Роззявивши рота, Гаррі побачив, що квадратик із написом "13 червня" перетворився на крихітний телеекран. Тремтячими руками він підніс книжку і припав оком до того екранчика. Раптом його нахилило вперед, екранчик розширився, і Гаррі відчув, як його тіло відірвалося від ліжка, і він сторч головою влетів крізь отвір у сторінці у вир тіней і кольорів.
Відчув, як його ноги торкнулися твердої підлоги, а розпливчасті форми довкола нього раптом набули виразності.
Гаррі відразу здогадався, куди потрапив. Та округла кімната з заспаними портретами була Дамблдоровим кабінетом, але за столом сидів не Дамблдор. Біля свічки читав листа зморшкуватий, кволий і лисий, якщо не рахувати кількох пасем сивого волосся, чарівник. Гаррі ніколи раніше його не бачив.
— Перепрошую, — невпевнено мовив він, — я не хотів вас турбувати…
Але чарівник навіть не глянув на нього. Трохи спохмурнівши, він продовжував читати. Гаррі підійшов ближче і пробурмотів:
— Е е… я, мабуть, піду, можна?
Чарівник і далі не звертав на нього уваги. Здавалося, він навіть його не чує. Гаррі вирішив, що чарівник, можливо, глухий, тому підвищив голос:
— Вибачте, що потурбував, я вже йду, — мало не крикнув він.
Чарівник, зітхнувши, склав листа, підвівся, пройшов повз Гаррі і засунув штори.
Небо за вікном було яскраво червоним: сонце, мабуть, уже заходило. Чарівник вернувся до столу, сів, покрутив великими пальцями один довкола одного і втупився поглядом у двері.
Гаррі оглянув кабінет. Ніде не було ані фенікса Фоукса, ні сюркотливих срібних пристроїв. То був Гоґвортс, яким знав його Редл, а отже, директором був цей невідомий чарівник, а не Дамблдор, а сам Гаррі лишався цілком невидимим для людей, що жили п'ятдесят років тому.
Хтось постукав у двері кабінету.
— Заходьте, — ледь чутно мовив старий чарівник.
Зайшов хлопець років шістнадцяти, знявши гостроверхого капелюха. На грудях у нього поблискував сріблистий значок старости. Він був значно вищим від Гаррі, але також мав чорне, як смола, волосся.
— А а, Редл! — сказав директор.
— Ви хотіли мене бачити, професоре Діліте? — занепокоєно запитав Редл.
— Сідай, — звелів Діпіт. — Я щойно читав твого листа.
— О! — вимовив Редл.
Він сів і міцно стиснув руки.
— Мій любий хлопче, — лагідно мовив Діпіт, — я, мабуть, не зможу дозволити тобі лишитися на літо в школі. Ти ж хочеш, звичайно, поїхати на канікули додому?
— Ні, — відразу заперечив Редл, — я краще побуду в Гоґвортсі, аніж повернуся до цього… до цього…
— Під час канікул ти, здається, живеш у маґлівському притулку для сиріт? — поцікавився Діпіт.
— Так, пане професоре, — відповів, почервонівши, Редл.
— Ти маґлівського роду?
— Я покруч, пане професоре, — пояснив Редл. — Тато — маґл, а мати — чаклунка.
— І вони обоє?..
— Моя мама померла, коли я народився, пане професоре. У притулку мені сказали, що вона тільки встигла дати мені подвійне ім'я: Том — на честь батька, Ярволод — на честь дідуся.
Діпіт співчутливо поклацав язиком.
— Річ у тім, хлопче, — зітхнув він, — що для тебе можна було б зробити виняток, але за теперішніх обставин…
— Пане професоре, ви маєте на увазі всі оці напади? — запитав Редл, а серце Гаррі тьохнуло.
Він підсунувся ближче, щоб нічого не пропустити.
— Саме так, — погодився директор. — Мій любий хлопче, ти повинен розуміти, як безвідповідально з мого боку дати тобі дозвіл залишитися в замку після закінчення семестру, а надто якщо врахувати нещодавню трагедію… смерть тієї бідолашної дівчинки… У притулку тобі буде значно безпечніше. До речі, в Міністерстві магії навіть ідуть розмови про закриття школи. Ми так і не можемо визначити… е е… джерело цих неприємностей… Редлові очі округлилися:
— Пане професоре, а якби… ту особу впіймали? Якби усе це припинилося?..
