до н.е., коли була заснована нова столиця Аньян.
Розвиток регіональних центрів призвів до ще однієї тенденції. Нові регіональні еліти могли контролювати потоки сировини й використовувати ці можливості для створення місцевих владних структур, що ґрунтувалися на перерозподілі. Це чітко простежується на прикладі виробництва вишуканих бронзових посудин, перерозподіл яких через ретельно регульовані механізми дарування використовувався для збереження класової структури суспільства. Спочатку такі посудини виробляли лише в майстернях при палацах, залишаючи за царями право роздавати їх як особисті подарунки. Децентралізація в період Середньої Шан призвела до того, що регіональні центри розпочали виробляти їх на місці. Отже, функції патронажу й влади перейшли до місцевих еліт. Раз почавшись, децентралізація тільки посилювалася.
У 1046 р. до н.е. У-ван, правитель чжоу, очолив свій народ та їхніх союзників у повстанні проти Шан, маючи на меті покласти край, як він вважав, корумпованості шанських володарів. Чжоу були одним із місцевих народів, які жили в долині річки Вейхе на західному краю держави Шан. Класичні літературні джерела вказують на те, що чжоу переселилися в долину Вейхе з північного степу, і що спочатку, до цього переселення, вони займалися скотарством, але тоді, коли вони посилилися настільки, щоби кинути виклик владі шанських правителів, чжоу вже засвоїли значну частину шанської культури. Через кілька десятиліть після свого першого успіху вони вирішили закласти новий східний владний центр у Лояні, у глибині території Шан. Члени правлячої родини також були відправлені на схід для заснування нових регіональних центрів, щоби посилити контроль над захопленою територією. Новий режим був сильним і впродовж приблизно двох століть зміг підтримувати відносний мир: це був час, який пізніші тексти змальовують як золоту добу толерантності та культури, коли царі мали реальну владу. В економічному плані здається, що раннім правителям Чжоу вдалося стримати центробіжні тенденції всередині системи, принаймні тимчасово.
5.15 Китай за часів династії Чжоу (770–481 рр. до н.е.) із позначенням держав, що входили до його складу, та напрямків набігів північних кочовиків.
Цей період, відомий як Західне Чжоу, закінчився у 771 р. до н.е., коли з північного заходу на західну столицю напали степові кочовики, що змусило еліту з долини річки Вейхе переїхати на схід й заснувати нову столицю в Чженчжоу, започаткувавши період, відомий як Східне Чжоу. Але новому царському двору не вистачало сил, щоб утримувати всю державу разом. Серед васальних країн, що тепер розкинулися на величезній території, швидко зростав дух незалежності. Хоча вони були готові погодитися на формальне визнання верховенства правління Східного Чжоу, кожна з них почала діяти як окрема влада або держава у власному розумінні. Цей перехідний період, між 770 і 481 рр. до н.е., відомий як період Весни та Осені, названий так на честь хроніки, що фіксує події того часу. Це був час швидкої зміни альянсів, коли кожне державне утворення намагалося зберегти владу. У результаті стара центральна зона розпалася, а домінуючі позиції зайняли чотири периферійні держави, які почали змагатись одна з одною за абсолютну владу: Цзінь у сучасній провінції Шаньсі, Ці в Шаньдуні, Цінь у долині річки Вейхе та Чу, що займали середню частину долини річки Янцзи та сусідні землі. В наслідок цієї боротьби за владу, відомої як період Воюючих Царств (480–221 рр. до н.е.), правителі Цінь врешті-решт очолили нову імперію.
Китайські колісниці
Одним з найбільш вражаючих явищ періодів Пізньої Шан і Чжоу є елітні поховання з колісницями, що були виявлені під час розкопок протягом останніх приблизно 50-ти років. Одне з найдавніших із них, знайдене в Цяобеї в долині річки Фенхе й датоване 1200 р. до н.е., є прикладом цього ритуалу у його найпростішій формі. Колісниці були знайдені на вхідних рампах, що спускалися до гробниці. Повозки та коні були розташовані так, як воно мало бути в реальному житті, з тілом візника, що лежало попереду. На підлозі повозок було покладено велику кількість речей, зокрема вістря стріл, частини тріскачок, кінці батогів та вигнутий бронзовий предмет, який часто знаходять у похованнях колісниць, і який, як припускають, або був пристосуванням для кріплення лука до пояса візника, або, що більш ймовірно, його закріпляли на тілі й він допомагав тримати віжки, залишаючи руки вільними. Оскільки колісниці та коні не були відомі в Китаї аж до їхньої раптової появи в період Пізньої Шан, але їх знаходять у Центральній Азії в синташтинській культурі вже у 2100 р. до н.е., немає сумнівів, що колісниця, треновані кінські упряжки й допоміжне приладдя для візника мали потрапити в Китай зі степу приблизно у 1200 р. до н.е. або трохи раніше. Далі ми розглянемо цей процес передачі більш детально (с. 198-199). У Китаї колісниці швидко набули поширення та стали частиною елітної культури. Колісниці періоду Пізньої Шан та їхнє обладнання могли бути модифіковані відповідно до китайського смаку, але цей винахід був настільки революційним, що, принаймні спочатку, стельмахів, що виготовляли повозки, та тренерів коней мали привозити зі степу, щоб вони вчили місцевих майстрів, і, можливо, степові фахівці й далі ділилися своїм досвідом, особливо у підготовці та тренуванні кінських упряжок.
