього-навсього баронесою? — спитав її Буча.
— Або графинею,— зауважив батько.
— Як це? — жваво запитала Модеста.
— Якщо ти обереш Лабрієра, то він завдяки своєму становищу зможе домогтися від короля дозволу наслідувати мій титул і герб.
— О, якщо треба буде надіти маску, то цей вагатися не стане,— з гіркотою відповіла Модеста.
Буча нічого не зрозумів із цього ущипливого зауваження, значення якого могли розгадати тільки Шарль Міньйон із дружиною та Дюме.
— Вступаючи у шлюб, усі чоловіки надягають маску,— сказала пані Латурнель,— а жінки подають їм у цьому приклад. Скільки я живу на світі, все чую: "Такий-то чи така-то вигідно одружилися!" Виходить, для одного з подружжя шлюб виявився невигідним.
— Одруження — це як судовий процес,— сказав Буча,— одна сторона завжди лишається в програші. Але якщо одне з подружжя ошукує другого, то, значить, половина людей, поєднаних у шлюбі, розігрує комедію на шкоду другій половині.
— І який ваш висновок, вельмишановний Буча? — спитала Модеста.
— Треба якнайпильніше стежити за маневрами противника,— відповів клерк.
— А що я тобі казав, моя маленька? — зауважив Шарль Міньйон, маючи на увазі свою розмову з дочкою під час прогулянки біля моря.
— Шукаючи наречену, чоловіки надівають не менше личин, ніж матері своїм дочкам, коли хочуть спекатися їх,— зауважив Латурнель.
Отже, дозволено вдаватися до воєнних хитрощів? — спитала Модеста.
— Атож — і тій, і тій стороні! — вигукнув Гобенгейм.— Тоді у грі будуть рівні шанси!
Ця розмова відбувалася під час гри у віст, як то кажуть із п'ятого на десяте, причому кожен визнав за потрібне висловити свою думку про герцога д'Ерувіля: він вельми сподобався куцому Латурнелю, низенькому Дюме і карликові Буча.
— Я думаю,— сказала пані Міньйон з усмішкою,— що пані Латурнель і мій бідолашний чоловік видаються посеред вас справжніми велетами.
— На щастя для полковника, він не такого вже високого зросту,— відповів Буча, поки його патрон роздавав карти,— бо чоловік високий і водночас розумний — це виняток.
Без наведеної тут маленької суперечки про необхідність шлюбних хитрощів опис вечора, якого так нетерпляче ждав Буча, міг би видатися читачеві занадто розтягнутим, хоча очевидно, що принади багатства, навколо якого зосереджені всі інтереси нинішнього суспільства, так відверто описані у Ернестовій відповіді на Модестин лист і заради якого люди чинять стільки підлот, надають неабиякої значущості навіть дрібним подробицям приватного життя.
Наступного ранку приїхав доктор Деплен. Він пробув у Шале не більше години — поки посилали у Гавр по коней та запрягали їх у екіпаж. Оглянувши пані Міньйон, він сказав, що хворій можна повернути зір і призначив операцію через місяць. Звичайно, ця важлива лікарська консультація відбулася в присутності всіх мешканців Шале, які з трепетом чекали вироку видатного вченого. Знаменитий член Академії наук поставив хворій з десяток лаконічних запитань, пильно роздивляючись її очі біля вікна при яскравому денному світлі. Модеста була вражена, зрозумівши, яку вагу має час для цієї знаменитої людини. Вона побачила в його дорожній кареті багато книжок, що їх учений намірявся прочитати, коли повертатиметься до Парижа, звідки він виїхав напередодні ввечері, використавши ніч і для сну, і для подорожі. Швидкість і ясність, з якою Деплен відповідав на запитання пані Міньйон, його манери і діловий тон — усе це дало Модесті змогу вперше скласти собі правильне уявлення про талант. Вона усвідомила, яке провалля лежить між Каналісом, людиною пересічною, і Депленом — людиною більше ніж видатною. Талановита людина тішить свою законну гордість в усвідомленні власної значущості та в надійності слави, що її оточує, їй немає потреби пригнічувати простих смертних своєю величчю. Крім того, постійна боротьба із світом людей і речей не лишає їм дозвілля для хизування; до цього нікчемного засобу вдаються лише марнолюбні й самозакохані герої моди, які квапляться зібрати врожай скороминущого успіху з жадібністю митних чиновників, котрі стягують побори з усього, що трапиться їм під руку. Модеста тим більше була в захваті від славетного лікаря, що її витончена краса, здавалося, вразила навіть цього чоловіка, хоча йому доводилося лікувати безліч жінок, і він давно звик роздивлятися їх крізь лупу і зі скальпелем у руці.
— Було б справді прикро,— сказав він тим люб'язним тоном, яким іноді говорив і який так суперечив приписуваній йому різкості,— якби мати була позбавлена змоги бачити таку чарівну доньку.
Модеста сама захотіла накрити на стіл,— великий хірург погодився розділити з ними скромний сніданок. Потім вона, її батько й Дюме провели вченого, якого чекали ще багато хворих, до його карети, що вже стояла біля хвіртки. Очі в Модести сяяли надією, коли, прощаючись із Депленом, вона запитала:
— То моя люба матуся зможе мене побачити?
— Побачить, мій чарівний вогнику, обіцяю вам, що побачить,— відповів він, усміхаючись.— І я нездатний вас обманути, я теж маю доньку!
Карета рушила відразу по цих словах Деплена, сповнених несподіваної щирості. Ніщо так не розчулює, як проблиски доброти, властиві талановитим людям.
Візит хірурга став цілою подією і залишив у душі Модести світлий спогад. Екзальтована дівчина наївно захоплювалася цією людиною, чиє життя належало іншим і в якої звичка полегшувати людські страждання знищила прояви егоїзму. А коли увечері в Шале зібралися Гобенгейм, Латурнелі, Буча, Каналіс, Ернест і герцог д'Ерувіль, кожен привітав Міньйонів з радісною надією, яку подав Деплен.