Я, власне, мала б викликати полiцiю й сказати їм, що ти мене зґвалтував. Ах ти, брудний, брудний старух!" Вона не жартувала. В голосi її бринiла зловiсна iстерична нотка. Трохи по тому, вона стала скаржитись, втягуючи з шипiнням повiтря, що їй "там всерединi все болить", що вона не може сидiти, що я розворошив у нiй там щось. Пiт котився менi по шиї, й ми ледь не переїхали звiрятко — не вивiрку, — яке перебiгало шосе зi здiйнятим трубою хвостом, i знову моя зла супутниця обiзвала мене негiдником. Коли ми спинились бiля бензинного пункту, вона видерлась без жодного слова й довго не була. Повiльно, ласкаво, похилий друг зi зламаним носом витер менi скло — вони це роблять по-рiзному в кожному мiсцi, уживаючи цiлу гаму пристосувань, вiд замшевої ганчiрки до намиленої щiтки: цей дiяв рожевою губкою.
Нарештi вона з'явилась: "Слухай", сказала вона тим нейтральним тоном, вiд якого менi ставало боляче: "Дай менi декiлька п'ятакiв i гривеникiв. Я хочу подзвонити мамi в лiкарню. Який номер?" "Сiдай в авто", вiдповiв я. "Ти не можеш дзвонити за цим номером".
"Чому?" "Влiзай — захлопни дверку".
Вона влiзла й захлопнула дверку. Дiдусь-гаражист усмiхнувся їй свiтосяйно. Ми вимахнули на дорогу.
"Чому я не можу подзвонити мамi, якщо хочу?" "Тому", сказав я, "що твоя мати померла".
33.
В великому Лепiнґвiлi я купив їй чотири книжечки комiксiв, коробку цукерок, коробку гiгiєнiчних подушечок, двi пляшки кока-коли, манiкюрний набiр, дорожнiй годинник зi свiтловим циферблатом, каблучку зi справжнiм топазом, тенiсну ракетку, роликовi ковзани, покрiпленi до високих бiлих чобiток, бiнокль, портативну радiолку, жувальної гуми, прозорий пластиковий макiнтош, темнi окуляри, багато носильних речей — модних светрiв, штанцiв, усяких лiтнiх платтiв...
У тамтешньому готелi в нас були окремi кiмнати, та посеред ночi вона, ридаючи, перейшла до мене й ми тихенько з нею помирились. Їй, розумiєте, зовсiм нема до кого було пiти.
Кiнець першої частини.
1
ЧАСТИНА II 1.
Тодi-то серпня 1947-го, почались нашi тривалi мандри по Сполучених Штатах. Попри всю розмаїтiсть привалiв я вже скоро став обирати самi так званi "мотокорти", iнакше "мотелi" — чистi, ладнi, затишнi сховки, складенi з окремих будиночкiв або зi з'єднаних пiд одним дахом номерiв, iдеально прийнятних для спання, прирiкань, замирень i невситимого беззаконного кохання. Спочатку, вiд остраху збудити пiдозри, я охоче платив за обидвi кiмнати подвiйного номера, з котрих кожна мiстила подвiйне лiжко. Дивуюсь, для якого-бо квартету призначався взагалi такий устрiй, адже лиш украй фарисейська пародiя усамiтнення досягалась тим, що недосягаюча стелi загорожа роздiляла кiмнату на два сумiжних любовних притулки. Проте, поступово я осмiлiв, пiдбадьорений дивними спромогами, що випливали з цiєї добренної сумiжностi (можна було уявити собi, наприклад, двi молодих пари, якi обмiнюються спожильцями, або дитину, яка вдає сплячу, з метою пiдслухати тi ж звуковi ефекти, якими супроводжувалось її власне зачаття), i я преспокiйно вже брав однокiмнатний покоїк з лiжком i койкою, або двома лiжками, райську келiю, з жовтими шторами спущеними до кiнця, щоб створити ранкову iлюзiю сонця й Венецiї, коли насправдi на дворi була Пенсiльванiя й дощ.
