У його голові блискавично мінялися уривки образів: Сіріус падає крізь завісу; Дамблдор нерухомо завис у повітрі; спалах зеленого світла і голос матері, що благає пощади...
— Батьки, — сказав Гаррі, — не повинні кидати дітей, хіба що... хіба що в них немає виходу.
— Гаррі... — Герміона заспокійливо простягла руку, але Гаррі її відштовхнув і відступив убік, дивлячись на вичаклуваний Герміоною вогонь. Колись він з цього каміна розмовляв з Люпином, шукаючи розради через Джеймса, і Люпин його тоді заспокоїв. Тепер йому здалося, що в повітрі перед ним знову плаває бліде й замучене Люпинове обличчя. Він відчув неприємний приплив каяття. Рон і Герміона мовчали, але Гаррі не сумнівався, що вони переглядаються в нього за спиною, обмінюючись мовчазними репліками.
Він обернувся й устиг побачити, як вони поспіхом одвели очі одне від одного.
— Я розумію, що не треба було називати його боягузом.
— Не треба було, — одразу погодився Рон.
— Але ж він саме так поводиться.
— Усе одно... — сказала Герміона.
— Розумію, — буркнув Гаррі. — Але якщо він тепер повернеться до Тонкс, то, може, варто було на таке піти?
Його слова прозвучали як благання. Герміона глянула на нього співчутливо, а Рон — невпевнено. Гаррі дивився собі під ноги, думаючи про батька. Чи Джеймс підтримав би Гаррі після всього сказаного Люпину, чи, навпаки, розгнівався б за те, як син повівся з його давнім шкільним другом?
Тиша, що зависла в кухні, аж бриніла напругою недавньої сцени й невисловленими докорами Рона та Герміони. "Щоденний віщун", що його приніс Люпин, лежав на столі, й обличчя Гаррі дивилося в стелю з першої сторінки. Він підійшов, сів за стіл, розгорнув навмання газету й удав, що читає. Не сприймав ані слова, бо в голові й далі миготіли картини його зіткнення з Люпином. Був певний, що Рон і Герміона відновили своє мовчазне спілкування, затулені від нього "Віщуном". З шурхотом перегорнув сторінку — і тут йому в очі впало Дамблдорове ім'я. Минуло кілька секунд, поки він сприйняв суть надрукованої там родинної фотографії. Під знімком був підпис: "Сім'я Дамблдора — зліва направо: Албус, Персіваль з новонародженою Аріаною, Кендра та Еберфорс".
Гаррі тепер значно уважніше придивився до фотографії. Дамблдорів батько, Персіваль, був привабливий чоловік, очі його світилися, здається, навіть на цьому старому побляклому знімку. Немовля, Аріана, була завбільшки з хлібину, та й сама ще нагадувала паляничку. Мати, Кендра, стояла зі стягнутим у пучок чорним, як смола, волоссям. Гідність була ніби викарбувана на її обличчі. Попри шовкову сукню з високим коміром, у яку вона була вбрана, Гаррі, придивившись до її темних очей, високих вилиць та прямого носа, чомусь подумав про американських індіанців. Албус та Еберфорс одягнені були в однакові блузи з мереживними комірцями й мали однакове, до плечей, волосся. Албус здавався на кілька років старшим, проте в усьому іншому обидва хлопці були дуже схожі, бо ніс в Албуса не був зламаний і він ще не носив окулярів.
Родина здавалася цілком нормальною й щасливою, усі сяяли з газетної сторінки безжурними усмішками. Аріана легенько помахувала ручкою з-під покривальця. Гаррі глянув вище й побачив заголовок:
ЕКСКЛЮЗИВНИЙ УРИВОК З ГОТОВОЇ ДО ДРУКУ
БІОГРАФІЇ АЛБУСА ДАМБЛДОРА, укладеної Рітою Скітер
Сумніваючись, що стаття може ще більше зіпсувати й так уже пропащий настрій, Гаррі почав читати:
Гордовита й зарозуміла, Кендра Дамблдор не хотіла більше залишатися в Моулді-на-Волді після гучного арешту й ув'язнення в Азкабані її чоловіка Персіваля. Ось чому вона вирішила всією сім'єю зірватися з насидженого місця й переїхати в Ґодрикову Долину, село, що згодом прославилося завдяки дивовижній втечі Гаррі Поттера від Відомо-Кого.
