Я врятував вам життя...
— Врятували нам життя?! — Лорду Джуліану аж дух забило і на якусь мить відібрало мову від такого нечу-ваного нахабства.— А що ви скажете про тих, що стали жертвами вашого нападу? Бог свідок, ви дорого за них заплатите.
Дон Мігель все ще посміхався.
— Можливо,— сказав він.— Усе можливо. А тимчасом ваше життя обійдеться дорого вам. Полковник Бішоп — людина з достатком, та й ви, мілорде, безсумнівно, теж багатенькі. Я подумаю і визначу суму вашого викупу.
— Ви все-таки підлий, кровожерливий, запеклий пірат, як я й передбачав! —^ спалахнув лорд Уейд.— І ви ще маєте нахабство називати себе адміралом військового флоту короля Іспанії! Побачимо, що скаже ваш король з цього приводу.
Посмішка на обличчі адмірала враз зникла. Гнів, що весь час розпирав душу пірата, нарешті знайшов вихід.
— Хіба ви не розумієте,— випалив він,— що я роблю з англійськими єретиками-собаками те саме, що вони роблять з іспанцями! Ви навіть боЛм прокляті, грабіжники, бандити! Я досить чесний, щоб діяти відкрито, від власного імені, а ви — ви підступні тварюки, нацьковуєте на нас своїх морганів, бладів, хагторпів і знімаєте з себе відповідальність за їх вчинки! Як той Пілат, ви умиваєте руки! — І він злобно засміявся.— А зараз хай Іспанія буде Пі-латом. Дозвольте їй зняти з себе відповідальність і перекласти її на мене, коли ваш посол з'явиться в Ескуріалі, щоб поскаржитись на піратські дії дона Мігеля д'Еспіноса.
— Капітан Блад, та й інші — не адмірали Англії! — вигукнув лорд Джуліан.
— Хіба? Я не певен цього. Звідки мені знати? Звідки знати про це Іспанії? Ви ж усі брехуни, англійські єретики!
— Сер! — аж захрипів від обурення лорд Уейд, і очі його спалахнули. За звичкою він ухопився за місце, де завжди [170] висіла його шпага, але, зрозумівши марність цього жесту, знизав плечима і зневажливо усміхнувся.— Звичайно,— сказав він спокійно,— це схоже на вас, ображати беззбройну людину, вашого бранця. Це так відповідає всьому тому, що я бачив і чув відносно честі іспанців.
Кров ударила в обличчя адмірала, і він, почервонівши, замірився, щоб ударити Уейда, але стримався,— можливо, під впливом щойно почутих слів,— рвучко крутнувся і вийшов, нічого не сказавши.
Розділ XIX
ЗУСТРІЧ
Грюкнувши дверима, адмірал вийшов, а лорд Джуліан, обернувшись до Арабелли, вдоволено посміхнувся. Він був певен, що поводився достойно в її присутності і тішився від цієї думки, як дитина.
— А все ж останнє слово сказав я,— не стерпів він і труснув золотистими кучерями свого парика.
Міс Бішоп, що сиділа коло стола, пильно глянула на лорда. Вона не поділяла його піднесеного настрою.
— Невже справа в тому, хто сказав останнє слово? А от мені не йдуть з думки ті нещасні з "Рояйл Мері". Більшість із них таки й справді вже сказали своє останнє слово. А в ім'я чого? Навіщо потоплено корабель і знищено понад два десятки людей? А скільки бідолах гине зараз у хвилях... Навіщо все це, питаю?
— Ви надто схвильовані, міс. Я...
— Схвильована?! — На устах у дівчини промайнула вимушена посмішка.— Запевняю вас, я спокійна. Я просто питаю вас, сер, навіщо іспанці зробили все це? Чого вони домагалися?
— Ви ж чули слова дон Мігеля! — Уейд нервово знизав плечима й додав: — Кровожерливість!
