Хоч би що сталося, ви, Ернандесе, нодали благородний приклад. Від імені руху "Мир і справедливість", до якого я маю честь належати, я скидаю перед вами свій... Ну одне слово... своє кепі.
З першої зустрічі в день боротьби з вогнеметом Мерсері не сходив з думок Гарсіа. Майор запитував себе: невже ідеалізм невіддільний від комедії? І водночас він відчував у Мерсері щось глибоке й справжнє, з чим антифашисти мали рахуватися.
— Не майте нас, анархістів, за ватагу шаленців,— сказав Негус.— Іспанські профспілки вже багато років проводять серйозну роботу. І не йдуть ні з ким на компроміси...
З темряви святі, здавалося, заохочували його своїми несамовитими жестами.
— Остерігайтесь узагальнень,— сказав Мануель.— Може, Негус має... ну, прикрий досвід. Звісно, не всі комуністи — цілковита досконалість. За цим столом, крім нашого радянського товариша,— пробач, я забув твоє прізвище,— і Пра-даса, я, здається, єдиний член комуністичної партії. Скажи, Ернандесе, ти вважаєш мене за попа? А ти, Негусе?
— Ні, ти славний хлопець. І ти добре воюєш. У вас багато славних хлопців. Але річ не тільки в цьому.
— І от іще що: ви так говорите, ніби вам належить монополія чесності, й усіх, хто не згоден з вами, обзиваєте бюрократами. Але ж ви чудово розумієте, що Димитров не бюрократ! Димитров проти Дурруті — це одна мораль, протиставлена іншій, а не шахрайство, протиставлене моралі. Ми товариші, тож будьмо чесними!
— Це ж бо ваш Дурруті написав: "Ми відмовимося від усього, тільки не від перемоги!" — сказав Прадас Негусу.
— Еге ж,— пробурчав той крізь випнуті вперед зубата коли б він тебе знав, наш Дурруті, він надавав би тобі копняків під гузно.
— На жаль, ви дуже скоро зрозумієте, що на практиці не можна робити політику з вашою мораллю,— провадив Прадас— Наприклад...
— І ні з якою іншою,— докинув хтось.
— Уся складність,— озвався Гарсіа,— може, вся драма революції в тому, що без моралі ніяк не можна робити політику...
Ернандес підвів голову.
На ножі Мануеля блимнув сонячний промінець, здавалося, він їсть сонце.
— У капіталістів є одне, що мені до вподоби,— сказав Негус— Це дуже важливо. Навіть дивуюсь, як вони до цього додумались. І нам у профспілках слід було б зробити таке, коли скінчиться війна. Це єдине, що я в них схвалюю. Це — "невідомий". В них — невідомий солдат, але можна придумати щось краще. На Арагонському фронті я бачив багато безіменних могил: на камені або на оцупку дерева написано тільки "ФАІ" або "НРП". Це мені... це прекрасно! В Барселоні колони, вирушаючи на фронт, проходять перед могилою Аскасо, і всі мовчать; це теж добре. Краще, ніж балаканина.
Прийшов боєць по Ернандеса.
— Християни...— пробурчав Прадас собі в борідку.
— Священик не вийшов з Алькасару? — спитав Мануель, підвівшися з місця.
— Ще ні. Мене викликає комендант.
Ернандес вийшов у супроводі Мерсері й Негуса, який прихопив свій головний убір; тепер це було не мексіканське сомбреро, а чорно-червона кепочка федерації анархістів. Усі замовкли на хвилину.
— Чому він передав листа? — запитав Головкін у Гарсіа. Він відчував, що Гарсіа був єдиний, кого всі поважали,
навіть Негус. І він розмовляв по-російському.
— Почнімо по порядку... По-перше, щоб не відмовити; він став офіцером на бажання батька, він багато років республіканець, із свого лібералізму, й досить інтелігентний... По-друге, не забудьте, що він кадровий офіцер (він у нас не єдиний), і хоч би що він думав у політичному плані про ворога,— це має значення. По-третє, ми в Толедо. Ви добре знаєте, що революція па початку не обходиться без театральності; нині Іспанія схожа на Мексіку.
— А на тому боці?
— Телефонна лінія між пашим головним штабом і Аль-касаром не перерізана, і нею користуються обидві сторони з початку облоги. На останніх переговорах було ухвалено, що нашим парламентером буде майор Рохо. Рохо закінчував тут військове училище. Перед якимись дверима з його очей зняли пов'язку — це був кабінет Москардо. Ви бачили ліву стіну зовні? В ній вирва. Кабінет просто неба. Москардо в повній формі у кріслі, а Рохо на знайомому стільці, як колись. На стіні навпроти, над головою Москардо, портрет Асаньї, друже мій, який вони забули зняти.
— А як з хоробрістю? — спитав трохи тихіше Головкін.
— Треба розпитати когось, хто мав нагоду спостерігати це ближче. Зараз наші найкращі війська — це штурмова гвардія. Мануель?
Він повторив запитання Головкіна по-іспанському. Мануель відкопилив пальцями нижню губу.
— Ніяка колективна хоробрість не може вчинити опір літакам і кулеметам. Як правило, добре організовані й озброєні ополченці воюють хоробро, інші втікають. Досить ополченців, досить загонів, потрібна армія. Хоробрість — це питання організації, залишається дізнатися, хто хоче бути організованим...
— Вп вважаєте, що цей капітан міг зберегти певні симпатії до юнкерів, як кадровий офіцер? — спитав Прадос.
— Ми говорили з ним про це. Він сказав, що в Алькасарі нема й п'ятдесяти юнкерів, і це правда. Алькасар захищають офіцери й цивільна гвардія. "Юні герої вищої раси", які захищають свої ідеали від "знавіснілої черні",— це іспанські жандарми.
