Останній свій притулок вигнанець Данте знайшов у племінника Франчески, Гвідо Новелло да Полента, синьйора Равенни. Припускають, що молодий Данте міг бачити Паоло, коли той у Флоренції командував загоном.
103. Кохання, що кохать дає й коханим... — Прославлений рядок, що в віртуозно відточеній афористичності стверджує думку про можливість і навіть бажаність взаємного почуття; вираз "дає" можна було б замінити точнішим відтворенням оригіналу "не забороняє", "не перешкоджає".
107. Каїна — перша частина дев'ятого кола Пекла, де караються ті, хто вбив або зрадив своїх рідних. Назва за ім'ям першого братовбивця Каїна.
128. Ланчелот — герой французького роману XII ст. про рицаря Круглого Стола і про любов його до королеви Джіневри (Женьєври), дружини короля Артура. Роман цей був і в італійському перекладі.
137. Галеотто — рицар, який сприяв зближенню Ланчелота з Джінев-рою. Він умовив прекрасну королеву поцілувати соромливого героя.
ПІСНЯ ШОСТА Коло третє. — Цербер. — Черевоугодники. — Чвакало
2. Свояків — тобто Франчески з Паоло, братом її чоловіка.
13. Цербер — у грецькій міфології — триголовий пес, що охороняє вхід до Аїду. У Данте це — триголова потвора, біс, з рисами пса і людини (борода, руки), який терзає черевоугодників.
49. У місті, заздрому до всього... — у Флоренції, рідному місті Данте.
53. Чвакало — це прізвисько у Флоренції другої половини XIII ст. дано веселому дотепникові Джакомо за його обжерливість.
73. Два праведники марно промовляють... — Немає ніяких даних, щоб встановити, чи мав тут Данте на увазі певних осіб. Може, він просто хотів сказати, що у Флоренції не знайдеться навіть трьох, праведників, які, за біблійним виразом, що став приказкою, самі врятувалися б від Божого гніву.
79-87. Данте питає про долю деяких славетних флорентійців, гвельфів і гібелінів. Тег яйо Альдобранді дельї Адімарі і Якопо Рустікуччі будуть у сьомому колі Пекла, серед содомітів (П. XVI, 41; 43); Фаріната дельї Уберті — в шостому, серед єретиків (П. X), Моска деї Ламберті — у Лихосховах серед призвідників розбрату (П. XXVIII, 103-111). Згаданий тут Арріго далі не зустрічається. Тому що він названий поряд з Мос-кою, можливо, що це Арріго деї Фіфанті, один з учасників убивства Бондельмонте.
95. Аж поки на сурму громовокрилу... — тобто до Страшного суду, який за церковними уявленнями, чекає на живих і мертвих.
115. Плутос — бог багатства в грецькій міфології. Тут — звіроподібний демон, що охороняв доступ до четвертого кола Пекла, де карають скнар і марнотратників.
ПІСНЯ СЬОМА
Коло четверте. — Плутос. — Скнари і марнотратники. — Фортуна. — Коло п 'яте. — Стігійське болото. — Гнівні
I. "Папе Сатан"... — можливо, це звертання до Сатани як до верховної пекельної влади, так би мовити, пекельного папи. Як видно з pp. 3-12, Віргілій розуміє ці загадкові для інших слова.
I1. Михаїл — архістратиг, який в "Апокаліпсисі" скидає з неба Сатану і його військо.
22. Харібда — вир, утворений зустрічними течіями в Мессінській протоці, біля сіцілійського берега, проти Сцілли (мис Шільйо) на італійському березі.
62-96. Фортуна — римська богиня долі і випадку (у грецькій міфології Тіха). Віргілій докоряє Данте за його помилкову думку, ніби з рук Фортуни "все благо лине" (р. 69), і пояснює, що вона лише виконує справедливу Божу волю. Бог, що "небесні сфери сотворив і їм дав рушіїв" (р. 74-75), тобто ангелів, які керують обертанням небесних сфер і передають їм силу впливу на земне життя. У кожній із згаданих небесних сфер, — пояснює він далі, — є своє ангельське коло. Земним же щастям розпоряджається Фортуна; тут вона повновладна і кружляє "нарівні з іншими всіма богами" (р. 87).
98. Заходять вже зірки... — Коли поети вирушили в дорогу (П. І, 136; II, 5), зірки підіймались від сходу до середини неба. Тепер вони почали схилятись до заходу, тобто минула північ. '
ПІСНЯ ВОСЬМА
Коло п 'яте (закінчення). — Флегій. — Філіппо Срібний. — Місто Діте
4. Два промінці — сигнал про прибуття двох нових душ, на який з вежі міста Діте (по той бік Стігійського болота) подається сигнал-відповідь, слідом за чим звідти на човні відпливає перевізник.
19. Флегій — за грецьким міфом, цар лапіфів, син Арея і смертної. В гніві на Аполлона, який збезчестив його дочку Короніду, він спалив Дельфійський храм і був укинутий в Аїд. У Данте він — гнівний сторож п'ятого кола, перевізник душ через Стігійське болото, де карають гнівливих.
25-27. Вагу в човні лиш я складав вагому. — Данте — жива людина (з вагою), а Віргілій — тінь (без ваги).
