Добридень, сьєре Клюбен, — відповів той. Невисокий чоловічок здригнувся.
— Ви мене впізнали?
— Так само, як ви мене, — зауважив Рантен.
Аж тут долинуло рипіння весел. То підпливала шлюпка, на яку дивився дозорець. Сьєр Клюбен мовив упівголоса, ніби говорячи а самим собою:
— Справна робота.
— Що вам від мене треба? — запитав Рантен.
— Дуже небагато. Ми з вами не бачилися рівно десять років. Ви, певно, досягли успіху? Як почуваєтесь?
— Добре, — сказав Рантен, — а ви?
— Дуже добре, — відповів сьєр Клюбен. Рантен ступив крок до сьєра Клюбена. Щось сухо клацнуло. То сьєр Клюбен звів курок револьвера.
— Рантене, ми стоїмо на відстані п'ятнадцяти кроків один від одного. Дуже добра дистанція. Стійте на місці.
— Он як! Що вам від мене треба? — Я прийшов побалакати з вами. Рантен не поворухнувся. Сьєр Клюбен вів далі:
— Ви щойно вбили прибережного дозорця. Рантен підняв капелюх і відповів:
— Я вже мав честь це чути від вас.
— Але не в такому точному формулюванні. Я сказав був: ви щойно вбили людину, а тепер кажу: прибережного дозорця. Дозорця під номером шістсот дев'ятнадцять. Батька родини. Після нього лишилася вдова і п'ятеро дітей.
— Цілком можливо, — погодився Рантен.
На якусь коротку, майже непомітну мить запала мовчанка.
— Прибережні дозорці — хлопці добірні, майже всі вони колишні моряки, — знов озвався сьєр Клюбен.
— Я давно звернув увагу на те, що вдови з п'ятьма дітьми — звичайне явище, — урвав його Рантен.
— Вгадайте, у що обійшовся мені револьвер? — незворушно провадив сьєр Клюбен.
— Гарна штучка! — сказав Рантен.
— Скільки б ви за неї дали?
— Багато.
— Мені вона обійшлася в сто сорок чотири франки.
— Ви, напевно, купили її в крамниці зброяра, що в провулку Кутанше, — висловив здогад Рантен.
Клюбен вів далі:
— Він не встиг і крикнути. Коли падаєш, перехоплює дух.
— Сьєре Клюбен! Вночі буде дужо сильний північний вітер.
— Тільки я знаю таємницю.
— Ви, як і раніше, зупиняєтесь у "Готелі Шана"? — запитав Рантен.
— Авжеж, мені там подобається.
— Пригадую, мені там подавали смачну кислу капусту.
— Ви, певно, неймовірно дужа людина, Рантене. Які плечі! Я не хотів би, щоб ви мене стусонули. А от я народився таким кволим, що не знали, чи й виживу.
— На щастя, вижили.
— Так, я вірний старій звичці — і досі зупиняюсь у старому, доброму "Готелі Жана".
— А знаєте, сьєре Клюбен, чому я вас упізнав? Тому, що ви мене впізнали. Я сказав собі: щоб пронюхати таке, потрібен Клюбен.
І він ступив крок уперед.
— Верніться на те місце, де ви стояли, Рантене. Рантен відступив назад і буркнув собі під ніс:
— Як побачиш таку цяцьку, стаєш дитиною. Сьєр Клюбен провадив:
— Обстановка така: праворуч, у бік Сен-Енога, кроків за триста звідси, стоїть другий прибережний дозорець, номер шістсот вісімнадцятий, він поки що живий; ліворуч, у бік Сен-Люнер, — митна застава. Разом виходить семеро добре озброєних молодців, які можуть прибігти сюди за п'ять хвилин. Скелю буде оточено, на перешийок поставлено вартових. Утекти не вдасться. А під крутосхилом — труп. Рантен скоса позирнув на револьвер.
— Як ви мали честь сказати, Рантене, іграшка хороша. Може, вона заряджена всього тільки порохом. Але це нічого не значить. Один постріл — і вся озброєна охорона збіжиться сюди. А у мене в запасі аж шість набоїв.
