Вгодований, товстенький ура-дельфін дасть вам добрий галон чудового лою. Але особливо цінується ніжний, чистий рідкий жир, витоплюваний з його щелеп. Він потрібен ювелірам і годинникарям. Моряки змащують ним гострильні бруски. М’ясо в морської свині, як ви знаєте, смачне. Може, ви ніколи не чували, що й вона пускає фонтани. І справді, фонтан у неї такий невеличкий, що його не дуже й роздивишся. Але, як трапиться нагода, постежте за нею, і ви тоді побачите самого велетня кашалота в мініатюрі
КНИГА III (ін-дуодецімо), розділ 2. (Дельфін-пірат).
Це справді пірат. Страшенно лютий. Трапляється він, здається, тільки в Тихому океані. Він трохи більший за ура-дельфіна, але будовою тіла загалом такий самий. Як роздражнити його, то він і з акулою впорається. Я багато разів пробував уполювати його, але ще не бачив, щоб комусь пощастило це зробити.
КНИГА III (ін-дуодецімо), р о з д і л 3. (Дельфін біломордий).
Це найбільший з малих дельфінів. Наскільки мені відомо, трапляється тільки в Тихому океані. Китобої досі називали його "китовим дельфіном", бо здебільшого його можна побачити поблизу справжніх китів. Виглядом він трохи різниться від ура-дельфіна — не такий округлий і опецькуватий; так, фігура в нього досить сухорлява, джентльменська. У нього нема плавця на спині (більшість інших дельфінів такий плавець мають), зате дуже гарний хвіст і сумні, карі, як у індіанця, очі. Та все псує борошнисто-біла морда. Хоч уся його спина аж до бічних плавців чорна мов галка, але межова лінія, чітка, як ватерлінія на корпусі судна, оперізує його від носа до корми, розмежовуючи два кольори: чорний угорі й білий унизу.
Білий колір почасти переходить на голову, зокрема на всю пащу, і тому цей дельфін має такий вигляд, ніби щойно, мов злодюжка, стромляв морду в мішок з борошном. Страшенно ниций і злодійкуватий вигляд! Лій у нього такий самий, як у звичайного дельфіна.
Далі за розміри ін-дуодецімо ця система не йде, бо дельфіни — найменші з китоподібних. Отже, вище перелічено всіх вартих уваги левіафанів. Та існує ще бозна-скільки всяких непевних, невловимих, напівміфічних китів, що їх я, американський китобій, знаю тільки з чуток, але не особисто. Я зараз перелічу їх згідно з тими назвами, які їм дають по матроських кубриках, бо, може, цей реєстр придасться майбутнім дослідникам, які довершать те, що я тільки розпочав тут. Коли котрогось із нижчепойменованих китів урешті вполюють та ідентифікують, тоді його можна буде легко включити в мою систему відповідно до його розміру — ін-фоліо, ін-октаво чи ін-дуодецімо. Це кит-пляшконіс, кит-колода, тупоголовий кит, капський кит, кит-проводир, гарматний кит, кит-кощій, мідношкурий кит, слоновий кит, айсберговий кит, когія, синій кит і т. д. У ісландських, датських та староанглійських авторів можна навибирати ще цілий список сумнівних китів, наділених усякими недоладними назвами. Та я не наводжу їх тут, як цілковито застарілі, і не можу втриматись від підозри, що це самі тільки назви, сповнені левіафанізму, але позбавлені реального значення.
І на закінчення: я з самого початку відзначав, що моя система не буде тут-таки, відразу, завершена. Як самі бачите, слова я дотримав. Але зараз я залишу свою цетологічну систему отак, як є, незавершеною, так само як був не завершений великий Кельнський собор — на вершечку недокінченої вежі й досі видніє звідний журавель для піднімання тягарів. Невеликі споруди можуть бути завершені своїми первісними будівничими, але в склепінні істинно великих споруд останній, замковий камінь завжди мають покласти нащадки. Боронь мене боже довести щось до завершення! Вся ця книжка — лиш начерк; та ні, це лиш начерк начерку. О, якби ж то Час, Снага, Гроші та Терпіння!
33
СПЕКСІНДЕР
Тут до речі буде згадати про одну своєрідну рису розпорядку на китобійних суднах, яка стосується їхнього командного складу. Ця риса, власне, випливає з того, що на цих суднах є особливий ранг гарпунників, звичайно, невідомий на всіх інших суднах, опріч китобійного флоту.
Якої великої ваги надають фахові гарпунника, свідчить те, що колись, двісті чи й більше років тому, в голландському китобійному флоті суднами командували не тільки ті, кого нині називають капітанами; ні, влада на судні була поділена між капітаном і ще одним командиром, якого називали "спексіндером". Дослівно це означає "салоріз"; але з часом цей титул став означати головного гарпунника. В ті часи капітанова влада обмежувалась питаннями навігації та загального порядку на судні, а в усьому, що стосується полювання на китів, неподільно владарював спексіндер, чи то головний гарпунник. На британських китобійних суднах, які ведуть промисел поблизу Гренландії, і досі збереглася ця давня голландська посада під спотвореною назвою "спекшенер", але колишня висока гідність її прикро врізана. Тепер це просто старший гарпунник, один з дрібніших помічників капітана. Тим часом від доброї роботи гарпунника залежить великою мірою успіх усього плавання китобійного судна, тим більше, що в американському китоловстві він не тільки важлива персона на вельботі, а за певних обставин (нічні вахти на промислових теренах) порядкує й на палубі корабля. Тому велика морська політична доктрина вимагає, щоб він і жив не з матросами в кубрику, а був якимсь способом вирізнений з-поміж них як старший рангом, хоч самі матроси завжди ставляться до гарпунників по-панібратському, як до рівних собі.
