Спартак

Рафаелло Джованьйолі

Сторінка 34 з 83

1 немов відгомін сусідніх гір, слова цього оповісника зловісно повторювали інші оповісники біля входів до всіх дворів, де стояли гладіатори.

Спартак спинився, на мить задумавшись. Обличчя його було страшне, очі дивилися в землю, він ніби радився сам з собою. Нарешті повернувся до товаришів і досить голосно, щоб його почули, промовив:

— Якщо атака на зал із зброєю вдасться, то здобутих мечів нам вистачить, щоб захопити інші склади зброї, і ми переможемо. Якщо ж напад не вдасться, то нам залишиться тільки один вихід, щоб наша справа не загинула остаточно. Старші центуріони з обох легіонів повинні будуть звідси повернутися до своїх товаришів. Коли за чверть години не залунає наш гімн свободи, то нехай запропонують усім розійтись і повернутися до камер. Це означатиме, що ми не змогли захопити зброю. В цьому разі ми зламаємо і підпалимо хвіртку, що знаходиться на відстані півпостріла з лука від школи Геркулеса. Зібравшись у таверні Ганімеда, озброїмося чим зможемо і через усі перешкоди, скільки б нас не було — сто, шістдесят, тридцять — словом, усі, хто лишиться живий, станемо табором на Везувії і там піднімемо прапор повстання. Туди, найкоротшими стежками, озброєні чи без зброї, хай збираються всі наші брати. Звідти почнеться війна пригноблених проти гнобителів.

І після короткої паузи, бачачи, що два старших центуріони не наважуються залишити місце, де небезпека була найбільшою, він сказав:

— Армодію, Клувіане! Іменем верховного штабу наказую вам іти!

Обидва юнаки нахилили голови і неохоче розійшлися.

Тоді Спартак, повернувшись до своїх товаришів, сказав:

— А тепер… уперед!

Разом з Еномаєм він перший увійшов до коридора, де був зал із зброєю, і блискавично кинувся на легіонерів; начальник легіонерів, однорукий і одноокий ветеран, зустрів напад криком:

— Уперед!.. Ану, вперед! Підлі гладіатори!.. Впер…

Та він не зміг закінчити, бо Спартак, простягши руку з палаючим смолоскипом, ударив його в обличчя.

Старий легіонер страшно закричав і відступив. Солдати марно намагалися дістати мечами Еномая і Спартака, які, одчайдушно діючи цією небаченою зброєю, напирали на них і відтісняли од дверей складу.

В цей час легіонери під керівництвом Тіта Сервіліана і капуанські ополченці, розділені на два загони, під командуванням центуріонів, рушили одночасно на три двори і почали кидати дротики у беззбройних гладіаторів.

То була жахлива картина. Гладіатори з диким виттям і прокляттям, гнані густим дощем списів, відступали до виходів з дворів і в один голос кричали:

— Зброї!.. Зброї!.. Зброї!..

А дощ дротиків сипався на них. Скоро відступ гладіаторів став панічним, перетворився на втечу.

Тоді почалася метушня біля виходів, у коридорах. Гладіатори поспішали до камер, падали, задихалися, давили й топтали один одного. Чулися дикі крики, прокльони, благання, зойки поранених і вмираючих.

Винищення гладіаторів на перших трьох дворах і їхня втеча викликала замішання й паніку в когортах на останніх дворах. Шеренги гладіаторів почали розладнуватися, рідшати. Маючи зброю, ці люди могли б битися, загинути як один або здобути повну перемогу навіть над двома римськими легіонами. Тепер же, без зброї, приречені на смерть, вони не хотіли і чверті години лишатися разом, бо кожен хотів урятуватися.