— Що ти маєш на увазі? — аж підвівся у кріслі Діпіт, а голос його зірвався. — Редл є, чи тобі щось відомо про ті напади?
— Ні, пане професоре, — швидко відповів Редл. Але Гаррі був певен, що ця відповідь не зовсім щира, бо й він уже якось казав таке саме "ні" професорові Дамблдору.
— Можеш іти, Томе… — Трохи розчарований Діпіт знову вмостився у кріслі.
Редл зісковзнув з крісла і вийшов. Гаррі пішов за ним. Вони спустилися рухомими гвинтовими сходами і опинилися біля кам'яного гаргуйля в темному коридорі. Редл зупинився. Гаррі теж. Гаррі бачив, як Редл щось зосереджено обмірковує. Він кусав губи і морщив чоло.
Тоді, ніби раптом щось вирішивши, кинувся геть. Гаррі безшумно рушив за ним. Вони нікого не зустріли, і тільки у вестибюлі високий чоловік з довгим каштановим волоссям і такою ж бородою покликав Редл а з мармурових сходів.
— Чого ти тут ходиш так пізно, Томе?
Гаррі придивився до чарівника. Це був не хто інший, як молодший на п'ятдесят років Дамблдор.
— Я був у директора, — пояснив Редл.
— Ну, а тепер іди спати, — сказав Дамблдор, пронизавши Редла дуже знайомим Гаррі поглядом. — Зараз краще не тинятися коридорами. Відтоді, як…
Не доказавши, він тяжко зітхнув, побажав Ред лові "на добраніч" і пішов далі. Редл зачекав, поки Дамблдор зникне, а тоді швидко збіг кам'яними сходами, що вели до підвалу. Гаррі кинувся за ним.
Він був розчарований тим, що Редл завів його не в якийсь прихований перехід або таємний тунель, а саме у той підвал, де відбувалися Снейпові уроки зілля й настійок. Смолоскипи не горіли, тож коли Редл майже причинив за собою двері, Гаррі бачив тільки, як той стоїть, мов укопаний, біля дверей і пильнує за коридором.
Гаррі здалося, ніби вони простояли там не менше години. Редл і далі стовбичив біля дверей, підглядаючи у шпарку. І от тоді, коли Гаррі вже ні на що не сподівався і почав навіть думати про повернення в теперішній час, за дверима почулися чиїсь кроки.
Хтось скрадався в переході. Гаррі чув, як той хтось проминув їхній підвал. Редл безшумно, мов тінь, вислизнув з дверей і рушив услід, а Гаррі скрадався за ним навшпиньки, забувши, що його й так не чути.
Хвилин із п'ять вони прямували слідом за тими кроками, аж поки Редл раптом зупинився, прислухаючись до нових звуків. Гаррі почув, як зі скрипом відчинилися двері, а тоді хтось хрипко зашепотів:
— Давай! Мушу тебе випустити!.. Йди сюди… У ящик!..
Голос був досить знайомий.
Зненацька Редл одним стрибком зник за рогом. Гаррі рушив за ним. Він побачив темний силует здоровенного хлопця, який присів біля відчинених дверей, тримаючи в руках великий ящик.
— Привіт, Рубеусе! — голосно сказав Редл.
Хлопець з грюкотом зачинив двері й підвівся.
— Що ти си тут робиш, Томе? Редл підступив ближче.
— Ну, все, Рубеусе! — мовив він. — Я все про тебе розповім. Якщо напади не припиняться, можуть закрити школу.
— Що ти си верзеш?
— Я не думаю, Рубеусе, що ти хотів когось убити. Але з монстра милу хатню тваринку не зробиш. Ти, мабуть, просто випустив його побігати і…
— Він нікого не вбивав! — вигукнув великий хлопець, позадкувавши до зачинених дверей. За його спиною Гаррі міг чути якесь дивне шарудіння і клацання.
