Стейн у книжці п. н. "Елітарна ґвардія Гітлера". "У промові до старшинського складу, який складався переважно з німців, Гіммлер таки признав, що галичани — це дійсно українці, — пише він, — а при цьому закликав до "братерства" між німцями і українцями. На закид тих, які вважали, що СС-и зацікавлені тільки у "гарматному м'ясі" для німецької воєнної машини, Гіммлер з сумнівною логікою завважив, що, якщо це була б правда, тоді Дивізія не вишколювалася б цілий рік. Він ще підкреслив, що приблизно 250 галичан вислано на старшинські курси й вони тепер в Дивізії старшинами. А тому що при цій нагоді Гіммлер не міг користуватися своїм звичайним матеріялом, його промова звучала мляво й стримано. Він вжив кілька принагідних висловів про "жидівсько-большевицького ворога", але не згадав ні словом про "азіятські орди" та "слов'янських унтерменшів". George H. Stein. Hitler's Elite Guard at War 1939-45 — The Waffen SS. Cornell University Press — Ithaca, N. Y. (ст. 185-7).
У тій промові Гіммлер підкреслив, що губернатор Вехтер запропонував йому створення дивізії з "українських синів Галичини", згадав, що українці очікували від німців більшої свободи, але Гітлер "у своїй мудрості вирішив інакше", виступив проти "політикування в дивізії" та тих, "які стріляють з-за куща", бо їх не можна вважати "патріотами". Він ще намагався виправдати генерала Фрайтаґа, що він не протеґує німців, а добирає на керівні пости старшин тільки за їхніми здібностями. Врешті Гіммлер заявив, що він не обіцяє, так як англійці це практикують, "прав і свободи" для українців, бо тільки "поведінка, вартість і важливість поодиноких народів у майбутній Европі через зусилля кожного народу у цій війні вирішать їхню долю". "Rede des Reichsfьhrers — SS auf dem Appell des Fьhrerkorps der Galizischen SS-Freiw. Infanterie-Division in Neuhammer auf 16. Mai 1944". Records of the Reich Leader of the SS and Chief of the German Police (Reichsfьhrer-SS und Chef der Deutschen Polizei). National Archives, Washington, D. C., T-175-94-2614657-67.
[18] Для доповнення картини співвідношення сил і боїв, подаємо дані з російських і німецьких джерел. У праці полковника М. А. Полушкина "На сандомирском направлении", Львовско-Сандомирская операция (июль-август 1944 г.), Ордена Трудового Красного Знамени Военное издательство Министерства Обороны СССР, Москва 1969, говориться, що 1-ий Український фронт "на початку операції мав у своєму складі 7 загальновійськових (1, 3 і 5-ту ґвардійські, 13, 18, 38 і 60-ту), 3 танкові (1, 3-тю ґвардійські і 4-ту) армії, повітряну (2-гу) армію (від 16 липня і 8-му повітряну армію), 3 самостійних танкових (4-ий ґвардійський, 25 і 31-ий), 2 кавалерійських (1 і 6-ий ґвардійські) корпуси. Всього у сухопутних військах фронту було 10 танкових і механізованих корпусів, 6 кавалерійських, 74 стрілецьких дивізій, 4 артилерійські дивізії прориву, 9 зенітно-артилерійських дивізій, 7 гарматних, 7 винищувально-протитанкових, 3 мінометні і гавбична, 3 самостійні танкові і моторизовані бриґади і понад 100 частин різного призначення". Щодо числа вояків, озброєння і бойової техніки 1-ий Український фронт нараховував 843 772 вояків, 16 257 гармат і мінометів (в тому числі 13 825 калібру 76-мм 1 вище), 1 222 зенітних гармат (37 і 85-мм), 2 206 танків і самохідних гармат та понад 3 000 бойових літаків". (ст. 12-13).
"Перед 1-им Українським фронтом оборонялися (німецькі) війська групи армій "Північна Україна" в складі 1-ої танкової армії і головних сил 4-ої танкової і 1-ої (угорської) армій. Противник мав 41 дивізію (дві піхотні бриґади прийнято за одну дивізію), в тому числі: піхотних, легкопіхотних і охоронних — 34, танкових і моторизованих — 6, піхотних бриґад — 2. Всього в групі армій було: людей (без тилів) понад 600 000, гармат і мінометів (75-мм і вище) приблизно 6 300, танків і штурмових гармат понад 900, бойових літаків 700".
"4-та танкова армія мала в першому розташуванні 11 дивізій, які обороняли фронт на 160 кілометрів. У другому розміщенні були: 17-та танкова дивізія в районі Перечихвостів, 14-та піхотна дивізія СС "Галичина" на захід від Бродів. На північний схід від Милятина розташовувалася 16 танкова дивізія — резерва групи армій".
"1-ша танкова армія, яка оборонялася на фронті 180 кілометрів, мала в першому розташуванні 13 дивізій. Резерви армії були розміщені: 8-ма танкова дивізія в районі Сасова, 1-ша танкова дивізія — Зборова і 20-та моторизована дивізія — Підгаєць".
"1-ша угорська армія мала в першому розташуванні на фронті 120 кілометрів 6 піхотних дивізій і 2 піхотні бриґади" (ст. 14-15). Таким чином "загальне відношення сил характеризувалося перевагою наших сил в піхоті на 1.4, в артилерії на 2.2, в танках 2.4 і в літаках на 4.3 раза". (ст. 16).
(Середня сила стрілецької дивізії Червоної Армії мала 6 700 вояків, а середня сила піхотної німецької дивізії мала приблизно 8000 вояків — ст. 12).
