Одна пробка — й флоти закриті, як таргани в банці. Наша ж армія бере зараз такий розгін до Берліна, що в цих пляшках війна незабаром закінчиться. Атлантика — ось де непочатий край. Саме на комунікаціях океану й буде основна боротьба. Якщо вже —говорити щиро,— закінчив Коля,— то Середземне море — теж російське море. Двоє століть підряд Росія мала у складі свого флоту особливі ескадри, що так і називалися — середземноморськими.
Випав дуже спекотний день, і юнги спостерігали рідкїс-пе явище рефракції. На горизонті, трохи нижче хмар, ви-иикло підняте над морем велике місто з стародавньою церквою. Височіли портові крани, біля тартаків стояли па завантаженні кораблі. Лейтенант Зайцев на уроці пояснив юнгам:
— Мабуть, це була Кем на поморському березі. Можливо, що й з материка цього дня могли бачити наш соловєць-кий Кремль...
А потім роза вітрів повернулася в хаосі циклонів, і над Соловками завихорила метелиця. Щоправда, сонце одразу розтопило щедрий сніг, і знову заспівало птаство, але сніговий буревій у червні був незвичайний, а Фінікін став насміхатися з Савки:
— От тобі й край, де люблять до кінця. Це вже й тут така заваруха, а ближче до Шекспіра ще й не так свисне. Ще кусатимеш себе за лікоть.
— Я протягів не боюся,— відповів йому Савка. Лише Коля Поскочін не говорив про свої плани,
— Звісно,— зауважив четвірочник Джек,— адже вів у нас відмінник, йому_ й карти в руки. Будь-який козирний флот собі вибере.
Поскочін відповів Баранову цілком продумано:
— А я свої п'ятірки в кар'єру запрягати не збираюсь І не буду флот вибирати. І не вибиратиму клас кораблів. Я зроблю інакше: куди пошлють, туди й піду.
З роти" радистів, що біля Банного озера, прийшов Мазгут Назипов.
І у вас,— запитав,— диму не видно? А в нас таке ди-
М°БДесь""г°Рів ліс— ^ЇД Роти Радистів яКимсь чином перекинувся до озера стернових. Спочатку думали, що винні кур-пі Зібрали всіх юнг.
м " Товариші,— виступив перед ними /-.грамов,— обурли-
що ви не поважаєте лісу, який дав вам притулок. Я ніколи'не забороняв вам розкладати вогнище в лісі. Але тепер, здається, настав край. Ліс горить... то там, то тут палахкотить. Невже так важко затоптати вогнище й залити його? КурЦ1' Дивіться, чорти б вас забрали, куди кидаєте недопалки... .
Капітан першого рангу дав їм усім доброго прочухана. Але здається, зробив він це даремно. Юнги звикли жити в лісі. Вогнища вони, звичайно, розпалювали до небес. Курці кидали недопалки. Але вогнища й недопалки юнги старанно гасили. Перед ними було поставлене завдання посилити пильність, і вони виконали розпорядження: стежили, щоб ніхто не підпалив лісу з легковажності. Та ліс займався сам. З доброго дива — пішло тріщати в сухостої. Зі свистом обвуглювалася хвоя сосон.
— Це не ми! — хвилювались юнги.— Ми не палії...
Савка відчув неприємний озноб. Як і тієї ночі, коли з просвердленою гвинтівкою в руках він стояв у караулі, а навколо нього потріскував сушняк — шастав ворог.
ХРОНІКА ТАРС, ЛИПЕНЬ 1943 РОКУ
5 — німецько-фашистськї війська почали наступ па Орловсько-Курському та Білгородському напрямках. За день боїв підбито 586 танків противника...
6 — на Орловсько-Курському й Білгородському напрямках за день підбито й знищено 433 танки противника...
7 — на Орловсько-Курському та Білгородському напрямках за день підбито й знищено 520 німецьких танків...
8 — на Орловсько-Курському й Білгородському напрямках за день підбито й знищено 304 ворожих танки...
