Була навіть сіль для купання — велика пляшка з аметистовими кристалами.
Гребер лежав розслаблений, ні про що не думаючи, і втішався теплою водою. За ці роки він зрозумів, що ніколи не розчаровує тільки найпростіше: тепло, вода, дах, хліб, тиша і довіра до власного тіла. Решту відпустки він вирішив провести саме так — без зайвих думок, розслабленим, якомога більше втішатися щастям. Ройтер мав рацію — вдруге відпустку одержиш не скоро.
Гребер відсунув стілець зі своєю уніформою вбік, набрав жменю солі для купання і з насолодою посипав нею круг себе воду. Це була повна жменя розкошів, а отже, й мирного життя, як і накритий білою скатеркою стіл у "Германії", вино і делікатеси, вечори з Елізабет.
Він витерся і почав неквапно одягатись. Після важкої військової форми цивільний костюм був легкий і тонкий.
Гребер уже стояв одягнений, а його усе ще не полишало відчуття, ніби він у самій білизні, так незвично було не мати на собі чобіт, пояса і зброї. Він зазирнув у дзеркало і знов ледве впізнав себе. На нього дивився якийсь недозрілий, вайлуватий молодик. Якби такий зустрівся йому на вулиці, він ніколи б не прийняв його за дорослого.
— У тебе вигляд хлопчика, що йде на перше причастя, — заявив Альфонс. — Але не солдата. Що сталося? Чи не надумав ти одружуватись?
— Авжеж, — відповів Гребер приголомшено. — Як ти про це здогадався?
Альфонс засміявся.
— У тебе такий вигляд. Інший, ніж раніше. Ти більше не скидаєшся на собаку, що розшукує кістку, яку сам сховав і забув де. Ти справді хочеш одружитися?
— Так.
— Але ж, Ернсте! Ти зважив усе як слід?
— Ні.
Біндінг здивовано втупився в нього.
— Уже багато років я не маю часу зважувати що-небудь як слід, — відповів Гребер.
Альфонс ошкірився. Потім підвів голову й принюхався.
— Що? — Він принюхався знову. — Невже це ти, Ернсте? Прокляття, це, мабуть, сіль для купання! Ти нею користувався? Пахнеш, як ціла клумба фіалок!
Гребер понюхав свою руку.
— Я нічого не чую.
— Ти ні, а я чую. Хай трохи вивітриться. Це дуже підступна річ. Хтось привіз її мені з Парижа. Спершу майже не пахнеш, а згодом перетворюєшся в букет квітів. Треба заглушити запах добрячим коньяком.
Біндінг дістав пляшку й дві чарки.
— За твоє здоров'я, Ернсте! Отже, ти одружуєшся! Щиро вітаю! Я ж, звичайно, був і лишаюся холостяком. А я не знаю випадково твою майбутню дружину?
— Ні.— Гребер випив коньяк. Він був лихий на себе, що сказав Альфонсові про одруження. Але той не дав йому опам'ятатись.
— Ще по одній, Ернсте? Одружуються не щодня!
— Гаразд.
Біндінг поставив чарку. Він був трохи розчулений.
— Якщо потребуватимеш допомоги, ти ж знаєш, щo завжди можеш розраховувати на Альфонса.
— Якої допомоги? Адже все це дуже просто.
— Для тебе просто. Ти солдат, багато паперів тобі не потрібно.
— Вони нам обом не потрібні. Адже це шлюб з фронтовиком.
— Твоїй дружині, гадаю, потрібні будуть звичайні документи. Та сам побачиш. Якщо справа рухатиметься повільно, ми завжди зможемо допомогти. Адже в нас є добрі друзі в гестапо.
— В гестапо? А яке відношення має гестапо до шлюбу з фронтовиком? Адже це його зовсім не стосується.
Альфонс зверхньо усміхнувся.
— Ернсте, немає таких справ, які б не стосувалися гестапо. Ти солдат і нічого не знаєш. Але хай це тебе не тривожить. Ти ж береш не єврейку і не комуністку. Але відомості про вас, очевидно, все одно будуть збирати. Рутина, звичайно.
Гребер нічого не відповів. Він раптом дуже злякався. Коли почнуть перевіряти, то, певна річ, виявиться, що батько Елізабет у концентраційному таборі. Він про це давіть не подумав. І ніхто йому не підказав.
