При цьому вони користувалися азбукою для глухонімих.
Через місяць дуже збуджений Заузе спіймав Скумбрієвича в буфеті і почав кричати:
— Я не хочу одержувати гроші дарjм! Дайте мені роботу! Якщо так буде й далі, я скаржитимусь вашому патронові!
Кінець промови іноземного спеціаліста не сподобався Скумбрієвичу. Він викликав до себе Бомзе.
— Що з німцем? — запитав він. — Чого він казиться?
— Знаєте що, — сказав Бомзе, — по-моєму, він просто склочник. Їй-богу. Сидить людина за столом, нічого не робить, дістає тьму грошей, ще й скаржиться.
— Дійсно, склочник, — погодився Скумбрієвич. — А ще й німець. До нього треба застосувати репресії. Я скажу при нагоді Полихаєву. Той враз зігне його в баранячий ріг!
Одначе Генріх Марія вирішив пробитися до Полихаєва сам. Але в зв'язку з тим, що начальник "Геркулеса" був гідним представником працівників, які "хвилину тому вийшли" чи "щойно були тут", спроба ця привела його лише до сидіння на дерев'яній канапі і до вибуху, жертвою якого стали невинні діти лейтенанта Шмідта.
— Бюрократизмус! — кричав німець, в нестямі переходячи на російську мову.
Остап мовчки взяв європейського гостя за руку, підвів його до скриньки для скарг, яка висіла на стіні, і сказав, як глухому:
— Сюди! Розумієте? В скриньку. Шрайбен, шріб, гешрібен. Писати. Розумієте? Я пишу, ти пишеш, він пише, вона, воно пише. Розумієте? Ми, ви, вони пишуть скарги і кладуть у цей ящик. Класти! Дієслово "класти". Ми, ви, вони кладуть скарги… І ніхто їх не виймає. Виймати! Я не виймаю, ти не виймаєш…
Та в цю мить комбінатор побачив у кінці коридора широкі стегна Скумбрієвича і, не закінчивши урок граматики, побіг за невловимим громадським діячем.
— Тримайся, Німеччино! — підбадьорливо крикнув німцеві Балаганов, наздоганяючи командора.
Та як Остапові не було прикро, Скумбрієвич знову зник, ніби раптом дематеріалізувався.
— Це вже містика, — сказав Бендер, покручуючи головою. — Щойно була людина — й нема її.
Молочні брати в нестямі почали відчиняти всі двері підряд. Але вже з третьої кімнати Балаганов вискочив як з ополонки. Лице його невралгічно скособочилось.
— Ва-ва, — сказав уповноважений у справі копит, притиснувшись до стіни. — Ва-ва-ва…
— Що з вами, дитино моя? — запитав Бендер. — Вас хтось образив?
— Там, — пробурмотів Балаганов, простягаючи тремтячу руку.
Остап відчинив двері й побачив чорну труну. Труна стояла посеред кімнати на канцелярському столі з тумбами. Остап зняв свій капітанський картуз і навшпиньки підійшов до труни. Балаганов з острахом стежив за його діями. За хвилину Остап пальцем покликав Балаганова і вказав йому на великий білий напис на чорних схилах труни:
— Ви бачите, Шуро, що тут написано? — сказав він. — "Смерть бюрократизму!" Тепер ви заспокоїлись!
Так, це була чудова агітаційна труна, яку у великі свята геркулесівці виволікали на вулицю і з піснями носили по всьому місту. Як правило, труну підтримували плечима Скумбрієвич, Бомзе, Берлага і сам Полихаєв, який був людиною демократичною і не соромився показуватися на людях разом із своїми підлеглими на різних демонстраціях і політкарнавалах. Скумбрієвич дуже поважав цю труну і надавав їй великого значення. Іноді, підв'язавшись фартухом, Єгор власноручно перефарбовував труну і поновлював антибюрократичні заклики — в ті години, коли в його кабінеті хрипли і захлиналися телефони і найрізноманітніші голови, просовуючись у двері, тоскно водили очима.