Тим часом Спартак і Еномай, мов голодні тигри, билися поруч з двома товаришами — ширина коридора не дозволяла битися більш ніж по чотири в ряд — і швидк встигли прогнати легіонерів од дверей. Завзято переслідуючи їх, вони швидко відтіснили їх до атрія, де поступово набралося близько сотні гладіаторів з смолоскипами. Деяких легіонерів вони звалили додолу, повбивали, інших, з обпаленими обличчями, осліплених, примусили тікати.

А в цей час гладіатори, що були в коридорі, складали смолоскипи під дверима, намагаючись їх підпалити і таким чином вдертися до залу із зброєю.

Легіонери кидалися врозтіч од шаленого нападу Спартака. Деякі з них потрапили в середину когорт Сервіліана, Попілія і Солонія, які зімкнутим строєм — таким був наказ — переслідували гладіаторів по дворах.

Трибун і центуріон дізналися, таким чином, про нову для них небезпеку, що могла вирвати з їхніх рук так легко здобуту перемогу. Тому Попілій поспішав до школи Геркулеса, кинувся в коридор, де двері до залу із зброєю вже почали палати. Він побачив, що мечами проти смолоскипів нічого не зробиш, і наказав заднім шеренгам кидати вздовж коридора дротики. Ця зброя і тут швидко принесла легіонерам перемогу над мужністю повстанців.

Загін Спартака відступив, але у повному порядку, бо в ньому були найхоробріші і найсильніші гладіатори. Вони відступали, кидаючи в римлян смолоскипи, витягали дротики з убитих і поранених товаришів, яких несли з собою, і цими дротиками, наче мечами, завзято змагалися за вихід з коридора.

Вийшовши з Еномаєм і сотнею товаришів з атрія у двір, Спартак побачив безладну втечу гладіаторів. їхні страшні крики і зойки свідчили, що всередині дворів усе було вже втрачено і що тепер залишився тільки один шлях до порятунку — вирватися з школи і тікати на Везувій. Тому, повернувшись до атрія, він закричав громовим голосом, який гучно лунав навіть у бойовій колотнечі:

— Хто має мечі, хай лишається тут і якомога довше захищає цей вихід від легіонерів!

Кілька гладіаторів, озброєних захопленими у легіонерів мечами й списами, живо стали стіною біля виходу з коридора, яким марно намагались оволодіти легіонери Попілія.

— За мною! — гукнув до інших гладіаторів Спартак, високо розмахуючи смолоскипами і показуючи цим напрям відступу.

Разом з Еномаєм, він швидко попростував до муру, що оточував школу, до того місця, де вузькі й невисокі двері, вже багато років замкнені і завалені, могли бути для гладіаторів єдиним шляхом до порятунку.

Та, щоб спалити їх, потрібно було не менш як півгодини. Було очевидно, що переможці, кинувшись з усіх боків, не дали б гладіаторам вийти. А сокир чи молотів, щоб розтрощити двері, у них не було. Що тут робити? Як швидше відчинити двері?

Та цієї миті, коли всі тривожно, кожний про себе, шукав способу досягти спільної мети, могутній Еномай глянув на мармурову колону, що лежала поблизу, і гукнув до товаришів:

— Ану, хто найдужчий, виходь!

Миттю сім чи вісім найвищих і найсильніших гладіаторів вийшли і стали перед Еномаєм. Він швидко окинув їх поглядом досвідченої людини і звернувся до високого кремезного самніта, такого ж велетня, як він сам. Нагнувшись над колоною і підклавши руки під один її кінець, він сказав:

— Ну, а тепер побачимо, яка твоя сила: бери-но цю колону за другий кінець.

Всі зрозуміли намір Еномая і розступилися. Германець і самніт легко підняли колону, перенесли, трохи розгойдали величезну глибу і гупнули нею в двері, що затріщали від страшного удару.

Двічі мусили гладіатори повторити цей прийом, а за третім разом двері впали, розтрощені на скалки. Гладіатори, погасивши і покидавши смолоскипи, мовчки вийшли через прохід і слідом за Спартаком рушили брудною, вузькою вуличкою до таверни Ганімеда.

