Проте Езекієл в цей хвилюючий день обрав за основну тему питання дружби між Ільєусом та Ітабуною, містами-братами зони какао, нині з'єднаними ще й новою автобусною трасою. Ця траса — "грандіозний зачин" таких ділових людей, як Яків, "виходець з крижаних просторів Сибіру", що прибув сюди стимулювати прогрес цього бразільського куточка, — при цьому на очі Якова, котрий насправді народився на київській околиці, мимоволі набігла сльоза, — і Моасір, який завдяки своїм зусиллям став прикладом працьовитості. Моасір скромно потупився, а навколо лунали схвальні вигуки. Тут оратор узяв розгін і почав широко висвітлювати питання цивілізації, прогресу, накреслив велике майбутнє для зони какао, яка, поза всяким сумнівом, "незабаром досягне найвищого рівня культури".
Префект Ільєуса у нудній і довгій промові вітав мешканців Ітабуни, представлених на святі такими визначними особами. Префект Ітабуни, полковник Арістотелес Пірес, який задумливо спостерігав за всім, що діялося на бенкеті, коротко подякував йому у своєму виступі-відповіді. Потім надали слово Маурісіо Каїресу, він вирішив почастувати присутніх "на десерт" висловлюваннями з біблії, а наприкінці виголосив тост за "бездоганного ільєусця, якому ми багато чим зобов'язані, за шановну і достойну людину, невтомного адміністратора, зразкового батька і голову родини, керівника і друга, полковника Раміро Бастоса". Всі випили, і Мундіньйо також підніс чарку за здоров'я полковника. Не встиг ще Маурісіо Каїрес сісти, як з келихом в руках підвівся Капітан. Він сказав, що хоче теж виголосити тост, скориставшись з цього свята, яке символізує новий крок на шляху до прогресу зони какао. Тост за людину, яка прибула з великого південного міста, щоб у цьому районі знайти застосування своїм коштам, своїй винятковій енергії, своїм даним державного діяча і своєму патріотизмові. За цю людину, якій Ільєус та Ітабуна вже багато чим зобов'язані, чиє ім'я негласно зв'язане з цією автобусною компанією, як і з усім іншим, що за останні роки зроблено для мешканців Ільєуса,— за Раймундо Мендеса Фалкана піднімає він свого келиха. Тепер надійшла черга полковника випити за здоров'я експортера. Як згодом розповідали, протягом усієї промови Капітана Амансіо Леал тримав руку на револьвері.
Проте нічого не трапилося, хоча всі зрозуміли, що з цього дня Мундіньйо очолить опозицію і розпочнеться боротьба. Але вже не така, як бувало під час воєн за землю. Тепер зброя і засідки, підпал нотаріальних контор і підробка документів не вирішували справи. Жоан Фулженсіо сказав судді:
— Замість пострілів — промови... Так воно краще.
Але суддя завагався:
— Все одно це завершиться стріляниною, згадаєте моє слово.
Полковник Раміро Бастос у супроводі Тоніко незабаром пішов додому. Решта гостей усілися за столиками, продовжуючи пити. В окремій кімнаті зібралася компанія гравців у покер, дехто попрямував до кабаре. Насіб підходив то до одного гурту запрошених на бенкет, то до іншого, підганяв офіціантів. Пили багато. В самий розпал бенкету він одержав записку від Різолети; приніс записку хлопчик. Вона неодмінно має побачитись з ним вночі у "Батаклані". Внизу підпис— "твоє звірятко Різолета". Араб вдоволено всміхнувся. Біля каси лежав пакунок для Габрієли: ситцева сукня і пара сандалів.
Закінчився сеанс у кінотеатрі, і бар заповнили відвідувачі. Насіб не мав жодної хвилини вільного часу. Тепер майже всі відвідувачі сперечалися з приводу статті. Щоправда, дехто ще обговорював учорашнє вбивство; сімейні люди, які відвідали кінотеатр, розхвалювали на всі лади фокусника. Та, правду кажучи, стаття в "Діаріо де Ільєус" була таки темою більшості розмов. Бар гув, неначе розтривожений вулик, до пізньої ночі. Було вже десь біля першої, коли Насіб замкнув касу і рушив у кабаре. Там за одним із столиків сиділи Рібейріньйо, Езекієл і ще хтось: Анабела умовляла їх написати відгук у альбомі про її танці. Ньо-Гало, романтик за вдачею, накреслив: "Ти, о танцівнице, ти — уособлення справжнього мистецтва!" Езекієл Прадо, що набрався сивухи, дописав кривулястими літерами: "Я хотів би стати коханцем цього справжнього мистецтва!" Принц Сандра не випускав із зубів свого довжелезного мундштука, імітованого під слонову кістку. Рібейріньйо, що поводився з принцом запанібрата, плескав його по спині і розповідав про достатки своєї фазенди.
Різолета чекала Насіба. Вона відвела його в куток зали і розповіла про свої прикрощі: вона прокинулась сьогодні сама не своя, знову нагадує про себе стара хвороба, яка давно вже мучила її; довелося викликати лікаря. А в неї зовсім немає грошей, навіть на ліки, і ні в кого попросити, вона майже ні з ким тут не знайома. Вона вирішила звернутися до Насіба — він був таким лагідним минулої ночі...
Араб дав їй асигнацію, щось пробурмотівши при цьому. Різолета погладила його по голові:
— Я одужаю десь днів за два-три і пришлю по тебе...