Єгор так і не знайшовся. Швейцар у картузі з зигзагом повідомив Бендера, що товариш Скумбрієвич Хвилину тому був тут і щойно поїхав купатися на Комендантський пляж, що, як він сам казав, давало йому зарядку бадьорості.
Прихопивши на всякий випадок Берлагу і розбудивши поштовхами Козлевича, що дрімав за кермом, антилопівці рушили за місто.
Чи треба дивуватися тому, що роз'ятрений усім попереднім, Остап, не чекаючи й хвилини, поліз за Скумбрієвичем у воду, і трохи не засмучуючись тим, що важливу розмову про нечисті акціонерні справи доведеться вести в Чорному морі.
Балаганов точно виконав наказ командора. Він роздяг покірного Берлагу, підвів до води і, притримуючи його обома руками за стан, терпляче чекав. У морі, як видно, відбувалася важка розмова. Остап кричав, як морський цар. Слів не можна було розібрати. Видно тільки було, що Скумбрієвич спробував узяти курс на берег, та Остап відрізав йому дорогу і погнав у відкрите море. Потім голоси стали різкішими; почулися окремі слова:
"Інтенсивник!", "А хто брав?", "Папа римський брав?", "При чому тут я…"
Берлага давно вже переступав з ноги на ногу, вичавлюючи босими п'ятками на піску індійські сліди. Нарешті з моря почувся крик:
— Можна пускать!
Балаганов спустив у море бухгалтера, який поплив з незвичайною швидкістю, по-собачому, б'ючи по воді руками й ногами. Побачивши Берлагу, Єгор Скумбрієвич зі страху пірнув з головою.
А уповноважений у справі копит у цей час розлігся на пісочку і запалив цигарку. Ждати йому довелося хвилин двадцять. Першим повернувся Берлага. Він присів навпочіпки, вийняв з кишені штанів носовик і, витираючи обличчя, сказав:
— Признався наш Скумбрієвич. Очної ставки не витримав.
— Виказав, гадюка? — доброзичливо запитав Шура. І, скинувши з губи великим і вказівним пальцями недокурок, прицмокнув язиком. При цьому з його рота вилетів плювок, стрімкий і довгий, як торпеда.
Підстрибуючи на одній нозі і націлюючись другою ногою в холошу, Берлага туманно пояснював:
— Я це зробив не в інтересах істини, а в інтересах правди.
Другим прибув великий комбінатор. Він з розмаху ліг на живіт і, припавши щокою до нагрітого піску, довго і багатозначно дивився на посинілого Скумбрієвича, що вилізав з води. Потім він узяв з рук Балаганова папку і, змочуючи олівець язиком, почав вписувати в справу добуті важкою працею нові відомості.
Дивна метаморфоза сталася з Єгором Скумбрієвичем. Ще півгодини тому хвиля прийняла на себе найактивнішого громадського діяча, людину, про яку навіть голова місцевкому товариш Нидерландюк казав: "Хто-хто, а Скумбрієвич не підкача". А Скумбрієвич підкачав. Та ще й як підкачав! Дрібна літня хвиля прибила до берега вже не дивовижне жіноче тіло з головою англійця, що голиться, а якийсь безформений бурдюк, напханий гірчицею і хріном.
В той час, коли великий комбінатор піратствував у морі, Генріх Марія Заузе, який усе ж таки підстеріг Полихаєва і мав з ним відверту розмову, виходив з кабінету, нічого не розуміючи. Дивно посміхаючись, він пішов на поштамт і там, стоячи за конторкою, покритою скляною дошкою, написав листа нареченій в місто Аахен.
