Це дозволено глядачеві, для якого важливо, щоб п'єса захопила, зацікавила його, але який не хоче про неї міркувати. Артист же, навпаки, повинен усвідомити і п'єсу, і причини, чому він її хвалить або ганить, а як він це зробить, коли не зуміє збагнути ні авторового задуму, ні його намірів? У мене самого є така хиба — міркувати про п'єсу на підставі одної ролі, а не в зв'язку з цілою п'єсою, і я цими днями так ясно помітив у собі цю хибу, що хочу навести один приклад, якщо ви мене вшануєте своєю увагою.
Ви знаєте незрівнянного Шекспірового "Гамлета" з читань, які в замку справили вам таку велику приємність. Ми вирішили поставити цю п'єсу, а я, не втямивши як слід, що роблю, взяв на себе роль принца. Я гадав, що студіюю, коли вивчаю напам'ять найсильніші місця, монологи і ті виступи, в яких вільний простір для вияву мають міць і велич духу, де схвильована душа виявляється в зворушливих словах.
Я також гадав, що цілком збагну дух ролі, коли візьму на себе тягар глибокого смутку і під цим гнітом піду за моїм прообразом через дивний лабіринт різних його химер і примх. Так я запам'ятовував свою роль, і вчився, і думав, що поволеньки зіллюся з героєм в одну особу.
Однак, що далі я йшов, то важче було уявити ціле, і мені видалося нарешті, що зовсім неможливо охопити все одним поглядом. Тоді я пройшов, не відриваючись, усю п'єсу цілком, але й на цей раз мені не скрізь пощастило. То здавалися суперечливі характери, то вираз, і я майже сумнівався, чи знайду справжній тон, щоб провести цілу роль з усіма її відхиленнями та відтінками. Довго і марпо блукав я в цьому лабіринті, аж поки, нарешті, не свінула мені надія наблизитись до мети зовсім особливим шляхом.
Я почав вишукувати кожний слід, який міг би сказати щось про Гамлетів характер у часи перед смертю його батька. Я запримітив, хто він був, цей цікавий юнак, незалежно від того сумного випадку, незалежно від наступних сумних подій, і що з нього сталося б, якби того всього не було.
Ніжний і шляхетний паросток, зростав цей королівський квіт під безпосереднім впливом маєстату. В ньому водночас розвивалось розуміння королівського права і гідності, почуття добра і пристойності та свідомість свого високого походження. Він був принц, з народження принц, і прагнув панувати лише для того, щоб добрий міг без перешкод бути добрим. Вродливий з лиця, звичайний з натури, ласкавий серцем, він повинен був стати зразком для юнацтва, втіхою для світу.
Без якоїсь особливої пристрасті кохання його до Офелії було тихим передчуттям солодких потреб; його захоплення лицарськими вправами було не зовсім своєрідне, воно зміцніло й підвищилось через похвалу іншим особам; чистий почуттям, він знався з чесними і вмів цінувати спокій, якого вживає щира душа у відкритих обіймах друга. До певної міри він збагнув і зумів оцінити в мистецтвах і науках добро і красу. Банальність була гидка для нього, і якщо в ніжній душі його проростала зненависть, то лише стільки, скільки треба, щоб зневажати пронозливих і фальшивих придворних і глузливо гратися з ними. Він був спокійний у своїй натурі, простий у поведінці, не любив байдикувати, але не дуже прагнув і діяльності. Студентські звички, здається, залишились у нього й при дворі. Веселився він лише під настроєм, а не від серця, був добрий товариш, поступливий, скромний, уважний, умів пробачити і забути образу, але ніколи не єднався з тими, хто переступав межі права, справедливості, добра, пристойності.
Коли ми цю п'єсу читатимемо знову разом, то зможете тоді побачити, чи на правдивому шляху я стою. Принаймні свою думку я сподіваюся ствердити текстами.
Намальована від нього картина заслужила великої похвали. Всі наперед були впевнені, що тепер Гамлетова поведінка буде уповні з'ясована, всі раділи, що в такий спосіб можна збагнути дух письменника. Кожен пообіцяв узяти якусь п'єсу і за цим прикладом простудіювати її і розвинути авторову думку.
Розділ четвертий
Лише на кілька днів трупа затрималась у цьому місті, а з деякими її членами уже трапились різні не позбавлені приємності пригоди, особливо з Лаертом, якого пробувала спокусити одна дама, що мешкала по сусідству в своєму маєткові і до якої він поставився вельми холодно, ба навіть неґречно, за що мусив стерпіти від Філіни чимало кпинів та глузувань. Вона скористалася нагодою і розповіла нашому другові історію нещасного кохання, через яке бідолашний юнак став ворогом усього жіночого роду.
— Хто буде йому докоряти,— покликнула вона,— що цей юнак ненавидить рід, який так люто пожартував з нього і дав випити вельми концентрованого трунку з усього зла, якого чоловіки лиш можуть сподіватися від жінок. Уявіть собі тільки: протягом двадцяти чотирьох годин він був коханцем, женихом, чоловіком, рогоносцем, пацієнтом і вдівцем! Не знаю, чи можна кому заподіяти щось гірше!
