Брехали святителі більше,
аніж брехали купці. Бо святість більше за торг вірить собі та красивому слову
З давніх авторів
1
Рось геть спинила течію під слободою — ознака, що пора пливти на Торжок-острів. Товари для торгу поступово звезли на березі. Ціджений мед ішов у липових довбанках і в збитих теж з липових шалівок цеберках. Мед густий, а гірш води, через будь-яке дерево просякає, т/льки м'яка липа тримає його. Мита, переплавлена вощина збита в круги завтовшки як жорнове каміння. Шкурки хутрових звірів збиралися тючками по чотири десятки: темно-бурі бобри, сірі білки-вивірки, білі горностаї, темно-руді норки, огненні куни й лисиці, водяні видри-рибалки. Вичинені шкіри турів, волів, корів, кіз і баранів скручувались, як колоди, великі — по десятку, дрібні — по двадцять шкур. Дорогий товар — зерно — насипали в пошиті з овечих шкур мішки. В кожному шість пудів та ще й з торговим надлишком, щоб не втратити честь. Копчене м'ясо домашньої худоби, турів, вепрів заготували, знявши з кісток і витримавши під гнітом.
Десять роських родів навантажили сорок сім човнів. Кожен рід посилав на торг свої човни. В кого виявилося більше товару, той і більше човнів відправив.
На човні вісім веслярів, дев'ятий із стерновим веслом та двоє-троє старших. Всеслав для охорони дав три десятки молодих слобожан, більше задля честі, задля того більше, аби молоді побачили інших людей.
Рось-річкою пливти у повінь все одно що озером. Відчаливши вранці, човни ще до полудня дістали початку великого коліна. Тут Рось тече навпроти Дніпру, він — на південь, вона — на північ.
З правого берега — заплава. Влітку зорові відкривається низький берег, поритий старими руслами та озерами.
Пагорби заросли деревом, яке любить воду,— сірою топ>> лею, осокором, вербою. Заплава майже непроходима, тут мисливські угіддя каничів. Східні сусіди росичів беруть незліченну данину пуху з дикої птиці, зі старих русел черпають дурну рибу, що набивається туди в повінь. Хіба її вибереш усю? До осені в сотнях озер і озерець не видно води, не ряска — дохла риба перетворює водойми на кашу. Здаля таке озеро здається білим, наче там сніг. Вітер доносить сморід, бридкий для людини, але заманливий для багатьох диких звірів. Вони йдуть поласувати тухлятиною. Каничі поживляються звіриною шкуркою.
Мало хто з росичів бачив цю заплаву. Влітку їм нічого робити в гирлі. А тепер заплави немає, є неозорий простір без берегів. Де-не-де стирчить очеретина — верхівки затоплених дерев, удалині видно, як голови в кудлатих шапках, вершини лісистих пагорбів, що поставали зараз островами. Молоді дивляться не надивляться: ось воно море яке! Такого сяяння, блиску, гри не буває на Росі.
Пливти б та пливти весь час до невидимого берега, який, напевне, як у казці про заморські країни.
Дай волю молодим, вони й пустилися б у плавання. Але старші знають, що заплавний розлив схожий на життя. Тут зверху і рівно, і гладенько. А знизу коряги, затонулі дерева. В каламутній воді не видно — заїдеш у затоплений ліс, на мілину потрапиш. Намокне товар і зовсім пропаде. Човни йшли вірною дорогою, вздовж високого лівого берега, основним руслом.
Росичів наздоганяли ілвичі. Ці були багатші за своїх сусідів не лише чисельністю родів і душ. Мала кількістю воїнів ілвицька слобода залишала на господарстві руки. Гнали ілвичі сто сорок чотири човни, повних дванадцять дюжин. Понад шість човнів з товаром припадало в них на рід, а в росичів не було й по п'ять. Навіть ілвицька слобода послала на торг два човни. Довірений наступника Мужила віз товар, надбаний промисливими слобожанами.
З гирла Росави, ніби домовившись із сусідами про зустріч, випливали каничі. Вони не бідніші за ілвичів: на шість родів — тридцять дев'ять човнів.
Човни в усіх людей роської мови однакові: однодеревки. З осокориної колоди чи з дуба роблять довбанку кроків на тридцять завдовжки, борти розшивають шалівкою внакладку, кріплять дошку кленовими кілками. Човни неширокі, всередині десь до трьох ліктів — з такою довжиною не скрізь розвернешся.
Разом з каницькими зібралося двісті тридцять човнів. Якби не розлив, тіснувато стало б на річці. А якби зачепити всі човни один за одного, вийшла б в'язанка довжиною на чотири з половиною верстви: роська верства — п'ятсот сажнів. В сажні косовому — міра від пальців лівої ноги навскоси до пальців піднятої вгору правої руки.
Пливли, перегукуючись. Молоді забули про море, вдивлялися в нові обличчя братів по мові. А вдалині, на сході, в поблисках могуті безкрайньо розлитого Дніпра, уже виднівся острів. Був він низький, верстов на чотири завдовжки. В правому краю острова за течією, здіймаються високі стрілки щогл над високобортими кораблями. Ромеї вже тут.
Гребці налягають на весла, роські човни пускаються на перегони з ілвицькими, каницькими. А східного берега Дніпра нема й нема, за островом без межі розливаються води, і знову молоді думають про море.
Великий Дніпро сповільнив течію. Він затиснутий звуженнями, які починаються нижче Самари-річки./Звуження прорізані хребтистими скелями. Навесні Дніпро топить скелі, вільно тече, захопивши береги верстов на п'ять. Нижче звужень він знову розливається в море, до сходу рівне, а до заходу, де берег високий, Дніпро займає тільки низини і перетворює степ на прекрасну країну островів.