Розмірене скрипіння весел ставало виразнішим. Шлюпка була вже близько. Високий дивився на низенького якимось дивним поглядом. Сьєр Клюбен провадив чимдалі миролюбнішим голосом:
— Рантене! Коли матроси зі шлюпки, яка підпливає, дізнаються, що ви тут оце скоїли, то не забаряться подати озброєну допомогу при вашому арешті. Ви платите капітанові Зуелі десять тисяч франків за проїзд. Між іншим, ви могли б дешевше сторгуватися з пленмонськими контрабандистами, але вони доправили б вас тільки до Англії, та й, зрештою, ви не можете ризикувати, висадившись на Гернсеї, де мали честь вас знати. Але повернімось до ситуації, що склалася. Досить мені вистрілити — і вас арештують. Ви повинні сплатити Зуелі за сприяння у втечі десять тисяч франків. Ви дали йому п'ять тисяч франків задатку. Зуела прихопить ваші п'ять тисяч — і тільки його й бачили. Отак-то, Рантене! А ви гарно перерядились. Капелюх, чудернацький костюм і гетри добряче вас змінили. Ось тільки окуляри не взяли до уваги. Але добре, що відростили бакенбарди.
Рантен усміхнувся чи, скорше, вищирився. Клюбен вів далі:
— Рантене! На вас американські штани з подвійними кишенями. В одній із них — годинник. Залишіть його собі.
— Дякую, сьєре Клюбен.
— У другій — залізна скринька, яка відчиняється і зачиняється на пружинці. Це старовинна матроська тавлинка. Витягніть її в кишені й киньте мені.
— Але ж це грабунок.
— Можете кликати на допомогу.
І Клюбен глянув пильно на Рантена.
— Послухайте, мосьє Клюбен... — проскиглив Рантен і ступив до Клюбена, простягаючи вперед руку.
Він назвав так Клюбена, аби підлеститися до нього.
— Стійте на місці, Рантене.
— Мосьє Клюбен! Давайте порозуміємось. Пропоную вам половину.
Клюбен схрестив руки на грудях, але дуло револьвера дивилося на Рантена.
— Рантене, за кого ви мене маєте? Я чесна людина. Трохи помовчавши, сьєр Клюбен додав:
— Мені потрібне все. Рантен пробурмотів крізь зуби:
— Оце так пройдисвіт!
Очі Клюбена спалахнули вогнем. Він вигукнув — і голос його був гучним і чітким, як подзвін шаблі:
— Ви помиляєтесь! Грабіжником можна назвати вас, а я — той, хто повертає вкрадене.
Слухайте, Рантене. Десять років тому ви покинули Гернсей, взявши з каси однієї компанії п'ятдесят тисяч франків, які були ваші, але забувши залишити п'ятдесят тисяч, які належали іншому. Ці п'ятдесят тисяч франків, що ви їх украли у вашого компаньйона, шляхетного й достойного меса Летьєрі, становлять тепер разом з процентами за десять років вісімдесят тисяч шістсот шістдесят шість франків шість сантимів. Вчора ви заходили до міняйла. Можу назвати його ім'я: Ребюше, вулиця Сен-Венсан. Ви йому відрахували сімдесят шість тисяч франків у білетах французького банку в обмін на три англійські банкноти на тисячу фунтів стерлінгів кожна і якісь там дрібняки на додачу. Ви поклали ці банкноти в залізну тавлинку, а ця тавлинка лежить у вашій правій кишені. Три тисячі стерлінгів — це сімдесят п'ять тисяч франків. Від імені меса Летьєрі я задовольняюсь ними. Завтра я від'їжджаю на Гернсей і поверну йому ці гроші. Рантене, трищоглове судно, яке лежить у дрейфі, — "Тамолінас". Минулої ночі ви відправили на його борт свої валізи разом із багажем членів екіпажу. Ви збираєтесь покинути Францію. З цього приводу у вас свої міркування. Ви їдете в Арекіпу. Шлюпку послано по вас. Ви її тут чекаєте. Вона підпливає. Чути, як б'ють по воді весла. Від мене залежить затримати вас чи відпустити. Досить балаканини. Кидайте мені тавлинку.
Рантен розстебнув кишеню, витяг тавлинку й шпурнув її Клюбенові. Вона покотилася до Клюбенових ніг.
