Подекуди на мілині показувалися якори інших кораблів. Один — як тризуба острога, але зуби розігнуті в різні боки, інший схожий на жорно. Цей, очевидно, бере своєю вагою — свинцевий.
Ромеї тим часом відвернули човника, веслом вихлюпали воду. Один ромей, геть голий, в чому мати спородила, другий в (коротких, здаля видно, брудних штанях. Шкіра смаглява, голови чорні, на плечах і на грудях теж чорне волосся. Ратибор жадібно вдивлявся в перших побачених ромеїв. Ті вже повлазили в човник і швидко наближаються до корабля.
Носи в корабля високі, вигнуті. В одного стирчить залізний кіл. Наїде — копане, як тур, прохромить, як кабан. У синє, жовте і червоне розмальовані випуклі борти. Корма нижче носа, але теж висока. До середини борти знижуються, та однак до води залишається добрий людський зріст. З такої високої палуби гребти не будеш, в бортах попродовбувані діри для весел.
Он стоїть воїн у блискучому, мов золото, мідному обла-дунку. На голові шолом з гребенем від лоба до потилиці.
Он ромей, білявий, як сам Ратибор, у білому чистому одязі, пола закинута на ліве плече, права рука і груди голі. Ромей зробив долонями щиток, кричить. Диви, по-роськи бажає здоров'я.
Що ж, Ратибор та інші з молодих тут уперше, а ромеї Дніпром піднімаються щовесни. От і знають слов'янську мову, як кожний острівець, кожен поворот великої ріки. У них, у ромеїв, таких річок немає.
День був хоч і весняний, але душний. На високому місці острова, де сипучий пісок зв'язаний корінням лозняка, купці розкидали шатра з чорної і сірої повсті. Для прохолоди краї шатер були трохи підняті, виднілися рундуки з товарами, високі вузькі корчаги, які ромеї називали амфорами, постелі з ремінних сіток на легких рамках. На сітках повстяні підстилки й мішечки, набиті пухом. їх ромеї люблять класти собі під вухо, коли сплять.
Біля шатер у пісок укопані високі, сажнів на чотири, тички. Не дерев'яні, а з особливого очерету. Він такий самий колінчастий, як і роський, але твердий, наче кістка, і в нижніх колінах товстий, як рука. На тичках великі корогви, розмальовані тканини. Вітер грався шматинами, одразу не роздивишся. Приглядаючись, Ратибор розпізнав орла, побачив старця з великою бородою і з сяянням довкола голови, жінку в червоному вбранні з дитиною. Були просто хрести: білі на червоній тканині, сині — на жовтій.
З десятком слобожан Ратибор супроводив старших у гості до ромеїв. Господарі чекали перед наметами. Не встигли роські поклонитися, як ромеї зігнулися ще нижче. Усміхаються, раді. Знайомі! Чамота називає кількох ромеїв на ймення, вони йому відповідають. Новенькі з цікавістю спостерігають за незнайомим їм обрядом. Один ромей вийшов уперед, простяг гостям руки і сказав по-роськи:
— Торг між нами нехай буде мирний, незлобливий і чистий від неправди.
— Таким торг нехай і буде,— відповів Чамота і руками торкнувся відкритих долонь купця.
— Ми в тому обіцяємось богом святим, вседержителем, Христом,— спасителем світу,— вів далі ромей. Говорив він по-роськи, але не всі слова Ратибор зрозумів одразу. Що за вседержитель, який це бог і хто світ рятував, навіщо рятував, від кого?
— Ми всі обіцяємося,— різноголосо повторила решта купців, вимовляючи одні чисто, інші потворячи роську мову. І кожен зробив дивний жест: стуливши в пучку три пальці правої руки, підігнувши підмізинний і мізинець, ромеї спочатку торкалися лоба, потім живота, правого плеча і завершували на лівому. Навіщо це було?
— І ми вам обіцяємося Сварогом, Перуном, нашою зброєю,— сказав Чамота.
— Хто клятву порушить, на того нехай впаде/ кара божа, а ми покараємо за законом,— суворо сказав ромей.
— Якщо хто з наших учинить свару чи образить ваших, ми розправимося з ним по-своєму,— підтвердив Чамота.
Слуги ромеїв чи раби — Ратибор не знав — бігом несли з наметів легкі сидіння, сплетені з очерету. Ромеї запросили гостей сісти, потім усілися самі. Ратибор помітив, що почесті віддавались тільки старшим, для нього й інших проводжатих сидінь не знайшлося. Йому й не хотілося сидіти. Двоє принесли високу корчагу. Наливши велику чашу по вінця, один з ромеїв підніс вино гостям, навіщось пригубивши першим. Був цей ромей зростом низенький. Чи один він такий? Ратиборові ромеї здавалися дрібнуватими тілом проти росичів. Руки в ромея були смагляві, порослі волоссям, наче лапи земляного павука, що риє круглі ямки і отруйно кусається. Звали цього ромея Репартієм.
Тисячі ніг стовкли пісок — чоботи й постоли-калиги втопають у сипучому грунті. Розім'ято соковите пагіння лопуха та матері-й-мачухи, що не в пору зраділи теплу. Обчухраний, поламаний податливий лозняк, пахне димом від багать, на яких кипить, умліває варево. Тут і свіже м'ясо, і в'ялене із старих запасів, і дика птиця, і риба, яку ловлять і з потреби, і з нудьги. Торжище почалося в ходіннях ромеїв, у розмовах зі старшими. Молодим робити ніби й нічого. От і займаються полюванням, неводами.
Лишнє вдаровують ромеям як гостям. Торжок-острів — земля роська.
