Юнги хвилювалися біли вогииша. Днювальні * по шлюпковій гавані вдивлялися в море:
— Усе гаразд. Тільки піна летить... Де ж він?
Як настала ніч — прямо зі шторму! — шестірка з самотньою постаттю каперавта на кормі, опустивши вітрила, з ди-лим^ шипінням виповзла на мокрий пісок. Аграмов крокував на світло вогнища:
— Відкачайте воду. Заберіть рангоут. Я йду спати...
Юнги готувалися до випуску. Але й ворог готувався зірвати випуск спеціалістів на радянські флоти. Тепер уже ніхто не вірив, що в лісах спалахують пожежі через недбалість юнг. Перестали лаяти й курців. Школа Юнг задихалася в диму. Димом просякла вся одежа й.постіль. Спит, а в ніздрі тобі, ніби два гострих леза, вштрикується дим.
Соловки палали в загадкових пожежах, що виникали завжди раптово і в найнесподіваніших місцях архіпелагу: Прочісування довколишніх лісів зі зброєю нічого не дало: ворог уміло ховався.
Якось на заняттях повторювали пройдений матеріал. Савка мрійливо дивився у вікно. Бачив він там озеро, бачив ліс па протилежному березі. Ондатри плавали, вистромивши з води свої щурячі мордочки, а за ними майоріли прапорці білих бурунів, ніби по озеру рухалися підводні човни під перископами... Які ж чудові соловецькі озера і яка смачна в них вода! А назви — просто дивина: Ягідне, Пустельне, Хлібне, Благодатне, Біля Хреста, Палладієве, Осичка, Вели-копорточне... Пірнаєш у такі озера, ніби занурюєшся в давні часи Русі.
Але ... що це? Савка вискочив з-за столу:
— Дивіться! На тому березі вогонь!
Тепер усі побачили. Стояв собі мовчазний ліс, усе було спокійно, і ось він уже охоплений полум'ям. А поряд навчальний корпус. Клас стернових, ніби змовившись, швидко порозчиняв вікна й стрибнув униз. Один за одним — шубовсть в озеро й попливли в робах. Пожежа швидко повзла вадовж берега, наближаючись до Савватьєва, і спочатку неясно було, як її гасити. Джек Барйнов здогадався: ^Знімай голландки! Забивай полум'я.., _ Усі дружно роздяглися. Голі, босі, юнги мокрими робами витоки ЛИ ВОГОнь' 140 настУпаи на них з чагарників. Чулися
— Вий, хлопці! Гаси! Тут хтось був... Це підпал! іолум я вони збили, не дали йому перекинутися на базу, чистих голландок тепер не впізнати — в руках залишилися чорні, обгорілі ганчірки. Всі закіптюжені, з опіками юнги повільно пливли назад. Здиралися через вікна в своіо аудиторію, сідали на лави.
— Продовжую,— сказав лейтенант Зайцев таким тоном, ніби нічого й не сталось, а просто юній повернулися з перерви.— Ми зупинилися на визначенні місця корабля по крюйс-пеленгу...
Ввечері в Савватьєво прибув грузовик-швторатонка. Росомаха наказав своєму класові вантажитись у кузов. Стоячи, обнявшись за плечі, юнги приїхали в гавань Благополуччя, де біля причалу чахкав двигуном СК-619 під зеленим прапором морприкордопохорони. Це був мотобот з сильним дизелем, до війни він ловив тріску та палтуси, з його борту полювали в льодах на тюленів звіробої. Тепер у його рубці юнги мали навчитися водити кораблі по курсу. Хлопцям відвели трюм розміром як невеличка кімната, схожа на ящик. В ній тхнуло рибою, і стернові вкладалися спати в тісноті, мов оселедці в бочці. Мотобот днями й ночами тинявся на малих обертах біля кам'янистих луд, порослих ліском. Гойдало там, на стиках течій, дуже сально. Савка з короткого досвіду плавання на "Волхові" вже знав, що належить до тієї нещасливої породи людей, яких б'є море. Це страшенно засмучувало, але він вирішив не здаватися. "Флот є флот, і його призначення — бій на морі... У морі — вдома!" — повторював він собі висловлювання прославлених адміралів.
