Трудівники моря

Віктор Гюго

Сторінка 34 з 82

Спершу він пішов до порту Дінан, де було багато шинків. В одному з них, де ніхто його не знав, він купив пляшку спиртного і запхав у широку кишеню своєї куртки — так, ніби хотів сховати. Потім Клюбен подався на пароплав — подивитися, чи все гаразд, бо вранці Дюранда мала рушити в рейс.

Коли сьєр Клюбен увійшов у "Готель Жана", в нижньому залі не було вже нікого, крім старого капітана далекого плавання мосьє Жертре-Габуро, — він присьорбував пиво і покурював люльку.

Жертре-Габуро привітав сьєра Клюбена між затяжкою тютюну і ковтком пива.

— Здоровенькі були, капітане Клюбен.

— Доброго вечора, капітане Жертре.

— Ось уже й "Тамоліпас" відчалив.

— Невже? — здивувався Клюбен. — А я й не звернув уваги. Капітан Жертре-Габуро сплюнув і повів далі:

— Чкурнув Зуела.

— Коли ж?

— Сьогодні увечері.

— Куди він пливе?

— До чорта в зуби.

— Воно-то так, але куди?

— В Арекіпу.

— А я й нічого не знав, — мовив Клюбен. За мить додав:

— Піду спати.

Він засвітив свічку й пішов до дверей, але на порозі обернувся.

— А ви плавали в Арекіпу, капітане Жертре?

— Плавав. Чимало років тому.

— Де зупинялися по дорозі?

— Скрізь потроху. Але "Тамоліпас" не буде заходити в порти. Жертре-Габуро вибив на тарілку з люльки попіл і провадив:

— Ви чули про бистрий рибальський човен "Троянський кінь" і гарну трищоглову шхуну "Трантмузен", які пішли в Кардіф? Я був проти того, щоб вони виходили в море в таку негоду. Аби лишень ви бачили, в якому вигляді вони повернулися! "Троянський кінь", завантажений терпентином, став протікати, довелось узятися за помпу. І разом з водою випомповувати весь вантаж. Щодо шхуни, то особливої руйнації зазнала її підводна частина: княвдегед, гальюн, фока-галс, боканець, шток якоря лівого борту — все було розтрощене. Утлегар зрізало, як бритвою, біля самого езельгофта. Ватерштаги і ватербакштаги — як і не було їх. Фок-щогла хоч і дістала міцного штурхана, але втрималася. Всі залізні частини бушприта позривало, але, річ небачена, самого бушприта тільки добряче пом'яло, хоч обдерло до нитки. В обшивці лівого борту пробило дірку на добрі три квадратні фути. Ось що значить не слухати людей. Клюбен поставив свічку на стіл і став переколювати шпильки у вилозі куртки.

— Ви, здається, сказали, капітане Жертре, що "Тамоліпас" не заходитиме ні в який порт, — озвався він за якусь хвилину.

— Атож. Він чеше просто в Чілі.

— Виходить, він не може дати про себе звістки з дороги?

— Даруйте, капітане Клюбен. По-перше, він може передавати листи через усі зустрічні судна, які тримають курс на Європу.

— Правильно.

— По-друге, в його розпорядженні морська поштова скринька на листи.

— А що то за морська поштова скринька?

— Хіба ви не знаєте, капітане Клюбен?

— Ні.

— У Магеллановій протоці.

— Невже?

— Кругом сніг, повсякчас несамовита буря, препаскудні вітри, море — страхітливе.

— А далі?

— Ви, скажімо, обігнули мис Монмут.

— Гаразд. А далі?

— Тоді ви огинаєте мис Валентен.

— А тоді що?

— Огинаєте мис Ізидор.

— А ще далі?

— Огинаєте ріг Анни.

— Так. Але що ви називаєте морською поштовою скринькою?

