Я вам виділю капітал. Усе зроблю.
Чуєте? — І старий опустився навколішки, дивлячись на Ребеку, мов сатир.
Ребека відсахнулася і застигла з подиву. Впродовж усієї нашої розповіді ми ще жодного разу не бачили, щоб вона розгублювалась. Але тепер вона таки розгубилася і заплакала найщирішими сльозами, так гірко вона ще ніколи не плакала.
О, сер Пітт, сер Пітт! — схлипувала вона.— Я... я вже одружена!
-
Розділ XV-У ЯКОМУ НА КОРОТКИЙ ЧАС З'ЯВЛЯЄТЬСЯ ЧОЛОВІК РЕБЕКИ
Кожному читачеві сентиментальної вдачі (а ми інших собі й не бажаємо) повинна сподобатися сцена, якою закінчується остання дія нашої невеличкої драми, бо що може бути зворушливіше за образ Амура, що стоїть навколішки перед Психеєю?-Та коли Амур почув від Психеї страшну звістку, що вона вже одружена, він схопився з килима, на якому покірно схилявся перед нею, і закричав так голосно, що бідолашна Психея злякалася ще дужче, ніж тоді, коли признавалася в своєму заміжжі.
Одружена? Ви жартуєте! крикнув баронет після першої хвилі люті й подиву.— Ви глузуєте з мене, Бекі! Кому б спало на думку одружуватися з вами, коли ви не маєте ані шилінга в кишені?-Одружена! Одружена! — сказала Ребека, обливаючись гіркими слізьми.
Голос у неї зривався від хвилювання, вона приклала хусточку до заплаканих очей і знеможено прихилилася до каміна, мов статуя скорботи, що могла зворушити найчерствіше серце.
—" О сер Пітт, любий сер Пітт, не думайте, що я не вдячна вам за вашу ласку.
Тільки ваша великодушність вирвала в мене цю таємницю.
Чхати мені на великодушність!— заревів сер Пітт .
Хто він, той ваш чоловік? Де ви одружилися?
Дозвольте мені поїхати з вами в село, сер! Дозвольте піклуватися про вас, як раніше! Не розлучайте мене з Королевиним Кроулі!-Виходить, той тип кинув вас, ге? — мовив баронет, починаючи, як йому здавалося, дещо розуміти.— Ну гаразд, вертайтеся, коли хочете. Що з воза впало, те пропало.
Принаймні моя пропозиція чесна. їдьте до мене гувернанткою, однаково все буде по-вашому.
Ребека простягла йому руку. Серце в неї розривалося з плачу, кучерики нависли їй на чоло і розсипались по мармуровій плиті каміна, куди вона поклала голову.
Отже, той негідник таки втік, еге ж? — знов сказав сер Пітт і спробував на свій огидний лад потішити її: — Не побивайтеся, Бекі, я про вас потурбуюся.
О сер, найдужче я хотіла б вернутися в Королевине Кроулі, піклуватися про дітей і про вас, як раніше, коли ви казали, що були вдоволені послугами своєї маленької Ребеки. Коли я думаю про те, що ви мені пропонували, серце моє сповнюється вдячністю, повірте мені. Я не можу стати вашою дружиною, сер, але дозвольте мені... дозвольте бути вашою дочкою!-З цими словами Ребека впала навколішки з трагічною міною, схопила його зашкарублу, чорну лапу своїми біленькими, тонкими, м'якенькими, наче оксамит, пальчиками, з безмежним благанням і довірою глянула йому у вічі, коли це... коли це двері відчинилися і до кімнати вкотилася міс Кроулі.