Лаерт вибіг із кімнати не то сміючись, не то досадуючи, а Філіна почала розповідати в своїй улюбленій манері його історію, як він вісімнадцятирічним юнаком прийшов до одної трупи, зустрів там вродливу чотирнадцятирічну дівчину, що саме лаштувалась виїхати зі своїм батьком, який посварився з директором. З першого погляду він напропале закохався в неї, всіляко умовляв батька залишитись і, нарешті, пообіцяв посватати дівчину. Після кількох приємних годин в ролі нареченого, його звінчали, він провів щасливу шлюбну ніч, потім другого ранку, коли пішов на репетицію, згідно свого звання, був оздоблений рогами, бо коли з надміру ніжності прийшов набагато раніше, ніж його сподівались, то, на жаль, застав на своєму місці літнього коханця, мов несамовитий, одлупцював
його, викликав і батька, і коханця на двобій, з якого вийшов легко поранений. Батько з донькою ще тої ж ночі накивали п'ятами, а він, на жаль, залишився в двоякий спосіб поранений. Лиха доля віддала його до рук найгіршого фершала в світі, і бідолаха після тих злигоднів залишився з чорними зубами і каправими очима. Жаль його, сердегу, бо він, між іншим, найкращий хлопець, яких лиш носить божа земля. "Особливо,— додала вона,— жаль мене бере, що сердешний дурничок так тепер зненавидів жінок: бо хто ненавидить жінок, то як він жити може?"
Меліна перебив її звісткою, що все до від'їзду готове і вранці вони можуть вирушати. Він передав їм розпорядження, як вони мають їхати.
— Коли мене добрий друг посадовить до себе на коліна,— сказала Філіна,— то я й радітиму, хоч і буде тісно й незручно сидіти; а втім, мені байдуже.
— Дурниці,— промовив Лаерт, що саме увійшов до них.
— Це прикро,— сказав Вільгельм і швидко вийшов. Він за свої гроші знайшов дуже зручного воза, якого
Меліна хотів приховати. Зробили інший розподіл місць, і всі раділи з того, що можна буде їхати у більшій при-добі, коли раптом отримали звістку, що па шляху, кудою вони мали їхати, бачили озброєну банду найманців, від яких небагато доброго можна було сподіватись.
В самому містечку поставились вельми уважно до цієї звістки, хоч вона була поки що непевна і сумнівна. Зі становища армій здавалось неможливим, щоб ворожа частина могла вже дістатися аж сюди або із своїх військ який загін міг так далеко відстати. Проте всі запопадливо і якиайяскравіше намагалися змалювати нашій трупі небезпеку, що на них чигає, і радили вибрати іншу дорогу.
Більшість із них стривожились і дуже потерпали, і, згідно встановленої в них нової республіканської форми, всі члени держави були скликані на загальну раду, щоб обміркувати такий надзвичайний випадок. Всі були майже одностайної думки: щоб уникнути лиха треба або залишатись на місці, або вибрати іншу дорогу.
Тільки Вільгельм не злякався і вважав за ганьбу відмовлятися від так ретельно обміркованого плану на підставі самих лише чуток. Він підбадьорював товаришів, і його докази були мужні і переконливі.
— Адже це лише чутки,— говорив він,— а чого тільки не сплетуть під час війни! Тямущі люди кажуть, що то
7*
195
річ мало ймовірна, майже неможлива. То невже ми в такій важливій справі будемо вірити непевним чуткам? Маршрут, який визначив нам граф і який записано в нашому паспорті, є найкоротший, і дорога по ньому найкраща. Вона веде прямо до міста, де вас чекають знайомі, друзі і де ви можете сподіватись на добру зустріч. Маніз-цями також можна дістатися туди, але яка ж плутана там дорога і як далеко об'їжджати! Та й чи пощастить нам у таку пізню пору року продертися тудою, а скільки часу та грошей ми змарнуємо!
Він довго ще говорив і так усіх переконав, що страх їхній зменшився, а зваги прибуло. Він багато розповів про дисципліну в регулярних військах, а мародерів та всю іншу наволоч змалював такими нікчемними, що навіть і сама небезпека видалася їм лише веселою і милою пригодою, і вся трупа повеселішала.
Лаерт з першої хвилини був на його боці і без вагання дав свою повну згоду на цей маршрут. Старий воркотун висловив згоду в своїй манері, Філіна висміювала всіх загалом, також і мадам Меліна, хоч і була вже на останньому місяці вагітності, не втеряла своєї природної сміливості і визнала цей план геройським, отже, Меліна, що вже найняв підводи по найкоротшому маршруту і сподівався на цьому чимало заощадити, не протестував, і пропозиція була прийнята одностайно.
Тепер, на всякий випадок, почали готуватися до оборони. Накупили великих мисливських пожів і на оздоблених пасках повісили їх через плече. Крім того, Вільгельм заткнув за пояс ще пару пістолів, а Лаерт узяв добру рушницю, і всі радо й весело вирушили в дорогу.
Візники, добре знаючи місцевість, запропонували другого дня ополудні зупинитися на спочинок у гірському ліску в холодочку, бо село було не близько, а в хороші дні ця дорога була досить людна.
Година була чудова, і всі радо на це погодилися. Вільгельм пішов через гору пішки, і всі зустрічні вельми дивувалися з його чудернацького вбрання. Він швидко й весело прямував угору через ліс. Лаерт, посвистуючи, йшов за ним, лише жінки все ще тарганилися ззаду на возах. Міньйона бігла поруч, пишаючись ножем, якого і їй мусили дати, коли трупа почала озброюватись. Навколо капелюха вона обвила низку перлів, що залишилась у Вільгельма ще від Маріани. Білявий Фрідріх ніс Лаертову рушницю, один лише арфіст мав найсумирнішнй вигляд.