Гаррі Поттер і таємна кімната

Джоан Роулінґ

Сторінка 36 з 47

— Невже ніхто з учителів не помітив, Що нічого не сталося тільки зі слизеринцями? Невже не очевидно, що все це йде зі Слизерину, — Слизеринів спадкоємець, слизеринська потвора… Чому просто не взяти й не викинути звідси усіх слизеринців? — обурювався він під схвальні кивання і поодинокі оплески.

Персі Візлі сидів на кріслі відразу за Лі, але цього разу не поспішав викладати свої думки. Він був блідий і приголомшений.

— Персі шокований, — тихенько шепнув Гаррі Джордж. — Та рейвенкловська дівчина — Пенелопа Клірвотер, теж староста. Він, мабуть, не допускав, що потвора відважиться напасти на старосту.

Але Гаррі слухав його неуважно. Перед його очима й далі була Герміона, яка лежала на лікарняному ліжку, немов статуя. І якщо злочинців не зловлять якнайшвидше, то він приречений цілісіньке життя прожити з Дурслями. Том Редл доніс на Геґріда, бо, якби школу закрили, він мав би повертатися у маґлівський сиротинець. Гаррі тепер добре розумів, що відчував тоді Редл…

— Що нам робити? — прошепотів Рон йому на вухо. — Думаєш, вони підозрюють Геґріда?

— Треба піти й поговорити з ним, — вирішив Гаррі. — Я не вірю, що це знову він, але, якщо він колись уже випускав потвору, то знає, як дістатися до Таємної кімнати, а це вже непогано.

— Але Макґонеґел казала, що після уроків ми повинні сидіти у вежі…

— Я думаю, — ледь чутно вимовив Гаррі, — що прийшла пора знову витягти старий батьків плащ.

*

Гаррі успадкував від свого батька тільки одну річ — довгий і сріблястий плащ невидимку. Це була єдина можливість непомітно вислизнути зі школи, щоб відвідати Геґріда. Вони, як завжди. полягали на свої ліжка, зачекали, поки Невіл, Дін і Щеймус наговоряться про Таємну кімнату й нарешті заснуть, а тоді встали, знову одяглися й накинули плащ.

Подорож темним і порожнім замком — не найприємніша річ. Проте Гаррі, який не раз блукав уночі по замку, ще ніколи не бачив його таким багатолюдним після заходу сонця. Учителі, старости й привиди парами ходили по коридорах, вистежуючи щось незвичайне. Плащ невидимка не приховував шумів, тому, коли Рон спіткнувся усього за кілька метрів від Снейпа, який вийшов на чергування, виникла напружена ситуація. На щастя, Снейп чхнув саме тієї миті, коли Рон вилаявся. Друзі полегшено зітхнули, коли нарешті дійшли до дубових вхідних дверей і обережно їх відчинили.

Ніч була зоряна і ясна. Вони побігли в напрямку освітленого вікна Геґрідової халупи, і скинули плаща тільки тоді, коли підійшли до дверей.

Постукали, і тієї ж миті Геґрід рвучко розчахнув двері. Вони побачили скерований на них арбалет, а за Геґрідовою спиною голосно гавкав вовкодав Іклань.

— Овва! — здивувався він, опускаючи арбалет і дивлячись на них. — Що ви си тут робите?

— А це для чого? — запитав Гаррі, показуючи на арбалет, коли вони увійшли до хатини.

— Та то ніц… ніц… — буркнув Геґрід. — Я чекав. .. але йой, то пусте!.. Сідайте, я заварю чай.

Він, здається, не розумів, що робить. Розхлюпав воду, мало не загасивши вогонь; тоді розбив чайничок для заварки, нервово смикнувши своєю велетенською рукою.

— Геґріде, все нормально? — занепокоївся Гаррі. — Ти чув про Герміону?

— Ох, чув, чув!.. — відповів Геґрід надламаним голосом.

Він і далі нервово поглядав на вікна. Налив їм великі кухлики окропу (але забув налити заварки) і взявся якраз викладати на тарілку шматок фруктового пирога, як раптом хтось загрюкав у двері.