"Дорога дівчинко, спішу поділитися з тобою радісною новиною. Нарешті мій патрон Полихаєв посилає мене на виробництво. Та ось мене вражає, дорога Тілі, — в концерні "Геркулес" це називають "зігнути в баранячий ріг" ("Signut w baranjatshy rih"). Мій новий друг Бомзе сказав: те, що мене посилають на виробництво, це є покарання. Чи ти можеш собі це уявити? І чи зможе це коли-небудь збагнути наш добрий математик Бернгард Гернгросс?"
Розділ XIX
УНІВЕРСАЛЬНИЙ ШТЕМПЕЛЬ
До дванадцятої години наступного дня по "Геркулесу" поповзла чутка про те, що начальник зачинився з якимсь відвідувачем у своєму пальмовому залі і ось уже три години не озивається ні на стукання Серни Михайлівни, ні на дзвінки внутрішнього телефону. Геркулесівці губилися в здогадах. Вони звикли до того, що Полихаєва весь день водять під ручку по коридорах, садовлять на підвіконня чи затягають попід сходи, де й вирішуються всі справи. Виникло навіть припущення: чи не відійшов начальник від категорії працівників, які "тільки що вийшли" і чи не приєднався до досить впливової групи "затворників", які, як правило, пробираються до своїх кабінетів рано-вранці, зачиняються там, знімають трубки з телефонів і, відгородившись таким чином від усього світу, творять найрізноманітніші доповіді. А між тим робота йшла, папери вимагали підписів, відповідей і резолюцій. Серна Михайлівна невдоволено підходила до полихаєвських дверей і прислухалася. При цьому в її великих вухах погойдувалися легенькі кульки-перли.
— Безпрецедентний факт! — глибокодумно сказала секретарка.
— Та хто ж там у нього? — запитував Бомзе, від якого несло змішаним запахом одеколону і котлет. — Може, хтось з інспекції?
— Та ні, кажу ж вам, — звичайний відвідувач.
— І Полихаєв сидить з ним уже три години?
— Безпрецедентний факт! — повторила Серна Михайлівна.
— Де ж вихід з цього безвиходу? — захвилювався Бомзе. — Мені терміново потрібна резолюція Полихаєва. У мене розширена доповідь про непридатність колишнього приміщення "Бляха й бекон" до умов роботи "Геркулеса". Я не можу без резолюції.
Серну Михайлівну з усіх боків узяли в облогу співробітники. Всі вони тримали в руках великі і малі папери. Прождавши ще годину, протягом якої шум за дверима не затихав, Серна Михайлівна всілася за свій стіл і лагідно сказала:
— Гаразд, товариші. Підходьте з вашими паперами.
Вона вийняла з шафи довгу дерев'яну поличку, на якій похитувалися тридцять шість штемпелів з товстенькими лаковими головками, і, вправно виймаючи з гнізд потрібні печатки, почала тискати їх на термінових паперах.
Начальник "Геркулеса" вже давно не підписував папери вручну. В разі потреби він виймав з кишені жилетки печатку, любовно дмухав на неї і видавлював проти свого титулу фіолетове факсиміле. Цей трудовий процес йому дуже подобався. Він наштовхнув його навіть на думку, що деякі резолюції, які найбільш вживаються, не погано було б теж перевести на гуму.
Ось так з'явилися на світ перші каучукові афоризми:
"Не заперечую. Полихаєв".
"Згоден. Полихаєв".
"Чудова думка. Полихаєв".
"Втілити в життя. Полихаєв".
Перевіривши новий прилад на практиці, начальник "Геркулеса" прийшов до Висновку, що він у значній мірі раціоналізує його трудові процеси, отже, потребує подальшого розвитку й заохочення. Незабаром було запущено в роботу нову партію гуми. Цього разу резолюції були багатослівніші:
"Оголосити догану в наказі. Полихаєв".
"Зауважити. Полихаєв".
"Кинути на периферію. Полихаєв".
"Звільнити без вихідної допомоги. Полихаєв".
Боротьба, яку вів начальник "Геркулеса" з комунвідділом за приміщення, надихала його на нові стандартні тексти:
"Комунвідділові не підлягаю.