— Кровожерливість? — перепитала вкрай розгублена дівчина.— Хіба й таке ще є? Це ж дико, жахливо!
— Не заперечую,— погодився лорд.— Страшна річ.
— Я не можу збагнути цього. Три роки тому іспанці вчинили бандитський напад на Бріджтаун. Вони чинили такі звірства, що цьому зараз навіть важко повірити. Коли я пригадую все, що там творилося, то мені здається, що я бачила жахливий сон. Невже ці люди такі звірі?
— Люди? — здивовано перепитав лорд Джуліан.— Скажіть — іспанці, і я зразу ж погоджуся з вами.— Він, як [171] англієць, можливо, міг бути й необ'єктивним, характеризуючи одвічних своїх ворогів, але в його словах звучала правда: саме так поводяться іспанці в Новому Світі.— Клянусь, що все це Може виправдати вчинки таких людей, як Блад.— Арабелла здригнулася від останніх слів лорда, наче від холоду, а потім сперлась ліктями на стіл і, обхопивши долонями обличчя, замовкла, пильно вдивляючись перед собою.
Розглядаючи дівчину, його світлість помітив, що вона змарніла й зблідла. Щоправда, підстав для цього було багато. Жодна жінка з тих, яких він досі знав, не змогла б виявити такої витримки. За весь час він не помітив у неї бодай найменших ознак страху. Ні, Арабелла здатна будь-кого зачарувати!
В каюту зайшов слуга-іспанець з чашкою шоколаду і коробкою перуанських ласощів на срібному підносі, які він поставив на столі перед леді.
— Адмірал просив не відмовити,— сказав він, вклонився і вийшов. ,
Заглиблена в свої роздуми, дивлячись кудись далеко-далеко, Арабелла Бішоп не звернула уваги ні на слугу, ні на ласощі. Тим часом лорд Джуліан походжав уздовж вузької і довгої каюти, що освітлювалася верхнім люком і великими квадратними вікнами з корми. Каюта була розкішно обставлена: на підлозі — дорогі східні килими, вздовж стіни — книжкові шафи, а різьблений горіховий буфет мало не ломився від срібла. На довгому, низенькому сундуці під одним з вікон лежала гітара, прикрашена стрічками. Лорд Джуліан узяв гітару, нервово вдарив по струнах і поклав її на місце.
Потім він повернувся до Арабелли і сказав:
— Мене прислали сюди, щоб знищити піратство. Але, побий мене грім, якщо я не схильний згодитися з французами, які, безумовно, мають рацію, коли прагнуть зберегти піратство для приборкання цих іспанських мерзотників.
Така недоброзичлива характеристика іспанців незабаром дістала практичне підтвердження... Але поки що дон Мігель ставився до полонених досить чемно й уважно. І це в свою чергу доводило справедливість слів Арабелли, що поки їх тримають для одержання викупу, боятися за життя в них немає ніяких підстав.
Арабеллу з служницею та лорда Уейда поселили в окремих каютах. Бранці могли вільно ходити на кораблі, адмірал навіть запросив їх обідати разом з ним. Проте [172] дальші наміри його лишалися нерозгаданими, так само, як невідомо було, куди вони пливуть.
Спочатку "Мілагроса" у супроводі "Гідальго", що невідступно прямував слідом за нею, йшла на захід, потім, обігнувши мис Тібурон, повернула на південний захід. Вийшовши у відкрите море, звідки земля маячила ледве помітною хмаринкою на обрії, "Мілагроса" взяла курс на схід і... потрапила просто в обійми капітана Блада, що, як ми вже знаємо, прямував до Навітряної протоки. Це сталося на світанку другого дня. Марні розшуки свого ворога, на які дон Мігель витратив цілий рік, закінчилися раптом непередбаченою і вкрай несподіваною зустріччю. Такі вже стежки примхливої долі! Цього разу примхи її зайшли так далеко, що дон Мігель зустрів "Арабеллу" саме тоді, коли вона, відставши від інших кораблів своєї ескадри, опинилась у явно невигідному становищі. І дону Мігелю здалося, що нарешті щастя, яке весь час було на боці Блада, раптом посміхнулося йому, адміралові.
