Тім Кендел був не тільки лихим і підступним, але й дуже розумним чоловіком. Він був особливий мастак розпускати чутки. Половина з того, що мені тут розповіли, походить від його авторства, думаю. Тут багато розповідали про те, що Молі хотіла одружитися з небажаним молодиком, але я схильна припускати, що тим небажаним молодиком був сам Тім Кендел, хоч тоді він, безперечно, мав інше ім'я. До її батьків, певно, дійшла якась чутка про його підозріле минуле. Тоді він розіграв велике обурення, відмовився піти з Молі показатися її родині й уклав разом із нею план, від якого обоє, певно, одержали велику втіху. Вона вдала, ніби сохне й тужить за ним. І тоді з'являється містер Тім Кендел, посилається на рекомендації кількох давніх друзів родини Молі, і вони зустрічають його з розкритими обіймами як молодика, що витіснить із серця Молі колишнього небажаного претендента на її руку. Боюся, Молі й Тім добре посміялися, коли цей фокус їм удався. Хай там як, а він одружився з нею, і за її гроші купив цей готель, і вони перебралися жити сюди.
Думаю, більшість її грошей він проциндрив, а тоді йому зустрілася Естер Волтерс, і він побачив перед собою приємну перспективу нового збагачення.
— А чому в такому разі він не порішив мене? — запитав містер Рейфаєл.
Міс Марпл кахикнула.
— Гадаю, спочатку він хотів упевнитися в почуттях місіс Волтерс. А крім того… — вона урвала свою фразу, дещо збентежена.
— А крім того, він розумів, що йому не доведеться чекати довго, — сказав містер Рейфаєл, — і ліпше буде, якщо я помру своєю природною смертю. Адже я багатий. А смерть мільйонера завжди спричиняє набагато ретельніше розслідування, аніж смерті дружин містера Кендела, чи не так?
— Так, ви маєте цілковиту слушність. А його брехні були такими переконливими, що їм повірила навіть Молі, коли він підсунув їй ту книжку про психічні відхилення, а потім давав їй пити наркотики, що спричиняли кошмари й галюцинації. Ви знаєте, ваш Джексон виявив неабияку проникливість. Я думаю, він запідозрив, що деякі симптоми Молі спричинені наркотиками. І того дня прийшов у бунгало, щоб трохи понишпорити у ванній кімнаті. Я його там захопила, коли він оглядав крем для обличчя. Певно, йому згадалися давні легенди про відьом, які натиралися мастями, що мали в собі беладону. Беладона в кремі для обличчя дає саме такий результат. Молі мала провали в пам'яті. Вона не могла пригадати, що робила в певні відтинки часу, їй снилося, ніби вона літає в повітрі. Не дивно, що вона боялася за себе. Вона мала всі ознаки психічного захворювання. Джексон вийшов на правильний слід. Можливо, у нього виникла ця думка після того, як він наслухався розповідей майора Полґрейва про те, як індійські жінки отруювали дурманом своїх старих чоловіків.
— Майор Полґрейв! — сказав містер Рейфаєл. — Знову ви згадали цього чоловіка!
— Він накликав смерть на себе, — сказала міс Марпл, — і на ту бідолашну дівчину Вікторію, і він же мало не спричинився до вбивства Молі. Але він упізнав убивцю.
— А що примусило вас несподівано згадати про його скляне око?
— Слова сеньйори де Каспеаро. Вона говорила якусь нісенітницю про те, що він був потворний і мав лихе око; а я їй сказала, що то було лише скляне око, і він не винний у цьому, старий бідолаха, а вона сказала, що його очі дивилися в різні боки, що він косував ними, і так воно, звісно, і було. І вона сказала, що це приносить лихо. Я знала — я знала, що почула в той день щось надзвичайно важливе. Учора вночі, після смерті Лакі, я нарешті пригадала, що то було! І тоді зрозуміла, що не можна гаяти час…
— А як Тім Кендел убив не ту жінку?
— Проста випадковість. Я думаю, його план був такий: переконавши всіх, зокрема й Молі, що в неї спостерігаються симптоми психічного розладу, і давши їй чергову сильну порцію наркотику, він сказав їй, що вони удвох спробують розгадати всі ці загадки з убивствами. І вона повинна допомогти йому. Після того як усі заснуть, вони вийдуть із дому, кожне окремо, і зустрінуться в умовленому місці біля струмка.
Він сказав, що здогадується, хто вбивця, і вони спіймають його на гарячому. Молі слухняно йому підкорилася — але розум її каламутився від наркотику, який він щойно їй дав, і це сповільнювало її ходу. Тім прийшов на місце зустрічі першим і побачив, як йому здалося, Молі.
Золоте волосся й світло-зелену шаль. Він підкрався до неї ззаду, затулив їй долонею рота, засунув її голову під воду й тримав, поки вона захлинулася.
— Приємний молодик! Але чи не простіше було б дати їй смертельну дозу наркотику?
— Набагато простіше, звісно. Але така смерть могла б накликати на нього підозру. Пам'ятайте, що всі наркотичні та снодійні засоби були поміщені поза досяжністю Молі. І якби вона добулася до них знову, то хто міг би допомогти їй у цьому, як не чоловік? Та якби в новому нападі розпачу вона вийшла з дому й утопилася, поки її невинний чоловік спав, то вся ця історія здавалася б романтичною трагедією й навряд чи хто подумав би, що вона втопилася несамохіть. Крім того, — додала міс Марпл, — убивці не люблять, щоб усе відбувалося просто. Вони не можуть відмовитися від застосування творчої фантазії.
— Схоже, ви переконані в тому, що знаєте все про вбивць! То ви думаєте, Тім справді не знав, що втопив не ту жінку?
