— Стривай... зараз тебе опущу...
Він намацав підручник настійок і почав його панічно гортати, шукаючи потрібну сторінку; нарешті знайшов і ледве розібрав нашкрябане під закляттям слово. Благаючи, щоб це виявилось протизакляття, Гаррі зосередився, напружився й подумав:
— Ліберакорпус!
Знову спалахнуло світло — і Рон гепнувся, мов лантух, на матрац.
— Вибач, — ледь чутно повторив Гаррі, а Дін і Шеймус аж падали з реготу.
— Завтра, — пробурмотів глухим голосом Рон, — краще будильника постав.
Та поки вони вдягалися, натягуючи на себе по кілька зв'язаних місіс Візлі светрів, а ще плащі, шарфи й рукавиці, Рон уже оклигав від потрясіння й вирішив, що нове закляття страшенно кумедне; таке кумедне, що він, не гаючи часу, за сніданком розповів про нього Герміоні.
— ...а тоді ще один спалах, і я знову гепнувся на ліжко! — радів Рон, накладаючи собі сосисок.
Герміона, слухаючи цю байку, навіть не всміхнулася; з виразом крижаного осуду вона повернулася до Гаррі.
— Чи ти це закляття часом не зі свого підручника настійок узяв? — поцікавилася вона.
Гаррі насупився.
— Ти завжди квапишся всіх затаврувати.
— То так чи ні?
— Ну... нехай і так, то й що?
— Отже, ти вирішив випробувати невідоме, написане від руки закляття й побачити, що буде?
— Яке це має значення, що воно написане від руки? — сказав Гаррі, воліючи не відповідати на решту запитання.
— А те, що воно, можливо, навіть не затверджене Міністерством магії, — пояснила Герміона. — А ще, — додала вона, коли Гаррі з Роном закотили очі, — я починаю думати, що цей так званий Принц задумав щось недобре.
Гаррі з Роном обурилися.
— Це ж був жарт! — заявив Рон, витрушуючи на сосиски рештки кетчупу з пляшечки. — Звичайний жарт, Герміоно, та й годі!
— Підвішувати людей догори ногами? — не погодилася Герміона. — Хто б ото марнував заради такого час і енергію?
— Фред і Джордж, — знизав плечима Рон, — це в їхньому стилі.
— Мій тато, — додав Гаррі. Він лише зараз це згадав.
— Що? — разом перепитали Рон і Герміона.
— Мій тато користувався цим закляттям, — пояснив Гаррі. — Мені розповів Люпин.
Це була лише напівправда — насправді Гаррі бачив, як батько зачаклував цим закляттям Снейпа, але він не розповідав Ронові й Герміоні про те занурення в сито спогадів. І тут його осяяла чудова думка. Чи не міг Напівкровним Принцом бути....
— Можливо, Гаррі, твій тато ним і користувався, — сказала Герміона, — та він був не один такий. Ми бачили цілу зграю типів, що так розважалися, — якщо ти не забув. Піднімали людей у повітря. Примушували їх, заціпенілих, беззахисних, ширяти вгорі.
Гаррі витріщився на неї. Він раптом згадав, що так чинили смертежери на Кубку світу з квідичу. Рон прийшов йому на допомогу.
— То було інше, — рішуче заперечив він. — Вони ним зловживали. А для тата Гаррі то був просто жарт. Герміоно, тобі не подобається його величність Принц, — суворо вказав він їй сосискою, — бо він краще за тебе кумекає в настійках і відварах...
— Нічого подібного! — в Герміони аж щоки розпашілися. — Просто я вважаю крайньою безвідповідальністю вдаватися до заклять, не знаючи навіть, до чого вони призведуть! І не треба називати того Принца "його величність", бо я не сумніваюся, що то не титул, а дурне прізвисько, і, по-моєму, особа він не надто приємна!
— Не розумію, чому ти таке вигадала, — почав заводитися Гаррі, — та якби він хотів стати смертежером, то не називав би себе Напівкровним.