Насіб поспішав до виходу. Чи вона справді хвора, чи влаштовує комедію, щоб виманити в нього гроші і повечеряти з яким-небудь студентом або прикажчиком? Насіб відчув мимовільне роздратування, він думав піти до неї і в її обіймах забути цей важкий день — похорони, клопоти і тривоги навколо бенкету, політичні інтриги. Після такого дня, особливо, коли він так невдало завершується, людина нагадує вичавлений лимон. Насіб тримав у руках пакунок для Габрієли. Погасли вогні, з'явилася танцівниця, одягнена в пір'я. Полковник Рібейріньйо гукнув офіціанта і замовив шампанське.
Ніч Габрієли
Насіб зайшов до вітальні й скинув черевики. Майже цілий день він провів на ногах, переходячи від столика до столика. Яке це задоволення роззутися, зняти шкарпетки, поворушити пальцями, походити босим і нарешті одягнути старі хатні капці. Насіб задумався. Анабела, мабуть, уже закінчила свій номер і тепер сидить з Рібейріньйо, попиваючи шампанське. Тоніко Бастос чомусь не з'явився. А принц? Його звати Едуардо да Сілва, і за документами він актор. Він цинік. Запобігає перед фазендейро, штовхає дружину в його обійми, торгує її тілом. Насіб стенув плечима. А може, він просто бідняк, для якого Анабела нічого не означає: випадковий зв'язок та спільна робота — тільки і всього. А для принца це було додатковим заробітком, з його обличчя видно, що він немало голодував. Немає слів, брудний заробіток, але де він є чистим? Чи варто докоряти і звинувачувати принца? Ще не відомо, чи не порядніший він од товаришів Осмундо — його колег по літературних вечорах, партнерів по грі в покер, друзів, з якими відвідував бар, клуб "Прогрес" і не раз розмовляв про жінок? Чи не порядніший він од цих чесних громадян, що не захотіли віднести тіло друга на цвинтар?.. Ось Капітан — людина порядна, бідняк, у нього немає ніяких коштів, крім платні федерального збирача податків; та хоч він не плантатор какао, у нього на все є свій погляд, і свої переконання Капітан відстоює скрізь. Капітан не був близьким другом Осмундо, але прийшов на похорони і ніс домовину. А його промова під час обіду? Він голосно назвав їм я Мундіньйо в присутності полковника Раміро Бастоса.Пригадавши бенкет, Насіб затремтів. Адже справа могла дійти до стрілянини; його щастя, що все обійшлося миром. Проте це був лише початок, як сказав Капітан. У Мундіньйо є гроші, зв'язки в Ріо, друзі у федеральному уряді, він не "якась потолоч" на зразок теперішнього лідера опозиції — літнього, горбатого доктора Онорато, цілком залежного від Раміро Бастоса, котрий влаштовував на роботу його синів. Мундіньйо багатьох залучить на свій бік, посіє розбрат в колах фазендейро, що ухвалюють наслідки виборів, він ще завдасть декому клопотів. Тільки б йому вдалося, як він обіцяв, залучити до роботи інженерів а також роздобути драгу для розчищення входу в гавань... Він міг би взяти владу в Ільєусі до своїх рук, а Бастосів піддати остракізму. Старий уже зовсім став немічним; Алфредо засідає в палаті штату тільки тому, що він його син; але ж він лише непоганий дитячий лікар, і не більше... Що ж до Тоніко, то він не родився для політики, не родився керувати, наказувати, створювати і руйнувати створене. При умові, що справа не стосується жінок. Сьогодні він не прийшов у кабаре. Напевне, щоб не встрявати в суперечки з приводу статті, адже він не любить сперечатися. Насіб похитав головою. Він був другом обох угруповань: Капітана і Тоніко, Амансіо Леала і Доктора, він випивав з ними, грав у карти і шашки, розмовляв, відвідував будинки розпусти. Від них залежав його заробіток. І ось тепер вони опинилися на протилежних берегах стрімкої політичної річки. Лише на одне у них були спільні погляди — зрадлива жінка заслуговує смерті; ні Капітан, ні навіть родич, в чиєму будинку лежала Сіньязінья, жодним словом не висловили їй свого співчуття. Якого біса прийшла туди донька Мелка Тавареса, ця дівчина, за якою так пристрасно зітхає Жозуе, мовчазна, з вродливим личком і неспокійними очима, що немов ховають якусь таїну? Одного разу, коли вона з подругами купувала в барі шоколад, Жоан Фулженсіо сказав:
— Ця дівчина не схожа на інших, вона з перцем.
Чим вона не схожа на інших і що цим хотів сказати такий освічений Жоан Фулженсіо, коли згадав про її вдачу? І справді, вона прийшла до покійниці, принесла їй квіти в той час, як її батько зайшов до Жезуїньйо, "щоб обняти його". Адже ж він сам говорив про це Насібу на невільничому ринку. Якого ж, справді, дідька його донька, дівчина на виданні, приходить в дім, де стоїть домовина Сіньязіньї? Світ розколовся: батько з одного боку, донька з протилежного. Як це все складно, ні, він не може цього зрозуміти, це понад його сили, він лише господар бару, і йому ні до чого ці роздуми, від яких пухне голова. Йому треба заробляти гроші, щоб купити колись плантацію какао. Дасть бог, він таки досягне своєї бажаної мети. Може, тоді він зможе подивитися в очі Малвіни і розгадати її таємницю. А може, в гіршому випадку, найняти будиночок для коханки на зразок Глорії.
Насіба діймала спрага, і він пішов на кухню напитися води. Там він побачив пакунок, принесений з дядькової крамниці, згадав про сукню і сандалі для Габрієли і зупинився, вагаючись. Мабуть, краще віддати все це їй завтра або покласти пакунок біля порога її кімнатки, щоб вона знайшла його, коли прокинеться, немов на Різдво...