А отже, цей нарцисизм докорінно відрізняється від нарцисизму кота чи дитини, позаяк він відбувається під знаком цінности. Це керований нарцисизм, функційне і кероване обожнення вроди у сфері еталону цінности та обміну знаками. Це самозваблення тільки позірно виступає безкорисним, насправді ж у всіх своїх складниках воно керується нормою оптимального управління тілом на ринку знаків. Які б фантазми не розігрувалися в новітній еротиці, а заправляє ними раціональна економіка цінности, і в цьому полягає її відмінність від первісного чи дитячого нарцисизму.
Таким чином уся мода і реклама накреслюють контури автоеротичної Геоґрафії Ніжности і визначають напрямок її досліження: ви відповідаєте за своє тіло і повинні розглядати його як цінність, ви повинні інвестувати його, але не для втіхи, а відображенням та опосередкуванням знаків у масових моделях, за схемою престижу і т. п. Тут спостерігається дивна стратеґія: ми бачимо перехоплення і перенесення інвестиції тіла й ероґенних зон в інсценізацію тіла й ероґенности. Відтепер нарцисичне зваблення прив'язується до тіла чи до його частин, котрі об'єктивуються відповідною технікою, речами, порухами, грою знаків і познак. Цей нео-нарцисизм пов'язаний з маніпулюванням тілом як цінністю. Це керована економіка тіла, що базується на схемі лібідового символічного деструктурування, подрібнення і керованого реструктурування інвестицій, "реапропріяції" тіла за директивними моделями, а отже, під контролем смислу, за умови, що виконання бажання переноситься на код (*). Все це утворює щось на зразок "синтетичного" нарцисизму, який слід відрізняти від його двох класичних форм:
Первинний нарцисизм: змішаний стан.
Вторинний: інвестиція тіла як відмінности, себто Я-дзеркала. Інтеґрація Я через дзеркальне відображення (розпізнання) і через погляд іншого.
Третинний: "синтетичний" нарцисизм. Переписання деконструйованого тіла як "персоналізованого" Еросу, себто індексованого в функційних колективних моделях. Тіло гомоґенізується як місце промислового продукування знаків і відмінностей, мобілізується під знаком проґраматичного зваблення. Перехоплення амбівалентности на користь тотальної позитивації тіла як схеми зваблення, задоволення і престижу. Тіло як підсумовування часткових об'єктів, суб'єктом котрих є "ви" як предмет споживання(**). Перехоплення відношення суб'єкта до його власної тілесної недостатности самим тілом, що зробилося медіумом тоталізації, — це пречудово демонструється у фільмі "Презирство", де Брижіт Бордо розглядає частини свого тіла в дзеркалі, пропонуючи своєму коханцю кожну з них для еротичного схвалення, і завершується все це формальним підсумком тіла як об'єкта: "Ну, то ти любиш мене всю"? Тіло зробилося тотальною системою знаків, котра освячена моделями, під владою загального еквіваленту, яким виступає фалічний культ, — так само й капітал стає тотальною системою обмінної вартости під владою загального еквівалента грошей.
====
*Якщо посилатися на функцію літери у Леклера, себто ероґенну функцію диференційного запису й анулювання відмінностей, то побачимо, що сучасна система характеризується скасуванням функції відкриття літери на користь її ж таки функції закриття. Функція літери зруйнована — символічний запис щезає і замінюється структурним записом, абетка бажання замінюється абеткою коду. На зміну аналітичній амбівалентності літери приходить її еквівалентність у системі коду, буквальна її функційність як смислу (лінґвістичного). Тут літера дублюється й відображається сама в собі як повний знак, вона по-фетишистському інвестується як унарна познака замість ероґенної відмінности. Вона інвестується як фалос, в якому усунено всі відмінності. Втіха, яку отримує суб'єкт від скандування літери, підмінюється всього-навсього здійсненням бажання в фетишизованій літері. Отож, ероґенному тілу Леклера протистоїть не лише анатомічне тіло, але й (і надто ж) тіло семіурґічне, що створюється із повних кодифікованих позначників, значущих моделей здійснення бажань.
**Суб'єктом споживання, й зокрема споживання тіла, виступає не Я й не суб'єкт підсвідомости, — а "ви", "you" в рекламі, себто суб'єкт, котрого перехопили, фраґментували і перетворили за домінантними моделями, "персоналізували" і залучили до гри обмін/знак — "ви" тут виступає всього-навсього симулятивною моделлю другої особи та обміну, насправді це ніхто, це всього лиш фіктивний елемент, що служить задля підтримання модельного дискурсу. Це вже не те "ви", про яке зазвичай мовиться, а ефект роздвоєння коду, примара, що з'являється у глибині знакового свічада.
