Окремо, вирізняючись з-поміж інших своїм убранням, стояв Марінел, самітник із знахарським ухилом, який пропускав хворих до короля. А на підлозі, аж до самих дверей, щільними рядами лежали й сиділи золотушні, осяяні яскравим світлом. Усе це було схоже на заздалегідь відрепетирувану сцену, — але так тільки здавалося. Хворих прийшло вісім сотень, і справа посувалася повільно. Нічого цікавого в цій процедурі для мене не було, бо я вже не раз бачив такі церемонії. Незабаром все це мені набридло, але задля пристойності я мусив терпіти до кінця. Лікар потрібний був через те, що в таких збіговиськах завжди знаходилися люди, яким тільки здавалося, що вони хворі, або які удавали з себе хворих заради найвищої честі — дотику королівської руки. Чи заради монети, яку король дарував при цьому. Монета була золота, вартістю приблизно в третину долара. Зважте на те, яким багатством була третина долара за тих часів і в тій країні, яким порятунком оберталася золотуха для злидарів, котрі вже ладні були шукати виходу в смерті, — і вам стане ясно, як Спустошували державну скарбницю ці щорічні зцілення, поглинаючи дедалі більшу частину прибутків. Тому я поклав собі зцілити державну скарбницю від золотухи. За тиждень до від’їзду з Камелота на пошуки пригод я звелів казначейству оприбуткувати шість сьомих асигнувань на зцілення, а одну сьому витратити на карбування нікелевих монет п’ятицентової вартості, які потім передати завідувачеві Золотушного департаменту. П’ятицентовики мали прийти на зміну золотим грошам, причому монета за монету. Щоправда, нікелю в нас було не так багато, але я сподівався, що його вистачить. Як правило, я не схвалюю розводнення капіталу, але тут, по-моєму, докори сумління були б недоречні, бо йшлося, що не кажіть, про дарунок. А дарованому коневі в зуби не заглядають; даруючи щось, я завжди пам’ятаю про це. В обігу тут були старовинні золоті й срібні монети, переважно невідомого походження, але траплялися серед них і римські; всі вони мали неправильну форму, й рідко яка була кругліша, ніж місяць через тиждень після повні; карбовані ручним способом, вони так постиралися, що написи на них, схожі на якісь шрами, стали нерозбірливі. Я вважав, що новенька, кругленька, блискуча нікелева монетка з дуже схожим зображенням короля на одному боці і таким самим зображенням Гвіневери на другому та ще й з якимсь побожним написом лікуватиме золотуху не гірше, ніж золота і срібна валюта, й навіть більше подобатиметься золотушним. І я не помилився. Того дня ми вперше роздавали наші нові п’ятицентовики, і успіх вони мали надзвичайний. Воднораз вигравала і держава, про що свідчать наведені нижче цифри. З восьмисот хворих удостоїлися королівського дотику сімсот; за попереднім прейскурантом держава витратила б на них близько 240 доларів.; за новими розцінками ми обійшлися 35 доларами, заощадивши на одному сеансі лікування понад дві сотні.