32. Перед мною встав хтось у багні... — це зарозумілий багатий флорентійський рицар, прибічник "чорних", Філіппо дельї Адімарі, який мав люту вдачу. Його прозвали Срібним (р. 61), тому що він підковував свого коня сріблом. Є підстави вважати, що між ним і Данте була гостра ворожнеча.
68-69. Місто Діте. — Діте — латинське ім'я Аїда, або Плутона, володаря Пекла, сина Сатурна і Реї, брата Юпітера і Нептуна. Данте називає так Люцифера, верховного диявола, царя Пекла (П. XI, 65; XII, 39; XXXIV, 20). Його ім'я має і пекельне місто, оточене Стігійським болотом, тобто частина Пекла, що лежить усередині кріпосного муру і має загальну назву нижнього Пекла (р. 75).
82. Було при брамі кількасот химер... — тобто дияволів, які колись були ангелами, але разом з Люцифером повстали проти Бога. їх вигнано з неба і кинуто в Пекло.
125-126. Брами... що й досі залишились без замка. — Тобто пекельні брами, які були відімкнені Христом, коли він виводив з пекла старозавітних праведників.
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА Біля воріт Діте. — Фурії. — Посол з неба. — Коло шосте. — Єретики
1-3. Зміст: "Побачивши, що при його поверненні Дайте зблід од страху, Віргілій переміг свою блідість".
17. Перше кинувши кружало... — тобто Лімб.
23. Еріхто — легендарна фессалійська чарівниця, яка воскрешала мертвих і примушувала їх пророкувати майбутнє (Лукан, "Фарсалія").
37-48. Три фурії (грецькі ерінії, р. 45), тобто Алекто ("невгамовна"), Тісіфона ("месниця за вбивство") і Мегера ("ненависниця") в античній міфології — богині прокляття, помсти і кари. Вони перебували в пеклі, де панує цариця вічного плачу гіркого (р. 44) Прозерпіна.
52. Медуза — за грецьким міфом — одна з трьох сестер — Горгон, змієволоса діва, побачивши яку, люди і звірі кам'яніли. Персей відрубав їй голову, і "лик Горгони" став у його руках страшною зброєю проти ворогів, обертаючи їх у камінь. Рядок цей допускає два тлумачення: 1) фурії закликають саму Медузу; 2) вони вимагають, щоб принесли її голову.
54. На ньому мста Тезеєвих провин... — Тезей (П. XII, 12) із своїм другом Піріфоєм спустився в пекло, щоб викрасти для нього Прозер-піну. Розгніваний Плутон наказав ерініям покарати їх, і обидва герої приросли до скелі, на яку сіли. Згодом Геркулес звільнив Тезея. Ерінії шкодують, що свого часу не знищили його; тоді у смертних зникло б бажання проникати в підземний світ.
85. Посол небес — тобто ангел.
98. У Цербера у вашого з оков... — найважчим із дванадцяти подвигів Геркулеса було викрадення Цербера (П. VI, 13). Вступивши в боротьбу з потворою, Геркулес скував Цербера ланцюгом, виволік із пекла, показав царю Еврісфею і потім кинув назад. Поранений Цербер аж завив з болю.
112. Арль — місто у Франції (Прованс) на лівому березі Рони; поблизу нього знамените в середні віки кладовище з безліччю римських язичницьких і християнських могил.
113. Пола — місто на півдні Істрії, яку обмиває затока Карнаро. В його околицях також був великий римський некрополь (могильник).
1 ЗО. Із схожим схоже тут в одній труні... — тобто тут лежать грішники, що вчинили однакові гріхи.
132. Він шлях праворуч показав мені... — У кожному колі Пекла Віргілій і Данте ідуть ліворуч (П. XIV, 125-126). Тільки тут, а також досягнувши внутрішнього краю свого кола (П. XVII, 31), вони звертають праворуч.
ПІСНЯ ДЕСЯТА
Коло шосте (продовження). — Фаріната дельї Уберті. — Кавальканте Кавальканті
11. Йосафат — долина біля Єрусалима в Палестині, де, за церковними уявленнями, відбудеться Страшний суд. До того часу труни будуть розкриті, бо мають класти в них ще багато єретиків.
14. Епікур — грецький філософ-матеріаліст (341-270 pp. до н. є.), який заперечував безсмертя душі, був проти втручання богів у земні справи. В середні віки епікурейцями називали взагалі всіх єретиків, вважали, що епікурейці — це люди, які вбачають мету життя в чуттєвих насолодах.
17. Задовольниться й це твоє жадання... — тобто бажання зустріти в Пеклі могутній дух Фарінати дельї Уберті, про якого він розпитував Чвакала (П. VI, 79-84).
32-51. Фаріната. — Фаріната дельї Уберті (н. на поч. XIII ст.) — глава флорентійських гібелінів (прибічників імперії). Предки Данте, належачи до ворожої гібелінам партії гвельфів (яка в боротьбі з домаганнями імперії спиралась на папство), двічі були розгромлені. Вперше їх вигнали з міста гібеліни, з допомогою кінноти імператора Фрідріха II, в 1248 р. їх будинки і вежі були зруйновані. Через три роки вони повернулись у Флоренцію і в 1258 р.