На цих словах Гаррі згадав, що його батько був чистокровцем, але він цю думку відкинув; про це він подумає пізніше...
— Смертежери не можуть бути лише чистокровцями, бо чистокровних чаклунів залишилося не так і багато, — наполягала на своєму Герміона. — Я припускаю, що більшість із них напівкровні, хоч і прикидаються чистокровцями. Вони ненавидять лише тих, хто народився маґлом, і з радістю взяли б у свої лави вас із Роном.
— Та вони мені ніколи в житті не дозволили б стати смертежером! — Рон обурено махнув виделкою, надкушена сосиска зірвалася з зубців і ляпнула Ерні Макмілана по потилиці. — Вони всю нашу сім'ю вважають зрадниками роду! Для смертежерів це ще гірше, ніж бути вродженим маґлом!
— А про мене вони просто мріють, — саркастично скривився Гаррі. — Ми були б друзяками, якби вони не хотіли мене прибити.
Рон розсміявся; Герміона — і та мимоволі видушила усмішку; але тут їх відвернула від суперечки поява Джіні.
— Гаррі, я повинна віддати тобі оце.
То був сувій пергаменту, підписаний для Гаррі знайомим дрібненьким косим почерком.
— Дякую, Джіні... це наступний урок з Дамблдором! — повідомив Гаррі Рона й Герміону, розгортаючи пергамент і проглядаючи записку. — У понеділок увечері! — Йому раптом стало легко й радісно. — Джіні, може, підеш у Гоґсмід з нами? — запитав він.
— Я йду з Діном... може, там побачимось, — відповіла Джіні й, помахавши їм рукою, пішла.
Філч, як і завжди, стояв біля дубових вхідних дверей, ставлячи "пташки" біля прізвищ тих учнів, що мали дозвіл відвідати Гоґсмід. Процедура виявилася довшою, ніж завжди, бо Філч тричі перевіряв кожного чуйником таємниць.
— Яке це має значення, якщо ми якісь темні штучки ВИНОСИМО? — обурився Рон, боязко поглядаючи на довжелезний тонкий чуйник таємниць. — Краще б ви перевіряли те, що ми ПРИНОСИМО.
Таке зухвальство коштувало йому кількох додаткових штрикань чуйником, тож коли вони вийшли на вітер і мокрий сніг, Рон ще кривився від болю.
Йти пішки до Гоґсміда було не дуже приємно. Гаррі закутав шарфом нижню половину обличчя; неприкрита частина незабаром посиніла й задубіла. Шлях до села був забитий скоцюрбленими від пронизливого вітру учнями. Гаррі не один раз подумалося, що краще було лишатися у теплій вітальні, а коли вони нарешті дісталися до Гоґсміда й побачили, що крамничка жартів "Зонко" забита дошками, то Гаррі сприйняв це як підтвердження, що нічого веселого під час цих відвідин не буде. Рон показав рукою в грубезній рукавиці на "Медові руці". Там, на щастя, було відчинено, тож Гаррі й Герміона, хитаючись, зайшли за ним у напхом напхану цукерню.
— Слава Богу, — аж здригнувся Рон, коли їх огорнуло тепле, просякнуте запахом ірисок повітря. — Я радив би не виходити звідси аж до вечора...
— Гаррі, хлопчику! — загудів за їхніми спинами чийсь голос.
— Ой, ні-і, — простогнав Гаррі. Друзі озирнулися й побачили професора Слизорога у величезній хутряній шапці та в пальті з коміром з такого ж хутра. Професор тримав величезну торбу зацукрованих ананасів і затуляв собою щонайменше чверть цукерні.
— Гаррі, ти вже пропустив три мої скромні вечері! — нагадав Слизоріг, добродушно штурхаючи його в груди. — Так не годиться, хлопчику, від мене не відкараскаєшся! Панна Ґрейнджер від них у захваті, правда?
— Так, — розгубилася Герміона, — вони справді...
— Чого ж ти, Гаррі, не приходиш? — допитувався Слизоріг.