Щоб ви зрозуміли все значення проведеної операції, ось вам ще інші цифри. Річні витрати національного уряду дорівнюють середньому триденному заробіткові всього населення країни, вважаючи кожного жителя за дорослого чоловіка. Так, у державі з 60-мільйонним населенням, кожен громадянин якої заробляє в середньому 2 долари на день, триденний загальний заробіток становитиме 360 мільйонів — і саме такою сумою можна покрити щорічні витрати уряду. За моїх часів у мене на батьківщині ці кошти держава збирала шляхом оподаткування, а громадяни уявляли, що їх платять іноземці, які довозять товари, і тішилися цим; насправді ж оплачував їх сам американський народ, причому податки розподілялися так рівномірно, що і з мільярдера, і з немовляти якогось злиденного наймита брали однакову суму — 6 доларів. Чи ж може бути більша рівноправність? Ну, а тут Ірландія та Шотландія були данниками короля Артура, і загальне населення Британських островів наближалося до одного мільйона. Середній ремісник заробляв три центи на день, якщо харчувався сам. Отже, урядові витрати складали 90 тисяч доларів на рік, або 250 доларів на день. Таким чином, замінивши золото нікелем у день зцілення від золотухи, я не тільки нікого не скривдив, не тільки нікого не розчарував, а навпаки — усіх задовольнив, та ще й заощадив чотири п’ятих всіх державних витрат на той день, що в Америці моїх часів дорівнювало б 800 000 доларів. Роблячи цю заміну, я скористався з мудрого досвіду, здобутого з дуже далекого джерела — з досвіду мого дитинства, — бо справжній державний діяч не повинен нехтувати мудрістю, хоч би яке нице було її походження; в дитинстві я завжди зберігав монетки, призначені для місіонерської роботи серед дикунів, і кидав у карнавку замість них ґудзики. Темному дикунові однаково, що монета, що ґудзик, тоді як мені монета куди більше до вподоби, ніж ґудзик. Таким чином, усі були задоволені, й ніхто не відчував себе скривдженим.
Спершу оглядав хворих Марінел. Якщо кандидат не підходив, його завертали; якщо ж підходив, його підводили до короля. Священик промовляв слова: "І покладуть вони руки на хворих, і хворі зціляться". Поки молитва тривала, король торкався болячок хворого. Курс лікування завершувався тим, що король чіпляв на шию пацієнтові нікелеву монету й відпускав його. Якщо ви гадаєте, що це не зціляло золотушного, то ви помиляєтеся. Зціляло повністю! Будь-яке шарлатанство може лікувати, коли хворий твердо вірить у нього. Поблизу Астолата стояла каплиця, споруджена на тому місці, де одного разу пречиста діва з’явилася дівчинці, що пасла гусей, — дівчинці, звісно, повірили на слово. У каплиці повісили картину, яка зображувала ту подію, — таку картину, що до неї, здавалося б, небезпечно було підпускати хворих; а проте я сам бачив, як тисячі усіляких калік та хворих щороку приходили молитися перед цією картиною і виходили з каплиці зцілені; і навіть здорові люди дивилися на неї й не помирали. Звісно, коли мені розповіли про ту каплицю, я не повірив, та потім, побувавши там, переконався, що все це — правда. Я на власні очі бачив, як люди зцілялись, і то були справжні зцілення, без будь-якого ошуканства. Я бачив, як каліки, котрих я зустрічав багато років поблизу Камелота на милицях, приходили, молилися перед картиною, потім кидали свої милиці і йшли геть, не шкутильгаючи. Найкращий доказ — купи милиць, покинутих біля каплиці.
В одних місцях зцілителі діяли на уяву пацієнта, виліковували його, не кажучи й слова. В інших фахівці збирали хворих у кімнату, молилися за них, волали до їхньої віри і зціляли. Коли вам трапиться король, неспроможний вилікувати золотуху, будьте певні, що головну опору його трону — забобонну віру в божественне походження його влади — втрачено. За моєї молодості монархи Англії покинули лікувати золотуху своїм дотиком — і даремно: вони домагалися б успіху в сорока дев’яти випадках із п’ятдесяти.
Священик бубонів уже три години підряд, добрий король торкався своїми пучками болячок, натовп хворих не меншав, і мене змагала нестерпна нудьга. Я сидів коло розчиненого вікна, неподалік від королівського балдахіна. Вже п’ятисотий хворий підставляв королю свої бридкі болячки, і в п’ятисотий раз патер гугнявив: "І покладуть вони руки на хворих, і хворі зціляться", коли раптом знадвору залунав дзвінкий дитячий голос, вигукуючи слова, що для мене прозвучали небесною музикою, перенісши мене на тринадцять століть уперед:
— Камелотська "Щотижнева осанна й Літературний вулкан"! Останній випуск! Тільки два центи! Всі подробиці про велике чудо в Святій Долині!