Міс Бішоп тільки що встала й вийшла, як і слід було сподіватись, у супроводі галантного джентльмена лорда Джуліана на шканці, щоб подихати свіжим повітрям. Вона одразу ж побачила перед собою великий червоний корабель, який колись мав назву "Сінко Льягас". Нахиливши вперед хмару білосніжних вітрил, корабель ішов їм назустріч. На грот-щоглі під подихом ранкового бризу тріпотів довгий вимпел із зображенням хреста св. Георга. Позолочені отвори для гармат у червоних бортах і золотавий вигнутий ніс корабля поблискували у промінні ранкового сонця. Арабелла; звичайно, не могла впізнати в ньому той самий "Сінко Льягас", який три роки тому їй уже доводилося бачити в нещасний для Барбадоса день. Для неї це був звичайний великий англійський корабель, який велично йшов до них. Дівчина відчула, як її проймає дрож: у ній раптом прокинулося почуття гордості за свою вітчизну, і вона навіть забула про небезпеку, що могла їй загрожувати, якщо між кораблями зав'яжеться бій.
Арабелла і лорд Джуліан вибігли на пів'ют і звідти захоплено спостерігали, як зближаються кораблі. Правда, лорд Джуліан не поділяв радості Арабелли. Вчора йому довелося пережити перший морський бій, і він відчував, що тих вражень йому вистачить надовго. Однак, як і раніше, я й тут підкреслюю, що зовсім не ставлю під сумнів хоробрість його світлості.
— Гляньте!— вигукнула Арабелла, показуючи на корабель. [173]
І невимовно вражений лорд помітив, що в очах у неї заіскрились вогники. "Чи розуміє вона, що зараз буде?" майнула в нього думка.
Та Арабелла враз розвіяла його сумніви, вигукнувши:
— Це англійський корабель! Він підходить до нас! Готується до бою!
— Тоді поможи йому, боже! — похмуро буркнув лорд.— Його капітан либонь божевільний. Починати бій проти таких двох сильних кораблів, як ці?! На що він сподівається? Якщо вони потопили "Ройял Мері", то що вони зроблять з ним?! Подивіться на цього диявола дона Мігеля! Який він огидний у своєму злорадстві.
Адмірал метався по шканцях, де гарячково готувалися до бою. Помітивши полонених, він махнув рукою і з зловісним вогником в очах, потворний від злорадства, показав на англійський корабель. Потім збуджено прокричав щось іспанською мовою, але слова його були заглушені галасом на палубі.
Лорд і Арабелла підійшли до поручнів пів'юта і почали спостерігати метушню. Дон Мігель, мов навіжений, гасав по шканцях і, розмахуючи підзорною трубою, віддавав накази. Гармаші вже запалювали ґноти; частина матросів згортали вітрила, інші натягали над шкафутом міцну мотузяну сітку для захисту від падаючих уламків рангоута.
Тимчасом за сигналом дон Мігеля "Гідальго" висунувся наперед і, порівнявшись з "Мілагросою", рухався за півкабельтових з правого борту. З високого пів'юта лорду Джуліану і леді Бішоп добре було видно всю метушню на "Гідальго". Помітили вони, що й на борту англійського корабля лаштуються до бою: там теж згортають вітрила, залишивши їх тільки на бушприті та бізань-щоглі. Отак, мовчки, без виклику або обміну будь-якими сигналами, супротивники зближалися, ніби заздалегідь вирішили, що сутичка неминуча.
Згорнувши вітрила, "Арабелла" трохи уповільнила хід, але так само неухильно йшла на зближення і вже вступила в межі обстрілу дрібних гармат з іспанських кораблів.