Можете йти, дон Франціско.
Втративши від цих слів свій раптовий запал і залишки [150] сміливості, віце-губернатор, ледве тягнучи ноги, вийшов у супроводі сторожі.
Тільки-но зачинилися за ним двері, як зблідлий Кау-зак, що входив до складу ради, схопився з місця і, розмахуючи руками, захлинаючись, вигукнув:
— Прокляття! Ну, що ви на це скажете? — І, не чекаючи відповіді, зарепетував: — Адмірала ж не так легко залякати. Він загнав нас у пастку і добре розбирається в обстановці. Дивись, так він і клюне на твою нехитру приманку! Своїм дурним листом ти тільки накликав на нас усіх погибель.
— Ти скінчив? — спокійно звернувся Блад, коли француз замовк, щоб перевести подих.
— Ще ні.
— Тоді з жалю до мене облиш. Нічого нового ти, нещасний боягузе, все одно не скажеш і не допоможеш нічим.
— А що скажеш ти? Га? Скажи мені.
— Гм! Я сподівався почути від тебе розумну пораду. Але коли ти тремтиш за власну шкуру, то зроби милість і забирайся геть з усіма своїми однодумцями. Я певен, що адмірал зрадіє, коли почує, що нас поменшало та ще за таких обставин. Можете скористатися шлюпкою. Все одно з вас користі ні на копійку.
— Ну, це ще як подивляться мої люди,— огризнувсь Каузак і, приборкавши гнів, рішучою ходою рушив до своєї команди.
Наступного ранку він знову розшукав Блада у дворі, коли той у задумі, схиливши голову на груди, походжав по алеї. Каузаку помилково здалося, що Пітер Блад у розпачі. Кожен з нас шукає і знаходить у іншого те, що він хоче знайти.
— Ми вирішили скористатися з твоєї поради, капітане,— заявив він понуро і разом з тим з якоюсь зневагою.
Капітан Блад, все ще горблячись і тримаючи руки за спиною, зупинився і байдуже глянув на пірата. Каузак пояснив:
— Сьогодні вночі одним із своїх хлопців я послав іс-ланському адміралові листа, в якому повідомляв про свою згоду порвати з тобою і капітулювати, якщо він дозволить нам вийти звідси з військовими почестями. Щойно я одержав відповідь. Адмірал приймає нашу пропозицію при умові, що ми нічого з собою не візьмемо. Мої люди вже споряджають шлюп, і ми вирушаємо негайно. [151]
— Щасливого плавання,— кинув Блад; кивнувши головою і одвернувшись, він знову поринув у роздуми.
— І це все, що ти міг мені сказати? — вигукнув Кау-зак.
— Ні, ще дещо,— відповів Блад, навіть не повернувши голови.— Але я знаю, що це тобі не сподобається.
— Ого! Ну, тоді прощавай, мій капітане.— І Каузак в'їдливо додав: — Думаю, що ми вже не побачимось.
— Сподіваюсь,— відповів Блад.
Каузак з прокльонами вискочив з подвір'я. Ще до півдня він одплив разом із своїми прихильниками, яких назбиралося чоловік шістдесят. Настрій у них був пригнічений, адже вони дозволили Каузаку умовити себе і вирушити з порожніми руками, незважаючи на всі намагання Ібер-віля утримати їх від цього.
Адмірал додержав слова, дозволивши їм вільно вийти в море. Слід сказати, що Блад, добре знаючи іспанців, на таке не сподівався.
Як тільки французи одпливли, капітанові Бладу доповіли, що його знову хоче бачити віце-губернатор. Дон Франціско своєю поведінкою показав, що нічні роздуми пішли йому на користь: вони посилили його побоювання за долю міста і до краю розпалили обурення непохитністю адмірала.
Капітан Блад прийняв його люб'язно.
— Вітаю вас, вітаю, дон Франціско! Я відклав фейєрверк до вечора. В темряві це буде величніше.