— Ну от ми й добралися до неї. Гори праворуч, гори ліворуч. Скрізь пінгвіни, буревісники. Страшне місце. Клянуся сонмищем святих достойників і сонмищем мавп на додачу — там справжнісінький бедлам! А гуркотнява! Шквал на шквалі і шквалом поганяє. Ось де треба стежити за вин-транцем. Ось де своєчаспо опускай вітрила. Замінюй грот клівером, а клівер — штормовим клівером! Вітри гасають, один одного наздоганяють. По чотири, по п'ять, а то й по сім днів лежиш у дрейфі. Частенько від нових вітрил залишаються одні ганчірки. Тут поскачеш! Такі шторми, що трищоглові вітрильники стрибають, як блохи. Я на власні очі бачив, як із англійського брига "Трюблю" знесло в море — під три чорти! — юнгу разом із утлегаром, на якому він саме працював. Злетів у повітря, як метелик! Я бачив, як на красуні шхуні "Повернення" зірвало з форсалінга боцмана і вбило на смерть. У мене на кораблі вітром зламало планшир і розбило на друзки ватервейс. Якщо й вирвешся звідти, то, вважай, що вітрил у тебе більше нема. П'ятдеся-тигарматний фрегат пропускає воду, як коновка. А що вже берег, то хай йому грець! Гіршого не знайдеш. Усі скелі порізані, наче хтось навмисне побешкетував. Так от, підходиш до Голодного порту, а тут як з-під дощу та під ринву. Страшніших хвиль ніде й ніколи не бачив. Пекло, та й годі!.. І раптом бачиш два слова, виведених червоною фарбою: "Поштова контора".

— Що ви хочете цим сказати, капітане Жертре?

— А те, капітане Клюбен, що зразу ж, як обігнеш мис Анни, побачиш на камінці, футів так зі сто висотою, довгу, поставлену сторч жердку. До жердини підвішено бочечку. Оця бочечка — то і є поштова скринька. І треба ж було англійцям написати зверху: "Поштова контора"! Скрізь пхають свого носа. Це ж океанська пошта! Вона не належить вельмишановному джентльменові — королю Англії. Ця поштова скринька — спільна для всіх. Вона належить усім країнам. "Поштова контора"! Суща нісенітниця. Почитаєш і баньки вилупиш, начеб сам диявол підніс тобі чашку чаю. А поштова служба здійснюється так: яке б судно не пройшло, посилає до стовпа шлюпку з листами. Корабель, який прийшов з Атлантики, забирає листи в Європу, а корабель з Тихого океану — в Америку. Офіцер, який керує екіпажем шлюпки, кладе в бочку пакет і забирає кореспонденцію, яка там назбиралась. Ваш корабель зобов'язаний доправити цю кореспонденцію, а судно, яке прийде після вас, те саме зробить із вашою. А що судна плавають у протилежні боки, то континент, звідки пливете ви, для мене — місце слідування. Ви везете мої листи, а я — ваші. Бочечка прикручена до стовпа ланцюгом. А як там хлющить дощ! Як валить сніг! Як б'є град! Трикляте море! З усіх боків хмарами летять буревісники. Ось крізь яке пекло має пропливти "Тамоліпас"! На бочці міцна покришка на шарнірах, але нема ні замка, ні клямки. Отож знайте: звідти можна написати друзям. Листи дійдуть.

— Цікаво, — замислено пробурмотів Клюбен. Капітан Жертре-Габуро знову сьорбнув пива з кухля.

— Припустимо, що цей мерзотник Зуела вирішить мені написати. Негідник кидає свою мазанину в бочечку біля Магеллана — і через чотири місяці я читаю куродряпство цього пройдисвіта! До речі, капітане Клюбен, невже ви завтра вийдете в море? Клюбен, впавши в якесь заціпеніння, не почув запитання.

Капітан Жертре спитав ще раз. Клюбен опам'ятався.

— Звичайно, капітане Жертре. Це мій день. Мені треба вирушати завтра зранку.

— Як на мене, то я б не поїхав. Капітане Клюбен, від собак тхне мокрою псятиною. Морські птахи вже другу ніч ширяють над маяком, кружляють довкола ліхтаря. Це погана прикмета. Мій барометр викидає коники. Зараз місяць у першій своїй чверті, а в цю пору — найгірша погода.

