Той, хто постукав у двері, відповів:
— Так. А ви парижанин?
— Називайте мене Червоношкірим. Так буде краще.
— Показуйте.
— Ось.
Парижанин витяг з-під блузи рідкісний — як на ті часи — в Європі механізм: револьвер. Револьвер був новенький, блискучий. Обидва відвідувачі почали уважно його розглядати. Той із них, хто знав Жакресаду і кого чоловік у блузі називав зброярем, почав випробовувати механізм. Biн подав револьвер своєму товаришеві, що стояв спиною до світла, — цей відвідувач не був схожий на тутешніх мешканців. Зброяр запитав:
— Скільки?
Чоловік у блузі відповів:
— Я привіз його з Америки. Є диваки, які тягнуть за собою мавп, папуг, всіляку звірину, ніби французи — дикуни. А я ось привіз цю штуку. Корисний винахід.
— Скільки? — повторив зброяр.
— Це такий пістолет, у якого барабан крутиться, наче млинок.
— Скільки?
— Пах! Один постріл. Пах! Другий. Пах!.. Постріли гра дом. Ну? Бачите, як працює?
— Скільки?
— Шестизарядний.
— Ну то скільки ж?
— Шість куль — шість луїдорів.
— А може, п'ять?
— Виключено. Одна куля — один луїдор. Така ціна.
— Хочете дійти згоди, кажіть остаточно.
— Я назвав справжню ціну. Подивіться-но гарненько, пане стрілець.
— Подивився.
— Барабан крутиться, як пан Талейран. Можна було б помістити цей млинок у Довідник флюгерів. Погляньте, яка цяцька.
— Бачу.
— А ствол — з іспанської кузні.
— І це бачу.
— Зроблено зі сталевих стрічок. Ось як виготовляються ці стрічки. В горнило висипають кіш з усяким металобрухтом. Збирають всіляке непотрібне залізяччя — іржаві вухналі, уламки підков...
— І нікому вже не потрібні скіски.
— Щойно хотів про це сказати, пане зброяр. Підкладуть під цей непотріб скільки належиться жару, і ось вам пречудовий сталевий сплав...
— Авжеж. Але в ньому можуть бути тріщини, нерівності.
— Даруйте! Але нерівності можна згладити рашпілем, а поздовжніх тріщин можна уникнути сильним куванням. Сплав обробляють важким молотом, потім ще разів кілька підсипають жару; якщо сплав перегрітий, його підправляють густим мастилом і знову легенько кують. На а потім витягують, накручують на циліндр, і з цих залізних смужок утворюються готові револьверні стволи.
— Ви, певно, мастак у таких справах.
— Я мастак у всьому.
— Ствол має якийсь синюватий відтінок.
— У цьому вся краса, пане зброяр. А досягається цей відтінок за допомогою жирної сурми.
— Ми сказали, що платимо вам п'ять луїдорів.
— Дозволю собі зауважити, пане, що я мав честь назначити ціну в шість луїдорів. Зброяр заговорив упівголоса:
— Послухайте, Парижанине. Скористайтеся з нагоди. Спекайтесь цієї штуки. Таким, як ви, ця зброя ні до чого. З нею ви вскочите в халепу.
— Що правда, то правда, — сказав Парижанин. — Штучка надто примітна. Статечній людині вона б підійшла більше.
— То згодні на п'ять луїдорів?
— Ні, шість. По одному за гніздо.
— Гаразд. Тоді шість наполеондорів.
— Сказав — шість луїдорів.
— Виходить, ви не бонапартист? Віддаєте перевагу Луї перед Наполеоном? Парижанин на прізвисько Червоношкірий усміхнувся.
— Наполеон — кращий, але Луї — вигідніший, — відповів він.
— Шість наполеондорів.
— Шість луїдорів. Для мене це різниця в двадцять франків.
— Ну, коли так, діла не буде.
— Що ж, залишу іграшку собі.
— Залишайте.