У цю пору року небезпечні бурі. Зручний його простір для розгону вітрів! Трохи потягне свіжістю — квапся до берега, ховайся, якщо встигнеш, і чекай терпляче, якщо тобі дороге життя. Але більше небезпек немає.
Веснами мир владарює над дніпровськими водами. Повінь відігнала степовиків, сиднем сидить зголоднілий хозарин. Знизу від Євксінського Понту — Теплого моря безбоязно піднімаються ромеї. Згори, використовуючи рівну дорогу кожного рівчака, що ^перетворився на річку, із своїх лісів спливаються люди слов'янської мови. Пливуть на торги слов'яни прип'ятьські, вехньодніпровські, сожські сіверяни, деснянські, сеймські...
Торгів кілька. Перший великий весняний торг живе на острові, навпроти Рось-ріки. Піщаний Торжок-острів крутий, його підмиває вода. Низ острова — хвостовина — витягується у вузьку косу. Старі пам'ятають, що раніше острів був ніби трохи далі. Рось свій пісок кидає до острова і відтягує його до себе. У посушливе літо дно між островом і Россю можна дістати довгою жердиною. З того боку Дніпро риє вировиська, там — русло, тут — затонно.
Торгують ромеї і нижче, одним-двома кораблями вони заходять у Сулу, в Супій. Там торг малий, а зиск великий. Слов'яни, які живуть на тих річках, бідні на хліб, але за товари дають купцям багато воску, меду, хутра, шкур. Це дороге для ромеїв угіддя. Позавідомо від хазяїв продають купці один одному право плавати туди. Всі попливуть, ціни зіб'ють.
Другий весняний торг стає за верстов півтораста вище роського гирла, під гористим берегом Дніпра, верстов на п'ятнадцять нижче злиття Десни з Дніпром. Під горою Дніпро поглибшав, причали до берега зручні.
Каламутна вода випліскувала димчасту піну на піщане погостя берега. Звиваючись, збігали низенькі східці, позначені зламаною хворостинкою, мертвою стеблинкою, шматком деревної кори, злиплою мітелкою очерету, в якій ранній дрізд шукав собі харч.
Ілвичі, росичі й каничі гнали човни до західного берега острова. На мілкому гребці зіскакували у воду, затягували човен якнайдалі на пісок. Людей багато, треба — то й на руках піднімуть.
Племена приставали табунцями, як птахи. Кожен ставив свої човни тісно і прямо, щоб зайняти менше місця. Так легше дивитися за порядком, швидше покажеш товар.
Усі, хто їздив на Торжок-острів, мали тут свій причал. З року в рік човни розміщувалися за незмінним порядком: біля самої голови острова ставали росавичі, які жили на правому березі Росави, від витоку до самої середини течії;
нижче них — славичі, які жили між верхів'ям Росі та Роставицею;
потім — ростовичі з лівого берега Ростовиці;
за ними — бердичі з верхів'я Ростовиці;
далі — ілвичі й росичі;
останніми з Поросся причалюють каничі.
Всіх їх сім племен, які іменують себе по-різному. А для інших слов'ян вони, що живуть по Рось-ріці та її притоках,— росичі, чи русичі, як кому легше вимовляти. Решта придніпровських слов'ян, ратаї лісових полян, плавають на верхній торг, під гору. Там їм зручніше, ближче. Ірпичі та хвастичі спускаються Ірпінь-рікою, здвижичі—Здвижем, сквиричі, лазоричі, ромодани, жуляни, житомичі, бердичі — Тетерів-рікою та Іршенню, ужичі з жеричами — Уж-рікою, Горинь-рікою; Случ і сама Прип'ять приносять глевтичів, казатичів, жмеричів, біличів, чаповичів, олеви-чів. В'ятичі спускаються на верхній торг Остром, Сеймом, Десною і Сновом. Тільки невелика частина в'ятичів, які живуть на Супій-річці, прибуває на Торжок-острів.
Ромеї теж з року в ріку наїздять одні на Торжок-острів, інші — на верхній торг.
Поїздка на торг для росичів, як і для всіх слов'ян,— люба розвага, радісніша за солодке ласування. Вже вбиті в пісок перед човнами рогаті кілки. Горять дрова, привезені з собою,— на острові росте тільки чахлий лозняк. Зачерпнувши мутної річкової води, вкинули в котли захоплену з дому свіжину — і, забувши голод, почали роззиратися.
Ромейські кораблі стояли за островом біля коси на причальних канатах. Найбільший корабель ромеїв буде трохи довший за слов'янський човен, але значно ширший. А за висотою борту здається будинком у порівнянні з бурдеєм. А ще краще сказати: слов'янський човен як вовк у порівнянні з ромейським биком-кораблем. /
Ніби зумисне, щоб показати себе на плаву, до острова тяглися ще чотири кораблі. Вітер дув не в корму, а в бік, скісне вітрило надимало зліва, але кораблі правували прямо до острова. Ратибор зрозумів: вітрило тягне в один бік, стерно впирається в другий, а корабель між ними рухається прямо! Розумно плавають ромеї... На передньому кораблі раптом впустили зі щогли вітрило. З-за корми вискочив човничок з двома гребцями, за ним тягнеться канат, тоне, поляскує на воді. Ромеї вигребли на мілину, вистрибнули у воду і намагаються перевернути посудину. Навіщо? А, там якір. Теж правильно роблять, його над човном незручно піднімати.
Ще трохи зусиль — і човник перекинуто. На кораблі підтягли канат, корабель понесло, але ні, якір зачепився під водою.