Сеті I завдав поразки хеттському війську й захопив його, але на короткий час. Пізніше, у 1274 р. до н.е., його син Рамзес II зробив спробу повернути місто, але зазнав невдачі й відступив. Сцена, на якій Сеті I їде верхи до перемоги в Кадеші, викарбувана на стіні Великої гіпостильної[28] зали храмового комплексу Карнака в Єгипті.
Великі володарі постійно передавали один одному цілу низку інших товарів: золото з Нубії через єгиптян, лазурит і олово із Середньої Азії через Елам, мідь з Аласії, де були її багаті запаси, і бурштин із балтійського регіону, який мікенські царі купували й передавали своїм східним сусідам. Обсяг вантажів рідкісної сировини, необхідної для підтримання політичного статусу-кво, мав бути величезним. Це вимагало вдосконаленої організації постачання та мереж, що простягалися далеко в глибини периферії, а також фахівців-торговців, які заробляли на життя, збираючи та перевозячи матеріали. Царі, які отримували подарунки від інших монархів, без сумніву, перерозподіляли їх всередині держави й робили подарунки своїм прислужникам з-поміж нижчої еліти.
Яскравим прикладом масштабу й складності тодішніх систем обміну є уламки судна, знайдені біля мису Улу-Бурун на південному узбережжі Анатолії. Корабель затонув приблизно у 1300 р. до н.е. під час подорожі проти годинникової стрілки по східному Середземномор'ю, ймовірно, від Кіпру до Егейського моря, потім на південь до узбережжя Північної Африки, вздовж дельти Нілу й на північ уздовж узбережжя Леванту. Він затонув, коли його кинуло на небезпечний підвітряний берег із повним вантажем, що включав 10 тонн міді у 354 зливках у вигляді розпластаних бичачих шкір, 1 тонну олова, 150 амфор, деякі з яких, ймовірно, містили вино, 175 зливків синього скла із Сирії, 10 великих кіпрських горщиків для транспортування менших гончарних виробів, африканське чорне дерево з Єгипту, а також слонову кістку, зуби бегемота й черепахові панцири. Крім того, там були ювелірні прикраси, кілька видів зброї, зокрема два мікенські мечі, а також ваги з набором гир. Це була приголомшлива знахідка, яка має величезну цінність, оскільки демонструє масштаб та відстань однієї торгової місії. Але те, що вона представляє, залишається невирішеним питанням. Хоча це могла бути данина, відправлена від одного володаря до іншого, більш вірогідним поясненням є те, що це була торгівельна експедиція, хазяїн якої міняв товари у кожному порту, куди заходило судно, щоб збільшити вартість вантажу, а накопичені надлишки вкладав у справи на березі. Яким би не був економічний контекст, ця знахідка демонструє дещо з простору й масштабів торговельних систем, які працювали тоді для задоволення величезних потреб великих правителів. Вона також вказує на існування прошарку досвідчених торговців.
Такого типу економіка престижних товарів несла в собі насіння власної загибелі. Цінна сировина та робоча сила витрачалися на державні структури та дедалі розкішніший спосіб життя верхівки суспільства. Правителі та їхня свита жили ізольовано у вишуканих палацах, що панували над царськими містами, такими як Хаттуса, Вавилон та Ахетатон, в оточенні своїх палацових утриманців. Грандіозні будівельні проекти, армії слуг і витрати на систему дарування у дедалі більших масштабах мали оплачуватися зусиллями умовно вільного працездатного населення, що жило в менших містах і навколишній сільській місцевості. Надмірне споживання невиробничими центрами призводило до дедалі більшого зубожіння народних мас. Потреби держави були настільки великими, що люди, здається, кидали земельні ділянки й втікали в таких масштабах, що виникла нестача робочої сили. Про серйозність проблеми свідчать неодноразові вимоги правителів повернути до них біженців. Ці внутрішні проблеми послаблювали стабільність держави й разом із зовнішніми загрозами виявилися достатніми, щоб завалити всю крихку споруду.
5.3 Вилучення зливків міді з уламків корабля, що затонув приблизно у 1300 р. до н.е. біля мису Улу-Бурун на південному узбережжі Туреччини поблизу міста Каш.
За приблизно 300 років періоду панування великих правителів у балансі влади відбулися зміни. Тоді як Елам, Вавилон і Єгипет здебільшого зберегли свою територіальну цілісність, Ассирія і Хеттська держава посилилися так, що Мітанні зникла як незалежне царство, а верхня течія Євфрату стала кордоном між цими двома конкуруючими державами. Хеттська держава також поширила свій вплив на захід, захопивши більшу частину центральної та південної Малої Азії, а після битви при Кадеші встановило контроль над невеликими царствами Сирії-Палестини на півдні аж до Мертвого моря. Подробиці цих зіткнень та імена правителів, які брали в них участь, згадуються в численних текстах, що збереглися до наших днів і дають змогу відтворити ці події в певних деталях. Для нашої розповіді важливо те, що впродовж століть від 1500 до 1200 р. до н.е. Близький Схід вперше функціонував як єдина міжнародна система, що простягалася від Нубійської пустелі до Чорного моря і від Егейського моря до Іранського нагір'я.
Занепад регіональних держав, 1200-900 рр. до н.е.