— Спустити ціну! Бач, чого захотіли. Вже ніхто не скаже, що я продешевив таку річ. Адже це новий винахід.
— В такому разі на добраніч.
— Удосконалений пістолет. Індіанці з племені чезапіків називають його "Нортей-у-Га".
— П'ять луїдорів готівкою і золотом.
— "Нортей-у-Га" — значить "коротка рушниця". Багато хто про це не має найменшого уявлення.
— Берете п'ять луїдорів і екю на додачу?
— Шановний, я сказав: шість луїдорів.
Чоловік, який повернувся спиною до свічки і досі не встрявав у розмову, весь час крутив на всі лади револьвер. Тепер він підійшов до зброяра і шепнув йому на вухо:
— Річ вартісна.
— Ще б пак!
— Даю шість луїдорів.
Через п'ять хвилин, поки Парижанин на прізвисько Червоношкірий ховав за пазуху в потаємну кишеню блузи шість золотих монет, зброяр і покупець, який поклав револьвер у кишеню штанів, виходили з провулка Кутанше.
VIII
Карамболь чорною і білою кулею
Другого дня, в четвер, поблизу Сен-Мало, поруч із мисом Деколле, на тому місці, де берег високий, а море глибоке, сталась трагічна подія.
Скеляста коса у вигляді вістря списа, яку з'єднує із сушею вузький перешийок, продовжується у воді і круто обривається над морем, нависаючи над ним гранітною кручею; море часто зводить такі архітектурні споруди. Щоб дістатися з берега до майданчика на прямовисній скелі, треба подолати підйом, місцями досить крутий. На такій ось скелі о четвертій годині дня стояв чоловік, закутаний у широкий службовий плащ з накидкою, мабуть, озброєний, що було видно з того, як стовбурчились складки плаща. Вершина, на якій стояв чоловік, являла собою досить просторий майданчик, захаращений велетенськими брилами кубічної форми, схожими на камені якоїсь непомірно великої бруківки, поміж ними пролягали вузькі проходи. З боку моря цей порослий низькою, але густою травою майданчик закінчувався невеличким простором і обривався стіною. Крутосхил у шістдесят футів заввишки в час припливу був наче висічений прямовисно. Щоправда, зліва він почав осипатись, перетворюючись на ті природні сходи, які часто можна побачити на гранітних берегах і незручні приступи яких примушують ступати по них кроками велета або стрибати клоуном. Цей скелястий спуск спадав у море крутосхилом і тонув у ньому. Скрутити в'язи тут було неважко. І все ж у крайньому разі цим шляхом можна було зійти вниз і сісти в човен під самісінькою скелею.
Віяв північний вітер. Чоловік, загорнений у плащ, твердо стояв на ногах, підтримуючи лівою рукою лікоть правої, і, зажмуривши одне око, другим дивився в підзорну трубу. Здавалось, він дуже пильно спостерігав за чимось. Він підійшов до краю урвища, став там незрушно і, ні на мить не відриваючи погляду, вдивлявся в обрій. Був повний приплив. Довкола нього хвилі били в підніжжя скелі. Чоловік стежив за судном у відкритому морі, з котрим справді коїлося щось незвичне.
Годину тому корабель вийшов з порту Сен-Мало, а тепер ось зупинився за скелями Банкетьє. То був трищогловий вітрильник. Він не кинув якоря, можливо, тому, що не дозволяло дно, а може, й тому, що якір попав би під водоріз корабля, отож він заліг у дрейф.
Чоловік — прибережний дозорець, як на це вказував казенний плащ, — стежив за всім, що діялося з трищогловим вітрильником, і, здавалося, подумки відзначав кожен його порух. Корабель заліг у дрейф, пропускаючи крізь себе вітер згори і знизу, на що вказував пристібнутий до щогли фор-марсель і наповнений вітром грот-марсель; бізань-шкот був натягнутий, а крюйсель обрасоплений якомога ближче до вітру, — отже, вітрила паралізували дію один одного, і це не давало кораблеві можливості ні просуватися уперед, ні відпливати далеко назад у море. Корабель, очевидно, не хотів виставляти себе під вітер, бо фор-марсель був поставлений перпендикулярно до кіля. Таким чином, попадаючи впоперек, вітер не міг знести судно більше, ніж на півмилі за годину.
