Може, просто виникла якась несправність у твоїй кап...
— Бар'єр був! — закричав Харлан. — Яке може бути інше пояснення? Чому ви раніше мені про це не розказали?
— Я не вірив. Я й досі не певен. Мені не варто було лякати тебе пустими фантазіями. Мої побоювання... пригода з Купером... може, не все втрачено... Давай зачекаємо. Залишилося кілька хвилин.
Він показав на часометр. Лічильник засвідчував, що вони перебувають між 95 000-м і 96 000-м Сторіччями.
Твісел узявся за важіль управління й стишив хід капсули. 99 000-е залишилося позаду. Цифри на лічильнику кілосторіч зупинилися. Часометр повільно відраховував номери окремих Сторіч.
99 726... 99 727... 99 728...
— Що ж робити? — прошепотів Харлан.
Твісел похитав головою; в цьому красномовному жесті злилися докупи надія, терпіння, а може, й усвідомлення власного безсилля.
99 851... 99 852... 99 853...
Харлан приготувався до удару об бар'єр і безпорадно подумав: "Невже треба рятувати Вічність для того, щоб виграти час для боротьби проти істот із Прихованих Сторіч? А як іще можна повернути Нойс? Якомога швидше назад, назад у 575-е, а там напружити всі сили, щоб..."
99 938... 99 939... 99 940...
Харлан затамував подих. Твісел іще трохи пригальмував капсулу. Вона вже ледь повзла. Пульт управління чутливо реагував на Твіселові рухи.
99 984... 99 985... 99 986...
— Зараз, зараз, зараз, — шепотів Харлан, сам того не помічаючи.
99 998... 99 999... 100 000... 100 001... 100 002...
Цифри наростали, а двоє чоловіків, немов заворожені, мовчки дивилися на них.
— Бар'єра немає! — радісно закричав Твісел.
— Він був! Був! — відповів Харлан. І раптом спохватився: — А може, вони захопили Нойс і зняли бар'єр, як непотрібний?
111 394-е.
Харлан мерщій вистрибнув із капсули.
— Нойс! Нойс! — з усієї сили гукав він.
Гучна луна відбилася від стін порожнього сектора й поступово завмерла вдалині.
— Зачекай, Харлане!.. — гукав йому вслід Твісел, не встигаючи за своїм молодим супутником.
Харлан щодуху мчав до тієї частини Сектора, де вони з Нойс звили собі щось на зразок домашнього гнізда.
Ураз промайнула думка про можливу зустріч із "надлюдьми", як називав їх Твісел, і він відчув, як мурашки забігали по спині, однак острах заглушило палке прагнення знайти Нойс.
— Нойс!
І несподівано, перш ніж він розгледів її як слід, вона опинилася в його обіймах, міцно обвила його руками, притулилася щокою до плеча, і Харланове підборіддя потонуло в її шовковистому М'якому волоссі.
— Ендрю, — шепотіла вона, задихаючись у його обіймах, — де ти пропадав? Тебе не було кілька днів, і я вже почала боятися.
Харлан випустив дівчину з обіймів і захоплено пожирав її очима.
— З тобою все гаразд?
— Зі мною — так. Я думала, з тобою щось трапилось. Я думала...
Вона затнулась, і в очах її промайнув переляк.
— Ендрю!
Харлан різко обернувся.
Та це був всього-на-всього Твісел, засапаний від швидкої ходи.
Вираз Харланового обличчя, видимо, заспокоїв Нойс. Вона запитала тихим голосом:
— Ти знаєш його, Ендрю? Все буде гаразд?
— Не хвилюйся, — сказав Харлан. — Це мій начальник, Старший Обчислювач Лабан Твісел. Він знає про тебе.
— Старший Обчислювач? — Нойс злякано відсахнулася.
Твісел поволі підійшов до неї.
— Я допоможу тобі, дитино моя. Я допоможу вам обом. Я пообіцяв Технікові, однак він не хоче вірити.
— Пробачте, Обчислювачу, — сказав Харлан, хоч з виразу його обличчя не було помітно, що він глибоко розкаюється.