Страва спокусливо пахне цибулею; цибулю для кольору і смаку кладуть цілою, з цибулинням. Додають стебла молодої лободи, ріпи, капусти; моркви і брукви вже немає. Немає борошна для заправи і крупи на кашу. В градах залишилося небагато зерна для малих дітей, весь хліб привезли на Торжок продавати.
На роських полянах немає солі. В ромеїв мало хліба. Десятками поколінь ромеї плавають Дніпром по хліб. Перший торг з ромеями іде за хліб. Перший торг роські ведуть за сіль.
Сіль дорога. Самі ромеї, як вони розповідають кожному, хто бажає слухати, їздять по сіль неблизькою дорогою. З дніпровського звуження-горловини вони пливуть морем на південь. Пливуть уздовж берега, потім, між берегом і довгим островом Тендрою, повертають на схід. Вода в морі солона, але не дуже. Пливуть, пливуть і заходять у тупий кінець. Там море мілке, пливти небезпечно. Якщо корабель наткнеться на мілину, хвилі поб'ють його на тріски. В тупому закутні моря — гірко-солоні озера. В них вода така густа від солі, що людину тримає високо і втонути неможливо. А ще більше солі там лежить на дні, а береги чорні, багнисті. Треба черпаком загрібати сіль, брати в кошик і нести на корабель. Робота тяжка, доступна тільки найдужчим.
То ще не лихо. По сіль доводиться їздити з військом, біля озер підстерігають хозари, гунни, дикі готи. Одні ромеї відбиваються, а інші квапляться вантажити сіль.
Ромеї завжди хвалилися, що їхня сіль полита їхньою кров'ю. Дехто з купців показував рубці на тілі від мечів і стріл. Ратибору та іншим молодим усе цікаво, все нове. З ромеями говорити легко, вони люблять слова і майже всі вміють спілкуватися з росичами. "Річ проста; і діди їхні і пращури торгували із слов'янами",— думали росичі.
Ромеї присягаються богом-вседержителем, і Ісусом Христом, і Дівою Марією, і роським Сварогом, що кажуть правду і нізащо не можуть спустити сіль дешевше, ніж мішок за десять мішків пшениці чи за п'ятнадцять — вівса, за сім — гороху, за дванадцять — ячменю.
Найбільше ромеї ганяються за хлібом, намагаються дізнатися, скільки в котрого роду є хліба. Завершивши з хлібом, беруть хутро, шкури, віск, мед, в'ялене і копчене
м'ясо, суху рибу. За бобра платять п'ять жмень солі, за куницю — три, за видру — дві, за дев'ять білок — одну.
Привозять ромеї й залізо в крицях, схожих з вигляду на низькі хлібини. Залізо, щоб не іржавіло, густо змащене салом. У росичів вистачає і свого заліза. Не відмовляються вони і від ромейського, купуючи за доступну ціну.
2
Для молодих тривало свято. Ратибор хотів би побувати на ромейському кораблі, але купці до себе не запрошують і старшин, а напрошуватися в гості — не честь. Самі купці вже не штовхалися в натовпі, а натовп був чималий. Десятки сотень людей з'їхалося зі всієї Рось-ріки з притоками і з того берега Дніпра. Найдальші за всіх, росавичі і славичі, першими завершили торг. Набравши солі, взяли вони срібла, жовтої і червоної міді, з якої свої умільці нароблять браслетів, сережок, перснів, застібок, узяли гарно розфарбованих тонких жіночих полотен; накупили скляних і кам'яних намист, тонких ромейських ножів, залізних і кістяних голок, ґудзиків, м яких чобіт, штанів, сорочок, які ромеї по-своєму називають туніками або хітонами.
Слов'янські товари важкі і громіздкі — всього на кораблях купцям не вивезти. Росавичі і славичі продали ромеям частину човнів. У них своя вигода. Верхів'я швидко міліють, уже й тепер до далеких родів плаву немає, доведеться від води куплене перевозити в'юками і тягти волокушами. Дерева багато, до наступного року нові човни легко вибудувати.
Відпливли верхні, вільніше стало на Торжку-острові.
До котлів росичів ходив ромей не такий, як інші. Був він босий, одягнений у довгий-непідрублений хітон з чорного полотна і без кольорової облямівки. Підперезаний не червоним шнурком чи ременем, як купці, а вірьовкою. Його звали Деметрієм. У Деметрія була одна прикраса, і носив він її не як люди, а під одягом на грудях. Але не ховав. Розмовляючи, Деметрій іноді витягував важкий срібний хрест з випуклим розп'ятим чоловіком і цілував його на підтвердження правдивості своїх слів. А говорив він по-роськи зрозуміло.
Того ранку, зібравши незайнятих росичів, Деметрій їм щось розповідав. Ратибор підійшов, ліг на пісок, слухав. Ромей говорив, майже співаючи, чітким голосом:
6 В. Іванов
161
— ...Відпустивши народ, він зійшов на гору помолитися і на ніч залишився сам. А човен був уже посеред моря, і його било хвилею, вітер був сильний. У четверту нічну варту пішов до них Ісус, ступаючи по хвилях. А його учні побачивши його з човна, казали: "Це привид",— і зі страху закричали.
"Боягуз кричить зі страху",— подумав Ратибор. Демет-рієва оповідь захопила його. Що ж буде далі?
— Ісус сказав: "Опам'ятайтеся, це я",— вів далі Демет-рій.— Петро сказав йому: "Господи, якщо це ти, звели мені йти до тебе по воді". Бог сказав: "Іди". І, вийшовши з човна, Петро пішов по воді назустріч Ісусові. Та злякався, і вода перестала тримати його, розступилася, він провалився і почав тонути. Ісус тут же підтримав його і сказав "Маловірний, чому ти засумнівався?" І тоді вони обидва зайшли в човен...
Не чекаючи продовження, Ратибор підвівся. Дніпро плинув вільно й широко.