Ми довiдались — nous conn mes, якщо скористатись флоберiвською iнтонацiєю — котеджi, пiд надвеликими шатобрiанiвськими деревами, кам'янi, цеглянi, саманнi, тинковi, розташованi на тому, що путiвник, видаваний американською автомобiльною асоцiацiєю називав "тiнястими", "просторими", "планiрованими" дiлянками. Були будиночки кошарного типу, з вузлуватої сосни, балки яких своїм золотясто-брунатним глянсом нагадували Лолiтi шкiру смаженої курки. Ми навчились гордувати простими кабiнками з бiлених дошок, просякнутими слабким запахом помиїв або будь-яким iншим мрячно-соромним смородом i нездатними похвалитись нiчим (крiм "зручного постiлля"), невсмiхнена власниця яких завше була готова до того, що її даровi ("...ну, я можу вам дати...") буде вiдмовлено.
Nous conn mes — (ця гра диявольськи забавна!) претендуючi на знадливiсть впiзнаванi назви — всi цi "Закати", "Перекати", "Чудотвори", "Краснобари", "Красногори", "Простори", "Зеленi Десятини", "Мотелi-Метелики..." Iнодi реклама вживала особливу приману, наприклад: запрошуємо дiтей, обожнюємо кицьок (ти є запрошена, тебе обожнюють!). Ванни в цих кабiнках були якнайчастiше представленi кахляними душами, спорядженими безмежним розмаїттям бризкаючих струй, з однiєю спiльною, вочевидь не Лаодикiйською схильнiстю: вони стремiли при вживаннi раптом обдати або звiрячим кип'ятком, або оглушливим холодом залежно вiд того, який кран, холодний чи гарячий, повернув у цю хвилину купалець у сусiдньому примiщеннi, через що вiн позбавляв тебе необхiдного елемента сумiшi ретельно складеної тобою. На стiнках в деяких мотельних ваннах були iнструкцiї, наклеєнi над унiтазом (на задньому баку якого були негiгiєнiчно наваленi чистi ванновi рушники), якi закликали клiєнтiв не кидати в нього смiття, бляшанок з-пiд пива, картонних судин з-пiд молока, викиднiв тощо; в iнших мотелях були особливi об'яви пiд склом, як примiром: "Мiсцевi Розваги: Верхова Їзда.
Головною вулицею можна часто бачити вершникiв, якi вертають з романтичної прогулянки при мiсячному свiтлi..."; "...та будять тебе о третiй годинi ранку", глузливо докидала неромантична Лолiта.
Nous conn mes рiзноманiтних мотельникiв — виправленого злочинця або невдахи-дiлка, серед директорiв, а серед директрис — напiвшляхетну панi або колишню бендершу. Й часом, страшенно спекотною й вологою нiччю, кричали поїзди, з душекрайною i зловiсною тяглiстю, зливаючи мiць i надрив у одному вiдчайному зойку.
Ми обминали так званi "ночiвлi для туристiв" (якi були рiдними похоронним салонам), тобто здаванi в приватних оселях, ще й сугубо мiщанського штибу, без окремої ванної, з претензiйними туалетними столиками в гнiтюче бiло-рожевих спаленьках, прикрашених знiмками хазяйських дiтей в усiх стадiях розвитку. Зрiдка я поступався вмовлянням Лолiти, люблячої "лиск" i брав номер у "справжньому" готелi. Вона обирала (поки я пестив її в темному авто, запаркованому в захистку таємничої, млойно-смеркової дороги) який-небудь завзято рекомендований приозерний "готель-замок", який провiщав силу чудес — трохи, мабуть, перебiльшених свiтлом електричного лiхтарика, яким вона їздила по сторiнцi — як-то: конгенiальне товариство, їжа в будь-який час, нiчнi пiкнiки — й багато iншого, що менi в думцi викликало тiльки бридкi фантазiї про смердявих гiмназистiв у майках i про чиюсь червону вiд огню щоку, линучу до її щоки, поки бiдний професор Гумберт, який обiймав лише власнi кощавi колiна, прохолоджував геморой на сирому газонi.
Її також надили тi колонiального стилю "iнни", якi крiм "елегантної атмосфери" й цiльних вiкон провiщали "безмежну кiлькiсть смаковитiшого їства". Завiтнi спомини про чепурний батькiвський готель iнодi спонукали мене шукати чогось подiбного в дивинному краї, яким ми подорожували.
