Ніколи у кучерях їхніх золотих лупи не буває, воша маляткам своїм кубельця не в'є, яєчок не кладе, якнайдалі обходить. Та й кучері ж ті золоті — вони ж у них весь час кучеряві, а того не сказано, щоб день у день в колобашках ходити. Не буває такого, щоб вони чавкали, чи сякалися, сплять тихо, губами не плямкають, ніяка Ізабела чи Кароліна з пересипу не опухші; позіхнувши — зубами не клацають, підхоплюються свіжі, наче росою вмиті, і одразу занавіски навстіж. І всі, як одна, радісно кидаються обранцеві в обійми, а хто ж обранець? А обранець — Бенедикт, звися він хоч дон Педро, хоч Сисой.
А то: весна! Навіщо йому та весна? Весною тільки те й добре, що читать світліше. День довший, букви видніші.
Влітку наказав для себе гамака на галереї повісити. Над гамаком дашок легенький, од птиць-блядуниць захист. Совісті у тих блядуниць — ані на крихітку: де карниз побачать, там і сядуть, звідти й гудуть, звідти й гидять. На волосся — то таке, а як на книгу попаде? Двох холопів по боках поставив, шоб віялами віяли, мошкару всяку чи комарів од нього одганяли. Дівку-гойдалку приставив, шоб гамак гойдала, або ж коливала, та не сильно, а помалу, обережненько. Другу — шоб весь час прохолодні напої підносила: ягоду кизил товкла, канпот з неї варила і льоду колотого туди побільше кидала, а лід отой іще взимку заготовлено, цілу зиму холопи на річці лід рубали та до льодовні складали. А той канпот через соломку харашо пити: зріжуть якусь травинку, яка не отруйна, висушать, а всередині у неї трубочка, а через тую трубочку напої пити.
Ось уже й мухи злі та великі кругом розліталися, крила в них із синім полиском, оченята веселкові, а самі такі вже приставучі; двоє холопів аж заморилися ганять, третій помагать прибіг; тобто, вже й осінь. Підняв очі: та й справді, осінь, ще, гляди, дощем із хмари бризне, та, не дай Боже, книгу намочить. Перебрався до терему.
ХЕР
День був звичайний, четвер. Падав сніжок, нічого не передбачалося. І в книгах так само: якшо вже нічого не передбачається, завжди припишуть: не передбачалося. А якшо вже передбачається, то тільки держися: і ворон каркне, і вітер отако виє-завиває, і дзеркало трісне, а дзеркало — то колись у давніх людей шось таке на дошку схоже було, і вони, у тую дошку дивлячись, самі себе бачили, наче ми, коли у воду дивимось.
Посідали обідать.
Бенедикт розгорнув "Северный Вестник", сьомий номер, на рідкість міцненький, нитками прошитий і проклеєний, переламав журнал, шоб не закривався, ліктем притиснув, ще й мискою з юшкою придавив.
Теща:
— Доїдай, зятю, каклєти ж охолонуть.
— М-м.
— Каклети хароші, жирненькі.
— М-м.
— С грибцями пряжені. Десь мабуть, годину в печі упрівали.
Оленька:
— А до каклєт іще пюре з ріпи харашо.
Тесть:
— Та пюре, мабуть, і до всього харашо.
— Ні, до каклєт — саме лучче.
Теща:
— Та й то казать: не кожен день каклєти пряжимо.
Оленька:
— Не кожен.
"..........", — читав Бенедикт, бігаючи вже звиклими очима по рядках, — "..........".
Теща:
— А того року, пам'ятаєте, кусай-трави набрали та маседуан із ріпою зготовили.
Тесть:
— Аякже.
Оленька:
— А якби ще козлякового сиру в маседуан набухать, шоб аж пахло, то ще смачніше було б.
— Еге ж.
Теща:
— А ще вермішелька харашо.
— Аякже.
— А у вермішельку маслиця, та зілля лісового, та кваску трошки, та запекти поманеньку, а як зашкварчить — подавать.
Оленька:
— А зверху — грибців кришених.
— Еге ж.
Теща:
— А то ще вертуту розсипчасту, з горішками.
Оленька:
— З папороттю.
— Авжеж.
Теща:
— А потім медяники. Плетені.
Тесть:
— Кому вони нада, плетені. Подові кращі.
Теща:
— Аякже, подові. Подові — вони гірчать.
— То й шо, як гірчать? Все'дно смачні.
Оленька:
— Шо ж харошого? Плетені куди кращі. В них яйце кладуть.