То був найвеличніший з королів — хлопчина-газетяр. Але з-поміж усього цього товпища я один розумів, як багато значить його народження, і знав, що зробить із світом цей могутній чарівник.
Я кинув з вікна нікелеву монетку й одержав газету; хлопчина — Адам усіх газетярів — зник за рогом, щоб розміняти мій п’ятицентовик; він і досі не повернувся з-за рогу. Яка то була насолода знову побачити газету! Але, щиро кажучи, коли я ковзнув поглядом по заголовках першої сторінки, мене кинуло у піт. Я так призвичаївся до тутешньої атмосфери шани, улесливості, холопства, що мені аж мороз пішов поза шкірою від таких перлів:
ВЕЛИКІ ПОДІЇ У СВЯТІЙ ДОЛИНИ
ВОДОГРАЙ ЗАКУПОРИВСЯ!
БРАТИК МЕРЛІН ІЗ ШКУРИ ПНЕТЬСЯ,
АЛЕ ВСІ ЙОГО ФОКУСИ ДАРЕМНІ!
ЗАТЕ ХАЗЯЇН ХАПАЄ БИКА ЗА РОГИ!
РОЗКУПОРЕНЕ ЧУДОТВОРНЕ ДЖЕРЕЛО ОЖИВАЄ
СЕРЕД ЖАХЛИВИХ
ВИБУХІВ ПЕКЕЛЬНОГО ВОГНЮ,
ДИМУ ТА ГРОМУІ
ВСЯ РОЗТРИВОЖЕНА МИШВА ВИПОВЗАЄ З НІРІ
ВЕСЕЛОЩІ ДО УПАДУ!
І так далі, і так далі. Так, надто тріскучий стиль. Колись такі заголовки подобалися мені, і я не бачив у них нічого поганого, але тепер вони муляли мені очі. Це був добрий арканзаський журналізм, але ж тут не Арканзас. Мало того, передостанній заголовок був явно розрахований на те, щоб образити самітників, а ті могли відмовитись уміщувати у нас об’яви. Атож, весь тон газети видався мені надто легковажним, а подекуди й зухвалим. Видно, непомітно для себе, я дуже змінився. Мене неприємно вражали дрібні нечемності, які в перший період мого життя здавалися б мені вдалими й дотепними мовними зворотами. Дратували мене й такі повідомлення, якими газета просто рясніла:
МІСЦЕВИЙ ДИМ І ЗОЛА
Минулого тижня за болотом, на південь від свинарника сера Бальмораля Прекрасного сер Ланселот несподівано зустрівся зі старим королем Агрівансом Ірландським. Вдову повідомлено.
* * *
Експедиція № 3 вирушить у перших числах наступного місяця на пошуки сера Саграмора Спраглого. Очолює її уславлений лицар Червоних Галявин, його супроводять сер Персант Індський, який добре знає ратне діло, тямущий, чемний і взагалі славний хлопець, а також сер Скумбрій Сарацин, якому теж пальця в рот не клади. Всі троє звикли доводити справу до кінця, тож з порожніми руками вони не повернуться.
* * *
Читачі "Осанни" пошкодують, дізнавшись, що красень і загальний улюбленець сер Шароле Галльський, який пробув місяць у нашому заїзді "Бик і камбала" і полонив усі серця своїми вишуканими манерами й витонченою дотепністю, сьогодні відбуває додому. Приїзди до нас знову, Чарлі!
* * *
Похороном покійного сера Шеллапута, сина герцога Корнуоллського, вбитого минулого вівторка у двобої з Велетнем Вузлуватого Дрюка край Зачарованої Долини, опікувався завжди привітний і послужливий М’ялоу, король трунарів, уславлений своїм неперевершеним умінням виконувати згадані сумні обов’язки.