— А ти впевнений, що це так, Альфонсе?
Біндінг знову наповнив чарки.
— Гадаю, що так. Але не турбуйся. Ти ж не збираєшся змішувати свою арійську кров з кров'ю недолюдків чи державних злочинців. — Він усміхнувся. — Ще встигнеш попасти під каблук дружині, Ернсте!
— Та вже ж.
— Отже, за твоє здоров'я! Недавно ти ж познайомився тут з двома хлопцями з гестапо. Якщо справа рухатиметься повільно, вони зможуть нам допомогти. Натиснуть, де треба. Вони чималі тузи. Особливо Різе, отой худорлявий у пенсне.
Гребер задумався. Вранці Елізабет пішла в ратушу, щоб одержати потрібні папери. Він сам наполіг на цьому. "Прокляття, що я накоїв! — подумав він. А раптом на неї звернуть увагу? Досі її не чіпали. Недарма існує давнє правило: не вилазь, поки пахне смаленим! Якщо в гестапо що-небудь пронюхають, то Елізабет кинуть до концтабору — хоча б тому, що там її батько. — Греберові стало душно. — А коли про неї почнуть збирати відомості? Наприклад, у відданого члена партії фрау Лізер?" Він підвівся.
— Що сталося? — здивувався Біндінг. — Ти не допив свою чарку. Від щастя втратив головуючи не так?
Він засміявся з власного дотепу. Гребер поглянув на нього. Лише кілька хвилин тому Альфонс був для нього просто доброзичливим, трохи зарозумілим знайомим. Тепер Гребер раптом відчув у ньому представника грізної сили, яка приховує в собі ще невідому небезпеку.
— За твоє здоров'я, Ернсте! — сказав Біндінг. — Пий до дна. Це добрий коньяк. "Наполеон"!
— За твоє здоров'я, Альфонсе. — Гребер поставив чарку на стіл.
— Альфонсе, — мовив він. — Ти можеш зробити мені послугу? Дай мені зі своєї комори два фунти цукру. В двох кульках. В кожному по фунту.
— Рафінаду?
— Однаково якого. Аби цукор.
— Гаразд. Але навіщо тобі цукор? Тепер ти сам повинен бути достатньо солодким!
— Хочу дати хабара!
— Хабара? Але ж, чоловіче, в цьому немає потреби!
Куди простіше пригрозити. І надійніше. Я можу зробити це для тебе.
— В даному випадку не варто. Це, власне, ніякий не хабар. Я хочу подарувати цукор людині, яка зробила мені послугу.
— Добре, Ернсте! А весілля відгуляємо у мене, згоди? Альфонс чудовий дружко!
Гребер напружено міркував. Ще чверть години тому він знайшов би привід відмовитися. Тепер же він не наважувався цього зробити.
— Я не думав влаштовувати бучне свято, — сказав Гребер.
— Покладися на Альфонса! А сьогодні ти ночуєш в мене, чи не так? Навіщо тобі повертатися, знов одягати мундир, а потім мчати в казарму? Залишайся краще тут. Я дам тобі ключ від будинку. Можеш приходити, коли тобі заманеться.
Якусь мить Гребер вагався.
— Добре, Альфонсе.
Біндінг аж засяяв.
— Оце розумно! Тоді ми зможемо нарешті приємно посидіти разом і потеревенити. Досі в нас не було такої нагоди. Ходімо, я покажу тобі твою кімнату.
Він узяв уніформу Гребера і подивився на мундир з орденами.
— Ти повинен мені розповісти, як ти все це заслужив. Мабуть, довелося чимало потрудитись!
Гребер підвів голову. Біндінгове обличчя раптом прибрало такого самого виразу, як і тоді, коли п'яний як чіп есесівець Гайні хизувався своїми подвигами в СД.
— Тут немає про що розповідати, — відповів він. — Їх одержують просто через певний час.
Фрау Лізер якусь мить роздивлялася Гребера в цивільному, потім нарешті впізнала.
— Це ви? Фрейлейн Крузе немає дома, ви ж знаєте.
— Так, я це знаю, фрау Лізер.
— То що ж вам потрібно?
