Нарешті повідомив сенсаційне:
— А сьогодні вам видадуть погони...
— Урра-а! — підхопили юнги.
— Погони та... стрічки! — додав Кравцов.
— Урррра-а-а...
Погони юнги сприйняли одразу. Чорні квадрати, на яких відштампована лише одна лїтора "Ю". Це цілком влаштовувало всіх, проте погони не були окантовапі. Але старшини пояснили:
— Окантовка не передбачена. Бач, чого захотіли! Погони з білим кантом присвоєні курсантам вищих училищ... ие пара вам!
^ Потім роту вишикували. Врочисто піднявся на пагорок лейтенант Кравцов, біля нього під деревом поставили стіл, а на ньому розклали жмутики новеньких стрічок — для кожного класу. Ще здалеку юнги бачили, як на чорному репсі
благородно спалахує вогняне золото літер... Усі мимохіть хвилювалися: що там написано? Кравцов узяв у руки одну з стрічок і розтяг її, всім показуючи. На стрічці було написано:
ШКОЛА ЮНГІВ ВМФ
Якийсь грамотій неправильно написав слово "юнг". Але спочатку всі запримітили інше — Кравцов тримав стрічку дуже коротку.
— Подивилися? — запитав він.— А тепер маленька подробиця. Стрічка вкорочена. Коснць, як у матросів, вам носити ще не дозволено...
Рота безладно загула. Кравцов вів далі:
— Замість коснць юнгам флоту присвоєний бантик! Почувся стогін — стогнала вся рота. З Банного озера теж
долинав гамір — там, напевне, через те ж обурювалися радисти.
Лейтенант ще не закінчив своєї промови:
— Бантик,— пояснив він,— в'яжеться па безкозирці не ззаду, не на потилиці, а збоку... ось тут. Біля" правої скроні!
Старшини вручали стрічки, юнги брали їх, висловлюючи своє незадоволення:
— Ми ж не цяці дівчатка, навіщо нам цей баитик?
— Додумалися мудреці, пема чого сказати.
— Соромно на люди вийти з бантиками.
— Гогочку з мене роблять. Без косиць нема фасону... З пагорка розпоряджався командир роти:
— Старшини, розводьте класи по кубриках і сьогодні ж покажіть товаришам юнгам, як правильно зав'язувати бантики...
Розходилися, немов обпльовані. Поскочін сказав:
— Біс із ними, з цими бантиками! Але як ходити, якщо в тебе на лобі золотом горить граматична по'милка?..
До Росомахи звернувся Федя Артюхов:
— Товаришу старшина, не хотів би псувати свята, алей терпіти більше нема сил... Така справа! Вибачте мені...
— Та що з тобою? Як з хреста знятий...
Артюхов заслаб, його зігнуло в дугу. Він не став пришивати погони на фпанелівку, в руці безвільно висіла стрічка.
— Ні до чого мені цей день. Не можу ... боляче.
— А до гальюна ходив?
— Хто ж там не бував? Тільки святі... Несіть у санчастину. Соромно зізнатися, але сам, здається, не доповзу... Не пощастило!
Федю відвезли в Савватьєво, а в роті стернових допізна іе вщухав гамір, де виділявся прокурений бас Вітьки Синякова:
— Що-о? Мені-і? Ба-а-антик! ^ І Уранці в роті багатьох не дорахувалися. З'ясувалося, що юнгівська Бутилка цілісіньку ніч бігала між ротами й Сав-ватьєвом, відвозячи в санчастину юнг, які раптово похворіли. '
— А що з ними?
_ Те ж саме, що й з нашим Федею Артюховим...
Випуск наближався, і флоти напливали на них, здалеку подимлюючи перегаром вугілля, лунким вихлопом мазуту й бензину. Пристрасть юнг до тих флотів, які вони облюбували для себе, виявлялась останнім часом навіть у піснях. Прихильники Чорноморського флоту заводили:
Севастополь, Севастополь — Порт російських моряків...
