У результаті зв'язана воля, безумовно, потрібна для досягнення усіляких земних прив'язаних до простору й часу цілей, мусила б тоді дуже часто прокладати інший шлях, ніж це відбувається тепер. Те, що з цим і доля змінить напрям, легко зрозуміло, адже карма, прокладаючи інші шляхи, притягне також інші нитки й принесе іншу взаємодію.
Це пояснення, самозрозуміло, ще не може дати правильного розуміння вільної волі. Для отримання повного уявлення про неї, треба знати, як уже здійснювалася ця вільна воля. А також, у який спосіб склався часто настільки багатобічний збіг обставин уже наявної карми, який своїм впливом здатен так приховати вільну волю, що її існування майже або взагалі вже неможливо виявити.
Проте таке пояснення знову-таки можна зрозуміти лише тоді, коли ми відслідкуємо весь хід становлення духовної людини, починаючи з миті, коли сім'я духу людини вперше занурюється в етерноречовинну оболонку найзовнішнього краю Речовинности. —
Тоді ми побачимо, що людина зовсім не така, якою вона себе уявляє. Вона аж ніяк не має безумовного права на блаженство і на вічне особисте подальше життя у своїй кишені* (Доповідь №20 "Страшний Суд"). Вислів: "Ми всі діти Божі" у перейнятому від людей або уявленому значенні – хибний! Не кожна людина є дитиною Божою, а стане нею лише тоді, коли достатньо розвинеться для цього.
Людина занурюється у Творіння як духовний зародок. Цей зародок несе в собі все, щоб мати можливість розвинутися до самосвідомої дитини Божої. Але за умови, що вона виявить для цього відповідні здібності та піклуватиметься про них, не даючи їм захиріти.
Велика й ґрандіозна ця подія, і все-таки цілком природна на кожному ступені розвитку. Ніщо не перебуває при цьому поза логічним ходом становлення, бо логіку закладено в кожну Божественну Дію, тому що вона досконала, а все досконале немислиме без логіки. Усі ці зародки несуть у собі однакові здібності, бо всі вони походять від одного Духа, і кожна з цих окремих здібностей таїть обітницю, яка неодмінно збудеться, щойно ці здібності розвинуться. Але лише тоді! Такий вигляд має кожен зародок при сіянні. І все ж таки!..
Сівач вийшов сіяти: там, де Божественне, Вічне, висить над Творінням, де найетерніша частина Творіння сягає Сутнісного, знаходиться нива засіву людських духовних зародків. Іскорки від Сутнісного проходять над межею і занурюються в незайманий ґрунт найетерноречовиннішої частини Творіння, як при електричному розряді під час грози. Ніби творча рука Святого Духа сіє зерна в Речовинне.
У той час, як сходи розвиваються і врожай поступово дозріває, багато зерен гине. Вони не сходять, що означає не розвивають свої високі здібності, а загниваються та всихають, і мусять зникнути в Речовинності. Але ті, що зійшли й заколосилися над нивою, під час жнив буде пильно оглянуто, порожнє колосся відділять від повного. Після жнив потім іще раз ретельно відокремлять полову від пшениці.
Такою є картина ходу становлення в цілому. Щоби пізнати вільну волю, мусимо детально простежити за безпосереднім ходом становлення людини:
Як Верховне, як Найчистіше у Своєму сяянні Вічного, Божественне – Вихідний Пункт усього, Початок і Кінець – оточене світлим Сутнісним.
Коли іскри із Сутнісного перестрибують на ґрунт етерноречовинного відростка Речовинного творіння, то навколо цієї іскри відразу змикається газоподібна оболонка спорідненої речовини цієї найніжнішої ділянки Речовинности. Таким чином духовний зародок людини входить у Творіння, воно ж, як і все речовинне, підлягає змінам і розпаду. Він іще вільний від карми і очікує на те, що повинно його спіткати.
Цього найзовнішнього відростка сягають вібрації сильних переживань, які безперервно відбуваються всередині Творіння в усьому становленні та зникненні.
Навіть якщо це лише найніжніші відлуння, що протинають цю газоподібну Етерну речовинність як легкий подих, то їх все одно достатньо, щоби пробудити й привернути до нього увагу чутливого воління в духовному зародкові. Він має потребу "поласувати" тією чи іншою вібрацією, віддатися їй, або, інакше кажучи, приєднатися до неї, що рівнозначно притяганню. У цьому полягає перше рішення схильного до багатосторонніх потягів духовного зародка, якого, залежно від його вибору, буде притягнено сюди або туди. При цьому вже прядуться й перші найтонші нитки до полотна, яке пізніше має стати килимом його життя.
Однак зародок, швидко розвиваючись, щомиті може скористатися нагодою поринути в різноманітні вібрації, які повсякчас і зусібіч перетинають його шлях. Щойно він візьметься за це, тобто захоче цього, він змінить цим свій напрям і піде за новообраним різновидом вібрацій, іншими словами, дасть змогу йому притягнути себе.
Своїм бажанням він може, як стерном, змінювати курс серед течій, щойно якась із них йому вже не подобається. Так може він тут і там "куштувати".
При цьому куштуванні він щодалі більше дозріває, поволі отримує можливість розрізняти і зрештою здатність до судження, стаючи на завершення все свідомішим та впевненішим, аби йти у визначеному напрямі. Обрані ним вібрації, за якими він захотів іти, чинять при цьому глибокий вплив на нього самого. Це лише цілком природна послідовність, що вібрації, в яких він, так би мовити, пливе за своїм вільним волінням, у взаємодії впливають на духовний зародок згідно зі своїм різновидом.
