— Ти ще тут? Якось воно дивно...
Вони зайшли на пошту. Рон для годиться почав прицінюватися до сови — гарно б вислати її Біллові в Єгипет, а Гаррі тим часом усе розглядав. На полицях до нього лагідно поухкувало не менше як триста сов — від сірих велетів до крихітних сов менестрелів ("Тільки для місцевої кореспонденції"), що могли вміститися на долоні.
Далі вони пішли в "Зонко", у якій юрмилася хмара учнів. Гаррі мусив рухатися надзвичайно обережно, Щоб, бува, не наступити комусь на ногу і не викликати паніки. Там було стільки всіляких дивовиж, що можна було задовольнити навіть найбожевільніші фантазії Фреда і Джорджа. Гаррі пошепки робив замовлення і передавав Ронові гроші з під плаща невидимки. Після "Зонко" їхні гаманці добряче схудли, зате в їхніх кишенях було повно какабомб, цукерок гикавок, мила з жаб'ячої ікри та чашок носогризів.
День був ясний, повівав легенький вітерець, тому вони проминули 'Три мітли" і вирішили прогулятися ще. Вилізли на пагорб і рушили до Верескливої Халупи з найкошмарнішими в усій Британії привидами. Халупа височіла над селом і навіть удень мала доволі моторошний вигляд: вікна були забиті дошками, а сад — здичавілий і вогкий.
— Навіть гоґвортські привиди її уникають, — сказав Рон, спершись на паркан. — Я розпитував Майже Безголового Ніка... він казав, що тут мешкає дуже мерзенна публіка. Ніхто не може сюди ввійти. Навіть Фред і Джордж не змогли пробратися...
Видираючись на пагорб, Гаррі спітнів і вже хотів був хоч на пару хвилин скинути плаща невидимку, як раптом зовсім поряд почулися голоси. Хтось підіймався до халупи з другого боку. То були Мелфой, Креб і Ґойл. Мелфой щось розповідав:
— ... ось ось прилетить сова від мого старого. Він мав бути на розгляді тієї справи, щоб розповісти про мою руку... як я, тіпа, не міг нею ворухнути аж три місяці...
Креб і Ґойл загиготіли.
— Хотів би я почути, як той волохатий дебіл буде захищатися... "Він си такий файний і безпечний"... Карочє, тому гіпогрифу гаплик...
Мелфой несподівано побачив Рона. Його бліде обличчя розпливлося в кривій посмішці.
— Що ти тут робиш, Візлі? — Мелфой перевів погляд на перекособочену халупу за Роновою спиною. — Що, хотів би тут пожити, га? Мрієш, тіпа, про власну спальню? Я чув, що вдома ви всі спите в одній кімнаті... це правда?
Рон наготувався стрибнути на Мелфоя, але Гаррі схопив його за мантію.
— Залиш їх мені, — прошепотів він Ронові на вухо.
Гріх було втрачати таку нагоду. Гаррі тихенько зайшов за спини Мелфоя, Креба і Ґойла, нахилився і набрав з землі цілу жменю болота.
— А ми тут саме говоримо про твого дружбана Геґріда, — сказав Мелфой. — Уявляємо, карочє, що він там меле Комітетові знешкодження небезпечних істот. Гадаєш, він голосно заскиглить, коли тому гіпогрифу відітнуть...
ХЛЯП!
Мелфоєва голова різко смикнулася і його біляве волосся забризкало болотом.
— Хто?... що це?..
Рон ухопився за паркан, щоб не впасти з реготу. Мелфой, Креб і Ґойл, роззираючись, закружляли на місці як божевільні. Мелфой стріпував болото.
— Що це було? Хто це зробив?
— Тут мешкають дуже мерзенні привиди, — мовив Рон таким тоном, ніби сповіщав прогноз погоди.
Креб із Ґойлом захвилювалися: їхні накачані м'язи проти привидів були безсилі. Мелфой злякано оглядав безлюдну місцину.
Гаррі прокрався по стежці до баюри зі смердючим зеленавим мулом.
ХЛЯП! ХЛЯП!