— Пробачаю, — сказав Твісел.
Він узяв дівчину під руку, й видно було, що вона погодилася на це неохоче.
— Скажи мені, дівчино, тобі добре тут жилося?
— Я хвилювалася...
— Тут нікого не було відтоді, як Харлан залишив тебе?
— Н-ні, сер.
— Нікого? Жодної живої душі?
Нойс похитала головою і запитливо глянула на Харлана.
— А чому ви запитуєте?
— Просто так. Пусті фантазії. Ходімо, ми відвеземо тебе назад у 575-е.
По дорозі до капсули Ендрю Харлан поступово поринув у глибокі роздуми. Він навіть не глянув на лічильник, коли вони, вже рухаючись назад, у минуле, пройшли крізь 100 000-е Сторіччя, а Твісел полегшено зітхнув, немов до останньої хвилини боявся потрапити в пастку.
Не вийшов Харлан із задуми й тоді, коли рука Нойс ковзнула в його долоню; він тільки у відповідь машинально потис її пальці.
Коли Нойс заснула в сусідній кімнаті, Твіселове занепокоєння досягло крайньої межі.
— Оголошення! Давай сюди оголошення, мій хлопчику! Твоя дівчина вже з тобою. Я виконав свою обіцянку.
Мовчки, ще й досі занурений у свої думки, Харлан погортав журнал, що лежав на столі, і знайшов потрібну сторінку.
— Все досить просто, — сказав він, — але це оголошення написано англійською мовою. Я спочатку прочитаю по-англійському, а потім перекладу.
Невеличке оголошення містилося на 30-й сторінці у лівому горішньому кутку. На тлі контурного малюнка було надруковано великими чорними літерами:
ALL THE
TALK
OF THE
MARKET
А внизу дрібними літерами значилася адреса: "Поштова скринька, 14, Денвер, Колорадо".
Твісел, уважно вислухавши переклад, був розчарований.
— Що таке "Market"? — запитав він. — Що все-таки мається на увазі під цим словом?
— У даному разі це означає "продаж акцій", — нетерпляче відповів Харлан. — Система залучення приватного капіталу. Але тут річ зовсім у іншому. Хіба ви не бачите, на якому тлі надруковане оголошення?
— Бачу. Атомний гриб. Спроба привернути увагу. А що він міг би означати?
— Побий його Час! — вибухнув Харлан. — Що з вами сталося, Обчислювачу. Подивіться на дату випуску журналу.
Він показав на маленький рядок у лівому горішньому кутку сторінки.
— Тут написано: "28 березня 1932 року". Навряд чи вам треба перекладати значення цифр. Написання їх майже таке саме, як і в Міжчасовій Мові, й ви самі розумієте, що це 19,32 Сторіччя. Невже ви не знаєте, що в цей Час жодна людина не бачила атомного гриба? Ніхто не міг намалювати його з такою точністю, крім...
— Стривай, стривай. Тут я бачу тільки контур грибовидної хмари, окреслений тонкою лінією. Може, просто випадковий збіг?
— Випадковий збіг? Тоді зверніть увагу на перші літери рядків: "All the Talk of the Market". Складіть їх, і ви одержите слово АТОМ, яке і Міжчасовою означає атом. По-вашому, це також випадковий збіг? Ні, тут немає нічого випадкового.
Хіба ви не бачите, Обчислювачу, що оголошення відповідає всім, виробленим вами ж, умовам? Воно відразу впало мені в очі. Купер знав, що я не пропущу такого очевидного анахронізму. І водночас для людини з 19,32-го в ньому немає ніякого прихованого змісту.
Оголошення міг умістити тільки Купер. Це його послання нам. Нам відоме його місцеперебування в Часі з точністю до тижня. У нас є його поштова адреса. Залишається тільки поїхати і забрати його, що прошу доручити мені, оскільки я найкраще знаю Первісну епоху.
— І ти поїдеш? — Обличчя Твісела засвітилося радістю.
