Вона скидалася на стару діву — присадкувата, з коротким кучерявим буро?каштановим волоссям, у яке вплела жахливу рожеву стрічку під колір пухнастого рожевого джемпера на ґудзиках, одягнутого зверху на мантію. Вона повернулася, щоб зробити ковточок зі свого келиха, і Гаррі з жахом упізнав бліде ропушаче обличчя й вирячені, з мішками, очі.
— Це ж та жінка, Амбридж!
— Хто? — перепитала Герміона.
— Та, що була на слуханні моєї справи! Вона працює у Фаджа!
— Гарненька в неї кофтина, — вишкірився Рон.
— Вона працює у Фаджа! — спохмурніла Герміона. — А чого тоді вона приперлася сюди?
— Не знаю...
Герміона, примруживши очі, оглянула вчительський стіл.
— Ні, — пробурмотіла вона, — ні, явно, що ні...
Гаррі не розумів, про що вона говорить, але не спитав. Його увагою заволоділа професорка Граблі?Планка, котра щойно з'явилася за вчительським столом. Вона пробралася до самого кінця столу й сіла там, де зазвичай сидів Геґрід. Це означало, що першокласники вже прибули озером до замку.
І справді, за кілька секунд відчинилися двері вестибюлю. Довжелезною вервечкою зайшли перелякані першокласники на чолі з професоркою Макґонеґел, що тримала в руках ослінчик зі старезним чаклунським капелюхом — латаним?перелатаним і з отвором біля пошарпаних крисів?полів.
Гомін у Великій залі поступово вщух. Першокласники поставали рядочком перед учительським столом, обличчями до решти учнів, а професорка Макґонеґел акуратно поставила попереду ослінчик і відступила.
Обличчя першокласників блідо відсвічували у сяйві свічок. Маленький хлопчик посеред ряду, здається, затремтів. Гаррі на мить пригадалось, як він сам злякано стояв отам, чекаючи невідомого випробування, що мало визначити, в якому гуртожитку він опиниться.
Всі учні затамували подих. Раптом капелюх широко, мов рота, роззявив свій отвір біля крисів і заспівав:
Давно, коли я юним був,
І Гоґвортс щойно народивсь,
Хто думав, що його батьки
Навік розлучаться колись?
Метою спільною вони
Були зігріті:
Створити школу чаклунів —
Найкращу в світі.
"Навчати будемо дітей!" —
Казала так четвірка друзів,
Не знаючи, що дружба ця
Піддасться зраді і нарузі.
Друзяк вірніших не було.
Ніж Слизерин і Ґрифіндор,
Рівнятися на них могли
Лиш Гафелпаф і Рейвенклов.
Та що там трапилось, чому
Тій дружбі враз настав кінець?..
Я спробую розповісти,
Бо я ж там був (хай йому грець!).
Раз каже Слизерин: "Вчимо
Лиш чистокровних в нашій школі",
А Рейвенклов йому: "Ні, тих,
Хто має розуму доволі".
А Ґрифіндор: "Навчаймо лиш
Відважних, мужніх і сміливих".
"Для мене ж", — каже Гафелпаф, —
Немає учнів особливих".
Отак сварилися вони,
Ніяк дійти не в змозі згоди,
Аж врешті кожен заснував
Гуртожиток окремий згодом.
Відтоді Слизерин навчав
Лиш чистокровних,
А Рейвенклов — розумних лиш
І красномовних.
Відважні, з духом бойовим
До Ґрифіндора прямували,
А Гафелпаф приймала всіх,
Що чарів вчитися бажали.
Завирувало там життя,
Роки у радості минали.
Аж доки знов гіркі часи
Зневіри й розпачу настали.
Гуртожитки, що мов стовпи,
Тримали на собі цю школу,
Сварились люто, мов сліпці,
І все валилося додолу.
Уже здавалось, що кінець
Настане Гоґвортсу навіки,
Коли ішов на друга друг,
І полились криваві ріки.
Та несподівано тоді
Старенький Слизерин помер,
І вщухли сутички, однак
Не стало злагоди й тепер.