Як і в Моулді-на-Волді, в Ґодриковій Долині знайшло притулок чимало чаклунських родин, одначе Кендра ні з ким не була знайома, тому й уникла розпитувань про злочин чоловіка, чого в рідному селі їй би не вдалося. Відкидаючи спроби нових сусідів-чарівників встановити дружні стосунки, вона невдовзі домоглася того, що її сім'ю залишили в спокої.
"Грюкнула дверима просто в мене перед носом, коли я завітала до неї зі щойно спеченими домашніми пирогами", — розповідає Батільда Беґшот. — "У перший рік після їхнього переїзду в наше село я іноді бачила тільки двох її синів. Я б і не знала про існування дочки, якби на другу зиму, коли я збирала під місяцем тужливчиків, випадково не побачила, як Кендра вивела Аріану в садок за хатою. Пройшлася з нею по траві, міцно тримаючи за руку, і завела назад у будинок. Я не знала, що й думати".
Кендра, як видається, вважала, що переїзд у Ґодрикову Долину — чудова нагода раз і назавжди сховати Аріану від людей, а задум цей, мабуть, визрівав у неї багато років. Час для цього вона вибрала вдало. Аріані щойно виповнилося сім років, коли вона зникла з очей, а сім років — це той вік, коли, на думку більшості експертів, чари, якщо вони наявні, повинні проявитися. Ніхто з іще живих свідків не пригадує, щоб Аріана демонструвала хоча б натяк на магічні здібності. Тож цілком очевидно, що Кендра вирішила за краще приховати існування рідної дочки, ніж згодом страждати від того ганебного факту, що вона народила сквибку. Тримати її під замком було значно легше, коли поряд не жили друзі та сусіди, які знали Аріану. Можна було також надіятися, що цю таємницю не викаже та незначна кількість близьких Аріані осіб, серед яких були й двоє її братів, що на всі незручні запитання відповідали фразою, якої їх навчила мати: "Сестра надто хвороблива для школи".
Наступного тижня:
"Албус Дамблдор у Гоґвортсі — призи і претензії".
Гаррі помилявся: прочитане ще більше зіпсувало йому настрій. Він знову подивився на фото щасливої родини. Невже це правда? Як можна з'ясувати? Він хотів відвідати Ґодрикову Долину, навіть якщо Батільда вже не в тому стані, щоб з ним поговорити. Він хотів відвідати місце, де і він, і Дамблдор втратили рідних. Почав було опускати газету, щоб порадитися з Роном та Герміоною, коли це щось оглушливо ляснуло на кухні.
Чи не вперше за ці три дні Гаррі геть забув про Крічера. Перша його думка була, що то повернувся й увірвався на кухню Люпин, тож якусь частку секунди він не міг зрозуміти, що за клубок кінцівок, борюкаючись, з'явився прямо з повітря біля його стільця. Він зірвався на ноги, а Крічер виборсався з клубка, низько вклонився Гаррі і проскрипів:
— Крічер повернувся зі злодюжкою Манданґусом Флечером, хазяїне.
Манданґус випростався й вихопив чарівну паличку, але Герміона виявилася спритнішою.
— Експеліармус!
Манданґусова паличка підлетіла вгору й Герміона її впіймала. Вирячивши очі, Манданґус кинувся до сходів. Рон перехопив його, наче регбіст, і Манданґус глухо гепнувся на кам'яну підлогу.
— Шо? — заревів він, пручаючись, щоб вивільнитися з Ронової хватки. — Шо я зробив? Нацькували на мене клятого ельфа, та шо ви собі думаєте, шо я вам зробив, пустіть мене, пустіть, бо...