[19]Про концентрацію Червоної Армії свідчить те, що на "місцях прориву (загальна ширина їх 26 кілометрів, або 6% всієї лінії фронту) виділялося з армій першого розташування 35 дивізій. З врахуванням з'єднань армій другого розташування у напрямі головних ударів діяло 44 стрілецьких дивізій". У тих пунктах було введено в дію понад 90% всіх танків і самохідних гармат (2 206), понад 90% гармат та всю авіяцію з заплянованими 30 960 польотами впродовж 5 днів. — М. А. Полушкин. На сандомирском направлении (ст. 25).
У "История Великой Отечественной войны СССР", том 4, Военное Издательство министерства обороны Союза ССР, Москва — 1952, подається, що Червона Армія в місцях проривів мала перевагу над противником в людях у 5 разів, гарматах і мінометах 6-7 разів, а в танках і самохідних гарматах у 3-4 рази.
[20] У директиві від 24 червня 1944 року Ставка Верховного Головнокомандування дала наказ командуванню фронтом: "Підготувати і провести операцію для розгрому угрупувань противника на львівському і рава-руському напрямах. Фронт повинен прорвати оборону противника двома ударами: одним — силами двох загальновійськових, танкової армій і кінномеханізованої групи з району на південний захід від Луцького в загальному напрямі Сокаль, Рава-Руська з завданням розбити рава-руське угрупування противника та осягнути лінію Томашів, Рава-Руська; другим — силами трьох загальновійськових (в тому числі 5-ої ґвардійської), двох танкових армій і кінномеханізованої групи — з району Тернополя в загальному напрямі Золочева, Львова з завданням розгромити львівське угруповання і заволодіти Львовом".
"На п'ятий день операції, війська фронту мали осягнути лінію Грубешів, Яворів, Галич".
В дійсності, "на першому етапі (13-27 липня) війська 1-го Українського фронту прорвали тактичну й оперативну зони оборони противника, оточили й знищили брідське, розгромили львівське і рава-руське угрупування ворога, звільнили важливий промисловий і адміністративний центр України — Львів, а також Раву-Руську, Перемишль, Станиславів і інші населені пункти. В той час наші війська пішли вперед на 260 кілометрів".
"На другому етапі (28 липня — 29 серпня) з'єднання фронту форсували ріку Вислу, захопили й поширили мостовий причілок в районі Сандомира. Глибина наступу досягла 110 кілометрів". — М. А. Полушкин. На сандомирском направлении (ст. 17, 56).
[21] "Одночасно з розгорненням внутрішнього фронту створювався і зовнішній фронт оточення. Це осягалося рухом 1-ої ґвардійської танкової і 13-ої армій у напрямі Західнього Бугу, та 3-ої ґвардійської і 4-ої танкових армій на границі на захід від Бузька і в районі Ольшаниць". Кільце навколо брідського угрупування з амкнуто 18 липня 1944 року. "Німецько-фашистське командування вперто намагалося ударами з районів Сасова і Плугова прорвати кільце оточення і вивести свої війська на захід і південний захід. Проте кільце навколо ворожих дивізій щораз більше міцнішало. Сюди, крім з'єднань 13-ої і 60-ої армій, були введені 4-ий ґвардійський і 31-ий танкові корпуси. На шляхах відступу противника за короткий час були споруджені різні застави. Переправи через Західній Буг на північний захід від Деревлян зайняли частини 2-ої ґвардійської кавалерійської дивізії, а на південний захід — 71-ої механізованої бриґади і 50-ий самостійний мотоциклетний полк. Вихід ворога на південь загороджували частини 23-го і 15-го стрілецьких корпусів 60-ої армії, 91-ша самостійна танкова бриґада, підсилена дивізіоном 16-ої самохідно-артилерійської бриґади і полком 10-ої артилерійської винищувально-протитанкової бриґади 3-ої ґвардійської танкової армії. Відтинок фронту між Сасовом і Колтовом прикривав 6-ий ґвардійський танковий корпус".
"Під сильним ударом авіяції й артилерії, як також піхоти й танків противник був розчленований і поніс великі втрати. Район дій оточеного угрупування катастрофічно зменшувався: в кінці 21 липня середній радіюс його не перевищав 4 кілометри. Вся місцевість була під вогнем артилерії, мінометів, і навіть кулеметів".
"На наступний день була призначена вирішальна атака з завданням остаточного знищення ворога. Але він випередив наші війська, рішився на одчайдушну спробу вийти з оточення. Ранком противник силами до двох полків піхоти з танками, з підтримкою сильного вогню артилерії, зведеної в одну загальну групу, наніс удар в напрямі Княжого, вдаривши по частинам 4-го ґвардійського танкового корпусу. Не звертаючи уваги на великі втрати, гітлерівці йшли на пролом. Але танкісти стримали тиск ворога. В тому бою противник втратив останні 30 самохідних гармат і 4 танки.
"Перейшовши в наступ, наші війська закінчили розгром оточеного угрупування противника, а його рештки взяли в полон".
"Таким чином, 22 липня, через чотири дні після довершення оточення, брідське угрупування німецько-фашистських військ було цілком знищене. 340, 361, 349-та піхотні, 454-та охоронна, 14-та піхотна дивізія СС "Галичина", а також корпусна група "Ц" (три дивізійні групи) перестали існувати. У ході жорстоких боїв було знищено понад 30 000 вояків і офіцерів, 17 000 взято в полон. Наші війська захопили великі трофеї: понад 1 100 гармат і мінометів, 1 500 автомашин та іншої воєнної техніки".
"Велику ролю в тому відограла артилерія.