Не поступалися їм сотні тих, хто мріяв про імлисту Балтику:
Кронштадт ми не здамо — Моряків столицю...
Маленький хор північноморців поступово також міцнішав:
Ми в бій їдем за отчий край — За наше Баренцове море!
Випуск наближався, і ворог відчув його. Не вдалося йому зірвати навчання пожежами — він пішов на злочинну диверсію. Фашисти провели щось на зразок локальної бактеріологічної війни — отруїли соловецькі озера. Розрахунок був простий: іде гонга лісом, йому жарко, обов'язково нап'ється з ближнього озера. Береги вкрили тушки мертвих ондатр, які першими зазнали на собі силу отрути. Отруєні звірята пливли до берега й, немічні, жалюгідні, помирали в очеретах. Савватьєвський лазарет був уже переповнений, коли по дорозі з Кремля в Савватьєво потяглися колони юнг нового — другого! — набору. "Старики" зустрічали "молодь" на шосе:
— Москвичі є? — гукали.— Ну, як Москва?
— Будується... повеселішало!
Горьковчани? Ярославські? А нк там живеться? ■ т— Нічого. Ждуть, коли війна закінчиться... Поповнення тимчасово розпихали кого куди. Ще не згуртовані військовою дисципліною, юнги нового набору відразу ж потрапили під удар епідемії. Здається, ворог і вичікував, коли перенаселеність у Савватьєві створить антисанітарні умови, щоб покінчити з усіма юнгами одразу. Невідомо, яку отруту вкинули диверсанти в озера. Можливо, ворог не врахував тієї важливої обставини, що більшість соловецьких озер з'єднані проточними каналами. Мабуть, течії — через ці канали! — рознесли заразу по інших водоймищах. Так що юнги одержали отруєння в меншій дозі, ніж розраховували вороги. В цей тяжкий для Школи Юнг період капітан першого рангу Аграмов аж постарів, занепокоєний долею своїх вихованців. Здається, епідемія не оминула його самого і його сім'ї, але Аграмов не зліг.
— Екзамени складемо в строк! — оголосив він юнгам. Савватьєво замкнули в блокаді карантину. Лазарет уже
виніс свої ліжка під відкрите небо. Клуб також щільно заставили ліжками. Але настрій у юнг був чудовий, і вони міркували вголос:
— Не помираємо ж! То чого ж психувати даремно?
— Що нам ляк! І при поносі б'ємо цеглиною — по носі! До повачків "старики" ставилися поблажливо, повчаючи:
— Ми залишаємо вам господарство в повному порядку. Таких землянок, як у нас, ще не було в світі. Це підземні палаци! Вам уже нічого будувати не доведеться, лише вчіться. А поморочилися б стільки, скільки ми торік...
Прибулі з гражданки нові юнги накидалися на казенну їжу так само жадібно, як накидалися на неї колись і "старики".
— Нічого,— втішали їх.— Це у вас пройде, як і в нас пройшло. Навіть у мисках залишатимете. Котів розведете...
Хоч епідемія ще тривала, розпочались екзамени. Випускні. Найвідповідальніші. Звіт перед флотом, перед державою. Юнги складали екзамени, ніби в шторм — хвиля накочувалася на хвилю. Один потік відзвітує в знаннях — і в лазарет! А завтра тягнуть білети ті юнги, які лише вчора з лазарету вийшли. Савка Огурцов не відзначався міцним здоров'ям, але — на диво! — хвороба обминула його. Було в класі Росомахи ще юнг із десятеро, яких загальна пошесть не зачепила. Навряд чи вони частіше за інших мили руки — просто випадковість! Щоправда, лікарів наїхало у Савватьєво безліч: не встигали уколи робити, а на камбузі кожну миску оглянуть — чи чисто" вимита? Попахувало карболкою
й хлоркою в ті дні. Але життя Школи Юнг ішло за графіком. . .
