Запахи, або Історія одного вбивці (Парфуми)

Патрік Зюскінд

Сторінка 36 з 40

І хоча інші свідчення всіх трьох були дуже невиразними, хоча жоден не зміг описати обличчя, колір волосся, мову чоловіка, зате господар все-таки докинув, що, здається, той незнайомець ходив якось незграбно, наче в нього була трохи кривувата нога.

Озброєні цими доказами, два загони вершників прочісували дороги ополудні того самого дня: одні рухались узбережжям, інші — понад шляхом на Марсель. Околиці Напуля обстежили доброхота. Двоє слідчих граського земельного суду поїхали до Ніцци, щоб там розпитати про підмайстра-дубильника. В портах Фрежюса, Канна та Антіба контролювали всі судна, на кордоні до Савої перекрили всі шляхи, у мандрівників перевіряли документи. Для тих, хто вмів читати, з'явилися листівки з описанням злочинця, їх вивішували на всіх міських брамах Граса, Венса, Гурдона та на сільських церквах. Тричі на день їх проголошували. Згадка про "криву ногу", звичайно, посилила думку, що йдеться саме про чорта, і замість того, щоб викликати корисні свідчення, розпалила серед населення ще більшу паніку.

Тільки після того, як президент граського суду за дорученням пана Ріші пообіцяв винагороду двісті ліврів за викриття злочинця, за доносами було схоплено кількох підмайстрів-дубильників у Грасі, Опіо та Гурдоні, з яких один мав нещастя шкутильгати. Незважаючи на тверде алібі, потверджене багатьма свідками, його збиралися вже піддати катуванню, коли на десятий день після вбивства до магістратури прийшов службовець міської охорони й дав суддям такі показання: ополудні того дня, коли він, Габріель Тагліаско, капітан охорони, ніс, як звичайно, службу біля брами Кур, до нього звернувся чоловік, якому дуже пасує описання в листівці, й нетерпляче розпитував про шлях, яким того ранку поїхав другий консул зі своїм почтом. Цьому випадкові він, власне кажучи, ні тоді, ні пізніше не надав значення, та й того чоловіка просто так навряд чи міг би пригадати — надто вже непримітним він був, — якби вчора не побачив його випадково знову, а саме тут, у Грасі, на вулиці де ля Лув під майстернею пана Дрюо та пані Арнульфі. Він також помітив, що цей чоловік, повертаючись до майстерні, помітно шкутильгав.

За годину по тому Гренуя заарештували. Господар заїзду з Напуля та його конюх, які перебували в Грасі для ідентифікації запідозрених, відразу признали підмайстра-дубильника, що ночував у них: оцей і ніхто інший, заявили вони, є вбивця, якого розшукують.

Обшукали майстерню, обшукали повітку в оливковому садку за францисканським монастирем. В одному кутку, майже на очах, лежали розрізана нічна білизна, спідня сорочка та руде волосся Лори Ріші. А коли розкопали долівку, з'явилися сукні та волосся й інших двадцяти чотирьох дівчат. Знайшовся дрючок, яким жертви були вбиті, і полотняна мандрівна торба. Докази були приголомшливі. Задзвонили церковні дзвони. Судовий президент повідомив, що лиховісного вбивцю дівчат, якого розшукували з минулого року, нарешті впіймано, він перебуває під суворим арештом.

48

Спочатку люди не вірили. Вони прийняли це як виверт, з допомогою якого влада намагалася приховати власну неспроможність і заспокоїти небезпечно роздратоване населення. Надто добре пам'ятали ще часи, коли ходили слухи, нібито вбивця перебрався до Гренобля. Надто міцно в'ївся цього разу страх у людські душі.

Лише коли наступного дня на соборному майдані, перед резиденцією судді були виставлені для загального огляду речові докази, — це була жахлива картина, бачити доряду двадцять п'ять убрань із двадцятьма п'ятьма куделями волосся, настромленими, мов опудала, на кийки, — тут громадська думка змінилася.

Сотнями йшли люди повз моторошну виставку. Родичі жертв, упізнаючи одяг своїх загиблих, з криком падали додолу. Решта натовпу, частково задля сенсації, частково задля цілковитої переконаності, прагнула побачити вбивцю. Їхні викрики ставали такими рішучими, неспокій на залюдненому майдані таким погрозливим, що президент наважився витягти Гренуя з клітки й показати публіці з вікна першого поверху.

Коли Гренуй ступив до вікна, ревище втихло, наче ополудні спекотного літнього дня, коли все ховається в полі чи в затінку власних будинків. Не було чути жодного поруху, жодного покашлювання, жодного подиху. Натовп на кілька хвилин став тільки очима та роззявленими ротами. Жодна душа не могла зрозуміти, що цей кволий, маленький, згорблений чоловічок там, угорі, біля вікна, ця сосисочка, ця вбога купка, це ніщо могло вчинити понад два десятки вбивств. Гренуй просто не був схожим на вбивцю. Хоч ніхто не міг сказати, як хто уявляє собі вбивцю, цього чорта, але всі сходилися в одному: не так! І однаково — хоч убивця й зовсім не відповідав загальним уявленням, а його презентація, як здавалося, була досить непереконлива, вже від самої появи цього чоловічка у вікні та від факту, що саме його названо вбивцею, складалося парадоксальне враження. Так, усі думали: "Це неправдоподібно!" — і в той же час розуміли, що то — правда.