Дон Франціско, миршавенький, нервовий і немолодий уже чоловічок, незважаючи на своє високе походження, хоробрістю не відзначався. Тому він зразу ж перейшов до діла:
— Я прийшов, щоб просити вас, дон Педро, не чіпати міста три дні. За цей час я зобов'язуюсь зібрати визначений вами викуп — усе те, в чому відмовив вам дон Мігель.
Повівши бровою, капітан Блад з ледве помітним здивуванням запитав:
— А звідки ж ви його візьмете?
Дон Франціско похитав головою і відповів:
— Це моя особиста справа. Я знаю, де взяти. В цьому мені допоможуть співвітчизники. Відпустіть мене тільки на три дні на моє слово честі, і я все зроблю. Заложником у вас залишається мій син.
І віце-губернатор почав умовляти Блада, але той владно обірвав його: [152]
— Клянусь усіма святими, дон Франціско, ви, як я бачу, смілива людина, коли наважилися прийти до мене з такою байкою! Вам, кажете, відоме місце, де взяти викуп, але ви чомусь примовчуєте, де саме. А що ви заспіваєте, коли вам між пальці всунуть палаючі ґноти?
Дон Франціско зблід, але знову заперечно хитнув головою.
.— Таке виробляли Морган, Л'Оллоне та інші пірати, але цього не допустить капітан Блад. Коли б я мав хоч крихту сумніву, то не сказав би вам ні слова.
— Ну й лисиця! — розсміявся Блад.— Хочете зіграти на моїй великодушності, правда ж?
— На вашій честі, капітане!
— На честі пірата? Та ви збожеволіли!
— На честі капітана Блада,— невгавав дон Франціско.— Про вас кажуть, що ви воюєте, як джентльмен.
Капітан Блад знову розсміявся, цього разу явно кепкуючи з іспанця, і дон Франціско захвилювався за результат своїх переговорів. Йому й на думку не спадало, що Блад насміхається над собою.
— Але чому вам потрібно саме три дні? Проте, кінець кінцем, хай буде так. Що ж, даю вам те, що ви просите.
І дон Франціско подався виконувати зобов'язання, а капітан Блад замислився над тим, що репутація рицаря, коли вона в якійсь мірі сумісна з піратством, може часом стати в пригоді.
Як і було домовлено, через три дні віце-губернатор повернувся з Маракаїбо з мулами, навантаженими грішми та різними коштовностями. За караваном ішла череда в сто голів худоби, яку гнали раби-негри.
Худобу одразу передали тим тратам, що колись займалися полюванням і вміли білувати. Добру половину тижня мисливці згаяли на розбирання туш та засолювання м'яса.
Поки провадилися ці роботи та закінчувався ремонт кораблів, Блад сушив собі голову над задачею, від розв'язання якої залежала їх доля. Розвідники-індійці доповіли йому, що іспанці під час відпливу зняли з "Сальвадоре" тридцять гармат і ними зміцнили на цілу батарею і без того сильну берегову артилерію. Сподіваючись, що якесь рішення спаде на думку на місці подій, Блад нарешті зважився провести розвідку особисто. Рискуючи життям, він під захистом ночі з двома дружньо настроєними індійцями перебрався в каное на острів і, сховавшись у прибережних заростях, пролежав там до світанку. Після цього він °4ин вирушив оглянути острів і, щоб розвіяти свої підозри, [153] підкрався до форту навіть ближче, ніж дозволяла обережність.
Він плазом дістався на вершину пагорба, який височів за милю від форту. Звідти перед ним, мов на долоні, розкривалося внутрішнє розташування фортеці. За допомогою підзорної труби він зміг на власні очі переконатися в тому, що й передбачав: усю артилерію форту було спрямовано в бік моря.
Задоволений розвідкою, Блад повернувся до Маракаї-бо і виклав перед радою шести, куди входили Пітт, Хаг-торп, Ібервіль, Волверстон, Дайк та Огл, свою пропозицію штурмувати форт з суші. Переправившись у темряві на острів, вони раптово нападуть на іспанців і спробують розгромити їх ще до того, як ті встигнуть перетягнути свої гармати для відбиття атаки.
