Кравцов вислухав иоґ'б й заглянув примо в очі:
— Ну, а тепер, Огурцов, все-таки скажи мені правду... Довелося про все розповісти.
— Колись,— сказав Кравцов,— я з вашими витівками під трибунал загримлю. Голову на плечах маєш? Світанок. Навколо ні душі. А ти, не вміючи плавати, пірнаєш носом уперед— Розгубися на мить, ковтни води, як повітря, і — амінь. Мої погони — біс із ними, але про своє життя ти подумав?
— Я подумав. Питома вага мого тіла менша питомої ваги...
Лейтенант не дав йому закінчити:
— Дурень ти. Лише тому, що живий стоїш переді мною, я тобі пробачаю.. А утопленика я б відправив на гауптвахту... Йди.
Ось і перший похорон. Один все-таки потонув. Конячина тягла за собою віз, на якому лежав юнга. Домовина була відкрита, яскраво світило над смертю сонце. Руки покійника склали на синьому трикутнику казенної тільняшки. Похмуро, недобре завивали в жалобі труби духового оркестру. Школа Юнг ішла за домовиною, і крок був незвичайний — в відтяжкою, по-особливому уповільнений — траурний крок похоронної процесії. Над свіжою могилою клас боцманів залпом з карабінів сказав: "Прощавай!" Повертаючись з похорону, юнги казали:
От бідолаха! Він ніколи не вийде в море... А сьогодні не видно берегів: ось воно — море, море, морс! есдуваняя на шлюпці не лише спорт, але й складна май-ерщеть. По двоє веслярів сидять на одній банці. Обидва ииаами до носа, а обличчями до корми, де на транцевій 6*
допщї зайняв місце старшина. В кожного весло: одна рука на валку, друга обхопила руків'я.
Тільки неуки думають, що матроси веслують руками. Ні! Весляр працює всім корпусом, м'язи його спини сплітаються в міцні вірьовки. Справжній матрос знає, що вся сила руху шлюпки зібрана в кінці гребка. Тому в цей короткий ривок вкладається вся енергія: м'язів, нервів і духу.
Старшини в такт несамовито кричать:
— Два-а-а ... рраз! Два-аа ... ррвок!
При вигуку "раз" лопать вискакує з води, і розвернуте горизонтально весло блискавично відлітає до носа шестірки. З шумом лопать зачерпує воду для наступного гребка.
— Два-а-а ... ррвок!.. ррвок!
Шлюпка йде поштовхами. На закінченні гребка спина веслнра повинна лягти на коліна юнги, який сидить ззаду. Беззастережна вимога: замах весел робити якомога більший. Вириваючи весла з води, не полетиш шкереберть, бо ноги просунуті в петлі на дні шлюпки. Попервах важко. Весло загрібає не воду, а повітря. Хвиля піднялася трохи вище, й весло аж до валка занурюється у воду. І ніяк його не вирвати з моря, хоч витягуй сторчма з-за борту, як палицю. Моряки в таких випадках кажуть: "Упіймав щуку!"
— Ой, моє весло вирвалося з руки! — кричав Коля Поскочін.
Старшина, лаючись, розвертав —шестірку, і юнги, сміючись, виловлювали весло з хвиль.
— — Довбешку загубиш — не шкода, а весло — це тобі пе довбешка!
Біле море — море чудове. Колись нікому й на думку пе спало б, скільки в ньому живності й дивовижних несподіванок. Як тільки старшина скаже: "Суши веслаГ", ювгя церехиляються через борт, вдивляючись у воду. Чого там тільки не побачиш: і вогненних морських ангелів, і кольорове желе медуз. Сонно повзають по дну гладкі праски камбал, а з глибини світяться промені крем'янистих зірок — таких ідеально правильних обрисів, ніби природа відштампувала їх серійно на своєму дивовижному верстаті,
Загребішми сидять найсильніші — Федя Артюхов і Фінікін, а Савка з Поскочіним — баковими, з вкороченими веслами. Загребні на кормі, задають ритм веслуванню, але,.Фінг-кін відомий своєю повільністю. За командою "суши весла" він шабашить, забираючи весло під рангоут; старшина кричить "шабаш", а Фінікін "сушить" весло над водою... Посеред шестірки, розділяючи ряди гребців,— зачохлений ран-
404
щогла з реями й вітрилами. Фінікін уже не раз натякав Росомасі:
_ А чого це ми? Уже всі вимучилися... Поставимо
вітрил^ді під вітрилами підеш, коли з тебе сто потів вийде на веслах. А ти ще й до четвертого поту не догріб... Налягай! Два-а-а... . , . .
