Кожне свідоме чи несвідоме протиставлення їм, яке так само означає "недотримання", що є рівнозначним порушенню, мусить у своїй неминучій взаємодії вразити зухвалого, нечемного або легковажного, котрий недостатньо дотримується їх або не спроможний дотримуватися.
В неземне намагатися проникнути за допомогою земних засобів та можливостей є не що інше, як не ознайомлену із земними небезпеками недосвідчену дитину привести до дрімучого лісу й саму залишити там, звідки має шанс вийти неушкодженою лише відповідно для цього споряджена, вкрай обережна людина в розквіті сил.
Із ученими сучасної духовної науки за їхнього теперішнього способу роботи відбувається не інакше, навіть якщо вони у своїх намірах здаються цілком серйозними та справді лише заради знання багато чим ризикують, аби людям допомогти переступити межу, біля якої вони вже давно чекають, нетерпляче стукаючи.
Як діти, стоять ці дослідники сьогодні все ще перед нею, – безпорадні, обмацуючись, не здогадуючись про небезпеки, які щомиті можуть звалитися на них або через них на інших людей, якщо своїми незграбними спробами вони продовбають прохід у природній захисній стіні чи відчинять двері, які для блага багатьох краще б залишалися замкненими.
Легковажністю можна лише назвати це все, а не сміливістю, доки ті, хто хоче перейти межу, не будуть точно знати, що вони здатні здолати відразу всі ймовірні небезпеки не лише для самих себе, але й для інших.
Найбезвідповідальніше чинять ті "дослідники", котрі займаються експериментами. На злочинність гіпнозу вказувалося вже багато разів* (Доповідь №35 "Злочинність гіпнозу"). У іншого роду експериментах дослідники-практики в багатьох випадках роблять прикру помилку, коли, самі нічого не знаючи – бо інакше б її, напевно, не робили, – заводять інших дуже чутливих або медіумічних людей у магнетичний чи навіть гіпнотичний сон, аби тим тілесно наблизити їх до невидимих впливів "потойбічного" світу, сподіваючись у такий спосіб багато чого почути і спостерегти, що в стані цілковитої денної свідомости згаданої піддослідної особи було б неможливо.
У принаймні дев'яносто п'яти випадках зі ста вони таким чином наражають цих людей на велику небезпеку, з якою ті ще не готові впоратися, оскільки кожний спосіб штучного сприяння зануренню в такий сон є зв'язуванням душі, яке змушує її увійти у стан чутливости, що переходить межі, допустимі за її природного розвитку.
Наслідком є те, що жертва експериментів несподівано душевно опиняється в царині, в якій вона позбавлена свого природного захисту через штучне сприяння або в неї немає цього природного захисту, який може виникнути тільки завдяки власному внутрішньому здоровому розвиткові.
Мусимо таку бідолашну людину образно уявити так, ніби вона стоїть оголена, прив'язана до стовпа, виставлена як приманка на видному здалеку місці в небезпечній місцевості, аби там притягувати до себе невідоме життя та діяльність, навіть дозволяючи впливати на себе для того, щоб вона могла про це повідомити або щоб різноманітні впливи за допомогою втрати певних земних складових частин її тіла стали очевидними й для інших.
Така піддослідна особа завдяки зв'язку, який її виштовхнута вперед душа має тримати з земним тілом, спроможна час від часу, ніби по телефону, повідомляти все, що там відбувається і передавати глядачам.
Якщо ж при цьому штучно висунутого вартового буде якось атаковано, то за браком природного захисту він не зможе чинити опір, залишиться беззахисним, тому що за сприяння іншого його було штучно виштовхнуто в ділянку, до якої за своїм розвитком він іще або взагалі не належить. Адже так званий "дослідник", який виштовхнув його заради жаги знання, може допомогти так само мало, оскільки там, звідки приходить небезпека, він сам чужий та недосвідчений, і тому нічого не може зробити для його хоча б якогось захисту.
Тож виходить, що дослідники стають злочинцями, не бажаючи цього, і земна справедливість не може притягти їх до відповідальности. Це не виключає, одначе, що проявляться Духовні Закони з повною суворістю своєї взаємодії та прикують дослідника до його жертви.
Досить багато піддослідних зазнало етерноречовинних нападів, які з часом, а часто й невдовзі чи відразу вплинули на груборечовинно-тілесне так, що настала земна хвороба або смерть, чим, однак, шкоду, завдану душі, не було виправлено.
Самі ж спостерігачі, які називають себе дослідниками, виштовхуючи своїх жертв у невідомі ділянки, під час таких небезпечних експериментів здебільшого перебувають у гарному земному прикритті під захистом власного тіла та денної свідомости.
Зрідка буває так, що вони разом із піддослідними опиняються в небезпеці, і що вона так само відразу переходить і на них. Але по своїй земній смерті, з переходом у Етерноречовинний світ, вони внаслідок їхнього зчеплення з жертвами мусять у кожному разі потрапити туди, куди тих, можливо, було затягнуто, аби тільки разом із ними мати можливість повільно піднятися знову.
