Для робота це Третій закон. Кожна порядна людина, якій притаманні соціальне сумління і почуття відповідальності перед суспільством, підкоряється певним авторитетам — прислуховується до думки свого лікаря, керівника, уряду, психіатра, просто приятеля. Вона дотримується законів, звичаїв, правил поведінки, навіть коли вони не сприяють її добробуту, її безпеці. У роботів — це Другий закон. Також мається на увазі, що кожна "порядна людина" повинна любити інших, як саму себе, захищати своїх товаришів, ризикувати своїм життям заради інших. У роботів — це Перший закон. Простіше кажучи, якщо Байерлі дотримується всіх законів робототехніки, він може бути роботом, а може бути просто дуже порядною людиною.
— Отже,— сказав Квінн,— ви говорите про те, що неможливо довести, що він робот?
— Легше довести, що він не робот.
— Це не те, що я хочу.
— Як уже є. А що ви хочете — справа ваша. У цю мить у Ланнінга з'явилася несподівана ідея.
— А чи нікому з вас не спадало на думку,— повільно мовив він,— що бути окружним прокурором — досить дивне заняття для робота? Судове переслідування, смертні вироки завдають людям величезної інколи...
Квінн раптом запротестував:
— Це не пояснення. Те, що він окружний прокурор, ще не означає, що він — людина. Хіба ви не знаєте його кар'єри? Хіба ви не знаєте, як він вихваляється, що жодного разу не скривдив безвинного, що десятки людей залишилися на волі, оскільки докази проти них його не задовольняли, хоча він міг би переконати присяжних, що їх необхідно стратити? I так воно і є.
Худе обличчя Ланнінга скривилося.
— Ні, Квінне, ні! В законах робототехніки нічого не говориться про людські провини. Робот не може вирішувати, чи заслуговує людина смерті. Не йому судити. Він не може на
шкодити людині — незалежно від того, негідник вона чи ангел.
— Альфреде,— в голосі Сьюзен Келвін відчувалася втома,— не кажіть дурниць. А якщо робот побачить божевільного, що хоче підпалити будинок з людьми? Він зупинить його, правда?
— Авжеж.
— А якщо зупинити його можна, тільки вбивши?
Ланнінг лише крякнув і не сказав нічого.
— А я, Альфреде, скажу, що він зробить усе, аби не вбивати його. А коли божевільний усе ж помре, робот потребуватиме психотерапії, бо інакше сам легко збожеволіє перед такою суперечністю — формально порушити Перший закон, щоб не порушити його найвищий сенс. Та все ж людина була б убита і вбив би її робот.
— То, по-вашому, Байєрлі божевільний? — запитав Ланнінг, якомога ущипливіше.
— Ні, бо сам він не вбивав людей. Він лише викривав факти, які свідчили, що така-то людина небезпечна для інших людей, тобто суспільства. Він захищає переважну більшість і, отже, максимально виконує Перший закон. Це — межі його діяльності. А вже суддя засуджує злочинця до страти або виносить вирок посадити у в'язницю, коли присяжні визнають його вину. У в'язниці його тримає сторожа, страчує кат. А містер Байєрлі лише з'ясовує істину і допомагає суспільству. Оце й усього. Щиро кажучи, містере Квінн, я ознайомилася з кар'єрою містера Байєрлі після того, як ви звернули нашу увагу на ці факти. Я довідалася, що у своїх судових промовах він ніколи не просить винести смертний вирок.
Я дізналася також, що він — за скасування смертної кари і щедро фінансує дослідження в галузі нейрофізіології. Він, очевидно, вірить, що злочинців слід лікувати, а не карати. Гадаю, це багато про що говорить.
— Ви так гадаєте? — посміхнувся Квінн.— А чи не пахне тут роботом?
— Може, й так. Не заперечую. Такі дії властиві роботам або винятково порядним людям. Але, як бачите, просто неможливо провести межу між роботами і порядними людьми.
Квінн відкинувся на спинку крісла. Його голос аж тремтів від нетерпіння.
— Докторе Ланнінг, а чи взагалі можливо створити людиноподібного робота, винятково схожого зовнішнім виглядом на людину?
— Це робилося на "Ю. С. Роботс" як експеримент,— неохоче сказав Ланнінг.— Звичайно, без вмонтування позитронного мозку. Якщо використати людські яйцеклітини і гормональну регуляцію, можна наростити людські м'язи і шкіру на скелет з пористого силіконового пластика, який неможливо помітити при зовнішній перевірці. Очі, волосся, шкіра насправді можуть бути навіть людськими, а не людиноподібними. I коли ще додати позитронний мозок, різні внутрішні органи, ви матимете людиноподібного робота.
— I скільки це забере часу? — коротко запитав Квінн.
Ланнінг подумав.
— Якщо у вас під руками є все — мозок, скелет, яйцеклітини, гормони, обладнання для опромінення — то місяців зо два.
Політик випрямився в своєму кріслі.
— Тоді подивимося, що в містера Байєрлі всередині. Для "Ю. С. Роботс" це небажаний
розголос, але я вам давав можливість запобігти цьому.
Коли вони залишилися вдвох, Ланнінг нетерпляче повернувся до Сьюзен Келвін:
— Чому ви наполягаєте...
— А що вам потрібно: правда чи моя відставка? — різко спитала вона, не приховуючи своїх почуттів.— Я не хочу брехати заради вас. Фірма "Ю. С. Роботс", може, постоїть за себе сама. Не будьте боягузом.
— А коли вони розітнуть Байєрлі,— сказав Ланнінг,— і з нього повипадають коліщатка та гвинтики? Що тоді?