Місіс Феркін і міс Брігс, які випадково опинилися біля дверей тієї кімнати саме тоді, коли туди зайшли баронет з Ребекою, і несамохіть побачили крізь шпарку в замку старого джентльмена, покірно схиленого перед гувернанткою, й почули, що він великодушно їй пропонував. Не встиг старий докінчити, як вони обидві кинулися сходами нагору, ввірвалися до вітальні, де міс Кроулі читала французький роман, і приголомшили її новиною, що сер Пітт стоїть навколішки перед міс Шарп і просить у неї руки. І якщо ви підрахуєте, скільки міг тривати наведений вище діалог, скільки треба було часу Брігс і Феркін, щоб досягти вітальні, а старій леді — щоб здивуватися, випустити з рук томик Піго-Лебрена, а потім спуститися вниз, то переконаєтесь, що ми розповідаємо все точнісінько так, як воно відбувалося, і що міс Кроулі мусила з'явитися саме тієї хвилини, коли Ребека опустилася навколішки.
Я бачу долі даму, а не джентльмена,— зневажливо озвалася міс Кроулі і скривилась.— Мені сказали, що навколішки стояв ти, сер Пітт. Ану стань ще раз, щоб я натішилася такою чудовою парою!-Я дякувала серові Пітту, мадам,— пояснила Ребека, підводячись,— і казала, що я не... не можу стати леді Кроулі.
Ти йому відмовила? — вигукнула міс Кроулі, приголомшена, як ніколи. Брігс і Феркін, що стояли у відчинених дверях, вражено витріщили очі й пороззявляли роти.
Так, відмовила,— відповіла Ребека сумним голосом, у якому бринів плач.
І я маю вірити тому, що почула? Ти справді просив у неї руки? — запитала стара леді.
Еге, просив,— відповів той.
І вона тобі відмовила, як вона каже?-Еге,— потвердив баронет, і обличчя його розпливлося в посмішці.
Здається, тебе це не вельми пригнітило? — мовила міс Кроулі.
Анітрішечки,— спокійно й добродушно відповів сер Пітт.
Його сестра була просто приголомшена. Як це так? Старий джентльмен з високим титулом стає навколішки перед убогою, без єдиного пенні за душею, гувернанткою і сміється з того, що вона не хоче вийти за нього заміж, а вбога гувернантка відмовляє баронетові з чотирма тисячами річного прибутку! Такої дивини міс Кроулі не могла вбагнути. Це була таємниця куди складніша за найвигадливіші інтриги її улюбленого Піго-Лебрена.
Я рада, що тобі смішно, брате,— мовила вона, гарячково намагаючись зрозуміти, що тут сталося.
Ось тобі й на! Зроду б не сподівався! Ото хитре чортеня, ото лисичка! — бурмотів сам до себе сер Пітт і вдоволено хихотів.
Чого зроду б не сподівався? — крикнула міс Кроулі й тупнула ногою.— Що ж це виходить, міс Шарп? Ти, може, чекаєш, коли розлучиться принц-регент, що вважаєш нашу родину не досить гарною для себе?-Та поза, в якій ви мене застали, коли зайшли сюди,— мовила Ребека,—начебто не свідчила про те, що я погордувала честю, яку виявив до мене цей добрий, шляхетний чоловік. Ви думаєте, що в мене немає серця? Ви всі мене любили, були такі ласкаві до бідної сироти... безпритульної дівчини, то хіба ж я черства деревина? О мої приятелі, мої благодійники! Невже я своєю любов'ю, своїми вчинками і почуттям обов'язку не старалася відплачувати вам за довіру? Невже ви не хочете визнати, що мені не чужа бодай проста вдячність, міс Кроулі? Цього вже забагато, надто великий камінь звалився мені на серце! — і Ребека опустилася на крісло з такою нещасною міною, що більшість присутніх була розчулена її горем.
Вийдете ви за мене заміж чи ні, але ви гарна дівчина, Бекі, і пам'ятайте, що я ваш приятель,— сказав сер Пітт і, надягши капелюха з крепом, залишив кімнату.
Ребеці полегшало на душі: міс Кроулі поки що не знала її таємниці, і можна було скористатися коротким перепочинком. Приклавши хусточку до очей і відмахнувшись від простодушної Брігс, яка хотіла відвести її нагору, вона пішла до своєї кімнати. Приголомшені міс Кроулі та її компаньйонка залишились обговорювати дивну подію, а місіс Феркін, теж не менш вражена, помчала до кухні й розповіла про неї всім, хто там був,— і жінкам, і чоловікам. Новина так схвилювала її, що служниця навіть вирішила негайно, вечірньою поштою, послати листа "з низьким поклоном місіс Б'ют Кроулі і всій пасторській родині... а сер Пітт приїздив сюди й просив міс Шарп вийти за нього заміж, а вона відмови/а йому, чим усіх нас здивувала".