9 — на Орловсько-Курському та Білгородському напрям-кахЛа День підбито й знищено 223 танки противника.,.
Ю на Орловсько-Курському й Білгородському напрямках радянські війська відбивали численні атаки противника. Підбито й знищено 272 німецькі танки..." "; *?Ританські та американські війська висадилися на острові ІЛЦ1Л1Я.
15 — північніше і східніше від Орла Червона Армія цими днями перейшла в наступ, прорвала оборонну смугу противника й взяла великі трофеї.
17 — на Орловській дільниці та Орловсько-Курському напрямку радянські війська в наступальних боях просунулися вперед.
22 — ТАРС опублікувало спростування повідомлення німецького інформаційного бюро про те, що нібито 20 липня радянські війська пробували висадитися на норвезькому побережжі...
25 — відставка Муссоліні. Прем'єр-міністром Італії призначено маршала Бадольо. Король Віктор-Еммануїл прийняв на себе командування військовими силами.
26 — на Орловському напрямку радянські війська продовжували наступ.
Танкова битва на вогневій Курській дузі закріпила успіх нашої армії.
— Коли ж на флот? — хвилювались юнги.— Так ми на шапкобрання прийдемо... А коли стрічки? А коли ногони?
— Ти-хо-о! Все буде. Перелом війни, але ще не кінець її!
Аграмов був дивна людина. Літній капітан першого рангу, так би мовити, без хвилини адмірал, не вважав принизливим для себе особисто проводити з юнгами заняття з вітрилами. Ось почулося довгоочікуване:
— Весла шабаші Рангоут ставити.
Скількох помилок одразу припустилися вони! Гребці правого борту повинні лівою рукою взятися під рангоут, а правою обхопити тіло щогли. А з лівого борту — навпаки. Треба пам'ятати, що рух годинникової стрілки — головний орієнтир у русі рапгоуту. Кожне діло зразу не йде на лад, і спроба закінчилася тим, що загребного Фінікіна юнги тріснули щоглою по рудій довбешці.
— Ой, зззвірі! — розлютився він від болю.
Аграмов поки що не втручався, лише простяг Фіпікіну п'ятак:
— Охолоди у воді н приклади. До весілля заживе. А на весіллі розкажеш нареченій, як тебе на флоті щоглою били...
Фінікін ©пустив руку за борт, охолоджуючи п'ятак, але вода здалася йому теплою. Він занурив руку нижче ліктя:
— Ой, ось де лід!
— А ти як гадав? — усміхнувся Аграмов, спостерігаючи, як вовтузились юнги з такелажем.— Встигають прогрітися ляше верхні шари моря. А в Баренцовому вода завжди кри-
№а Щогла вже ввійшла в степе, їд тіло юнгн прикріпили до Ґ яки скобою нагеля. Теорія й практика — різні речі. Савка зубок знав вант-путенси, банти та боути, кренгельси й люмпен. Але зовсім інша річ, коли з цими назвами треба зу-Втрітися на практпці. Вітер видирав штанги з пальців, а вогка шкаторина вітрила, обтягнута знизу тросом, боляче била по обличчю, вигойдуючись на вітрі з лунким ляскотом, ніби стріляла гармата.
— Погано! — сказав Аграмов, закурюючи цигарку й ховаючи назад у коробку обгорілий сірник, щоб не смітити в морі._З такими успіхами вам, хлопці, не на флоті служити, а працювати де-небудь... у роздягальні!
Він наказав опустити вітрила, розібрати рангоут і зачохлити його, як було до цього. Диявольська робота почалася ваново, але Фінікіна щоглою вже не огріли по голові — й за це спасибі. Аграмов примусив юнг повторити всю операцію разів чотири підряд, доки не навчилися.
— На фалах! Вітрила підняти... Вибрати фали, хай вам біс! Осади галси... Шкоти, шкоти тримай! Не розвішуй вуха!