Пиріг випав у Геґріда з рук. Гаррі й Рон злякано перезирнулися, а тоді швиденько накинули плащ невидимку і заховалися в кутку. Геґрід пересвідчився, що їх не видно, схопив арбалет і знову рвучко відчинив двері.

— Добрий вечір, Геґріде!

То був Дамблдор. Він увійшов з надзвичайно серйозним виглядом. Слідом за ним з'явився досить чудернацький чоловік.

Незнайомець був низенький та огрядний, з розкошланим волоссям і стурбованим обличчям. Його одяг був напрочуд строкатий: смугастий костюм, яскраво червона краватка, довга чорна мантія й гостроносі пурпурові черевики. Під рукою він тримав зелений капелюх котелок.

— Це татів шеф! — ледь чутно видихнув Рон. — Корнеліус Фадж, міністр магії!

Гаррі боляче стусонув Рона ліктем, щоб той замовк.

Геґрід поблід і вкрився потом. Він важко впав у крісло і поглядав то на Дамблдора, то на Корнеліуса Фаджа.

— Погані справи, Геґріде, — заговорив Фадж, ковтаючи слова. — Дуже погані… Тому я тут. Чотири напади на учнів маґлівського роду. Це вже занадто. Міністерство повинне діяти.

— Та я… я ж ніколи!.. — благально глянув на Дамблдора Геґрід. — Ви знаєте, я ніколи, професоре Дамблдоре, прошу пана!..

— Корнеліусе, я хочу наголосити: Геґрід має мою цілковиту довіру, — спохмурнівши, звернувся до Фаджа Дамблдор.

— Слухай, Албусе, — зніяковів Фадж. — Геґрід має погану репутацію. Міністерство мусить щось побити, члени Ради опікунів уже зверталися до нас.

— А я ще раз тобі кажу, Корнеліусе: арешт Геґріда не допоможе анітрохи, — наполягав Дамблдор. Його сині очі палали вогнем, якого Гаррі досі ще не бачив.

— А ти стань на моє місце! — доводив Фадж, крутячи в руках капелюха. — На мене тиснуть з усіх боків. Треба, щоб усі побачили, що я вживаю заходів. Якщо виявиться, що то не Геґрід, він зразу повернеться і буде все гаразд. Але я мушу його забрати. Мушу. Це мій обов'язок.

— Забрати мене? — тремтячим голосом перепитав Геґрід. — Куди забрати?

— Лише ненадовго, — пояснив Фадж, уникаючи Геґрідових очей. — Це не покарання, Геґріде, а радше запобіжний захід. Якщо піймають когось іншого, тебе випустять і вибачаться перед тобою.

— Це не в Азкабан? — хрипко запитав Геґрід. Але перше ніж Фадж устиг відповісти, хтось знову загрюкав у двері. Відчинив їх Дамблдор. Тепер уже Гаррі дістав ліктем під ребра, надто голосно зойкнувши.

До Геґрідової хатини увірвався містер Луціус Мелфой, закутаний у довгу чорну дорожню мантію, з холодною вдоволеною посмішкою на вустах.

Іклань загарчав.

— Фадже, ти вже тут! — схвально вимовив він. — Добре, добре…

— Чого ти сюди приперся? — розлютився Геґрід. — Забирайся з моєї хати!

— Чоловіче дорогий, повір, я не маю жодної втіхи від перебування у твоїй… е е… і ти називаєш це хатою? — вишкірився Луціус Мелфой, оглядаючи маленьку Геґрідову хижу. — Я просто прийшов до школи, й мені сказали, що директор тут.

— А чого ти хотів від мене, Луціусе? — поцікавився Дамблдор. Він намагався говорити ввічливо, але його блакитні очі й далі палахкотіли вогнем.

— Жахлива річ, Дамблдоре, — ліниво відповів містер Мелфой, витягуючи довгий сувій пергаменту, — але члени Ради опікунів гадають, що тобі час відпочити. Ось наказ про тимчасову відставку — ти знайдеш там усі дванадцять підписів. Нам здається, що ти втрачаєш авторитет. Скільки тут уже було нападів?.. І ще два сьогодні, чи не правда? Якщо піде так і далі, то невдовзі у Гоґвортсі не залишиться жодного учня маґлівського роду! Це буде жахлива втрата для школи! Ми всі це знаємо.

