Приємна мавпа… Гарна мавпа… з великими очима й довгим хвостом. Чи можу я дати їй горіх?.. Ні, кричить мені доглядач. Тут-таки висить табличка, що годувати мавп не можна. Це шимпанзе. Чи можу я погладити його? Ні. Я хочу погладити шимпанзе. Ну, гаразд, піду подивитися на слонів.
Зовні ходять юрми освітлених сонцем людей у весняному одязі.
Елджернон лежить на купі своїх нечистот, нерухомий, і його запах стає нестерпним. А що буде зі мною?
28 липня
Фей знайшла собі нового приятеля. Я повернувся додому учора ввечері, щоб побути з нею. Я спочатку увійшов до своєї кімнати, щоб узяти там пляшку, а тоді вийшов на пожежну драбину. Але, на щастя, я заглянув у вікно, перш ніж увійти крізь нього. Вони лежали вдвох на кушетці. Дивно, але я сприйняв це спокійно, відчувши майже полегкість.
Я повернувся до лабораторії, щоб попрацювати з Елджерноном. У нього бувають хвилини, коли він виходить зі своєї летаргії. Уряди-годи він долає свій лабіринт, однак коли він помиляється й опиняється у глухому куті, то реагує ґвалтовно. Коли я повернувся до лабораторії, я заглянув до його клітки. Він був жвавий і підбіг до мене, ніби знав, чого я прийшов. Він прагнув працювати й, коли я посадив його крізь опускні дверцята у дротяну плутанку лабіринту, швидко пробіг до кінцевого ящика, в якому одержував свою винагороду. Двічі він подолав лабіринт успішно. На третій раз пробіг половину, зупинився перед роздоріжжям, а тоді вигнувся й побіг у хибному напрямку. Я розумів, щó станеться, й хотів засунути руку в лабіринт і дістати його, перш ніж він опиниться у глухому куті, але стримався і став спостерігати.
Коли він побачив, що біжить незнайомою стежкою, то став бігти повільніше і його дії стали непередбачуваними: старт, пауза, обкрутився, хотів бігти назад, потім знову побіг уперед, аж поки нарешті опинився в глухому куті, який спричинив йому легкий шок, повідомивши, що він припустився помилки. У цьому місці замість повернутися назад і знайти альтернативну дорогу, він почав робити кола, поскрипуючи, як грамофонна голка, коли вона дряпає платівку, перескакуючи з однієї борозенки на іншу. Він почав стрибати на стіни лабіринту, знову й знову, підстрибуючи й падаючи, і знову підстрибуючи. Двічі його кігтики застрявали у верхній плутанині дротів, і він дико верещав, падаючи і вдаючись до нових безнадійних спроб. Потім перестав стрибати й згорнувся в маленький тугий клубочок. Коли я його підняв, він не спробував розгорнутися й залишився в цьому заціпенілому стані. Коли я рухав його голову або ноги, вони піддавалися мені, наче віск. Я поклав його назад у клітку й дивився на нього, поки він вийшов зі ступору й почав рухатися нормально.
Я не міг зрозуміти причину його регресії – чи це спеціальний випадок? Окрема реакція? Чи йдеться про загальний принцип неминучої невдачі, типової для всієї процедури? Я повинен з'ясувати, в чому річ.
Якщо я це з'ясую й додам бодай крихту інформації до того, що вже було відкрито про затримку розумового розвитку й можливість допомогти таким, як я, то буду задоволений. Хоч би що сталося зі мною, я прожив тисячу нормальних життів, допомігши тим, які ще й не народилися.
Цього досить.
31 липня
Я майже досяг мети. Я її відчуваю. Вони всі думають, що я вбиваю себе, працюючи в такому темпі, але вони не розуміють, що я тепер живу на вершині ясності й краси, про існування якої ніколи не знав. Кожна моя частина налаштована на працю. Я всмоктую її у свої пори протягом дня, а вночі – у ту мить, коли я готуюся провалитися в сон, – ідеї вибухають у моїй голові, немов феєрверки. Немає більшої радості, аніж вибух розв'язаної проблеми.
Неможливо собі уявити, аби щось могло забрати від мене цю кипучу енергію, бурхливу радість життя, яка все заповнює. Враження таке, що все те знання, яке я накопичив у собі протягом останніх місяців, злилося докупи й підняло мене на вершину світла й розуміння. Краса, любов і правда об'єдналися в щось одне. Це радість. І тепер, коли я її знайшов, чи можу я її покинути? Життя й праця – найчудовіші речі, які може мати людина. Я закоханий у те, що роблю, бо відповідь на цю проблему перебуває в моєму розумі й скоро – дуже скоро – вона вибухне в моїй свідомості. Я хочу розв'язати цю проблему. Я благаю Бога, щоб Він допоміг мені здобути ту відповідь, яка мені потрібна, але якщо я її не здобуду, то погоджуся на яку завгодно відповідь і спробую бути вдячним за те, що маю.
Новий приятель Фей є вчителем танців у танцювальній залі "Зоряний пил". Я не можу звинувачувати її, позаяк у мене надто мало часу, щоби бути з нею.
11 серпня
Протягом останніх двох днів я зайшов у глухий кут. Нічого. Я десь зробив неправильний поворот, бо здобув відповіді на багато запитань, але не на те, яке для мене найважливіше: як регресія Елджернона впливає на головну гіпотезу експерименту?