Теща:
— Багато ти понімаєш. Плетені!.. Ще скажи: блини!..
Тесть:
— А шо блини? Шо блини?
Теща:
— А того, шо не нада ото казать!.. Блини!.. Теж мені!..
— А тобі шо?
— А нічого!
— То й цить мені! А то: блини!..
— А от і блини!
— Сама ти "блини".
— Та я, бач, блини. А ти шо?
— А нічого!
— То й мовчи!
— Сама помовч!
— То й помовчу!
— То й помовч!
— То й помовчу! "Блини!"
— Ото й замовкни мені! Тихіше буде!
Помовчали. Жують. Бенедикт сторінку перегорнув, миску переставив, знову журнал придавив.
— Каклєти їж, зятю.
— Та я їм.
— Ще насипай. Оленько, насип йому. Та ти підливою полий! Отако. Ще полий.
— Грибців йому покладіть.
— А осьо ще зажарочки.
Знов помовчали.
Теща:
— Ой, нема Явдохи, померла. Жаль. Які вона суфлє з горіхів готувала.
Тесть:
— Авжеж.
— Зверху скориночка, а всередині м'якесеньке.
— Еге ж.
— А шарлот? Хто теперечки такий шарлот зготує?
Оленька:
— Це з ріпи, чи шо?
Теща:
— З ріпи.
— Та з ріпи я й сама зроблю.
— Та щас прямо.
— А шо?
— Та нічого.
— Думаєш, не вмію?
— Нє-є.
— А от і вмію.
— Бреши.
— А от і вмію. Спочатку ріпу спекти, потім розім'яти. Потім туди яєць, горіхів, молока козиного. Обвалять — і у піч. І шоб піч аж пашила. Наче для блинів.
Тесть:
— Знов за блини.
Теща:
— І чо' це ти, іроде, до тих блинів причепився?! Ще захочеш блинів!
— То й подавай! Слойоних!
— А хрєн тобі..!
— А шо воно таке?
— А те!
— Я тобі зараз, їй-бо, як зацідю ополоником по лобі, — будуть тобі блини!
Бенедикт іще сторінку перегорнув.
Теща:
— Зятю!
— Га?
— Ану, кинь мені книгу, зараз же! Як за стіл, — так і за книгу. Ні тобі посидіть по-людськи, ні побалакать.
— Мм.
— Зятю!
— Га?
— Ану, шо там написано? Почитай.
— "Шо"! Іскуство написано!
— То й почитай.
Оленька губки піджала:
— Він про дівчат ото вичитує. Шукає собі приключенієв.
Бенедикт:
— Багато ви панімаєте. Ну, шо... Ну: "Людмила зябко куталась в пуховой платок, обхватив себя за худенькие, вздрагивающие плечи. Её зардевшие щеки ярко пылали пунцовым огнём. Звёзды глаз бросали на Владимира стрелы тревоги. Высокая грудь вздымалась как морская пучина под шёлковой блузкой. "Владимир, — прошептала она. — Владимир..." Владимир стиснул челюсти. Суровые желваки заходили под его загорелой кожей. Он отвернулся. Тонкие пальцы Людмилы нервно перебирали бахрому шали. "Владимир!" — вскрикнула она, простирая ладони..."
Оленька насупилася:
— Та скільки ж у неї рук, у Людміли у тієї?
— Скільки нада! Дві!
— А шурує, наче в неї шість. То в неї Паслєцтвіє, чи як?
— Ти на себе подивися! — розсердився Бенедикт. — То ж іскуство!
Жінка — вона і є жінка. Усю мєчту споганить. Ти гля, всього аж трусить. Бенедикт іще перегорнув. "Кончиками тонких пальцев Людмила потирала усталые виски. "Никогда", — прошептала она, заламывая руки. Смертельная бледность заливала ее лицо. Она разжала объятья. "Всё кончено", — пробормотал Владимир. Суровая складка его губ выдавала крайнее волнение". От, блін, воно й справді... Паслєцтвіє, у Людмили у тієї... А чо' ж тоді нічого не сказано?.. Перегорнув сторінку. "Продолжение следует". А, ч-чорти його забирай! Знов на самому інтересному місці. Бенедикт обмацав журнал, у руках покрутив, сторінки поперегортав: може, десь наприкінці продовження знайдеться, — і таке буває. Але не було. Посунув тубарета, — піти на складі подивитись.
— Куди? А каклєти?!..