Валки для рівноваги залито свинцем, а руків я відполіровано наждаком. У кочет весло вставляється тим місцем, де веретено обмотане шкірою, і надсадне рипіння мокрої шкіри весь час супроводжує веслярів. Юнги працюють оголені, сонце золотить їхні спини. Завтра вранці вони, стогнучи, вставатимуть зі своїх ліжок. І хапатимуться юнги, немов старезні дідугани, за поперек. Але все це завтра, а сьогодні дугою згинаються весла з гнучкого ясена. В анкерках хлюпоче запас прісної води. Замах — гребок, замах — гребок!
Здається, з такою старанністю можна переплисти океан.
— Майже як на галері,— сказав Коля Поскочін.— Не вистачає лише профоса з батогом, щоб огрів нас як слід.
— А хто такий цей профос? — запитав його старшина.
— Корабельний кат. Була й така посада на старому флоті.
— Зрозуміло. А тепер помовч, бо порушиш ритм дихання.— Росомаха глянув на корму.— Права налягай, ліва табань!
Шлюпка дзигою розвернулася на місці, форштевень її спрямувався до берега, і тоді старшина гукнув:
— Обидві на воду! Бо запізнимося на обід... Поверталися з шлюпкової гавані юнги лісом — не строєм,
а врозбрід, напівголі, босі. Зовсім поряд почувся вигук:
— Стій! Хто йде?
Випадково вони вийшли на той склад боєпостачання, який колись охороняв Савка і де вночі вештався навколо нього ворог. Вартовий стояв тепер з патронами в обоймі карабіна.
— Та не горлань ти,— відповідали йому юнги, сміючись.—Кого налякати захотів? Чи не бачиш, що свій брат іде. ^ у
У Савватьеві Савка попросив Росомаху відпустити його.
— А куди ти?
— У нолітвідділ хочу зайти... до Щедровського. А що ти там маєш робити?
— Батько зовсім; перестав писати. Один лише лист... свого?**0**™ здивувався' побачивши Савку на порозі
105
— Хто тебе прислав до мене?
— Ніхто. Сам вирішив яайти... поцікавитися, чи в звістка про батька.
— Дивно. Якраз прийшла відповідь про твого батька. Щойно розкрив пакет, і раптом з'являєшся ти... Буває ні таке!
Савка мовчки чекав, що йому скажуть.
— Важко про це говорити,— сказав Щедровський— Але ти вже дорослий і зможеш пережити найгіркішу правду. Батька твого вже немає серед живих. З довідки видно, що його викреслили з списків частини ще восени минулого року...
Після відчайдушного веслування раптом заломило руку. <
— Плакати я не буду. Але, можливо, він... у полоні? Щедровський заперечливо похитав головою:
— Моряків, тим паче, комісарів флоту, вороги в полон не беруть. Та вони й самі, як тобі відомо, не здаються...
Продовїкувати розмову було ні до чого.
— Мені скоро виповниться п'ятнадцять. Коли — напевне й сам не знаю. Але знаю, що влітку. Тепер мені можна вступити до комсомолу?..
В юнг увірвався терпець, і вони запитували:
— Коли ж закінчиться навчання? Коли на флот? Офіцери відмовчувались. Або коротко відповідали:
— Зачекай. Ще навоюєшся...
Якось випадково Савка розкрив "Стернову справу" і раптом звернув увагу на те, що майже всі основні розділи вони вивчили. Взяв "Керування маневрами корабля" — залишилися прийоми буксування кораблів.