Цього разу свою порцію отримали Креб і Ґойл. Ґойл навіжено застрибав на місці, намагаючись струсити липку багнюку з маленьких тупих оченят.
— Це прилетіло звідти! — вигукнув Мелфой, витираючи обличчя, і показав на два метри лівіше від Гаррі.
Простягти руки, як сліпий, Креб рушив туди. Гаррі обійшов його ззаду, підняв якусь палицю і жбурнув Кребові в спину. Креб аж пірует зробив у повітрі — хто це кинув? Гаррі ледве стримував регіт. Оскільки Креб побачив лише Рона, то й рушив прямо на нього. Гаррі підставив ногу, Креб спіткнувся і наступив на краєчок Гарріного плаща невидимки. Плащ смикнувся — і в повітрі вигулькнуло обличчя Гаррі.
На якусь мить Мелфой закляк.
— А А А! — заверещав він, показуючи на Гарріну голову. Далі різко повернувся і кинувся бігти з пагорба вниз, за ним рвонули Креб і Ґойл.
Гаррі знову натяг плаща на голову, але було вже пізно.
— Гаррі! — сказав Рон, підступивши до того місця, де щойно висіла голова Гаррі, — краще тікай! Якщо Мелфой комусь про це розкаже... Ти мусиш бути в замку, і то негайно...
— До зустрічі, — кинув Гаррі і без зайвих слів побіг стежиною до Гоґсміда.
Чи Мелфой повірить у те, що бачив? Чи хтось повірить Мелфоєві? Ніхто не знав про плащ невидимку.. ніхто, крім Дамблдора. У Гаррі замлоїло в грудях: якщо Мелфой розповість, Дамблдор відразу все збагне.
Він примчав до "Медових руць", спустився по драбині в підвал, далі по кам'яній підлозі, заскочив у люк... скинув плаща, засунув його під пахву і помчав тунелем... А раптом Мелфой повернеться першим?.. Як швидко він знайде когось з учителів? Гаррі захекався, йому боліло в боці, але він не зупинявся аж до кам'яного жолоба. Плаща доведеться залишити тут, бо якщо Мелфой уже комусь розповів, то плащ його видасть. Гаррі сховав його в якомусь темному закутку і поліз догори. Спітнілі долоні ковзали по жолобу. Нарешті доліз до горба, торкнув його паличкою, виглянув і виліз назовні.
Горб зімкнувся, і тільки но Гаррі вистрибнув з за статуї, як почулися швидкі кроки.
То був Снейп. Він поспішав до Гаррі, аж його чорна мантія розвівалася за спиною.
— Ну, — ледве стримуючи зловтіху, вимовив він.
Гаррі намагався вдати безневинного, хоч його й зраджувало спітніле обличчя і брудні руки, які він миттю запхав у кишені.
— Іди за мною, Поттере, — звелів Снейп.
Гаррі пішов за ним сходами, непомітно витираючи руки об підкладку мантії. Вони спустилися до підвалів і зайшли у Снейпів кабінет.
Гаррі був там тільки раз, коли також потрапив у серйозну халепу. Відтоді банок з гидкою слизотою на поличках за столом побільшало. Вони виблискували від полум'я каміна, посилюючи й без того зловісну атмосферу кабінету.
— Сідай, — наказав Снейп.
Гаррі сів. А Снейп і далі стояв.
— Містер Мелфой щойно розповів мені химерну історію, Поттере, — почав Снейп.
Гаррі не озивався.
— Він сказав, що піднявся до Верескливої Халупи і там наштовхнувся на Рона — нібито самого.
Гаррі й далі мовчав.
— За словами містера Мелфоя, він розмовляв з Роном, аж раптом хтось кинув йому в потилицю велику жменю грязюки. Як це могло статися?
Гаррі спробував удати здивування.
— Уявлення не маю, пане професоре.
Снейп пронизував його своїм поглядом. Гаррі згадав, як він дивився в очі гіпогрифу і відчайдушно старався не кліпати.
— А тоді містер Мелфой побачив дивовижну з'яву. І знаєш, Поттере, що то було?
— Ні, — якомога природніше відповів Гаррі.