Система рівноправного братерства розвалилася протягом XII ст. частково внаслідок внутрішніх факторів – нестабільності, яку спричинила соціальна нерівність, а частково через низку зовнішніх подій, зокрема, зростання мобільності населення периферійних зон. Хоча різні місцеві обставини послаблювали наслідки цього тиску, загальним результатом став розпад всієї системи, яка перебувала в нестійкій рівновазі, і це призвело до того, що наприкінці цього неспокійного періоду політична мапа стала зовсім іншою.
Найбільше постраждали регіони на заході. Хеттське царство в Анатолії зазнало повного краху. Можливо, до цього спричинився голод, оскільки в деяких текстах згадується імпорт великої кількості збіжжя; але мали місце й насильницькі дії. Царська фортеця в Хаттусі була спалена, а місто покинуте. Крах центрального уряду дав змогу сирійським васальним містам стати незалежними, але деякі з них у прибережному регіоні були зруйновані. Царське листування рясніє розповідями про грабіжників, що приходили з моря. Особливо показовим є діалог між царем Аласії (Кіпр) і царем прибережного міста Угаріт. Кіпрський правитель пише:
Ти писав мені, що в морі помічено ворожі кораблі. Добре, навіть якщо хтось дійсно бачив ворожі кораблі, тримайся. Справді, що з твоїм військом, з твоїми колісницями, де вони? Чи стоять вони поруч, чи ні? Що це за ворог, який тисне на вас? Посиль оборону своїх міст, постав в них військо та колісниці, і чекай на ворога без остраху.
У відповіді, знайденій у попелищі Угариту і, ймовірно, так і не відправленій, відчувається повний відчай:
Ворожі кораблі вже тут. Вони підпалили мої міста й завдали великої шкоди країні. Хіба ти не знав, що все моє військо знаходиться в країні хеттів, а кораблі все ще стоять у Лікії і не повернулися? Так що країна покинута сама на себе… Сім ворожих кораблів, що прийшли сюди, завдали великої шкоди.
Згадки про грабіжників з моря містять єгипетські джерела. У 1224 р. дельта Нілу зазнала вторгнення лівійців, що прийшли із західних пустель. Напад вдалося відбити, але це стало жахливим нагадуванням про вразливість Єгипту. Потім, у 1186 р., з'явилася ще більша загроза: "Ворожі країни... вступили у змову на своїх островах. Усе враз зруйновано війною, усі тікають. Ніхто не зміг встояти перед цією навалою". Ця подія знайшла відображення у динамічній сцені, висіченій на стіні Великого храму в Медінет Абу у Фівах, де фараон Рамзес III розбиває агресорів, що прибули на кораблях, причому різні етнічні групи загарбників можна розпізнати за відмінностями в зброї та обладунках. Існують певні труднощі в узгодженні різних текстів, і, можливо, різні події були поєднані, але те, що напади на дельту Нілу й левантійське узбережжя мали місце, не викликає сумнівів. Єгипет вистояв завдяки пустелям, що захищали його, а от містам Сирії та Палестини пощастило менше. Деякі з них були зруйновані, і туди прийшли, щоби оселитися, нові народи, насамперед – філістимляни.
5.4 Добре укріплені головні ворота міста Угарит (Рас-Шамра), яке процвітало як торговий порт на середземноморському узбережжі Леванту (нині Сирія) наприкінці 2-го тисячоліття до н.е. Місто було зруйноване під час заворушень приблизно у 1200 р. до н.е.
Хто саме були ці "люди моря", згадані в єгипетських текстах, було предметом постійних дискусій. Хтось міг прийти з Егейського регіону в пошуках нових можливостей після розпаду мережі мікенських царств. Інші могли походити з узбережжя та островів Малої Азії. Загальними наслідками цих подій стали припинення морського сполучення і міграція великої кількості людей, що спричинило безлад у широких масштабах. Але руйнування не було тотальним. Багато старих міст вціліло, а царство Аласія, запорукою могутності якого був контроль над багатими мідними ресурсами Кіпру, залишилося потужним, і навіть посилило свій вплив завдяки притоку та інтеграції біженців із грецькомовного мікенського світу.
Східні держави Ассирії, Вавилонії та Еламу й далі діяли разом, потрясіння на заході на них майже не вплинули, але вони мали свої проблеми. Найбільш руйнівною була внутрішня напруженість, яку спричиняли розкішний спосіб життя еліти та зростаюча заборгованістю бідноти. Ті, хто не міг більше нести цей тягар, просто тікали, щоби приєднатися до хабіру, вигнанців, які жили поза контролем урядів. У результаті сільська інфраструктура занепадала, міські центри зменшувалися в розмірах, а населення поверталося до напівкочового способу життя; в пониззі Тигру і Євфрату до цього додавалися зміни в гідрологічному режимі та зростаюче засолення ґрунтів.
Іншим доволі важливим фактором було посилення могутності кочових народів, що жили на краю пустелі. Найбільш потужними були арамейці, які почали здійснювати набіги у ХІ ст. й станом на ІХ ст. заселили великі території в долині Тигру. Інше кочове плем'я, халдеї, оселилося в долині Євфрату. Цю етнічну суміш ще більше збагатила поява кочовиків-арабів, які поступово проникали з півдня; вони приводили із собою своїх одомашнених верблюдів – нововведення, що дало змогу долучити пустелі й пустельні оази до нової, більш відкритої системи кочівництва.
Якщо ХІІ століття було періодом жорстоких катаклізмів, що спричинили розпад існуючої міжнародної системи взаємозалежних царств, то ХІ і Х століття були часом перебудови.