— Хлопці,— сказав він,— ще трохп, і мн звідси підемо. Р^зко посилили фізичну підготовку. Опівночі юнг часто
по тривогах піднімали зі зброєю. Вони долали довгі марші бігом по пересіченій місцевості. Порядок був такий: трапилося озеро — не обходити його, * а перепливати будь-яке, яке б не зустрілося на шляху. То були незвичайні нічні марпії: авангард роти вже виходив з води иа берег, а кінець колони тільки-но починав заплив, тримаючи над собою карабіни. Любов до води в юнг доходила до смішного. Почувши дзвінок на перерву, юнги кидали на столн свого робу, голими висипали з усіх вікон і — у воду! Десять хвилин плавали, а коли дзвінки кликали на уроки, юнги вже статечно сиділи за столами, наспіх витираючи лобн подолами голландок. Море з таємничої небезпеки перетворювалося на дружню стихію, вода ставала рідною колискою. Юнги ще не нал0 Щ° море здатне повернутися до них іншим боком —
ТраЗаразМі°шСТЬ жила одним — чеканням.
___ Хочу на Балтику,— мріяв Федя Артюхов.
Джек Баранов, марячи глибинами океану, відповідав: Балтика? Але ж там мілко... будеш па пузі плазувати.
На це суворий Федя казав, що думав:
_ т в калюжі потонути можна, річ не в цьому. Балтика — мати флоту російського, тут і революція починалась. А ти подивися на карту — скільки ще балтійських земель визволяти доведеться... Скільки десантів треба викинути
3 моря! тт — ^
фінікін уперто прагнув на Чорноморський флот, так і ліз
у кримське тепло.
_ Про парну мрієш? — гнівався Ігор Московський.—
Севастополь — справді лазня... Тільки кривава лазня.
— А ти куди хочеш? — запитували старшого.
— Питання треба обмізкувати... Ще не вирішив. Севастополь і Кронштадт — вони відгукнуться в серцях
юнг, немов закличні удари тривожного дзвону. Прагнення туди, на Чорне чи на Балтику, швидше за все — флотська традиція.
Коля Поскочін, підморгнувши, якось заявив класу:
— Надійшла ділова пропозиція: всім гуртом рвонути на Ельтон і Баскунчак. Організуємо там свою флотилію і назвемо: "Не займай мене, а я тебе й сам не займу". Хто — за?
Джек Баранов відповів Колі:
— Хлопчику, жартуй, але й міру знай, бо ми тобі ноги загнемо за голову...
Тепер про це можна розповісти щиро — давнє діло: ніхто з юнг не хотів потрапити на Тихоокеанський флот, де не було війни. Юнги відмахувалися від Каспію й різних флотилій на річках. Чесно кажучи, не знаходилося бажаючих служити й на порозі Арктики — на Північному флоті. Ось про це Савка частенько й розмірковував. За час війни дуже виросло бойове й міжнародне значення Північного флоту— По суті, цей флот у боях утверджував нові традиції — освоєння простору й гігантських комунікацій. Битва відбувалась у мороці ночі на довгій океанській хвилі, оповитій холодним туманом. Це була страшна битва без надії на рнтунок, коли будь-який результат бою випливав з невмо-рТшсн **ЮрмуЛи *СмеРЇЬ або перемога!" Поступово визріло
нобіГ ^'~"сказав Савка,--— проситимуся на північ. Мені по-н оається цей край... Пам'ятаєте, як по радіо виступали?
<:Хто сказав, що темінь тут, зневіра? Край оцей, де люблять до кіпця, як у творах славного Шекспіра, сильні і закохані серця".
Фінікін його вибору не схвалив:
— І нащо тобі добровільно в таку холоднечу лізти? За, женуть па Нову Землю, і будеш там айсберг, як ескімо смоктати...
Але в Савки зпайшовся хороший захисник.
— Огурцов мае рацію! — заступився Поскочіи.— Балтика та Чорне — це дві старі пляшки з вузенькими шийками.