Засновники усі утрьох
Шкільні вирішували справи,
Та єдності не знали вже
Колись незламні їхні лави...
Спливли століття, й нині знов
Я сортувати буду вас,
Я — Сортувальний Капелюх,
Настав мій день, настав мій час.
Та цього року вам скажу
Одну доволі дивну штуку —
Те, що ділити мушу вас,
Завдасть мені і болю, й муки.
Це мій обов'язок, тож я
Сортую чесно вас щороку,
Але боюсь, щоб не приніс
Розподіл цей біди, нівроку.
Остерігайтесь небезпек,
Розгадуйте таємні знаки,
Готуються на Гоґвортс наш
Смертельних ворогів атаки.
Єднаймося, допоки час,
Відкиньмо геть усі вагання, —
Я попередив... а тепер
Розпочинаймо Сортування.
І Капелюх знову завмер. Залунали оплески. І вперше на Гарріній пам'яті вони переривалися бурмотінням і шепотінням. Скрізь у Великій залі учні перемовлялися одні з одними, і Гаррі, аплодуючи разом з усіма, чудово знав, про що вони говорять.
— Щось його цього року занесло, га? — здивовано підняв брови Рон.
— Ще й як, — погодився Гаррі.
Зазвичай Сортувальний Капелюх обмежувався описом різних ознак, необхідних для кожного з чотирьох гоґвортських гуртожитків, а також своєї ролі в процедурі Сортування. Гаррі не пригадував, щоб він будь?коли намагався учням щось радити.
— Цікаво, чи раніше він робив якісь попередження? — трохи стривожилася Герміона.
— Авжеж, — обізнано відповів Майже?Безголовий Нік, нахиляючись до неї крізь Невіла (Невіл аж здригнувся, бо Це доволі неприємне відчуття, коли крізь вас проходить привид). — Капелюх вважає справою честі зробити школі відповідне попередження, коли відчуває...
Але професорка Макґонеґел, що збиралася зачитати прізвища першокласників, зиркнула спопеляючим поглядом на учнів, що перешіптувалися.
Майже?Безголовий Нік приклав до вуст прозорого пальця й виструнчився на стільці, а бурмотіння в залі миттю стихло. Востаннє суворо окинувши поглядом столи всіх чотирьох гуртожитків, професорка Макґонеґел опустила очі на довжелезний сувій пергаменту й оголосила перше прізвище.
— Юан Аберкромбі.
Переляканий хлопчик, на якого Гаррі звернув увагу перед цим, поплентався до Капелюха й надів його на голову. Тільки великі відстовбурчені вуха не давали Капелюхові впасти хлопчикові аж на плечі. Капелюх на мить замислився, а тоді роззявив свого "рота" й крикнув:
— Ґрифіндор!
Гаррі голосно заплескав разом з усіма ґрифіндорцями, а Юан Аберкромбі пошкандибав до їхнього столу і сів з таким виглядом, ніби волів провалитися крізь підлогу, аби лишень на нього не витріщалися.
Поволі зменшувалася довжелезна вервечка першокласників. У паузах між називанням їхніх прізвищ та оголошенням рішень Сортувального Капелюха Гаррі чув голосне бурчання Ройового живота. Нарешті останню в списку Розу Зеллер розподілили в Гафелпаф, професорка Макґонеґел винесла з зали Капелюха й ослінчика, і на ноги звівся професор Дамблдор.
Попри своє останнім часом гірке ставлення до директора, Гаррі одразу заспокоївся, коли Дамблдор став перед ними. Він відчував, що Геґрідова відсутність і драконисті коні будуть далеко не останніми несподіванками, що їх принесе довгоочікуване повернення до Гоґвортсу — це було наче нові деренчливі звуки у знайомій пісеньці. Але принаймні ось це відбувалося саме так, як і мало бути: директор школи підводився, щоб привітати їх перед початком бенкету з нагоди нового навчального року.
— Наші новоприбулі, — лунким голосом проказав Дамблдор, розкинувши в боки руки і сяючи усмішкою, — мої вам вітання! Наші старожили — з поверненням вас! Є час для виголошення промов, але зараз нам не до цього. Напихаймо кендюхи!