— А взагалі, Гарсіа, як ти поясниш сцену на площі? — спитав Мануель.
— Мені здається, що той, хто роздавав сигарети, і той, з лезами, і ті, що наслідували їхній приклад, і Ернандес з листом — усі вони підсвідомо підкорилися одному почуттю: довести тим, у Алькасарі, що їм нема чим хизуватися перед нами. Я не жартую, це дуже серйозно. Лівих і правих у Іспанії розділяє любов і ненависть до зневажання людини. Народний фронт — це, крім усього, об'єднання тих, хто ненавидить зневажання людини. Візьміть двох сільських розорених дрібних буржуа перед заколотом, одного, який з нами, і другого, який проти нас. Той, хто з нами, прагнув дружби, а той — чванства. Так, потяг до братерства на противагу пристрасті до ієрархії — це дуже серйозний ЧИННИК у Іспанії, а може, Й не тільки в Іспанії...
Мануель остерігався психології в цій галузі, але віп згадав слова Барки: "Зворотне зневазі — не рівність, а братерство".
— Коли я дізнаюсь конкретно,— сказав Прадас,— що рес публіканський уряд підвищив утроє заробітну платню й що, отже, селянин може нарешті купити собі сорочку, а фашистське командування відновило колишні ставки й тому тисячі білизняних крамничок, які відчинилися, змушені були знову зачинитися, я розумію, що зв'язує іспанську дрібну буржуазію з пролетаріатом. Зневага не озброїла б і двох сотень людей.
— Згоден, друже,— мовив Гарсіа.— Та все ж таки наші найкращі й найчисленніші загони не з Естрамадури, де люди харчуються жолудями. Але не думайте, що я будую свою теорію революції на зневазі. Я просто намагаюсь зрозуміти, що сталося сьогодні, а не оцінюю загальне становище в Іспанії. Зрештою Ернандес — не крамар, навіть у переносному розумінні. Капітан вельми чесна людина, для якої революція — спосіб утілити свої етичні ідеали. Для нього драма, яку ми переживаємо, особистий апокаліпсис. Найстрашніше в цих напівхристиянах — їхня пристрасть до жертовності; вони ладні на будь-які помилки, тільки заплатити б за них життям.
Декому Гарсіа видавався особливо розумним, бо вони радше здогадувалися про зміст його слів, ніж розуміли їх.
— Звісно,— він вів далі,— Негус не Ернандес, але між лібералом і анархістом різниця тільки в термінології і темпераменті. Негус заявляє, що вони всі ладні померти. Щодо найкращих з них — це правда. Запам'ятайте, я кажу — щодо найкращих. Вони впиваються братерством, про яке самі знають, що воно недовговічне. І вони готові померти після кількох днів екстазу чи помсти, як до нагоди, прожитих ними згідно зі своїми мріями. Зверніть увагу, що він сказав: "Як підказує серце". Для них така смерть виправдовує все.
— Не люблю людей, які фотографуються з револьвером у руці,— сказав Прадас.
— Це інколи ті самі, що вісімнадцятого липня відбирали зброю в багачів, стискаючи в кишені кулак, щоб ті думали, що в них є револьвер.
— Анархісти...
— Анархісти — слово, яке тільки вносить плутанину,— сказав Мануель.— Звісно, Негус — член ФАІ. Але головне тут не те, що думають його друзі; головне — це що тисячі людей, тисячі неанархістів думають, як вони.
— Те, що вони думають про комуністів? — роздратовано спитав Прадас.
— Та ні, друже мій,— відповів Гарсіа,— те, що вони думають про життя й боротьбу. Те, що вони думають разом з... хоча б з капітаном Мерсері. Скажу вам, що те саме я бачив у Росії в сімнадцятому й у Франції півроку тому. Це — юність революції. Час уже усвідомити, що маси — одне, а політичні партії — інше. В цьому ми пересвідчилися після вісімнадцятого липня.— Він підніс чубук своєї люльки.—
Нема нічого важчого, ніж примусити людей подумати про те, що воші робитимуть.
— Ллє не це тільки важливе,— сказав Прадас.
— Bonn повинні змінитися або померти,— сумно сказав Головкін.
Гарсіа мовчав, заглибившись у свої думки. В анархо-синдикалізмі він розрізняв анархізм і синдикалізм. Профспілковий рух анархістів був позитивним елементом, а їхня ідеологія — негативним. Межі іспанського анархізму збігалися з межами синдикалізму, а наііпередовіші з анархістів посилались не на теософію, а на Сореля. Проте сьогоднішня розмова велася так, ніби анархісти складають особливе плем'я, ніби їхня природа відрізняється від природи інших людей, ніби Гарсіа мусить підходити до них не як політик, а як етнолог.
Подумати тільки, що зараз, мабуть, такі самі розмови ведуться по всій Іспанії! Куди важливіше було б установити, на яких засадах можна домогтися виконання урядових рішень спільними діями організацій, незалежно від того, як вони називаються — НРП чи ФАІ, комуністична партія чи ЗРС! Дивна пристрасть людини до суперечок про сторонні предмети, замість того щоб виробити план дій у той момент, коли діяти — це питання життя і смерті. Доведеться поговорити з кожним із цих суб'єктів окремо про те, що можна зробити.
До нього підійшов боєць ополчення, який перед цим щось спитав у Мануеля.
— Товаришу Гарсіа, тебе викликають до комендатури: телефонували з Мадріда.
Гарсіа викликав Мадрід.
— Як ідуть переговори? — спитали його.
— Священик ще не вийшов. Строк минає через десять хвилин.
— Зателефонуйте нам одразу ж, тільки-но у вас щось проясниться.