На щастя, я знаю досить про процеси, які відбуваються в людському розумі, щоб надто не перейматися цією невдачею. Замість запанікувати й усе покинути (або, що навіть гірше, напружено шукати відповідей, які не приходять), я тимчасово відвернув свій розум від головної проблеми й дав їй спокій. Я дійшов так далеко, як міг, на рівні свідомості й перевів усі запитання на таємничий нижчий рівень. Це одна з непоясненних речей, як усе, чого я навчився, й увесь досвід, якого я набув, найдоцільніше застосувати до розв'язання моєї проблеми. Якщо я докладатиму надто багато зусиль, то це лише заморозить речі. Як багато великих проблем залишилися нерозв'язаними тому, що люди не знали, як до них підступитися, й мали надто багато віри в творчий процес і в себе, щоб мобілізувати весь свій розум над їхнім розв'язанням?
Тож я вирішив учора пополудні тимчасово відкласти свою роботу вбік і піти на коктейль до місіс Немур. Вона давала його на честь двох чоловіків із управління Фонду Велберга, які сприяли тому, щоб її чоловік одержав грант. Я хотів прийти з Фей, але вона сказала, що має побачення і взагалі краще піде на танці.
Я пішов на цей вечір, маючи намір бути приємним і завести друзів. Але цими днями мені було дуже важко спілкуватися з людьми. Не знаю, чия то була провина, моя чи їхня, але будь-яка моя спроба з кимось поговорити зазвичай закінчувалася через хвилину або дві, й бар'єри, які мене оточували, ставали дедалі вищими. Може, вони мене бояться? Чи просто байдужі до мене, а я байдужий до них? Я трохи випив і став блукати великою залою. Люди сиділи й розмовляли невеличкими групами, приєднатися до яких я вважав неможливим для себе. Нарешті місіс Немур помітила мене й відрекомендувала Гайраму Гарві, одному з членів керівництва фонду. Місіс Немур – приваблива жінка, десь років сорока, з русявим волоссям, густим шаром макіяжу й довгими червоними нігтями. Вона взяла Гарві під руку.
– Як посувається ваше дослідження? – поцікавилася вона.
– Так добре, як можна було сподіватися. Зараз я намагаюся розв'язати дуже важку проблему.
Вона запалила сигарету й усміхнулася мені.
– Я знаю, що всі, хто бере участь у проекті, вдячні вам, що ви вирішили приєднатися до досліджень і допомогти. Але думаю, ви воліли б працювати над чимось своїм. Мабуть, це нудно, продовжувати роботу когось іншого, аніж робити щось задумане й створене вами.
Вона висловлювалася досить категорично. Вона не хотіла, аби Гайрам Гарві забув, що її чоловік претендує на кредит від фонду. Я не втримався від спокуси відповісти їй тим самим.
– Ніхто нічого не розпочинає нового, місіс Немур. Кожен будує свою спробу на помилках попередників. У науці немає нічого справді оригінального. Значення має тільки те, що ти додаєш до суми вже відомого знання.
– Звичайно, – сказала вона, звертаючись радше до свого літнього гостя, аніж до мене, – дуже шкода, що містера Гордона не було тут раніше, аби він допоміг розв'язати ці невеличкі проблеми. – Вона засміялася. – Але, пробачте, я забула, ви тоді були не в тій формі, щоб приєднатися до психологічного експерименту.
Гарві засміявся, а я визнав за ліпше промовчати. Берта Немур не мала наміру дозволити мені взяти останнє слово, і, якби ця розмова тривала, вона ні до чого доброго не призвела б.
Я побачив, що доктор Штраус і Берт розмовляють з іншим чоловіком, який належав до керівників фонду – Джорджем Райнором. Штраус говорив:
– Проблема, містере Райнор, полягає в тому, щоб здобути достатні фонди для роботи над проектами, такими, як цей, що не обіцяють негайного прибутку. Коли гроші призначають для конкретних практичних цілей, ми не можемо працювати.
Райнор похитав головою й помахав великою сигарою невеличкій групі, що зібралася навколо нього.
– Реальна проблема – переконати управління, що цей вид дослідження має практичну цінність.
Штраус похитав головою.
– Я намагався довести, що ці гроші мають бути призначені для дослідницької роботи. Ніхто наперед не знає, чи той або той проект дасть практичну користь. Результати часто бувають негативними. Ми довідуємося, що те або те не годиться, – і це не менш важливо, ніж позитивне відкриття, для людини, яка працює в тій сфері. Принаймні вона тепер знає, чого їй не робити.
Підійшовши до цієї групи, я побачив дружину Райнора, якій я був відрекомендований раніше. Це була гарна жінка років тридцяти з чорним волоссям. Вона дивилася на мене пильним поглядом чи, радше, поверх моєї голови, ніби сподівалася, що на ній щось виросте. Я відповів їй не менш пильним поглядом, і вона збентежилася й обернулася до доктора Штрауса.
– Але як щодо нинішнього проекту? Чи сподіваєтеся ви застосувати винайдену техніку до інших людей, затриманих у своєму розвитку? Чи зможе світ застосовувати результати ваших досліджень?
Штраус стенув плечима й кивком показав на мене.
– Поки що рано про це говорити. Ваш чоловік допоміг нам залучити Чарлі до роботи над проектом, і дуже багато залежатиме від того, якими будуть його результати.
– Звичайно, – втрутився до розмови містер Райнор, – ми всі розуміємо необхідність здійснювати дослідження в таких сферах чистої науки, як ваші. Але ви тільки уявіть собі, якою високою стане думка про нас, якщо ми зможемо сприяти досягненню реального практичного методу досягнення перманентних результатів поза межами лабораторії. Це покаже світові, що ці дослідження принесуть велику реальну користь.
Я почав говорити, але Штраус, який, певно, відчув, щó я збираюся сказати, підвівся й поклав руку мені на плече.
– Усі ми в університеті Бекмана відчуваємо, що робота, яку здійснює Чарлі, має надзвичайно велике значення.