Штучне виштовхування душі в інші ділянки не варто завжди розуміти так, що ця душа виходить із тіла і, витаючи, прямує до іншого реґіону. Здебільшого лишається вона спокійно в тілі. Проте через магнетичний або гіпнотичний сон вона стає неприродно чутливою, тож реагує на значно етерніші течії та впливи, ніж це було б можливо в її природному стані. Самозрозуміло, що в цьому неприродному стані немає повноти сили, яку інакше душа мала б, якби, завдяки внутрішньому розвитку, сама проникла так далеко, – внаслідок цього вона б твердо та надійно стояла на цьому новому, більш етерному ґрунті, протиставлячи всім впливам рівнозначну їм силу. Брак здорової повноцінної сили через штучність призводить до порушення рівноваги, яке неодмінно викличе викривлення. Наслідком цього є безумовне затьмарення в усіх відчуттях, через що виникає спотворення дійсности.
Причиною хибних повідомлень, незліченних помилок є, знов-таки, самі ж дослідники через їхнє шкідливе сприяння. Тому й виходить, що в багатьох уже "досліджених" явищах із окультних ділянок, багато що жодним чином не узгоджується зі строгою логікою. Вони містять у собі безліч помилок, які й досі не можуть бути остаточно розпізнані.
На цих явно хибних шляхах не досягнуто анічогісінько, що могло б дати людям хоч якусь користь чи благодать.
Корисним для людей насправді може бути лише те, що допомагає їхньому сходженню або хоча б показує шлях до цього. Але це все при таких експериментах від самого початку і назавжди цілком виключено! За допомогою штучного підштовхування дослідник нечасто, але все-таки спроможний зрештою витиснути якусь чутливу або медіумічну людину із земного груборечовинного тіла в найближче розташований до неї Етерноречовинний світ, але ні на волосину вище за той, до якого вона все одно належить відповідно до своїх внутрішніх властивостей. Навпаки, штучним підштовхуванням він ніяк не зможе перенести її туди, а лише в найближче оточення всього земного.
У цьому найближчому оточенні земного, одначе, може перебувати лише те потойбічне, котре ще тісно пов'язане із земним, котре через свої неповноцінність, пороки та пристрасті лишається прикутим до Землі.
Природно, що в цьому оточенні то тут, то там щось, що просунулося вперед, тимчасово затримається. Особливо ж сподіватися на це не варто. Високе із чисто закономірних причин там знаходитися не може. Радше світ перевернеться, або... хіба що в людині з'явиться ґрунт для закріплення Світла!
Проте шукати його в піддослідній особі чи в такому дослідникові, котрий іде навпомацки, навряд чи було б доцільно. Отже, небезпека та безцільність усіх таких експериментів нікуди не зникають.
Очевидно також, що без присутности більш розвиненої людини, яка очищає все грубіше, щось справді більш високе не може наблизитися до медіума, тим паче промовляти через нього. Про матеріялізації* (перетворення на грубу речовинність) з вищих кіл тут не може бути й мови, менш за все під час популярних забав із постукуванням, пересуванням предметів тощо. Прірва ще занадто велика для того, щоб можна було відразу навести міст через неї.
Усі ці речі, незалежно від волі медіума, можуть бути виконані лише тими потойбічними, котрі ще дуже тісно пов'язані з речовинністю. Якби було можливим інше, тобто Високе могло так легко вступити у зв'язок із людством, то Христос не мав би жодної потреби ставати людиною, а його Завдання могло бути виконано і без цієї Жертви* (Доповідь №14 "Спаситель"). Сучасні ж люди, напевне, душевно розвинуті не вище, ніж за земного часу Ісуса, тож не можна вважати, що зв'язок зі Світлом нині встановити легше, ніж у той час.
Щоправда, представники духовної науки кажуть, що мають за першочергову мету виявлення потойбічного життя, особливо продовження життя після земної смерти, і що за нинішнього панування загального скепсису потребують дуже потужного та грубого озброєння, тобто реальних земних доказів, здатних прорвати лінію оборони супротивника.
Таке обґрунтування, одначе, не виправдовує того, що людські душі в такий легковажний спосіб знову й знову залучаються до гри! Окрім того, взагалі немає жодної нагальної потреби намагатися неодмінно переконати зловмисних супротивників! Адже відомо, і, в тім числі, з висловлювань Христа, що вони не готові були б повірити, хоча б навіть ангел прямо з неба зійшов, щоби повісти їм Істину. Після його відходу вони стали б відразу запевняти, що це була масова галюцинація, а не ангел, або скористалися б іще якоюсь відмовкою. А якщо з'явиться щось чи хтось, хто залишиться земним, тобто не зникне знов або не ставатиме невидимим, то знову знайдуться інші виверти, бо тим, хто не хоче вірити в Потойбіччя, це здаватиметься, навпаки, занадто земним. Вони не побояться виставити такі докази, як шахрайство, а людину – як фантазера, фанатика або як того ж таки шахрая. Будь це занадто земним чи занадто неземним, або те й інше водночас, щось вони завжди критикуватимуть і сумніватимуться. А якщо більше вже не знатимуть, як собі з тим зарадити, тоді закидають брудом, дійдуть і до брутальніших нападів та не злякаються навіть насильства.
Отже, щоб таких переконати, не варто приносити жертви! Та ще менше – заради багатьох так званих прихильників.