Це була одна з найближчих до школи Лентула таверн, куди найчастіше заходили гладіатори. її хазяїном був рудіарій, близький приятель Спартака, учасник змови, якій він допомагав чим тільки міг.

Вивіска над входом зображала потворного Ганімеда, що наливав червоний як кров нектар у чашу не менш потворному Юпітерові. Таверна була на відстані пострілу з самостріла од того місця, де вартували легіонери і капуанські ополченці під командуванням товстого, мирно настроєного Меттія Лібеона.

Мовчки, обережно просувалися за Спартаком двісті гладіаторів. За наказом, переданим пошепки, всі спинилися.

Фракієць, германець, і ще кілька гладіаторів увійшли до таверни. Рудіарій — хазяїн її — невимовно стривожений за успіх боротьби, про яку він здогадувався з криків і гамору, що долітали від школи, кинувся їм назустріч:

— Ну, як?.. Що нового?.. Як іде битва?..

Але Спартак рішуче обірвав ці розпитування:

— Вібінію, дай нам усю зброю, яка в тебе є. Дай нам усе, що в час відчаю може стати смертельною зброєю.

З цими словами він підбіг до печі і схопив залізний вертел, в той час як Еномай зняв з стіни сокиру. Зібравши в оберемок списи, ножі, коси, він вийшов з таверни розподілити цю зброю між товаришами. Так зробили й інші. Скоро всі озброїлися: крім того, захопили з собою також три невеликі дерев'яні драбини та кілька мотузків.

Озброєні гладіатори мовчки рушили до вулиці, на якій вартували римські солдати. Вартові ледве встигли ударити на сполох, як гладіатори, з люттю диких звірів кинулися на них, завдаючи нищівних ударів. Бій тривав усього кілька хвилин. Одчайдушна навала гладіаторів швидко зламала нечисленний загін легіонерів та капуанського ополчення.

Молодий центуріон ополчення Квінт Волузій спонукував своїх солдатів до бою, сам одчайдушно бився поруч з найхоробрішими і кричав:

— Уперед, капуанці!.. Сміливіше, ради Юпітера Тіфатського!.. Меттію!.. Доблесний Меттію… підбадьорюй бійців!

При першому натискові Меттія Лібеона охопила паніка, і він сховався у хвості свого невеликого загону. Він почув, як настирливо його закликали до виконання обов'язку, і сам почав кричати, навряд чи розуміючи свої слова:

— Справді, що… звичайно… Капуанці, сміливіше!.. Вперед, мужні капуанці!.. Я буду командувати… а ви бийтеся… Не бійтеся… нічого… Бийте! Вбивайте!..

При кожному слові він відступав назад.

Сміливий Квінт Волузій упав, пронизаний наскрізь шаленим ударом Спартакового вертела, і гладіатори, прорвавшись, кинулись бігом повз нещасного префекта, який, знітившись, упав навколішки і кричав плаксивим тремтячім голосом:

— Я людина тоги… Я не зробив… нічого злого… згляньтеся… згляньтеся, сміливці!.. Пожалійте!..

Він не зміг більше скімлити, бо Еномай у цю мить стусаном ноги в груди повалив його навзнак.

Спартак пробіг кроків триста, спинився і, задихаючись, сказав Еномаєві:,

— Треба, щоб половина з нас лишилась тут затримати хоч на півгодини ворогів і дати змогу іншим перелізти через міський мур.

— Я лишаюся! — крикнув Еномай.

— Ні, ти поведеш їх на Везувій, а тут лишусь я…

— Нізащо! Якщо я загину, ти зможеш продовжувати війну, а коли загинеш ти — усьому кінець.

— Біжи, біжи ти, Спартак, — вигукнули одразу кілька гладіаторів, — ми лишаємося тут з Еномаєм!

Сльози з'явилися на очах Спартака при цьому змаганні у самопожертві й відданості.

31 32 33 34 35 36 37

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(