У повітрі вже повисло "тонке павутиння — вісник близької осені. З Кремля доходили чутки, що мотористи склали екзамени. Приймальна комісія працювала спокійно, але —суворо. П'ятірки давалися юнгам дуже важко, але Савка і від екзамену до екзамену йшов на самих "відмінно", як і Коля Поскочін. Джек Баранов і Федя Артюхов випливали, в моря на четвірках. Фінікін скромно плівся на малих обер— тах — трійки! Двійок ні в кого не було...
Ворог прорахувався: перший в СРСР випуск юнг відбувся точно в строк, не пізніше!
Залишилося взяти останній бар'єр — розподіл на діючі флоти. Отут у кожного завмирало серце. Чи поталанить?
— Я так і скажу: хоч ріжте, лише на Балтику.
— Мені підводні човни,— бушував Джек Баранов.— Хай угроблюсь у першому ж поході, але мрія повинна здійснитися.
— Мені б на Чорне... Невже не прислухаються? Чекали на приїзд особливої повповажної комісії. Члени
цієї комісії об'єктивні й безсторонні. Не знаючи юнгу в об-личчя, роблять висновки лише зважаючи на його успішність та документи особистої справи. Щоправда, ця комісія не торкалася призначення на кораблі — її завдання було простіше. Ось карта країни, ось театри флотів. Але існує ще й тилова Каспійська флотилія... Кого куди?
Юнги всіма правдами й неправдами добували собі репс, в якого робили косиці. Бантики їх не влаштовували. Щасливчики, роздобувши репс, прилаштовували до безкозирки косиці. Відірвати бантик зовсім вони не мали права, це одразу було б помічено. Юнги вдавалися до хитрощів. При наявності бантика вони носили косиці на маківці, прикривши їх зверху безкозиркою, так що збоку нічого не видно. Але ось. відвернулося начальство, юнга трохи підняв безкозирку, і косиці затріпотіли на вітрі.
Росомаха й Колесник, відчуваючи близьку розлуку, були засмучені й робили вигляд, що обману з косицями не помічають.
— Шкода,— казали старшини.— Ось поїдете, а нам починати все спочатку. Вас ми знаємо, як облуплених. Як там буде з новачками... Може, наз^їжджались якісь хулігани?
— Нам нишіть на флот. На деньок заскочимо на Соловий й на знак давньої дружби до вас наб'ємо салажню за всіма правилами.
— Ви наб'єте... аякже. Шукай вас потім, як вітра.
— Давай флоті — чулося вечорами від глумливих рот. І флот їм дали.
Комісія почала розподіл з боцманів торпедних катерів. Першим за успішністю в цьому класі був Мишко Здибнєв, і вся Школа" Юнг була приголомшена, коли він сам попросився на Північний флот.
— Ти ж відмінник! — казали йому.— Цілковитий відмінник!
— Але це це означає, що я дурний, мов пень,— відповідав Мишко.— Не хвилюйтеся: виорав найкраще. Ви мені ще позаздрите...
Останнім у класі боцманів був Вітька Синяков, якому також випав Північний флот. Таким чином, одразу виявилася несподівана тенденція: на Північний флот потрапляли або невстигаючї, або, навпаки, відмінники навчання, які йшли в тумани й шторми добровільно — за покликом чистого серця.
Потім комісія взялася за радистів. Багато юнг запрошував Чорноморський флот, і теплі бризи вже промчали над ними. Радистів вимагала сувора Балтика — і її холодні вітри обвівали юні обличчя.
Двадцять радистів від'їздило до Ярославля:
— На перепідготовку. Беруть із відмінним знанням техніки, але з поганеньким слухом. Обіцяють перевчити на радіометристів.
— А що це таке?
— Радіолокатор... радар. Розумієш?
— Ні. Не розумію.
— У кіно був, неук? Ну, це, як у кіно. Дивишся на екран і бачиш точку. Вона повзе, як воша... Ця точка — ворог.
Чудовий слухач, рекордсмен Школи зі швидкості передачі, Мазгут Назипов також вибрав для себе Північний флот.