— Ну, в мене, пане професоре, було тренування з квідичу, — пояснив Гаррі. Він справді щоразу призначав тренування, коли одержував від Слизорога маленькі листи-запрошення, перев'язані фіолетовими стрічечками. Такий трюк давав Ронові змогу не лишатися на самоті, і вони разом з Джіні зазвичай посміювалися, уявляючи Герміону в товаристві Маклаґена й Забіні.
— Маю щиру надію, що така напружена праця принесе тобі перемогу в першому матчі! — вигукнув Слизоріг. — Але трохи відпочити нікому не завадить. Як ти дивишся на вечір понеділка? Ти ж не почнеш тренування в таку негоду...
— Я не зможу, пане професоре... у понеділок у мене... е-е... зустріч з професором Дамблдором.
— Знову не щастить! — театрально забідкався Слизоріг. — Ну що ж... але ти від мене, Гаррі, так просто не вислизнеш!
Попрощавшись королівським помахом руки, професор перевальцем пішов з цукерні, звернувши на Рона не більше уваги, ніж на якогось там таргана.
— Неймовірно, але ти знову зумів викрутитися, — похитала головою Герміона. — Хоч там не так і погано... інколи буває досить весело... — Але тут вона помітила вираз Ронового обличчя. — Ой, подивіться... там є чудові цукрові пера... їх можна смоктати годинами!
Зрадівши, що Герміона змінила тему, Гаррі виявив значно більше, ніж звичайно, інтересу до нових надвеликих цукрових пер, але настрій у Рона не поліпшився, і він лише стенув плечима, коли Герміона спитала, куди б він хотів податися тепер.
— Ходімо в "Три мітли", — запропонував Гаррі. — Там хоч тепло.
Вони знову обмотали голови шарфами й вийшли з цукерні. Після солодкого затишку "Медових руць" пронизливий вітер шмагав їх по обличчях наче батогами. Вулиця була майже безлюдна; ніхто не зупинявся, щоб побалакати, усі квапливо бігли хто куди. Виняток становили два чоловіки попереду, що стояли біля входу в "Три мітли". Один був дуже високий і худий; Гаррі примружився, щоб краще його роздивитися крізь залиті дощем окуляри, і впізнав шинкаря з "Кабанячої голови" — іншого Гоґсмідського шинку. Коли Гаррі, Рон і Герміона наблизилися, шинкар щільніше загорнувся в плащ і пішов. Нижчий чоловік, що незграбно вовтузився з чимось у руках, залишився сам. Друзі порівнялися з ним, і аж тоді Гаррі нарешті впізнав і його.
— Манданґусе!
Присадкуватий, кривоногий чоловік зі скуйовдженими рудими патлами з несподіванки підскочив і впустив старезну валізу. Від падіння вона розкрилася, виваливши, як здалося, увесь вміст вітрини з крамнички лахмітника.
— А, Гаррі, здоров, — привітався Манданґус Флетчер, непереконливо зображаючи безтурботність. — Ну, не буду тебе затримувати.
І Флетчер з виглядом людини, яка воліла б якомога скоріше зникнути, почав згрібати з землі увесь той мотлох назад у валізу.
— Ти це все продаєш? — запитав Гаррі, дивлячись, як Манданґус визбирує всякий брудний непотріб.
— Та, той... треба ж якось жити, — відповів Манданґус. — Подай мені оте-го!
Рон нахилився й підняв щось сріблясте.
— Стривай, — повільно проказав Рон. — Щось таке знайоме...
— Дякую! — Манданґус вихопив з Ронових рук келиха й запхав у валізу. — Ну, то бувайте... ОЙ!
Гаррі схопив Манданґуса за горло й притис до стіни шинку. Міцно тримаючи однією рукою, другою вийняв чарівну паличку.
— Гаррі! — пискнула Герміона.
— Ти це взяв у домі Сіріуса, — прошипів Гаррі, ледь не торкаючись Манданґусового носа своїм і вдихаючи огидну суміш перегару й старого тютюну. — На ньому ще був герб родини Блеків.
— Я...