Звичайно, тільки коли вартові знову відтягли чоловічка в темряву кімнати, тільки коли його перестали бачити, хоча він існував у головах людей, нехай навіть найкоротший час, лише спогадом, чи то пак уявленням, уявленням про огидного вбивцю, — тільки тоді натовп отямився, створивши умови для відповідної реакції: роти стулялися, тисячі очей оживали. І тоді пролунало гуркітливе, сповнене гніву та жаги помсти: "Сюди його!" Запалені цим вигуком, люди кинулися штурмувати резиденцію, щоб задавити, розірвати, пошматувати, вбивцю власними руками. Вартовим довелося докласти чимало зусиль, аби забарикадувати ворота і відтрутити натовп. Гренуя негайно кинули до підземелля. Президент підійшов до вікна і пообіцяв зразково суворий суд. Та незважаючи на це, минуло кілька годин, доки натовп розійшовся, і кілька днів, доки місто бодай трохи заспокоїлося.

Справді, суд над Гренуєм минув дуже швидко, оскільки докази були приголомшливі, та й сам підсудний просто зізнавався на допитах у скоєних злочинах.

Тільки коли його запитали про мотиви, він не міг дати задовільної відповіді. Лише повторював, що дівчата йому були потрібні, тому він їх і вбивав. А для чого потрібні і що це взагалі мало означати, — про це він не сказав ні слова. Тоді його почали катувати, підвішували за ноги на кілька годин, заливали в нього по сім глеків води, одягали на ноги лещата, але все без найменшого успіху. Цей чоловічок, здавалося, був нечутливий до тілесного болю, жодного разу не скрикнув, а лише торочив: "Вони мені були потрібні". Судді вважали його душевно хворим. Вони відмінили катування, вирішивши згорнути справу.

Єдиною затримкою виявилася юридична перестрілка з магістратом Драгіньйона, в підпорядкуванні якого перебував Напуль, та з парламентом в Оксі, який хотів перенести процес до себе. Та граські судді не дали вирвати справу в себе з рук. Це ж вони схопили злочинця, в їхній окрузі було скоєно переважну кількість вбивств і їм погрожував народний гнів, якби вони передали злочинця до іншого суду. Кров убивці мала пролитися в Грасі.

15 квітня 1766 року вирок було зачитано підсудному в його камері: "Підмайстер-парфюмер Жан-Батіст Гронуй, — зазначалося там, — повинен протягом двадцяти чотирьох годин бути виведеним до міської брами Кур і там, обличчям до неба, прив'язаним до дерев'яного хреста, отримати дванадцять ударів залізним прутом по живому тілі, які роздроблять йому суглоби рук, ніг, стегон та плечей, а потому висіти на хресті аж до смерті". Задушити злочинця після катування за допомогою шнура, як заведено в подібних випадках, катові суворо заборонили, навіть якби агонія тривала кілька днів. Труп закопати потім на скотомогильнику, місця не позначати.

Гренуй сприйняв промову без жодного поруху. Його запитали про останнє бажання. "Не маю, — відповів Гренуй, — у мене є все, що мені потрібно".

В камеру до нього зайшов священик, щоб висповідати перед смертю, та вже за чверть години повернувся ні з чим. Засуджений при згадці Божого імені з таким непорозумінням подивився на нього, ніби почув ім'я вперше, й, випроставшись на нарах, упав у глибокий сон. Говорити з ним далі було безглуздо.

У наступні два дні приходило безліч людей, щоб зблизька подивитися на жахливого вбивцю. Вартові дозволяли відвідувачам зазирнути до камери крізь отвір у дверях, вимагаючи шість су за кожен погляд. Гравер, який хотів зробити ескіз, був змушений заплатити два франки, та дозвіл розчарував його. Заарештований, руки і ноги в кайданах, увесь час спав на нарах. Обличчям він одвернувся до стіни, не реагуючи ні на стуки, ні на вигуки. Доступ до камери було суворо заборонено й, усупереч заманливим пропозиціям, вартові не наважувалися цю заборону порушувати. Боялися, коли б хтось із родичів загиблих дівчат не розтерзав убивцю передчасно. З тієї ж причини заборонялося давати йому будь-які страви: там могла бути отрута. Протягом всього арешту Гренуй отримував їжу із челядської кухні єпископського палацу, яку перед тим мав скуштувати тюремний старшина наглядачів. Останні два дні Гренуй, звичайно, не їв зовсім нічого. Просто спав.

Часом побрязкували його кайдани, тоді вартовий, заглянувши у вічко, бачив, як він п'є воду із баклаги, а потім знов лягає на нари та й спить собі далі. Здавалося, ця людина так натомилася власним життям, що ладна проспати навіть свої останні години.

Тим часом майдан біля брами Кур готували для страти. Теслі будували ешафот три на три метри, два метри заввишки, з парапетом та солідними сходами — такого розкішного в Грасі ще не було. Крім того, звели дерев'яну трибуну для верхівки та огорожу від натовпу, який доведеться тримати на певній відстані. Місця у вікнах будинків навколо майдану брами Кур уже давно здали внайми за невимовно високими цінами. Навіть у Шаріте, що була трохи осторонь, помічник ката виторговував у психічнохворих їхні кімнати, здавши потім з величезним прибутком внайми всіляким роззявам. Продавці лимонаду мішали бідонами про запас лакрицеву воду, гравер друкував сотнями зроблений у в'язниці й частково дофантазований портрет убивці, дюжинами сходилися до міста лоточники, пекарі пекли поминальні коржики.

Кат, пан Папон, якому вже кілька років не доводилося ламати кістки жодного злочинця, замовив собі в коваля важкого чотиригранного залізного кийка й пішов з ним на різницю, щоб випробувати на тушах тварин свої удари.

34 35 36 37 38 39 40