Сам духовний зародок несе, однак, тільки шляхетні та чисті здібності в собі! Це талант, який він повинен "вкласти" у Творіння. Якщо він віддається шляхетним вібраціям, то у взаємодії вони пробудять у зародку здібності, що перебувають у стані спокою, струшуючи, підсилюючи, плекаючи їх, тож вони з часом принесуть щедру віддачу і поширять велику благодать у Творінні. Духовна людина, яка зростає в такий спосіб, стає добрим домовласником.
Якщо ж вона наважиться обрати здебільшого нешляхетні вібрації, то вони можуть із часом вплинути на неї так потужно, що їхній різновид пристане до неї, обволікаючи власні чисті здібності духовного зародка, заглушуючи їх і не даючи їм змоги по-справжньому пробудитися й розквітнути. Доведеться їх зрештою розцінити як по-справжньому "закопані", через що згадана людина стає поганим домовласником для довіреного їй таланту.
Духовний зародок не здатен, отже, сам по собі бути нечистим, оскільки він приходить із чистого і несе тільки чистоту в собі. Але після занурення в Речовинність він може забруднити свою речовинну оболонку внаслідок "куштування" нечистих вібрацій за власним волінням, тобто через спокусу; тож через сильне заглушення шляхетного душевно нечисте зовнішнє може навіть заглушити власне, через що воно набуде нечистих властивостей, відмінних від притаманних йому успадкованих здібностей духу. Душа – це лише найетерноречовинніша газоподібна оболонка духу, і є вона тільки в Речовинному творінні. Після можливого повернення в розташоване вище Чисте Духовно-сутнісне душа скидається, залишається тільки дух, який інакше взагалі не може піднятися над межею Речовинного творіння та ввійти до Духовного. Його нове входження, його повернення відбудеться, однак, тоді в живій свідомій формі, тоді як іскра, що вийшла з нього, на початку ще такою не була.
Кожна провина і вся карма – тільки речовинні! І лише всередині Речовинного творіння, не інакше! Перейти на дух вони не можуть, але можуть повиснути на ньому. Тому є можливість начисто змити всю провину.
Це усвідомлення нічого не перекидає, а лише підтверджує все, про що образно говорять релігії та церкви. Передусім, ми дедалі більше пізнаємо велику Істину, яку Христос приніс людству.
Також зрозуміло, що духовний зародок, який у Речовинному обтяжився нечистим, не може з цим тягарем знову повернутися в Духовне, і мусить залишатися в Речовинному доти, доки скине цю ношу, зумівши звільнитися від неї. При цьому він, звісно, мусить залишатися завжди в тому реґіоні, до якого його примушує вага власного вантажу, причому ступінь цієї нечистоти стає вирішальним. Якщо йому не вдається позбутися ноші, скинути її аж до Дня Суду, то, попри чистоту, завжди притаманну духовному зародку, який через заглушення нечистим, звичайно, не зміг належно розкрити свої справжні здібності, він не в змозі піднестися вгору. Нечисте своєю важкістю затримає його і разом із собою затягне до розкладання всього речовинного* (Доповідь №20 "Страшний Суд").
Чим свідомішим стає духовний зародок у своєму розвитку, тим більше його зовнішня оболонка набуває чітких рис внутрішньої своєрідности. Прагнучи шляхетного або нешляхетного, вона стає таким чином прекрасною чи потворною.
Кожен зроблений ним поворот утворює вузол у нитках, які він тягне за собою, які при багатьох хибних шляхах, при багатьох безперервних навсібіч петляннях можуть стати наче сіткою, в якій він заплутується, через що або загине в ній, тому що вона його міцно тримає, або йому доведеться силоміць вириватися з неї. Вібрації, яким він віддавався у своїй ході, ласуючи або насолоджуючись ними, залишаються пов'язаними з ним і, як нитки, тягнуться за ним, а отже, через це посилають йому вслід своєрідні вібрації повсякчас. Якщо він тримається одного напряму довгий час, то нитки, що лежать позаду, як далекі, так і ближчі, діють із непослабною силою. Але якщо він змінює свій курс, то внаслідок перехрещення вібрації, що лежать позаду, поступово впливають усе слабше, бо спершу вони мусять пройти крізь вузли, які їх затримують, тому що переплетення дає з'єднання та сплавлення вже з новим, відмінним напрямом. Тоді наступний, новий напрям по-своєму, по-іншому впливає на попередній, розкладаючи і припиняючи його, якщо вони не належать до одного, схожого типу. Так рухається він усе далі й далі. Нитки зі зростанням духовного зародка стають щільнішими та сильнішими, утворюють карму, внаслідок чого можуть зрештою набути настільки великої потужности, що нададуть духові тієї чи іншої "схильности", яка насамкінець здатна негативно впливати на його вільне рішення і задає йому вже наперед визначений напрям. Тож вільна воля стає в такому разі затемненою, не даючи більше можливости проявляти себе як такій.
Від початку вільна воля, отже, наявна, лише пізніше так багато воль настільки обтяжені, що вони в уже згаданий спосіб підпадають під сильний вплив, отже, й вільної волі вже не може бути.
У такий спосіб далі й далі розвиваючись, зародок мусить при цьому всякчас наближатися до Землі, оскільки від неї йдуть найсильніші вібрації і він усе свідоміше прямує, керуючись ними, або, краще сказати, дає їм змогу "притягнути" себе, щоб згідно зі своїми вподобаннями мати можливість усе більше куштувати від обраного роду.