Клюбен присів, не опускаючи голови, схопив тавлинку лівою рукою, не відводячи від Рантена погляду і дула револьвера з усіма його шістьма зарядами. І гукнув:
— Ану, друзяко, поверніться до мене спиною! Рантен показав спину.
Сьєр Клюбен, запхавши револьвера під пахву, натиснув на пружину тавлинки. Вона відчинилася.
У ній лежали чотири банкноти — три по тисячі й один на десять фунтів.
Він знову склав три тисячефунтові білети, заховав їх у тавлинку і сунув її в кишеню.
Потім Клюбен підняв із землі камінець. Обгорнув його десятифунтовим білетом і мовив:
— Поверніться обличчям. Рантен повернувся. Сьєр Клюбен вів далі:
— Я вже вам сказав, що задовольняюсь трьома тисячами фунтів. Ось вам десять фунтів здачі.
І він кинув Рантенові камінець, огорнутий банкнотою. Рантен копнув ногою камінець, і той полетів у море разом із банкнотою.
— Як вам завгодно, — глузливо мовив Клюбен, — ви, напевно, багач. Значить, мені немає чим турбуватися.
Удари весел, які ставали чимдалі чутнішими, раптом стихли. Це означало, що шлюпка зупинилася біля підошви скелі.
— Карету подано. Можете від'їжджати, Рантене. Рантен підійшов до сходів і почав опускатись униз. Клюбен обережно наблизився до краю крутосхилу і, витягнувши шию, став за ним спостерігати.
Човен зупинився біля нижнього виступу скелі, якраз у тому місці, куди впав дозорець.
Дивлячись на Рантена, який стрибав із каменя на камінь, Клюбен пробурмотів:
— Бідолаха цей номер шістсот дев'ятнадцять! Він думав, що він один. Рантен думав, що їх тільки двоє. І тільки я знав, що нас було троє.
Клюбен побачив під ногами підзорну трубу, яка випала з рук дозорця, і підібрав її. Весла знову заплюскотіли по воді. Тільки-но Рантен стрибнув у шлюпку, як вона попливла у відкрите море.
Після перших ударів веслами, коли шлюпка вже відпливла від берега, Рантен зненацька зірвався на ноги; обличчя його скривилося в страхітливій гримасі, він підніс угору кулаки і вигукнув:
— Ех! Сам диявол і той — негідник!
Через якусь хвилину, коли Клюбен, стоячи на вершині скелі, навів підзорну трубу на шлюпку, він почув такі слова, вимовлені гучним голосом, який пересилював шумування морських хвиль.
— Сьєре Клюбен! Я знаю, що ви чесна людина, але ви нічого не будете мати супроти того, як я напишу Летьєрі про все, що тут сталося. До речі, ось тут зі мною в човні сидить матрос-гернсеєць із команди "Тамоліпаса" на ймення Айє Тостевен. Він повернеться в Сен-Мало наступним заїздом капітана Зуели і посвідчить, що ви одержали від мене три тисячі фунтів стерлінгів для передачі месу Летьєрі.
То був голос Рантена.
Клюбен належав до тієї категорії людей, які, раз узявшись за діло, доводили його до кінця. Стоячи незрушно, як незадовго перед тим прибережний дозорець, і на тому самому місці, він невідривно дивився у підзорну трубу на шлюпку. Віддаляючись, вона чимраз меншала, то потопала в хвилях, то знов виринала і нарешті причалила до корабля, що лежав у дрейфі. Клюбен навіть розгледів високу постать Рантена на палубі "Тамоліпаса".
Коли шлюпку підняли на борт і втягли на шлюпбалки, "Тамоліпас" розгорнув вітрила.
З берега повіяв ду-жий північний вітер, усі вітрила напнулися. Підзорна труба Клюбена і досі була націлена на силует "Тамоліпаса", який мало-помалу втрачав чіткість обрисів, аж поки через півгодини не перетворився на маленький ріжок, що чорнів на обрії напроти блідого неба, танучи в надвечірніх сутінках.
IX
Відомості корисні для тих, хто чекає чи боїться листів з-за моря
Того вечора сьєр Клюбен повернувся пізно.