Було ще зовсім ясно, особливо у відкритому морі та на вершинах скель. Але внизу, під берегом, уже сутеніло.
Пильно вдивляючись у відкрите море, дозорець і разу не глянув назад чи вниз, на підошву скелі, на якій стояв. Він повернувся спиною до крутих сходів, які з'єднували майданчик мису з океаном. Там хтось рухався, але він цього не помічав. На сходах поза закрутом був якийсь чоловік, що, певно, засів там раніше, ніж прийшов дозорець. Час від часу поверх скелі в сутінках піднімалася чиясь голова, хтось підстерігав підстерігача. Голова в крислатому американському капелюсі належала тому квакерові, який десять днів тому розмовляв у скелях Малої бухти з капітаном Зуелою.
Раптом дозорець почав вдивлятися вдалеч ще пильніше. Він похапцем протер суконним рукавом скельце підзорної труби і рішуче навів її на трищогловий вітрильник. Від корабля відділилася чорна цятка. Цятка, схожа на мурашку в морі, була шлюпкою.
Шлюпка, очевидно, прямувала до берега. Її гнали кілька матросів, налягаючи на весла дужими руками.
Вона трохи повернула вбік і попрямувала на мис Деколле.
Дозорець укляк на місці, навівши підзорну трубу на шлюпку, пильнуючи кожен її порух. Він стояв на самісінькому краю скелі.
І тут позаду дозорця на рівні сходів неначе з-під землі вигулькнув високий чоловік, квакер. Дозорець його не бачив.
Квакер постояв якусь мить, опустивши руки з судорожно стиснутими кулаками, втупившись у спину дозорця поглядом мисливця, який націлився на здобич.
Їх розділяло чотири кроки. Квакер рушив і зупинився, знову ступив раз і зупинився; він не робив жодного зайвого руху, він начеб перетворився на статую, ноги якої безшумно ступали по траві, він зробив третій крок і зупинився, майже торкався дозорця, котрий все так же незрушно дивився в підзорну трубу. Чоловік у капелюсі повільно підняв стиснуті кулаки, відтак притиснув їх до плечей і, враз випроставши руки, начеб вистріливши кулаками, вдарив дозорця під лопатки. Удар був фатальний.
Дозорець не встиг навіть скрикнути. Він упав зі скелі в море сторч головою.
Із швидкістю блискавки майнули в повітрі підошви його чобіт. Він каменем пішов на дно. Море зімкнулося над ним.
Два-три великих кола розпливлися по темній поверхні хвиль.
На траві залишилася тільки підзорна труба, яка випала з рук дозорця.
Квакер схилився над проваллям, дивлячись, як зникають водяні кола, перечекав кілька хвилин і, випроставшися, тихо проспівав:
Чиновник поліцейський
Життям своїм наклав.
Тоді нахилився знову. Нічого не виринало з морської глибини. Тільки там, де шубовснув дозорець, на поверхні води з'явилася брунатна пляма, яка чимраз ширшала, розповзаючись по хвилях. Очевидно, упавши, дозорець розбив голову об підводний камінь. Кров спливла на поверхню і забарвила морську піну.
Дивлячись на червонясту пляму, квакер продовжив пісню:
Невдовзі перед смертю
Він таке казав...
Закінчити пісню йому не довелося.
Почув позад себе слова, сказані улесливим голосом:
— Це ви, пане Рантен? Доброго дня. Ви щойно вбили людину.
Рантен обернувся і побачив кроків за п'ятнадцять від себе, в проході між двома брилами, невисокого чоловічка з револьвером у руках.
— Як бачите.