— Не в тому ти стані, щоб нас лякати, — урвав його Гаррі. Він кинув газету, двома великими кроками перетнув кухню й присів біля Манданґуса, що перестав пручатися й дивився на нього з жахом. Рон, важко дихаючи, встав і дивився, як Гаррі навмисне націлив чарівну паличку просто в Манданґусів ніс. Манданґус смердів старим потом і тютюновим димом. Волосся в нього було сплутане, а мантія засмальцьована.
— Крічер просить вибачення, хазяїне, за затримку з доставкою злодія, — прохрипів ельф. — Флечер знає, як уникати полону, він має багато схованок і спільників. Але Крічер таки загнав його в кут.
— Ти дуже добре все зробив, Крічере, — сказав Гаррі, і ельф низенько вклонився.
— Так, маємо до тебе кілька запитань, — сказав Гаррі Манданґусові, але той одразу закричав:
— Та я запанікував, ясно? Я не хотів у це влазити, ти вибачай, братан, але я не збирався на халяву підставляти заради тебе свій зад, і той клятий Відомо-Хто налетів прямо на мене, та хто завгодно дав би звідти драла, я ж сто разів казав, шо не хочу з вами...
— До твого відома — крім тебе, ніхто не роз'явився, — урвала його Герміона.
— Ну, ви ж там усі такі герої, а я не герой, я ніколи не вдавав, ніби хочу на барикади...
— Нас не цікавить, чого ти втік і покинув напризволяще Дикозора, — сказав Гаррі, ще ближче підносячи чарівну паличку до мішкуватих і налитих кров'ю Манданґусових очей. — Ми й тоді вже знали, що на таке лайно, як ти, не можна покладатися.
— Ну, то нашо ти нацькував на мене домашніх ельфів? Ти шо, знов згадав про ті келихи? Та в мене їх давно нема, інакше б я їх тобі...
— Мене цікавлять не келихи, хоч це вже тепліше, — сказав Гаррі. — Заткнися й слухай.
Як добре, що в нього нарешті з'явилася справа, що він нарешті міг здобувати крихти правди. Його чарівна паличка була вже так близько до злодієвого носа, що той аж очі скосив, щоб бачити її кінчик.
— Коли ти почистив цей будинок від усього коштовного, — почав було Гаррі, але Манданґус знову не дав йому договорити.
— Та Сіріус плювати хтів на те все барахло...
Задріботіли чиїсь кроки, блиснула мідь, голосно брязнуло й почувся болісний зойк. Це Крічер налетів на Манданґуса і вгатив його каструлею по голові.
— Заберіть його, заберіть, замкніть його! — зарепетував і зіщулився Манданґус, бо Крічер знову підняв над собою важку посудину.
— Крічере, не смій! — вигукнув Гаррі.
Крічерові тоненькі ручки тремтіли під вагою каструлі, піднятої над головою.
— Може, ще разочок, хазяїне Гаррі? На щастя...
Рон зареготав.
— Він нам потрібен притомний, Крічере, але якщо його треба буде переконати, ти зробиш йому таку честь, — мовив Гаррі.
— Дуже вам дякую, хазяїне, — ще раз уклонився Крічер і відступив на кілька кроків, з ненавистю дивлячись на Манданґуса великими вицвілими очима.
— Коли ти почистив цей будинок від усіх коштовностей, — знову почав Гаррі, — ти забрав багато речей з серванта на кухні. Там був один медальйон. — У Гаррі раптом пересохло в роті. Він відчував, що Рона й Герміону теж охопило хвилювання. — Що ти з ним зробив?
— А шо? — відповів питанням на питання Манданґус. — Хіба він цінний?
— Він і досі в тебе! — крикнула Герміона.
— Ні, не в нього, — проникливо заперечив Рон. — Він просто в розпуці, що не взяв за нього більше грошей.
— Більше? — перепитав Манданґус.