Пізньої ночі в просвіті люка, на тлі зоряного неба, з'явилася мічманка Росомахи з довгим козирком ("шапка з ручкою", говорили про неї юнги).
— Огурцов,— покликав старшина,— гайда до штурвала...
Савка з великим зусиллям, мов краб з каміння, виборсався з купи сплячих тіл. Коли за ним зачинилися двері каюти, матова жовтизна картушки компаса заспокоїла його одразу. Держаки штурвала були так відполіровані, що аж пестили руки. Командир СК-619 в скромному званні молод* шого лейтенанта похмуро буркнув курс, і юнга втупився в миготливе світіння румбів. Дивно, але це так: водіння корабля не здалося Савці захоплюючою справою, він навіть трохи розгубився від такої буденності. Через дві години його заступив за штурвалом Федя Артюхов, який від своєї за стерном вахти був у дикому захопленні... У кожного своє сприйняття!
Залік по водінню приймав від гонг сам командир СК-619. яїфго ніхто не знав і який нікого не знав. Для нього всі юнги, напевне, були однакові, як снаряди одного калібру* гг спростив своє завдання, влаштувавши для юнг щось а зразок конвейєра: відстояв — далі. Не бувши педагогом, пей оф"ЧеР виставив усім юнгам підряд "відмінно", що їм самим ДУЇКЄ не сподобалося... Залишаючи кораблик, вони казали:
— За що пятірка? Невже ми такі майстри водити по курсу? Адже вели погано — багато "никали"...
Тепер, коли юнги трохи оморячилися, серед них з'явилися модники, які ніяк не згодні були зі стандартами кльошу для штанів. На захист широкого кльошу вони наводили переконливий аргумент:
— Кльош — не розкіш, а необхідність. Для чого, запитую вас в усьому світі шиють морякам широкі штани? Своїм кроєм вони пристосовані для швидкого знімання їх у воді. Ніяких ширіньок з ґудзиками — лише клапан. Якщо матрос упав за борт, клапан відкривається, а кльош, намокнувши й обважнівши, сам знімається з моряка й тоне. А спробуй-но ти у воді зняти з себе вузенькі штани — не вийде. Захлинешся й потонеш, як дурень, у штанях!
Старшини, як правило, вшивали в штани клинці. Але юнгам ніде було взяти сукна для клинців. Та вихід знаходили. З фанери вирізали особливі шаблони. Ввечері штани сприскували кодою і щосили натягували па фанеру. З кожним днем штани, розтягуючись, цщршали й ширшали, а сукно в "них усе тоншало й тоншало. Згодом можна було крізь такі кльоші читати газети.
Росомаха, знаходячи в юнг шаблони, з тріском ламав їх об коліно:
— Фасон ваш — до першого коменданта. Пропише він вам як слід... Комизитеся, хлопці, бо ж зелені надто.
Юнги за шаблони не ображались, але заперечували ідейно:
— А матроси революції? Самі ж дивилися "Ми з Кронштадта", он де кльоші. Комендант також повинен зрозуміти, що в "дудочках" гарно на березі, а в морі...
Останні хвилини перед сном присвячувалися оповідям. Цього разу в ролі новеліста виступив сам старшина Росомаха:
." ~~ ®Сь послухайте, орли! — сказав він,— Коли я перед вшною проходив службу в Севастополі, був там комендант... овірюка,^ а не комендант! Якщо на якійсь кралі помітить морський ґудзик, обов'язком відріже, хоч відро сліз ви-і лач. Про клинці ми в Севастополі й пе мріяли. Бритву но-ив з собою. На вулицях кльоші матросам розпорював від аху до щиколотки. А потім відведуть в кравецьку до Самуїла Шмейєрзона (був такий, усі матроси його знали), щоб розріз зашив. Та ще два карбованці за роботу віддайҐОдно-го разу московський скульптор виліпив для Севастополя пам'ятник матросам-чорпоморцям, які полягли за революцію. Виліпив як треба: безкозирки набакир, кльоші — як спідниці, бушлати нарозхрист. А на лоб кожному звисає пишний чуб. Гаразд! Вишикували гарнізон, грав оркестр, виголошували нам різні промови, а ми кричали "ура". Зірвали з пам'ятника покривало. Комендант подивився — не дотримана форма одягу — і сказав командуючому флотом так: "Або я — або вони!"