Майже всі офіцери холодно поставилися до плану Блада, крім Волверстона, який за своїм темпераментом належав до людей, що полюбляють риск. Але Хагторп одразу ж виступив проти них обох:
— Занадто легковажно, Пітер,— суворо почав він, похитуючи головою.— Тільки подумай, хіба ми зможемо непомітно наблизитись до форту на таку відстань, щоб можна було кинутись в атаку? Іспанці встигнуть перетягти гармати. Але навіть і тоді, коли б нам пощастило непомітно підійти до форту, ми все одно не змогли б узяти з собою гармати і змушені були б покладатись на нашу легку зброю. Невже ти віриш, що три сотні сміливців зможуть успішно атакувати вдвоє сильнішого противника, який засів у крі-пості?
Дайк, Огл, Ібервіль і навіть Пітт, завжди такий відданий Бладу, підтримали Хагторпа. Уважно вислухавши заперечення, Блад спробував переконати їх:
— Я врахував усі можливості, зважив на риск і подумав над тим,"як зменшити його.
І тут Блад раптом замовк. Якусь мить, насупившись, він зосереджено думав, та ось у його очах спалахнув вогник натхнення. Опустивши голову, він замислився, повторив кілька разів то "так, то "ні", після цього, сміливо глянувши на своїх офіцерів, вигукнув:
— Гаразд! Ви, мабуть, маєте рацію! Риск і справді занадто великий. Але у мене є кращий вихід. Ми тільки симулюємо атаку. Ось план, який я ставлю на ваш розсуд!
Говорив він швидко, чітко і переконливо. Обличчя його офіцерів поволі світлішали. І коли Блад скінчив, усі в один голос вигукнули, що в цьому їх порятунок.
— Так, але це необхідно довести на ділі,— зауважив капітан Блад.
Виступ було призначено на ранок наступного > дня, оскільки все було готове і корсарів ніщо більше не затримувало.
Капітан Блад так вірив в успіх, що за його наказом звільнили всіх заложників і навіть негрів-рабів, яких кожен вважав законною здобиччю. Задля обережності звільнених замкнули поки що в соборі, а випустити їх мали ті з жителів, що першими повернуться в місто.
Навантаживши в трюми трьох кораблів захоплені цінності, корсари знялися з якоря і рушили до виходу в море. На —буксирі в кожного з кораблів тягнулися по три піроги.
Побачивши осяяні сонцем вітрила піратських кораблів, що неухильно посувалися вперед, адмірал у захваті потирав довгі сухі руки і злорадно посміхався.
— Нарешті! — вигукнув він, звертаючись до групи офіцерів, що стояли позаду.— Сам бог веде їх у мої руки! Рано чи пізно, а саме так мало статися. Послухайте, панове, хіба ж це не винагорода за моє терпіння? Сьогодні, на ваших очах, скінчаться всі капості, яких завдавав підданим його католицької величності короля Іспанії цей мерзотник дон Педро Сангре, як він мені колись відрекомендувався.
Адмірал обернувся, віддав наказ, і форт враз перетворився на справжній вулик. Коло гармат вишикувалась обслуга, в руках у канонірів зажевріли запали. Однак піратська ескадра, ідучи на Паломас, стала чомусь помітно відхилятися на захід. Іспанці здивовано стежили за незрозумілим маневром піратських кораблів.
Десь за півтори милі від форту і за півмилі від берега, тобто там, де починалась мілина, що заважала підступити до Паломаса, всі чотири кораблі стали на якір: іспанцям їх було добре видно, але дістати туди не могла жодна з далекобійних гармат.
Адмірал переможно й зловтішно зареготав:
— Ага! Ці англійські собаки завагалися! Клянусь богом, є над чим' замислитись!
— Вони чекатимуть, поки смеркне,— зауважив племінник адмірала, тремтячи від збудження.
Дон Мігель глянув на нього і посміхнувся.
— А чи допоможе їм темрява у цій вузькій протоці під жерлами гармат? Будь певен, Естебан, сьогодні ми по-мстимося за твого батька.