Міс Марпл похитала головою.
— Він навіть не подивився на її обличчя, а побіг додому так швидко, як тільки міг, зачекав там годину, а тоді почав організовувати її пошуки, граючи роль розгубленого й переляканого чоловіка.
— Але якого біса Лакі стовбичила біля того струмка посеред глупої ночі?
Міс Марпл збентежено кахикнула.
— Мабуть, е… е… я думаю, вона чекала там когось.
— Едварда Гілінґдона?
— О, ні, — сказала міс Марпл. — Між ними все було скінчено, я думаю — хоч це тільки моє припущення, — що вона могла чекати Джексона.
— Чекати Джексона?
— Я помітила, якими очима вона дивилася на нього раз або двічі, — промурмотіла міс Марпл, відвертаючи погляд.
Містер Рейфаєл присвиснув.
— Ох, і жеребець мій Джексон! Мабуть, жодної жінки не обмине! А Тім, певно, пережив велике потрясіння, коли з'ясувалося, що він утопив не ту, яку хотів утопити.
— Так, справді. Він, либонь, був у розпачі. Молі залишилася жива й десь тут блукала. А історія про її психічне захворювання розвіється, як дим, коли її огляне досвідчений психіатр. А коли вона розповість про те, що він домовився зустрітися з нею вночі біля струмка, то як він зможе це пояснити? Його єдина надія полягала в тому, щоб порішити її якнайскоріш. Тоді б йому залишався непоганий шанс, що всі повірять, ніби Молі в нападі божевілля втопила Лакі, а потім, нажахана своїм учинком, наклала на себе руки.
— І саме тоді, — сказав містер Рейфаєл, — ви вирішили виступити в ролі Немезиди, чи не так?
Він несподівано відхилився назад і зареготав:
— Сміх та й годі, — сказав він. — Якби ви могли подивитися на себе в ту мить, коли з'явилися переді мною вночі в пухнастій рожевій шалі, обмотаній навкруг голови, і заявили, що ви Немезида! Я ніколи не забуду тієї сцени!
ЕПІЛОГ
Настав час від'їзду, і міс Марпл чекала в аеропорту свого літака. Багато людей прийшли провести її. Гілінґдони вже відлетіли. Ґреґорі Дайсон відлетів на один з інших островів, і поширилася чутка, що він закрутив роман із якоюсь аргентинською вдовою. Сеньйора де Каспеаро повернулася в Південну Америку.
Молі прийшла провести міс Марпл. Вона була бліда й худа, однак мужньо витримала потрясіння від того, що з нею трапилось, і з допомогою одного з повірених містера Рейфаєла, якому він телеграфував в Англію, і далі утримувала готель.
— Чим більше у вас буде клопоту, тим менше турбуватимуть вас спогади, — зауважив містер Рейфаєл. — Тож тримайтеся за цей готель.
— А ви не думаєте, що стільки вбивств…
— Людям подобаються вбивства, коли вони вже розкриті, — запевнив її містер Рейфаєл. — Працюйте, дівчино, і не занепадайте духом. І не сахайтеся всіх чоловіків, тому що вам трапився один негідник.
— Ви кажете те саме, що й міс Марпл. Вона завжди запевняє мене, що мій справжній обранець ще прийде.
Містер Рейфаєл усміхнувся — певно, йому сподобалося це порівняння. Отже, тут була Молі, були брат і сестра Прескоти і, звичайно, містер Рейфаєл і Естер — Естер, яка ніби постаріла й здавалася дуже сумною і з якою містер Рейфаєл був несподівано дуже ласкавий. Тут-таки крутився й Джексон, прикидаючись, ніби доглядає багаж міс Марпл. Цими днями він знай усміхався, і це свідчило, що він одержав добрі гроші.
У небі почулося гудіння — літак наближався. Посадка тут відбувалася без зайвих формальностей. Ніхто не пропонував пасажирам пройти до виходу восьмого чи виходу дев'ятого, усі просто виходили з невеличкого заквітчаного павільйону на злітне поле.
— До побачення, люба міс Марпл, — поцілувала її на прощання Молі.
— До побачення. Прилітайте ще навідати нас, — промовила, тепло потиснувши їй руку, міс Прескот.
— Ми з великою приємністю познайомилися з вами, — сказав канонік. — Я палко приєднуюся до запрошення моєї сестри.
— Усього вам найкращого, мем, — сказав Джексон, — і пам'ятайте: якщо вам знадобиться добрий масаж, телефонуйте мені, і ми з вами домовимося.
Лише Естер Волтерс відійшла трохи вбік, коли настав час прощатися. Проте міс Марпл не стала нав'язуватися. Містер Рейфаєл підійшов останнім. Він узяв її за руку.
— Ave Caesar, nos morituri te salutamus[8], — сказав він.
— Боюся, я не дуже добре знаю латину, — сказала міс Марпл.
— Але ви мене зрозуміли?
— Так.
Вона не сказала більше нічого. Вона добре знала, що він хотів їй сказати.
— Для мене було великою втіхою познайомитися з вами, — сказала вона.
Потім перетнула злітне поле й сіла в літак.
Примітки
1
Lucky — щасливиця (англ.).
2
В. Шекспір. "Макбет".
3
Чоловік зі світського товариства (англ.-інд.).
4
Уявною хворою (фр.).
5
Панотче (фр.).
6
Що сталося, моя крихітко? ( Ф р.) .
7
"І був вечір, і був ранок, день перший", Книга Буття. 1, 5.
8
Слався, Цезарю, ми, що йдемо на смерть, вітаємо тебе (лат.). Привітання гладіаторів звучало трохи інакше: Ave Caesar, morituri te salutant (Слався, Цезарю, ті, що йдуть на смерть, вітають тебе).