На березі шкоти — звичайні собі вірьовки. Але в морі вони поводяться, як розлючені гадюки. Савка аж упрів, тримаючи їх, а Федя Артюхов зірвав ніготь, кров'ю забризкав штани. Сидіти під вітрилами на банках уже не можна — коли напнуто вітрила, команда переміщується па днище. Капітан першого рангу забрав пранор з корми.
— Дозволяю свистіти,— сказав він, змінюючи на стерні румпель.— Давні марсофлоти свистом кликали потрібний вітер і свято вірили в чудеса...
Настала тиша й спокій. Всі принишкли. Каперанг уміло "забрав" вітер у вітрило, і шлюпка лягла на борт. Лягла так круто, що вода, ледь дзюркочучи, проносилася поряд.з обличчям юнг. Лише вузенький планшир відділяв їх від морської стихії. Моторошнувато.
— Чи не перекинемося? — запитав Поскочін. Аграмов подивився за корму, де — в дима-х пожеж — уже
давно аагубився соловецький берег. На око виміряв віддаль:
— Сподіваюся, що допливеш, якщо перекинемося.— І ще крутіше вивів шестірку на сильний вітер.— Зараз повний оакштаг лівого галса... Ви зрозуміли? — запитав він юнг.
Це ми знаємо...— відповідали вони.— Учили ж... Іребені хвиль захлюпували шлюпку, безодня опинилася шя самісіньких губів. Можна було пити таємничу глибину, де кишіла риба, медузи, де причаївся морок. З цієї глибини, наїжачивши вуса, іноді солдатиком вискакували вирлоокі тюлені...
Коли поверталися назад, Аграмов наказав:
— Розкрити шкоти!
Вітрило, вирвавшись з-під влади людей, одразу затріпотіло безсило, й шлюпка, втративши вітер, зупинилася. Сонце обпікало мускулясті спини. Навіть сюди, в таку далеч, залітали а материка ґедзі, і юнги вбивали їх на спинах, різко ляскаючи долонями. Аграмов. глянув за борт — дно моря вже ледь-ледь проглядалося під ним.
— Кожен нехай пірне і в підтвердження того, що він побував на грунті, хай принесе мені в презент сувенір з дна моря...
Штани одразу геть! З плескотом пронизуючи головами теплі шари води, юнги встромлялись у холодне море. Савка відчував насолоду. Пливли перед ним розкриті червоні парасольки медуз, і він, граючись, ловив їх руками. Було дивпо бачити своїх друзів, які поряд з ним сильними поштовхами заглиблювались у воду, і він також поспішав за ними — на грунт. Ось щось чорне... А-а, це годується тюлень, рилом розпушуючи завали придонного черепашнику. Ось повзо голчаста немзо-пориста зірка. Хап її! Тепер нагору... Як дивно бачити над собою пузате днище своєї шлюпки. Витріщивши очі, юнги вистрибували з моря. У кожного в кулаці розмазня — все розчавлене від нервового напруження при спливанні.
— У мене — ось що! — гукали.— А в мене — мул!
— Молодці,— кивав їм з корми Аграмов.— Штани на вас чекають...
Коли розтулювався сильний вітер, юнг у море не пускали. Боялися, щоб з ними не стався "оверкіль", тобто щоб шлюпка не перевернулася догори кілем. Але Аграмов, як починався шторм, навпаки, кидав виклик вітрам. Ставив на шестірці вітрила і сам виходив иа ній у відкрите кипляче море... в гнівно кипляче!
— От старий! — захоплювались юнги.— Йому Нептун — рідний дядько... Помізкуй сам: нас шестеро та ще старшина на транці. Всього чотирнадцять рук. І то важко впоратися з такелажем. А він сам, усього дві руки, і не боїться виходити в такий вітер... Дужий!
Вони вже й по собі знали, який це пекельний труд, коли груба парусина скаженіє, а вітер видирає з рук гострі шкоти, до крові ранячи долоні. Аграмов усе це робив сам, ризикуючи тільки власним життям...