Я сьогодні бачив, як столисник поскручував листочки, а конюшина в полі випростувала стебла. Дощові хробаки повиповзали з землі, мухи кусаються, бджоли не відлітають від вуликів, горобці начеб раду радять. Здалеку чути бамкання дзвонів.

Сьогодні ввечері я чув благовіст із Сен-Люнера. До того ж сонце, заходячи, потемніло. Завтра буде густий туман. На мою думку, туман страшніший, ніж ураган.

Він такий потайний, такий підступний!

КНИГА ШОСТА

П'ЯНИЙ СТЕРНИЧИЙ І ТВЕРЕЗИЙ КАПІТАН І Скелі Дувру Десь за п'ять миль на південь від Гернсею, якраз навпроти Пленмонського мису, між Ла-Маншськими островами і Сен-Мало, тягнеться ланцюг скелястих рифів, які називаються Дуврами. Це згубне місце.

Назва "Дуврські" або "Доверські" охоплює багато рифів і скель. Навпроти північного узбережжя Франції теж є скеля Дувр, на ній зараз будується маяк, це теж небезпечний риф, але її не треба змішувати з групою Дуврських рифів.

Найближчою до Дуврів точкою Франції є мис Бреан. Дуврські скелі стоять трохи на більшій відстані від Франції, ніж до першого острова Нормандського архіпелагу.

Відстань між рифом і Джерсеєм приблизно дорівнює діагоналі Джерсею в найширшій його частині. Якби острів Джерсей повернути на Корб'єре, як двері на завісах, то мис Сен-Катрін, мабуть, торкнувся б дуврських скель. Тут вони відокремлені одна від одної більш як на чотири милі.

В цих морях, освоєних цивілізацією, навіть найдикіші острівці рідко бувають безлюдними. На Аго зустрінеш контрабандистів, на Бініку — митних чиновників, на Бреа — кельтів, на Канкалі — ловців устриць, на Сезамбре, острові Цезаря — мисливців за кроликами, на Брек-У — збирачів крабів, на Менк'є — рибалок із неводом, на Екре-У — рибалок із сачками. На Дуирських скелях — нікого.

То володіння морських птахів.

Нема нічого страшнішого, ніж зустрітися з Дуврами. Острови Каске, де, згідно з чутками, загинув "Білий корабель", Кальвадоська мілина, гірські вершини острова Уайт, підводне каміння Ронес, через котрі таким небезпечним є весь берег Больє, Преєльська мілина, яка закриває Меркельську протоку і примушує судна проходити на двадцять сажнів далі в море від бакена, пофарбованого на червоно, зрадливі підступи до Етаблю і Плуа, два друїдичні камені на південь від Гернсею, Старий Андерло і Малий Андерло, Корб'єр, Гануа, Голий острів — навіть приказка про нього:

"Голий острів обігнеш — посивієш, як не вмреш", наганяє страх, скеля Утоплениць, протока Бу і Фрукі, Чорторий між Гернсеєм і Джерсеєм, Ардан між Менк'є і Шозеем, Норовистий кінь між Булей-Бей і Бариевілем — про всіх них іде погана слава, але куди їм до Дуврів.

На всьому Ла-Маншському морі, сповненому небезпеки, — цьому Егейському морі заходу, — тільки риф "Отче наш" між Гернсеєм і Серком навіває такий же жах, як і Дуврські скелі.

Але все ж зі скелі "Отче наш" можна подати сигнал, на випадок корабельної катастрофи можна сподіватися на допомогу. На захід звідси видніється мис Дікар, або Ікар, на південь — Товстоніс. А з Дуврських скель не побачиш нічого.

Шквали, вода, хмари, безмежність, безлюддя. Тільки судно, яке збилося з путі, може опинитися в районі Дуврських скель. Брили граніту там дикі й страхітливі. Крутизна недоступна. Зловорожість безодні — похмура і відразлива.

Довкола відкрите море. Глибінь страшенна. Одинокий риф, на зразок Дувру, приманює і дає притулок всілякій звірині, котра ховається від людини. Він схожий на велетенський підводний зірчастий корал.

31 32 33 34 35 36 37