— Твоя голова, Поттере. Прямо в повітрі.
Запала довга мовчанка.
— Може, йому варто піти до мадам Помфрі, — запропонував Гаррі. — Якщо йому таке ввижається...
— Що робила в Гоґсміді твоя голова, Поттере? — стиха запитав Снейп. — Твоїй голові заборонено там бувати. Жодна частина твого тіла не має дозволу бувати в Гоґсміді.
— Я знаю, — Гаррі старався, щоб його обличчя не здавалося ні винним, ні переляканим. — По моєму, Мелфой мав галюци...
— Мелфой не мав жодних галюцинацій! — гаркнув Снейп і, впершись руками в поруччя Гарріного крісла, наблизив до Гаррі своє лице. — Якщо в Гоґсміді була твоя голова, то там була й решта твого тіла.
— Я був у ґрифіндорській вежі, — заперечив Гаррі. — Як ви й звеліли...
— А хто це може підтвердити?
Гаррі не відповів. Вузькі Снейпові вуста викривилися в єхидній посмішці.
— Отож, — випростався Снейп. — Усі, починаючи з Міністерства магії, намагаються захистити славетного Гаррі Поттера від Сіріуса Блека. Але ж славетний Гаррі Поттер не визнає ніяких правил. Нехай простаки переймаються його безпекою! Славетний Гаррі Поттер ходить, де заманеться, і йому начхати на наслідки.
Гаррі мовчав як риба. Снейп намагався його спровокувати і витягти з нього зізнання. Але цього не буде. Снейп не має ніяких доказів... поки що.
— Як ти нагадуєш мені свого батька, Поттере! — несподівано сказав Снейп, зблиснувши очима. — Він теж був на диво самовпевнений. Мав якісь там успіхи у квідичі, а тоді вирішив, що він недосяжний. Швендяв, задерши носа, зі своїми друзями й шанувальниками... аж моторошно, які ви схожі!
— Мій тато не задирав носа! — не стримався Гаррі. — І я також.
— І правила твій батько також не зневажав, — не вгавав Снейп, а його худе обличчя спотворювала злоба. — Правила існували для простих смертних, а не для володарів кубка з квідичу. Він був таким пихатим хвальком...
— ЗАТКНІТЬСЯ!
Гаррі раптом зірвався на ноги. Його охопила така лють, якої він не відчував ще з того останнього вечора на Прівіт драйв. Він не зважав, що Снейпове обличчя застигло, а його чорні очі скажено зблиснули.
— Що ти мені сказав, Поттере?
— Я сказав, щоб ви заткнулися і не згадували мого батька! — крикнув Гаррі. — Я знаю правду, ясно? Він урятував вам життя! Мені розповів Дамблдор! Якби не мій тато, вас тут би взагалі не було!
Снейпова пожовкла шкіра стала бліда, мов кисле молоко.
— А директор розповів, за яких саме обставин твій батько врятував мені життя? — просичав він. — Чи, може, він вважав, що ці деталі надто неприємні для делікатних вушок незрівнянного Поттера?
Гаррі прикусив губу. Він не знав подробиць і не хотів у цьому зізнатися. Але Снейп здогадався про це.
— Було б дуже прикро, якби в тебе, Поттере, залишалися фальшиві уявлення про свого батька, — з ненавистю примружився Снейп. — Може, ти уявляв собі якийсь неймовірно героїчний вчинок? Дозволь, я виправлю цю помилку — твій безгрішний батько зі своїми друзями вирішив утнути зі мною неймовірно смішний жарт. Він міг закінчитися моєю смертю, якби твій батько в останню мить не перелякався.Він не вчинив нічого відважного. Рятуючи моє життя, він просто рятував свою шкуру. Якби їхній жарт удався, його б вигнали з Гоґвортсу.
Снейп вишкірив свої криві жовті зуби.
— Виверни кишені, Поттере! — звелів він раптом. Гаррі не поворухнувся. Його мовби оглушило.
— Виверни кишені, або ми йдемо просто до директора! Виймай усе, що там є!
Гаррі похолов. Він поволі витяг торбинку забавок із "Зонко" і Карту мародера.