— І зняли пам'ятник? — зойкали юнги.— Чи самому комендантові дали по шапці?
— Усе залишилося на місці. Але командуючий флотом викликав з Москви скульптора. Дико лаючись, той відпиляв матросам чуби, стамескою обкоротив їм кльоші, а бушлати застебнув на всі ґудзики. Пам'ятник одразу погіршав, зате комендант заспокоївся... Так статут переміг творче натхнення! Спіть.
Поширювалася чутка, що вночі в гавань Благополуччя ввійшов транспорт — доставили на Соловки юнг другого набору, яких тимчасово розмістили в Кремлі, але незабаром приведуть у Савватьєво. Ця новина ще раз підтвердила; юнги першого набору незабаром підуть на флоти, звільнивши свої кубрики та класи для новачків. Тепер усе залежить від того, як ти складеш екзамени: добре складеш — будь-який вимпел замайорить над твоєю головою. З підручниками-заглиблювалися юнги в ліс, ще задимлений після пожеж, знаходили для себе замшілу купину, щоб сидіти на пій, як на пуфі, і починали повторювати все заново. Водночас підгодовувалися соковитою лісовою малиною, чорницями та брусницями. Над обстриженими головами юнг буйно спалахували яскраві пуп'янки дикої шиншили...
— Пити хочеться,— сказав якось Савка.
Разом з Поскочіним він спустився до ближнього озера. Нахилився до самої води й раптом вигукнув:
— Дивися, Колю...
Під берегом, вишкіривши крихітні зубки, лежала мертва ондатра. Поскочін узяв її за хвіст і підняв над собою, роздивляючись.
— Від такої штуки жодна пані не відмовиться. Шкурок тридцять—сорок — і шуба готова для аукціону.
— Кинь дохлятиїгу. Невже тобі не гидко?
— Вона ж водяна, чистенька. Хороші істоти ці канадські пацюки. Мені їх дуже шкода... Знати б, від чого вона здохла?
Савка підвівся з колін, пити не став.
— Пройдусь далі, там і нап'юся...
Відійшов убік і тільки-но нахилився до води, як Поскочін, забігши ззаду, рвонув його від берега за поділ голландки.
— Не треба,— сказав.
— А хіба що?
— Краще не варто. Потерпи до кубрика. _ Ти думаєш про пацюків?
— Ми ж не знаємо, від чого здохла ондатра. Там ще одна лежить в очеретах... Теж помирає, бідолаха.
Цього дня, повертаючись після обіду з камбуза, Феди Артюхов, найздоровіший хлопець у класі, раптом зблід, змарнів.
— Щось у мене не все гаразд ... ось тут.
— Болить? — запитав його Росомаха.— Переїв, напевно.
— Та я межу й більше з'їсти, а це щось інше...
Роту на марші зустрів лейтенант Кравцов, як ніколи сяючий усмішкою й до блиску начищеними ґудзиками.
— Отже,— оголосив він гонгам,— "готуйтеся до екзаменів. Цього разу — до вирішальних, державних. Після них вам вручать дипломи стернових-сигнальників. Проникніться відповідальністю й пам'ятайте: в школі двійка — скандал удома і батько з ремінцем; двійка ж у Школі Юнг — скандал на кораблі і, можливо, військовий трибунал. На флоті ваша неуспішність може привести корабель до трагедії.
Поклацав кнопкою рукавички.