— Ох!.. Не спіши! Слухай, Луціусе… — стурбовано заговорив Фадж. — Звільнити Дамблдора… Ні, ні!.. За нинішніх обставин цього не можна робити аж ніяк.

— Фадже, призначення або звільнення директорів належить до компетенції Ради опікунів, — спокійно урвав його містер Мелфой. — А оскільки Дамблдор не спромігся припинити ці напади…

— Стривай, Луціусе! Якщо Дамблдор не спромігся їх зупинити, — заперечив Фадж, верхня губа якого вкрилася потом, — то хто ж тоді зможе?

— Це ще побачимо! — відповів Мелфой з огидною посмішкою. — Та оскільки ми всі дванадцятеро проголосували…

Геґрід зірвався на ноги й черкнув стелю своєю чорною кудлатою головою.

— Мелфою, — гаркнув він, — а скільком із них ти погрожував або шантажував їх, доки вони си підписали, га?

— Знаєш, голубе, оця твоя навіжена вдача таки заведе тебе колись у халепу, — сказав містер Мелфой. — Я порадив би тобі, Геґріде, не кричати отак на варту в Азкабані. Їм це не дуже сподобається.

— Можеш забирати Дамблдора! — горлав Геґрід, аж вовкодав Іклань зіщулився й заскавулів у своєму кошику. — Забери його — і учні маґлівського роду не будут мати ані одного шансу!.. Будут нові трафунки!

— Заспокойся, Геґріде! — гостро зупинив його Дамблдор і глянув на Луціуса Мелфоя: — Луціусе, якщо Рада опікунів прагне моєї відставки, я, звичайно, піду.

— Але ж… — затнувся Фадж.

— Ні!!! — заревів Геґрід.

Дамблдор не відводив своїх ясно синіх очей від холодних сірих зіниць Луціуса Мелфоя.

— Однак, — дуже повільно й чітко — щоб ніхто не пропустив ані слова — вимовив Дамблдор, — ти побачиш, що насправді я покину цю школу тільки тоді, коли тут не лишиться жодної відданої мені людини. Ти також побачиш, що в Гоґвортсі завжди нададуть допомогу тому, хто її попросить.

На якусь мить — Гаррі був майже впевнений — Дамблдорові очі глянули в той кут, де зачаїлися вони з Роном.

— Чудові побажання! — сказав, уклонившись, Мелфой. — Нам усім, Албусе, не вистачатиме твоєї… е е… вельми специфічної манери роботи. Лишається тільки сподіватися, що твій наступник зуміє запобігти будь яким… е е… трафункам.

Він підійшов до дверей, відчинив їх і, вклонившись, випустив Дамблдора. Фадж, який і далі вертів у руках котелок, намірився пропустити вперед Геґріда, але той, не зрушивши з місця, набрав у груди повітря й повільно проказав:

— Якби хтось захтів щось знайти, нехай си піде слідом за павуками. Вони заведуть його куди слід. Це всьо, що я мав сказати!

Фадж здивовано глянув на нього.

— Всьо файно, я вже йду, — сказав Геґрід, накидаючи свою шубу з кротячого хутра. І вже виходячи з дверей слідом за Фаджем, знову зупинився і голосно додав: — А ще хтось мав би годувати Ікланя, поки мене тут не буде.

Двері з грюкотом зачинилися, і Рон скинув плаща невидимку.

— Ми вскочили в халепу! — прохрипів він. — Немає Дамблдора. Сьогодні можуть закрити школу. Без нього напади будуть щодня.

Іклань завив і почав дряпати зачинені двері.

— РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ —

Ароґоґ

На полях довкола замку вже відчувався подих літа; небо й озеро стали барвінково блакитними, а в оранжереях зацвіли великі, мов капуста, квіти. Але без Геґріда, якого разом з Ікланем раніше завжди можна було побачити з замкових вікон, цей краєвид не тішив Гаррі. Не краще, до речі, було і в самому замку, де все пішло шкереберть.

Гаррі й Рон хотіли відвідати Герміону, але до шкільної лікарні тепер не пускали відвідувачів.

— Ми не можемо ризикувати, — суворо попередила їх мадам Помфрі через шпаринку в лікарняних дверях.

33 34 35 36 37 38 39