Головна різниця між командиром і звичайним матросом у морі полягає в тому, що перший живе на юті, а другий — на баку корабля. Тому й на китобійних, і на торговельних суднах помічники розміщуються поряд з капітаном; так само на більшості американських китоловів гарпунники теж мешкають у кормовій частині судна. Тобто вони обідають у капітановій каюті й сплять у приміщенні, суміжному з нею.
Хоча й велика тривалість китобійних рейсів до Південних морів (це найдовші з усіх подорожей, у які досі пускались люди) і пов’язані з ними грізні небезпеки та спільність інтересів, що панує серед екіпажу, де всі члени його від першого до останнього одержують не тверду платню, а пай із здобичі, тобто однаково залежать від спільного талану, спільної пильності, безстрашності й тяжкої праці, — хоча все це призводить до того, що дисципліна на китобійних суднах часом буває не така сувора, як на торговельних, та однаково, хай би якою патріархальною месопотамською родиною здавався інколи екіпаж такого судна в деяких найпростіших ситуаціях, суворий порядок на юті судна, принаймні на вигляд, дуже рідко послаблюється й ніколи не скасовується зовсім. Так, на багатьох нентакітсьних суднах ви побачите, що шкіпер виступає на палубі так гордо й велично — куди там будь-якому командирові війсьнового корабля; навіть більше — до нього виявляють таку шанобу, немов він має на собі царський пурпур, а не витерте грубе синє "лоцманське" сукно.
І хоч похмурий капітан "Пеквода" найменше в світі схильний був до такої дешевої пихи, і хоч він вимагав тільки одного вияву шаноби — беззастережного і негайного послуху; хоч він ніколи нікого не примушував роззуватися, перше ніж ступити на ют, і хоч бувало, що в певних незвичайних обставинах, пов’язаних з подіями, про які ми розповімо далі, він звертався до своїх підлеглих з незвичайиами словами — чи то поблажливо, чи то in terrorem,[48] а чи ще якось, — проте й він аж ніяк не нехтував основних звичаїв та традицій морського життя.
Мабуть, зрештою ні від кого не втаїться й те, що всіма цими звичаями та традиціями капітан Ахав часом користався як маскою, при нагоді вдаючись до них задля іншої, більш особистої мети, ніж та, якій вони насправді мають служити. Завдяки їм певний султанський деспотизм його розуму, що інакше великого мірою лишився б не виявлений, утілювався в справжнісіньке диктаторство. Бо хоч би яка велика була чиясь розумова вищість, вона ніколи не зможе здобути практичної, відчутної влади над іншими людьми без допомоги деяких зовнішніх вивертів та обманів, самою своєю природою завжди більш-менш ницих і дріб’язкових. Якраз це завжди змушує справжніх владарів, владарів з ласки божої, триматися здаля від людського мурашника, а найвищі почесті, які може вділити цей світ, дістаються людям, котрі уславляються більше завдяки своїй безмірній нижчості супроти жменьки таємних бездіяльних обранців неба, ніж завдяки своїй безперечній вищості супроти низького рівня юрби. Така велика сила таїться в цих дрібницях, коли вони сповиті в найразючіші політичні забобони, що інколи вони обдаровують царською могутністю навіть недоумків чи ідіотів на троні. Та коли, як у випадку царя Миколи, обруч корони охоплює голову справді царську, тоді плебейські юрби плазують у поросі перед таким грандіозним зосередженням могутності. Та й драматург, пишучи трагедію й зображуючи людську непогамовність у всьому її розмаху та розгоні, нізащо не промине в своєму творі щойно згаданої обставини, надзвичайно важливої для його мистецтва.
Але Ахав, мій капітан, ще стоїть у мене перед очима в усій своїй нентакітській суворості й шорсткості, і в цьому епізоді, де мовиться про імператорів та королів, я не потребую таїти, що маю справу тільки з бідним старим китобоєм, а тому всі зовнішні аксесуари величі, трони й балдахіни — не для мене. О Ахаве! Все, що в тебе є величного, або зірване з неба, або підняте з морської безодні, або виліплене з безплотного повітря!
34
СТІЛ У КАЮТІ
Полудень. Стюард Пундик, вистромивши з-під дашка над каютним трапом бліде обличчя, схоже на пухку хлібину, сповіщає свого владаря й хазяїна, що обід готовий. Ахав сидить у кормовому човні на завітряному борту; він саме скінчив визначатися по сонцю й тепер мовчки обраховує широту на гладенькій, схожій на медальйон чорній табличці, спеціально для цієї мети прикріпленій до верхньої частини його костяної ноги. Він не звертає ніякої уваги на стюардове повідомлення, і можна подумати, що похмурий Ахав навіть не почув голосу служника. Та ось, ухопившись за бізань-ванти, він виплигує з човна на палубу і, рівним, байдужим голосом промовивши: "Обід, містере Старбак", — зникає в каюті.
Коли затихло останнє відлуння його султанських кроків і Старбак, перший емір, має всі підстави гадати, що капітан уже сів за стіл, тоді Старбак прокидається з задуми, проходить туди й сюди по палубі, поважно позирає на компас, не без утіхи вимовляє: "Обід, містере Стаб" — і спускається до каюти.