====
ІНЦЕСТОВА МАНІПУЛЯЦІЯ
Завдяки цьому обов'язковому нарцисизму відбувається новітнє "розкріпачення" тіла. "Вивільнене" тіло — це тіло, де закон і заборона, що колись іззовні цензурували стать і плоть, тепер немов би замкнулися в глибинах у вигляді нарцисичної змінної величини. Зовнішні обмеження обернулися в знакове обмеження, в замкнену симуляцію. І якщо пуританський закон передовсім виконувався в ім'я Батька і був спрямований на ґенітальну сексуальність і здійснювався насильницьким чином, то на сучасній фазі спостерігається мутація всіх цих характеристик:
тут вже немає насильства: це звичайнісінький тиск;
він уже не спрямовується головним чином на ґенітальну сексуальність, котра віднині зробилася повноправним складником моралі. На сучасній, набагато витонченішій і радикальній стадії репресії й контролю, об'єктом виступає сам рівень символічного, себто репресія, випередивши вторинну статевість (ґенітальність і двостатеву суспільну модель), обернула своє вістря на первинну статевість (ероґенні відмінності й амбівалетність, відношення суб'єкта до своєї недостатности, на чому, власне, і грунтується віртуальність усього символічного обміну)(*);
вона здійснюється вже не во ім'я Батька, а, в певному сенсі, во ім'я Матері. Оскільки символічний обмін грунтується на забороні інцесту, то всяка відміна (цензура, витіснення, деструктурування) цього рівня символічного обміну означає процес інцестової реґресії. Ми вже переконалися, що еротизація й фалічна маніпуляція тіла характеризується як фетишизація, — а перверзивний фетишист визначається тим, що він так і не вийшов поза межі бажання матері, що зробила з нього те, чого їй бракувало. Виступаючи живим фалосом своєї матері, перверзивний суб'єкт зайнятий роботою з дедалі більшого зміцнення цього міражу, що стосується його власної особи, він знаходить у ньому втілення свого бажання, що насправді є втіленням бажання матері (тоді як ґенітальна традиційна реґресія означає втілення Батьківського слова). Як бачимо, тут виникає характерна інцестова ситуація: суб'єкт вже не поділяється (не відокремлюється від своєї фалічної ідентичности) і не поділяє (не розлучається з жодною частиною самого себе у відношеннях символічного обміну). Він цілком визначається власною ідентифікацією з фалосом матері. Це той же процес, що й у інцесті: він не виходить за межі родини.
====
*Належить чітко усвідомлювати, що "розкріпачення" й "революція" тіла розігруються переважно на рівні вторинної статевости, себто на рівні двостатевої раціоналізації статі. Таким чином вони запізнюються на одну фазу, адже розігруються там, де колись діяло пуританське витіснення, а отже, нічого не можуть протиставити новітній репресії, що функціює на рівні символічного. Ця революція становить собою "запізнення на одну війну" від способу репресії. Чи радше (а може, й гірше), глибинна репресія непомітно пронизує "сексуальну революцію", проґресуючи під її впливом, і ця революція нерідко збігається небезпечним чином з цією "вкрадливою" репресією під знаком керованого нарцисизму, про який ми вже згадували вище.
====
Сьогодні так діється взагалі з тілом: хоч Батьківський закон і пуританська мораль у ньому й зазнали відміни (відносної), однак відбулося це за приписами лібідової економіки, що характеризується деструктуруванням символічного й відміною заборони на інцест. Для цієї загальної моделі втілення бажання, котра поширюється через масмедії, притаманні ознаки маніякальної одержимости й тривоги, котрі значно відрізняються від пуританського неврозу, що грунтується на істерії. Тепер тривога пов'язана не з едіпівською забороною, а з тим, що в самісінькому "отхлані" задоволення й багатократної фалічної втіхи, в "отхлані" цього щедрого, толерантного, лагідного, дозвільного суспільства суб'єкт залишається всього-навсього живою маріонеткою бажання матері. Тривога ця набагато глибша, ніж ґенітальна фрустрація, тому що походить вона зі скасування символічного та обміну, з інцестового становища суб'єкта, де йому бракує навіть власної недостатности, — це тривога, що сьогодні повсюдно знаходить свій вираз у фобії й нав'язливому відчутті маніпулювання.
Всі ми по-своєму переживаємо цю витончену форму репресії й відчуження: її джерела невичерпні, присутність непомітна і всеохопна, невідомо, як з нею боротися і чи можна боротися з нею взагалі. Проблема в тому, що ця маніпуляція відсилає до іншої, первинної маніпуляції, — вона спостерігається в тому випадку, коли мати маніпулює суб'єктом, як своїм власним фалосом. Цій маніпуляторній нерозмежованості, цій утраті неможливо чинити опір так, як трансцендентному Батьківському законові. Вся прийдешня революція має враховувати цю фундаментальну умову і знову віднайти — між Батьківським законом і материнським бажанням, поміж "циклом" репресії/трансґресії і циклом реґресії/маніпуляції, — форму артикуляції символічного (*).
====
*Це передбачає такий тип обміну, коли вже не буде панування заборони на інцест і Батьківський закон, як це спостерігається в знаному для нас типі обміну (мовному й економічному), котрий грунтується на цінності і своєї вершини сягає в системі обмінної вартости. Цей тип обміну існує — це символічний обмін, котрий, навпаки, грунтується на усуненні цінности і таким чином розв'язує заборону, на котрій ця цінність побудована, і долає Батьківський закон. Символічний обмін — це ні реґресія за межі закону (до інцесту), ані така собі проста трансґресія (все ще залежна від закону), — це розв'язання цього закону.
====
МОДЕЛІ ТІЛА
1. Для медицини референцією тіла виступає труп.