— Годі, Рубеусе, — ще на крок підступив Редл. — Завтра тут будуть батьки померлої дівчинки. Мінімум, що може зробити для них Гоґвортс, — це знищити монстра, який убив їхню доньку.
— То не він! — крикнув хопець, і голос його відбився луною в темному переході. — Він такого б не зробив! Ніколи!..
— Відійди, — звелів Редл, витягаючи чарівну паличку.
Ного закляття залило коридор яскравим сяйвом. Двері за спиною великого хлопця відчинилися з такою силою, що його самого жбурнуло на протилежну стіну. А з дверей вилізло щось таке, від чого Гаррі пронизливо закричав, хоча того крику Ніхто, крім нього, й не почув.
На них мовби накочувалося велике приземкувате волохате тіло з безліччю чорних лап, блиском численних очей і парою гострих, мов бритва, клешень.
Редл знову підняв свою паличку, але було надто пізно.
Збивши його з ніг, чудовисько стрімко промчало коридором і зникло з очей. Редл зіп'явся на ноги і, дивлячись йому вслід, підняв чарівну паличку. Але великий хлопець стрибнув на нього, вирвав паличку, пожбурив її і дико закричав:
— Ні і і і і і і і і і!!!
Усе довкола закружляло, і настала темрява.
Гаррі відчув, як він кудись провалюється, далі відчув удар, а тоді побачив, що лежить на своєму ліжку в ґрифіндорській спальні.
Редлів щоденник лежав у нього на животі.
Гаррі ще не встиг перевести дух, як відчинилися двері спальні і зайшов Рон.
— Ось ти де! — зрадів він.
Гаррі сів. Він тремтів і вкрився потом.
— Що сталося? — стурбовано глянув на нього Рон.
— То був Геґрід, Роне! П'ятдесят років тому Геґрід відчинив Таємну кімнату.
— РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ —
Корнеліус Фадж
Гаррі, Рон і Герміона давно знали, що Геґрід має нездорову пристрасть до великих і потворних створінь. Ще коли вони вчилися в першому класі, він спробував виростити у своїй дерев'яній хатинці дракона, а його здоровенного триголового пса Флафі вони не забудуть довіку.
Отож Гаррі не сумнівався: якщо Геґрід ще хлопцем довідався, що десь у замку чаїться якась потвора, то він готовий був на все, аби лиш поглянути на неї. А тоді йому, мабуть, стало шкода, що потвору зачинили так надовго, і він вирішив випустити її, щоб вона розім'яла свої незчисленні лапи. Гаррі навіть уявляв, як тринадцятирічний Геґрід намагається надягти їй нашийник. Але Гаррі так само не сумнівався, що Геґрід ніколи не міг би когось убити.
Гаррі уже й жалкував, що проник у таємницю Редлового щоденника. Рон з Герміоною знову і знову змушували його все переповідати. Гарі вже нудило від своєї розповіді та її безкінечних обговорень.
— Редл міг і помилитися, — мовила Герміона. — Може, на людей нападала якась інша потвора.
— Скільки, ти думаєш, тут могло бути потвор? — понуро запитав Рон.
— Ми знаємо, що Геґріда виключили зі школи, — засмучено мовив Гаррі. — І після цього напади припинилися. Інакше Редл не отримав би своєї нагороди.
Рон підійшов до справи з іншого боку:
— Редл точнісінько, як Персі. Ну, хто його просив доносити на Геґріда?
— Роне, але ж потвора когось убила, — нагадала Герміона.
— А якби закрили Гоґвортс, Редл мусив би повертатися у маґлівський притулок для сиріт, — додав Гаррі. — І я розумію, чого він хотів лишитися тут.
Рон закусив губу, а тоді невпевнено запитав:
— Ти зустрів Геґріда на алеї Ноктерн, правда?
— Він там купував отрутку проти слимаків, — поспішно відповів Гаррі.
Вони замовкли.
Після довгої паузи Герміона запитала, мабуть, про найтяжче:
— Як по вашому, нам треба піти й поговорити з самим Геґрідом?
— От же й мила буде зустріч! — скривився Рон.