Обидві дами розташувалися в їдальні (куди шановна Брігс, на превелику її втіху, знов була допущена для милої розмови зі своєю благодійницею) й не могли надивуватися з пропозиції сера Пітта і з гувернантчиної відмови. Здогадлива Брігс висловила думку, що тут не інакше як стала на заваді якась давня симпатія, а то жодна жінка, якщо вона не втратила глузду, не відмовилася б від такої вигідної пропозиції.
Ти, Брігс, напевне, прийняла б її, правда? — ласкаво запитала міс Кроулі.
Це ж велика честь стати сестрою міс Кроулі,— з лагідною ухильністю відповіла Брігс.
Що ж, зрештою з Бекі вийшла б добра леді Кроулі,— заявила стара дама (зворушена відмовою дівчини, вона знов стала дуже ліберальна й великодушна — адже від неї ніхто вже не вимагав жертви).— Вона розумна, в неї більше глузду в мізинці, ніж у тебе в голові, бідолашна Брігс. Манери в неї тепер бездоганні, відколи я їх відшліфувала. Вона — Монморансі, Брігс, а кров щось важить, хоч я особисто й чхати хотіла на походження, і будь певна, що вона поставила б себе серед тих бундючних, дурних гемптірців куди краще, ніж нещасна дочка торговця залізом.
Брігс, як завжди, погодилась, і вони почали з усіх боків обмірковувати, що то могла бути за "давня симпатія".
Ви, бідолашні самітниці, вічно знаходите собі якусь безглузду пасію,— сказала міс Кроулі.— Ось ти й сама була колись закохана в учителя каліграфії (не рюмсай, Брігс, вічно ти рюмсаєш, цим ти його не воскресиш!). Я думаю, що бідолашна Бекі теж виявилась сентиментальною дурепою... Певне, їй закрутив голову якийсь аптекар, управитель дому, художник, молодий диякон або ще хтось такий...
Сердешна вона, сердешна! — сказала Брігс, вертаючись подумки на двадцять чотири роки назад до хворого на сухоти молодого вчителя каліграфії, русяве пасмо волосся і листи якого, прекрасні своєю нерозбірливістю, вона старанно зберігала в себе нагорі в старенькій шафці.— Сердешна вона, сердешна! — ще раз мовила Брігс. Вона знов була рожевощокою вісімнадцятирічною дівчиною, сиділа в церкві на вечірні і разом з учителем каліграфії, дивлячись в один молитовник, співала тремтячим голосом псалом.
Після такого вчинку Ребеки,— захоплено сказала міс Кроулі,— наша родина повинна для неї щось зробили. Дізнайся, хто він, Брігс. Я допоможу йому відкрити аптеку або замовлю в нього свій портрет, чи поговорю зі своїм кузеном єпископом... Я дам Ребеці посаг, і ми влаштуємо весілля. Ти подбаєш про сніданок, Брігс, і будеш дружкою в молодої.
Міс Брігс заявила, що кращого завершення годі собі й уявити, забожилася, що міс Кроулі найдобріша і найвеликодушніша жінка, й поспішила нагору потішити Ребеку, погомоніти про освідчини, про її відмову і про причину тієї відмови. А заразом вона хотіла натякнути на добрі наміри міс Кроулі й вивідати, хто той джентльмен, що заволодів серцем міс Шарп.
Ребека зустріла міс Брігс дуже ласкаво, дуже ніжно й розчулено, гаряче подякувала їй за співчуття, призналася, що справді в неї є потаємна симпатія, що це її найзаповітніший секрет (як шкода, що Брігс не постояла біля шпарки в дверях ще з хвилину, може, Ребека ще щось казала!).