Дiйснiсть мене скоро розхолодила; та Лолiтонька й далi мчала вслiд за пряними харчовими рекламами, мiж тим як я вилучав не саме тiльки фiнансове задоволення з таких придорожнiх шильдiв, як готель "Лiсова Замрiя"! Дiти молодшi чотирнадцяти рокiв дармо! З iншого ж боку, мене струшує на саму згадку про той буцiмто "вищого рангу" курорт у середньо-захiдному штатi, де готель оголошував, що припускає "наскоки на холодильник" для пiдживлення серед ночi, й расистського штибу дирекцiя, спантеличена моїм акцентом, хотiла за будь-що знати дiвоче iм'я i покiйної моєї дружини й небiжчицi матерi. Там з мене взяли за два днi двiстi двадцять чотири долари! А чи пам'ятаєш, пам'ятаєш, Мiрандо (як мовиться в знанiй елегiї) той iнший "ультралюксовий" вертеп з безоплатною ранковою кавою й проточною льодяною водою для пиття, де не приймали дiтей молодших шiстнадцяти рокiв (жодних Лолiт, звiсна рiч)? Негайно по прибуттi в один з бiльш простеньких мотелiв (звичайних наших стоянок), вона запускала дзижчальний пропелер електричного вентилятора або змушувала мене вкласти четвертак у кiмнатну радiолу; або ж починала читати проспекти — й пiдвиваючим тоном питати, чом їй не вiльно поїхати верхи по оголошенiй в них гiрськiй стежцi, або поплавати в мiсцевому басейнi з теплою мiнеральною водою. Частiш за все, брьохаючи, нудячись у засвоєний нею спосiб, Лолiта розлягалась, нестерпно жадана, в пурпурному пружинчастому фотелi або в саду на зеленому шезлонгу, або палубнiй штуцi з пiстрявої парусини, з такою ж пiдставкою для нiг i балдахiном, або в гойдалцi, або на всяких садових меблях пiд парасолем на терасi, й менi збiгали години на власкавлення, погрози й обiцянки, допоки я мiг намовити її дати менi на кiлька секунд свої просоченi сонцем молодi ласощi в надiйному сховi п'ятидоларового номера перед тим як дати їй зробити все те, що вона обирала замiсть мого ницього блаженства.
Поєднуючи в собi прямодушнiсть з лукавством, грацiю й вульгарнiсть, сiру хмурь i рожеву сприть, Лолiта, коли хотiла, могла бути надзвичайно капосним дiвчам. Я, щоправда, не зовсiм був готовий до її нападiв безладної хандри або того нарочитого ниття, коли вся знеможена, розхристана, з мутними очима, вона вiддавалась безтямному й безпредметному кривлянню, бачачи в цьому якесь самоствердження в хлоп'ячому, цинiчно-бешкетному дусi. Її внутрiшнiй обрис менi бачився до бридоти шаблонним: солодка, спекотна какофонiя джазу, фольклорнi кадрилi, морозиво пiд шоколадно-тягучковим соусом, кiнокомедiї з пiсеньками, кiножурнальчики, й тощо — от очевиднi пункти в її списку люблених речей. Лише бог знає, скiльки п'ятакiв упхав я в розкiшно освiтленi зсередини музичнi автомати в кожному вiдвiданому нами ресторанчику! Менi в вухах ще й досi звучать гугнявi голоси всiх цих невидких виконавцiв присвячених їй серенад, усiх цих Самi й Джо, й Еддi, й Тонi, й Пеггi, й Гай, i Рекс, з їх модними романсиками, так само на слух нерозрiзними, як нерозрiзнi були на мiй смак рiзнойменнi сорти з'їданих нею солодощiв. З якоюсь райською простодушнiстю вона вiрила всiм оголошенням, що з'являлись у читаних нею "Свiтi Екрану" й "Мiражi Кiнолюбовi": "Наш СУПР сушить прищики" або "Ви, дiвчата, котрi не заправляєте кiнцiв сорочки в штанцi, подумайте двiчi, позаяк Джиль каже, що ця мода закiнчена!" Якщо вивiска придорожньої лавки казала: "Купiть у нас дарунки!" — ми власне мали там побувати, повиннi були там накупити всяких лайдацьких iндейських виробiв, ляльок, мiдних цяцянок, кактусових льодяникiв.