На полицях у складі давно вже порядочок: одразу видно, де якій книзі місце. А то у тестя Гоголь разом з Чеховим стояв, — сто років шукай, не знайдеш. А на все науку треба, або ж систему. Шоб не потикатися без пуття хтозна-куди, а зразу — пішов, та й узяв.
... Нема восьмого номера. А, може, помилився, не туди сунув... бува й таке... осьо "Северный Вестник", осьо "Вестник Европы", "Русское Богатство", "Урал", "Уральские Огни", "Пчеловодство"... тут нема... "Знамя", "Новый мир", "Литературият Башкортостон"... ці читав, Тургенев — читав, Якуб Колас — читав, Михалков, Петрарка, Попов, ще один Попов, Попцов, Попеску, "Попка-дурак. Раскрась сам", "Илиада", "Электрическая тяга", — читав, "С ветром споря", "Справочник партизана", Сартр, Сартаков, "Сортировка бытового мусора", Софокл, "Совморфлоту — 60 лет", "Гуманистические аспекты творчества Шолохова", "Русско-японский политехнический словарь",— читав, читав, читав...
Бенвенуто Челлини; "Чешуекрылые Армении", выпуск пятый; Джон Чивер; "Чиполлино", "Чёрный принц" — о, осьдечки й помилився, цю не сюди; "Чудо-дерево"; "Чума"; "Чумка у домашних животных"; "Чум — жилище народов Крайнего Севера"; Чулков; "Чулочно-носочное производство"; Чулаки; "Чукотка. Демографический обзор"; Чандрабхагнешапхандра Лал, том восемнадцатый; "Чень-Чень. Озорные сказки народов Конго"…читав; Кафка; "Каши из круп", "Как мужик гуся делил"; "Карты звёздного неба", "Камо грядеши?", "Камское речное пароходство"... читав; "Що за птиця?"; Пу Сун-лин; "Пустыня Гоби", "Ракетам — пуск!", "Убийство в Месопотамии"; "Убийство в Восточном экспрессе"; "Убийство Кирова"... "Урарту"... "Ладушки"; Лимонов; "Липидо-белковый обмен в тканях", — все читав...
"Красное и чёрное", "Голубое и зелёное", "Голубая чашка", "Аленький цветочек" — ця така хароша... "Алые паруса", "Жёлтая стрела", "Оранжевое горлышко", "Дон Хиль — зелёные штаны", "Белый пароход", "Белые одежды", "Белый Бим — Чёрное ухо", Андрей Белый, "Женщина в белом", "Багровый остров", "Чёрная башня", "Черноморское пароходство. Расписание", Саша Чёрный, оце сюди треба "Чёрный принц". Отепер правильно...
Хлебников, Караваева, Коркия... Колбасьев, Сытин, Голодный... Набоков, Косолапов, Кривулин... Мухина, Шершеневич, Жуков, Шмелёв, Тараканова, Бабочкин... М.Горький, Д.Бедный, А.Поперечный, С.Бытовой, А.Весёлый... Зайцев, Волков, Медведев, Львов, Лиснянская, Орлов, Соколов, Сорокин, Гусев, Курочкин, Лебедев-Кумач, Соловьёв-Седой... Катаев, Поволяев, Крученых... Молотов, Топоров, Пильняк, Гвоздев... Цветков, Цветаева, Розов, Розанов, Пастернак, Вишневский, Яблочкина, Крон, Корнейчук... Заболоцкий, Луговской, Полевой, Степняк-Кравчинский, Степун... Носов, Глазков, Бровман, Ушинский, Лобачевский, Языков, Шейнин, Бородулин, Грудинина, Пузиков, Телешов, Хвостенко...
"В объятиях вампира", "В объятиях дракона", "В объятиях чужестранца", "В гибельных объятиях", "В объятиях страсти", "Огненные объятия", "Всепожирающее пламя страсти"... "Удар кинжала", "Отравленный кинжал", "Отравленная шляпка", "Отравленная одежда", "Кинжалом и ядом", "Ядовитые грибы средней полосы России", "Златокудрые отравительницы", "Смерть приходит в полночь", "Смерть приходит на рассвете", "Кровавый рассвет"...
"Дети Арбата", "Дети Ванюшина", "Дети подземелья", "Дети Советской Страны", "Детки в клетке", "Детям о Христе";
Маринина, "Маринады и соления", "Художники-маринисты", "Маринетти — идеолог фашизма", "Инструментальный падеж в марийском языке";
Клим Ворошилов, "Клим Самгин", Иван Клима, "Климакс.