Вона дивилася на нього вороже. На її коричневій блузі виднівся значок із свастикою. В правій руці вона тримала ганчірку, немовби збираючись пожбурнути нею.
— Я хотів би залишити для фрейлейн Крузе пакет. Чи не змогли б ви покласти його в її кімнаті?
Фрау Лізер якусь мить вагалась. Потім узяла простягнений їй кульок із цукром.
— У мене тут іще один кульочок, — сказав Гребер. — Фрейлейн Крузе розповідала мені, що ви не шкодуєте свого часу для спільної справи. Тут фунт цукру, і мені він ні до чого. Ви ж маєте дитину, цукор вам потрібен, і я хочу запропонувати його вам.
Обличчя фрау Лізер прибрало офіційного виразу.
— Ми не потребуємо ніяких лівих товарів. Нам вистачає того, що одержуємо від фюрера. І ми цим пишаємося!
— І ваша дитина теж?
— І моя дитина!
— Це справжня свідомість! — сказав Гребер і подивився на коричневу блузу. — Якби на батьківщині так думав кожен, солдатам було б легше воювати. Але це не ліві товари. Це цукор з пакета, що його фюрер дарує солдатам-фронтовикам, які їдуть у відпустку, для їхніх рідних. Мої батьки пропали безвісти. Ви можете спокійно взяти його собі.
Обличчя фрау Лізер зробилось не таке суворе.
— Ви прибули з фронту?
— Звичайно. Звідки ж іще!
— З Росії?
— Атож.
— Мій чоловік теж у Росії.
Гребер вдав, що зацікавився:
— Де саме?
— В групі "Центр".
— Дякувати богу, там тепер спокійно.
— Спокійно? Там зовсім не спокійно! Група армій "Центр" веде напружені бої. Мій чоловік на передовій.
"Передова… — подумав Гребер. — Наче там ще є передова!" Якусь мить йому страшенно кортіло пояснити фрау Лізер, що там діється насправді — по той бік від голосних фраз про честь, фюрера і батьківщину. Але він вчасно стримався.
— Слід сподіватися, що незабаром він приїде у відпустку, — промовив Гребер.
— Він приїде у відпустку, коли настане його черга. Ми не вимагаємо жодних привілеїв. Ми — ні!
— Я також не робив цього, — сухо заявив Гребер. — Навпаки. Востаннє я мав відпустку два роки тому.
— Ви весь час були на фронті?
— З самого початку. За винятком поранень.
Гребер поглянув на функціонерку, що стояла непорушно. "Навіщо я стовбичу тут і виправдовуюсь перед цією бабою? — подумав він. — Її треба просто пристрелити".
Дитина Лізерів вийшла з кімнати, де стояв письмовий стіл. Це була худорлява дівчинка з волоссям невиразного кольору, вона роздивлялася Гребера і колупаласьв носі.
— Тоді чому ж ви в цивільному? — поцікавилася фрау Лізер.
— Уніформа в чистці.
— Он що! А я вже подумала…
Гребер не зрозумів, що саме вона подумала. Він раптом побачив, що жінка всміхається, показуючи жовті зуби, і йому стало трохи страшно.
— Ну добре, — сказала вона. — Дякую. Я візьму цукор для дитини.
Фрау Лізер взяла обидва кульки, і Гребер помітив, що вона їх зважила в руках. Він знав, що кульок для Елізабет вона розгорне відразу ж, як тільки він піде, а саме цього й прагнув. Собі на диво вона знайде там фунт цукру і більше нічого.
— От і добре, фрау Лізер. До побачення.
— Хайль Гітлер! — Жінка пильно подивилась на нього.
— Хайль Гітлер, — відповів Гребер.
Він вийшов з будинку. Біля дверей на тротуарі стояв двірник до стіни. Це був невеличкий чоловік у чоботях, галіфе штурмовика і з кругленьким черевцем під курячими грудьми. Гребер зупинився. Навіть це опудало на мить йому здалося небезпечним.
— Гарна сьогодні погода, — сказав Гребер, дістав пачку сигарет, взяв одну собі, а решту простягнув чоловікові.
Двірник щось промимрив і витягнув сигарету.
— Демобілізований? — спитав, скоса позираючи на костюм Гребера.
Гребер похитав головою.