5.16 Колісниця з поховання періоду Пізньої Шан, знайдена в гробниці M1 в Цяобей, провінція Шаньсі, датоване 1200 р. до н.е.
У період Ранньої Чжоу, у ХІ-Х ст., популярність колісниць зросла, і саме в цей час зі степу була запроваджена чотирикінна колісниця. Вона вимагала ще більшої майстерності у керуванні, оскільки, у той час як центральна пара коней була запряжена звичайним способом, крайні коні кріпилися шийними хомутами до перекладини ярма, а хомутами на холці – до нижньої частини кузова колісниці. Чотирикінні колісниці та люди в них зазвичай мали більш вишукане бронзове оснащення, що свідчить про те, що повозка, запряжена четвіркою коней, мала вищий статус. Деяке уявлення про те, якими розкішними були ці транспортні засоби, можна отримати з тексту, знайденого на бронзовій посудині Мао Ґун Дін, який засвідчує діяння царя Західної Чжоу наприкінці ІХ ст. і містить такий опис:
Дарую тобі… золоту колісницю, з оздобленим покривалом на перила; передній поручень і нагрудну збрую для коней із м'якої шкіри, пурпурного кольору; навіс із тигрової шкіри, із червонувато-брунатною підкладкою; оправу для ярма й зчеплення для осей із фарбованої шкіри; бронзові бубонці для ярма; заднє кріплення дишла та кріплення гальмів, обтягнуті шкірою та позолочені; позолочений прес для лука та сагайдак із риб'ячої шкіри; упряжка із чотирьох коней, з вуздечками, бронзовими налобними бляхами та позолоченими ременями; червона хоругва з двома дзвонами.
Колісниця, запряжена кіньми, стала новим потужним символом влади еліти в період Пізньої Шан. Колісниці виконували багато функцій. Найбільш корисними вони мали бути під час шляхетних занятть, таких, як війна та полювання. Їх також використовували на парадах для підкреслення статусу вершника та (на щастя для археологів) у ритуалах, пов'язаних зі смертю та похованням.
У період Пізньої Шан колісниці зазвичай ставили високо на рампах, що спускалися до поховальних ям, після того, як ями були в основному засипані, нібито для того, щоб охороняти підхід до гробниць, але в період Західної Чжоу ця практика ускладнилася. Тепер колісниці ховали двома різними способами: або разом із кіньми в окремих ямах поруч із могилами, або розбирали й ховали на рампах, що вели до гробниці, на пізній стадії поховального процесу. На кладовищі правлячої родини Цзінь у Бейчжао, провінція Шаньсі, поховано 9 поколінь правителів, їхніх дружин і родичів впродовж періоду із Х по VIII ст. до н.е. Тут ями для коней і колісниць зазвичай були більшими, ніж основні поховальні камери, найбільша з них містила 107 коней і 48 колісниць. Такому масштабу витрат сприяло те, що територія держави Цзінь була розташована неподалік від степу, де коней було вдосталь. Поховання розібраних колісниць у гробницях передбачало інший ритуал, пов'язаний із заключним замуровуванням входу в гробницю наприкінці похоронного обряду.
Поховання з колісницями відбувалися впродовж періоду Весни та Осені як символ влади та легітимності правління не лише в традиційних регіонах Чжоу, але й у новостворених державах Цінь на заході та Чу на півдні, і все ще були поширені в період Воюючих Царств. Довготривалість використання кінної колісниці, яка з'явилася приблизно у 1200 р. до н.е. та протягом 1000 років відігравала ведучу роль і як практичний військовий засіб, і як символ влади, вражає. Щонайменше це вказує на те, що, навіть незважаючи на дуже реальну напруженість у відносинах між китайцями з рівнин і степовими кочовиками, еліти Шан і Чжоу добре розуміли степову культуру та її цінності. Можливо, Чжоу ніколи не забували про своє давнє степове походження.
5.17 Поширення поховань з колісницями на території Китаю. Верхня мапа: період Західної Чжоу (1046–771 рр. до н.е.). Нижня мапа: період Весни та Осені (770–481 рр. до н.е.).
5.18 Кладовище царської родини Цзінь у Бейчжао, провінція Шаньсі, датоване Х-VIII ст. до н.е. Колісниці та коні були поховані в ямах окремо від поховальних камер еліти, до яких вели довгі похилі рампи.
Степовий коридор
У середині 2-го тисячоліття, з 1800 до 1200 р. до н.е., на великій території степу виникає культура пізньої бронзи, що загалом була схожою від долини Дніпра в Причорномор'ї до гір Алтаю. Хоча існувало багато місцевих відмінностей, а археологічна література рясніє назвами регіональних послідовностей і локальних культур, цей регіон можна розділити на дві культурні зони: зрубну культуру в західному степу, на захід від річки Урал, та андроновський культурний комплекс, що через східний степ простягався на схід від цієї річки.
5.19 Поховальні ями, що містять лише коней і колісниці (a) Саньменься, Хенань, VIII ст.