Пролунав схвальний регіт і вибухли оплески, а Дамблдор повільно сів на місце й закинув за плече свою довжелезну бороду, щоб вона не заважала йому їсти — бо прямо з повітря виникли страви, і всі п'ять столів уже вгиналися під вагою різних м'ясив, пирогів, овочевих салатів, хліба, приправ та глечиків з гарбузовим соком.
— Чудово, — аж застогнав від насолоди Рон, схопив найближчий таріль з відбивними й почав накладати їх на свою тарілку, а Майже?Безголовий Нік сумовито глянув на нього.
— То що ти там казав перед Сортуванням? — запитала в привида Герміона. — Про попередження Капелюха.
— А, так, — зрадів Нік, що знайшов причину відвернутися від Рона, котрий з якимось аж непристойним завзяттям наминав смажену картоплю. — Я чув, що Капелюх і раніше колись робив попередження, причому саме тоді, як виявляв ознаки наближення серйозної небезпеки для школи. І завжди зазвичай він радив одне й те самісіньке: будьте разом, ваша внутрішня сила в єдності.
— Аин аєо ола ебеесі яшо ін осий аею? — здивувався Рон. Він так набив рота їжею, що Гаррі здивувався, як Рон узагалі зміг видушити бодай якісь звуки.
— Я перепрошую? — ввічливо перепитав Майже?Безголовий Нік, а ось Герміона подивилася на це з відразою. Рон насилу все проковтнув і знову повторив: — А як він знає, що школа в небезпеці, якщо він простий Капелюх?
— Гадки не маю, — відповів Майже?Безголовий Нік. — Хоч він, звичайно, мешкає в Дамблдоровім кабінеті, тож, мабуть, щось там і підслуховує.
— І він хотів би, щоб усі гуртожитки потоваришували? — Гаррі глянув на слизеринський стіл, де вся увага була прикута до Драко Мелфоя. — Дідька лисого.
— Але ж не можна ставати в позу, — докірливо сказав Нік. — Мирна співпраця — ось у чому вихід. Ми, привиди, також належимо до різних гуртожитків, але підтримуємо приятельські стосунки. Попри конкуренцію між Ґрифіндором та Слизерином, мені ніколи й на думку не спаде встрягати в суперечки з Кривавим Бароном.
— Бо ти його просто боїшся, — усміхнувся Рон.
Майже?Безголовий Нік сприйняв це як страшну образу.
— Боюся? Мене, сера Ніколаса де Мимзі?Порпінґтона, ще ніхто в житті не звинуватив у боягузтві! Шляхетна кров, що тече в моїх жилах...
— Яка кров? — перепитав Рон. — Її в тебе вже нема...
— Це мовний зворот! — роздратувався Майже?Безголовий Нік, а його голова загрозливо захиталася на майже перерубаній шиї. — Я гадаю, що й надалі володію правом вживати будь?які слова та вирази, хоч мені й відмовлено в насолоді їсти й пити! Але я вже цілком звик до недолугих учнівських жартів стосовно моєї смерті! Можу вас запевнити!
— Нік, та він і не думав з тебе сміятися! — виправдовувалася Герміона, люто зиркаючи на Рона.
На жаль, Ронів рот знову був такий набитий, що він зміг видушити з себе лише "О аю еед им иаати", що, на Нікову думку, не вважалося достатнім вибаченням. Він піднявся в повітря, поправив свого капелюха з пір'їнами й поплив на другий край стола, де зупинився між братами Кріві — Коліном та Денісом.
— Дуже гарно, Роне, — скривилася Герміона.
— Що? — обурився Рон, нарешті проковтнувши свою їжу. — Мені вже не можна задати просте запитання?
— Ой, перестань, — роздратовано буркнула Герміона, і після цього вони вже між собою не розмовляли.
Гаррі так звик до їхніх суперечок, що навіть не намагався їх помирити. Вирішив, що краще присвятити час біфштексові та пирогові з м'ясом, а тоді величезній таці його улюблених тістечок з мелясою.
Коли всі учні наїлися й галас у залі знову почав голоснішати, Дамблдор ще раз звівся на ноги.