— Поїду. Тільки за однієї умови.
Твісел невдоволено поморщився.
— Знову умови?
— Умова та сама. Нічого не прошу. Хочу тільки, щоб нічого не загрожувало Нойс. Вона повинна поїхати зі мною. Тут я її не залишу.
— Ти й досі не довіряєш мені? Хіба я тебе хоча б у чомусь обманув? Що ж іще тебе тривожить?
— Тільки одне, Обчислювачу, — похмуро відповів Харлан, — тільки одне: в 100 000-му було поставлено бар'єр. З якою метою? Ось що мене непокоїть.
Розділ 17
КОЛО ЗАМИКАЄТЬСЯ
Тривога не полишала Харлана. В метушні приготувань до від'їзду вона ще більше ятрила його душу. Спочатку між ним і Твіселом, а потім між ним і Нойс ця тривога стала стіною відчуження. Настав день від'їзду, але він не вирвав Харлана з важкої задуми.
Тільки коли Твісел повернувся того дня із засідання підкомісії Ради, на обличчі Харлана промайнув ледь помітний вираз зацікавлення.
— Про що там ішлося? — запитав він.
— Не дуже приємна була розмова, — втомлено відповів Твісел.
Харлан, здається, ладен був задовольнитися такою відповіддю, але, трохи подумавши, запитав:
— Сподіваюсь, ви їм нічого не сказали про...
— Ні, не бійся, — роздратовано перебив його Твісел. — Я їм не сказав ні про дівчину, ні про твою участь в історії з Купером. Я заявив, що виною всьому були неполадки в механізмі капсули. Всю відповідальність я взяв на себе.
Хоч як важко було в Харлана на душі, він відчув докори сумління.
— Це погано відіб'ється на вас, — сказав він.
— А що вони мені зроблять? Вони муситимуть чекати, поки ми виправимо помилку. Доти вони мене не чіпатимуть. Якщо нас спіткає невдача, то тоді вже ніхто нікому не допоможе і ніхто нікого не покарає. А коли нам усміхнеться доля, то вона мене й захистить. Ну, а якщо й не захистить... — Твісел стенув плечима. — Я все одно після завершення всього збираюсь усунутися від активної діяльності у Вічності.
Не докуривши сигарети навіть до половини, він погасив її і кинув у попільницю.
— Я взагалі б не втаємничував їх у цю справу, однак не було іншої можливості одержати дозвіл на використання спеціальної капсули для подальших подорожей за нижню межу Вічності, — зітхнувши, промовив Твісел.
Харлан відвернувся. Його думки знову крутилися довкола останніх подій. Твіселові слова долинали до нього, ніби крізь сон, і Обчислювачеві довелося повторити своє запитання, перш ніж Харлан, здригнувшись, сказав:
— Перепрошую?
— Я тебе запитую: твоя дівчина готова? Вона хоч розуміє, що на неї чекає?
— Готова. Я їй усе пояснив.
— І як вона сприйняла?
— Що?.. А-а, так, так... гм... Так, як я й сподівався. Вона не боїться.
— Залишилося менше ніж три біогодини.
— Я знаю.
На цьому розмова припинилась, і Харлан знову зостався наодинці зі своїми думками; від усвідомлення того, що його чекає попереду, йому було бридко на душі.
Коли вже капсула була завантажена, а система управління відрегульована, з'явилися Харлан і Нойс, одягнені приблизно так, як одягалися селяни на початку 20-го Сторіччя.
Нойс унесла деякі поправки в Харланові рекомендації щодо її вбрання, керуючись своїм суто жіночим чуттям у питаннях одягу та естетики. Вона вдумливо добирала деталі свого костюма, звіряючи їх з рекламними малюнками із відповідних журналів того часу, й уважно розглядала речі, привезені з різних Сторіч.
Час від часу зверталася до Харлана за порадою:
— А це підійде, як ти гадаєш?
Харлан знизував плечима.
— Якщо так підказує тобі твоє чуття, то я цілком покладаюсь на нього.
— Ти надто поступливий, Ендрю.