— Він не розітне Байєрлі,— зневажливо кинула Келвін.— Байєрлі не дурніший за Квінна.
Звістка облетіла місто за тиждень до того, як Байєрлі мали висунути кандидатом у мери. Щоправда "облетіла" — не те слово. Вона потихеньку поповзла по ньому. Спершу вона викликала сміх. Але що більше невидима рука Квінна посилювала тиск, то стриманіше лунав сміх, і люди стали замислюватись.
Передвиборні збори вирували, хоч до цього ніякої боротьби не передбачалось. Тиждень тому могла бути висунута лише кандидатура Байєрлі. I зараз його ніким було замінити. Довелося висунути його, але це викликало деякі ускладнення.
Найбільше простих виборців збивала з пантелику невизначеність: з одного боку — жахливість обвинувачення, якщо це була правда, а з іншого — безглуздість його, якщо то брехня.
Наступного дня після того, як Байєрлі без особливого ентузіазму було обрано кандидатом, одна газета опублікувала довге інтерв'ю з доктором Сьюзен Келвін — "всесвітньовідомим фахівцем з роботопсихології і позитроніки".
Що почалось після цього, можна популярно й стисло охарактеризувати одним словом: "чорті що".
Фундаменталісти тільки й чекали цього. Це не була якась політична партія або релігійна община. Це була група людей, що не змогли пристосуватися до життя в "атомному віці", прозваному так у ті дні, коли атоми ще були дивиною. Фактично це були прихильники теорії "простого життя", що тужили за життям, яке, можливо, не здавалося таким вже й простим для того, хто зазнав його на собі.
Ортодокси не потребували якихось нових причин, щоб ненавидіти роботів і тих, хто їх виробляв. Але обвинувачення, яке висунув Квінн, і аналіз, який зробила Келвін, дали їм привід заявити про себе на весь голос.
На величезних заводах "Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн", як у вуликах, роїлася озброєна охорона: тут готувалися дати бій.
Міський будинок Стівена Байєрлі охороняла поліція.
Всі інші деталі передвиборної кампанії втратили будь-який сенс, хоч і передвиборною кампанією всю оту метушню можна було назвати лише тому, що вона заповнювала проміжок часу між висуванням кандидатур і днем виборів.
Стівен Байєрлі не дозволив маленькому вертлявому чоловічкові вибити себе з колії. Не схвилювали його й люди в уніформі, що стовбичили "на задньому плані". А на подвір'ї
його будинку, за похмурим кордоном поліцейських, чекали репортери й фотографи, вірні своїм традиціям. Одна заповзятлива телевізійна компанія встановила камеру біля входу до скромного помешкання прокурора, і коментатор з награним збудженням заповнював паузи детальною інформацією.
Маленький вертлявий чоловічок протиснувся вперед і показав якийсь хитромудрий офіційний папір.
— Ось, містере Байєрлі, постанова суду, яка уповноважує мене обшукати помешкання з метою виявлення... незаконних... гм... механічних людей або роботів будь-кого типу.
Байєрлі підвівся і взяв папір. Окинув його поглядом і, посміхаючись, повернув чоловічкові.
— Гаразд. Робіть свою справу. Місіс Хоппен,— гукнув він до економки, яка неохоче вийшла з сусідньої кімнати,— будь ласка, пройдіть з ним і допоможіть йому, якщо зможете.
Маленький чоловічок, якого звали Герровей, завагався, почервонів, зробив марну спробу перехопити погляд Байєрлі і промимрив, звертаючись до двох поліцейських:
— Ходімо.
Через десять хвилин вони повернулися.
— Все? — запитав Байєрлі тоном людини, яку не особливо цікавить ні запитання, ні відповідь на нього.
Герровей прокашлявся, почав щось казати, але голос його зірвався, і він кинув сердито:
— Послухайте, містере Байєрлі, спеціальна інструкція зобов'язує нас обшукати будинок.
— А ви цього хіба не зробили?
— Нам чітко сказали, що ми повинні знайти.
— Невже?
— Коротше кажучи, містере Байєрлі, нам сказали обшукати вас.
— Мене? — перепитав прокурор з широкою посмішкою.— I як ви маєте це зробити?
— Ми маємо з собою флюорограф...
— Отже, ви хочете просвітити мене рентгенівським промінням? А ви маєте на це право?
— Ви бачили постанову.
— Можна, я ще раз подивлюся? Герровей вмить простягнув папір: на його
обличчі відбулося щось значніше, ніж проста запопадливість. Байєрлі спокійно сказав:
— Я зачитаю, що ви повинні обшукати. Цитую: "Власність, що належить Стівену Аллену Байєрлі і міститься на Віллоу Гроу, 355, Івенстон, а також гаражі, комору, інші будівлі, що входять до зазначеної власності, усі земельні ділянки"... гм... і таке інше. Ось так. Але, чоловіче добрий, тут нічого не сказано про мої нутрощі. Я не частина моєї власності. Можете обшукати мій одяг, коли думаєте, що я сховав робота в кишені.
Герровей добре знав, кому він зобов'язаний своєю роботою. Зараз він мав можливість одержати кращу посаду, і не думав відступати.
— Послухайте,— розприндився він,— мені наказано обшукати весь будинок і все, що в ньому є. Але ж і ви знаходитеся в будинку!
— Глибоке спостереження! Так, я справді в будинку. Але не як частина меблів. Я дорослий, повноправний громадянин, у мене є довідка, що я психічно здоровий. Я маю певні права, визначені законами. Обшукавши мене, ви порушите моє право недоторканості особи. Цього паперу недостатньо.
— Атож, та коли ви робот, ви не маєте права недоторканості.
— Правильно, але все-таки цього паперу ще недостатньо.