Все останнє— це надбедлам. Ні, з більшовиками я жити не можу. Вже краще я поживу тут, поруч зі звичайними божевільними. В усякому разі, ці хоч не будують соціалізм. Потім, тут же годують. А там, в їхньому бедламі, треба працювати. Але я на їхній соціалізм працювати не буду. Нарешті, тут у мене є особиста свобода. Свобода совісті. Свобода слова…
Побачивши санітара, що проходив мимо, Кай Юлій Старо-хамський верескливо закричав:
— Хай живуть Установчі збори! Усі на форум! І ти, Брут, продався відповідальним працівникам! — І обернувшись до Берлаги, додав — Бачили? Що хочу, те й кричу. А спробуйте на вулиці!
Весь день і майже усю ніч четверо хворих з неправильною поведінкою різалися в "шістдесят шість" без двадцяти і сорока, гру хитру, яка вимагала самовладання, кмітливості, чистоти духу і ясності мислення.
Вранці повернувся з відрядження професор Титанушкін. Він швидко оглянув усіх чотирьох і одразу ж наказав вигнати їх з лікарні. Не допомогли ані книга Блейлера, ані похмурий стан душі, ускладнений маніакально-депресивним психозом, ані "Ярбух фюр психоаналітик унд психопаталогік". Професор Титанушкін не поважав симулянтів.
І вони побігли вулицею, розштовхуючи перехожих ліктями. Попереду біг Кай Юлій. За ним поспішали жінка-мужчина і людина-собака. Позад усіх плентався розвінчаний віце-король, проклинаючи шуряка і з жахом думаючи, що тепер буде?
Закінчивши цю повчальну історію, бухгалтер Берлага журно глянув спочатку на Борисохлєбського, потім на Дрейфуса, потім на Сахаркова і, нарешті, на Лапідуса-молодшого, голови яких, як йому здалося, співчутливо похитувалися у півтемряві коридора.
— Ось бачте, що ви наробили своїми фантазіями, — промовив жорстокосердий Лапідус-молодший. — Ви хотіли уникнути однієї чистки, а потрапили в іншу. Тепер вам буде зле. Якщо вас вичистили з дому божевільних, то з "Геркулеса" вичистять і поготів.
Борисохлєбський, Дрейфус і Сахарков не сказали нічого. І, нічого не сказавши, стали потроху танути в темряві.
— Друзі! — неголосно викрикнув бухгалтер. — Куди ж ви?
Але друзі вже тікали на всі заставки, і їхні сирітські штани, блимнувши в останній раз на сходах, зовсім зникли.
— Погано, Берлага, — холодно сказав Лапідус, — даремно ви мене вплутуєте у свою брудну антирадянську плутню. Адьє!
І віце-король Індії залишився сам.
Що ж ти наробив, бухгалтер Берлага? Де були твої очі, бухгалтере? І що сказав би твій батько Хома, коли б дізнався, що син його у таких літах подався у віце-королі? Ось куди завели тебе, бухгалтере, твої підозрілі зв'язки з паном фунтом, головою багатьох акціонерних товариств зі змішаним і нечистим капіталом. Навіть страшно подумати, що сказав би — старий Хома про витівки свого улюбленого сина. Та давно вже лежить Хома на другому християнському кладовищі, під кам'яним серафимом з одбитим крилом, і тільки хлопчаки, що забігають сюди красти бузок, кидають іноді байдужий погляд на надгробний напис:
"Твій путь закінчено. Спи, бідолахо, любий усіма X. Берлага". А може б; і нічого не сказав старий. Ну, звичайно, нічого б не сказав, бо й сам вів життя не дуже вже й праведно. Просто порадив би поводити себе обережніше і в серйозних справах не звірятися на шуряка. Так! Чортзна-що ти наробив, бухгалтере Берлага!
Тяжкий роздум, який охопив екс-намісника Георга П'ятого в Індії був порушений криками, що линули зі сходів:
— Берлага! Де він? Його хтось питає. Ага, ось він стоїть! Пройдіть, громадянине!
У коридорі з'явився уповноважений по копитах. По-гвардійському розмахуючи руками-лопатами, Балаганов підійшов до Берлаги і вручив йому повідомлення:
"Тов. Бэрлагэ. С получэниэм сэго прэдлагаэтся нэмэдлэнно явиться для выяснэния нэкоторых обстоятэльств".
Папірець мав штамп Чорноморської філії Арбатовської контори в справі заготівлі рогів і копит і стверджувався круглою печаткою, зміст якої розібрати було б важко, коли б навіть Берлазі і спало таке на думку. Та бідний бухгалтер був настільки пригнічений своїми бідами, що лише запитав:
— Додому подзвонити можна?
— Чого там дзвонити, — похмуро сказав завідуючий копитами.
Через дві години натовп, що стояв біля кіно "Капітолій", чекаючи першого сеансу і від байдикування лупаючи навколо очима, помітив, що з дверей контори по заготівлі рогів вийшла людина, і, тримаючись за серце, пішла геть. Це був бухгалтер Берлага. Спочатку він ледь-ледь пересував ноги, потім почав прискорювати ходу. Звернувши за ріг, бухгалтер непомітно перехрестився і побіг що було сили. Незабаром він уже сидів за своїм столом у фінобліковому залі й ошаленіло дивився у "головну книгу". Цифри зливалися і танцювали йому в очах.
Великий комбінатор захлопнув папку зі "справою Корейка", подивився на Фунта, що сидів під новою табличкою: "Голова правління" — і сказав:
— Коли я був дуже молодий, дуже бідний і жив з того, що показував на Херсонській ярмарці товстого, грудастого ченця, видаючи його за жінку з бородою — незрозумілий феномен природи, — то і тоді я не опускався до таких моральних низин, як оцей пошляк Берлага.
— Мізерна, дрібна людина, — підтвердив Паніковський, розносячи по столиках чай: йому приємно було знати, що на світі є люди, ще дрібніші, ніж він сам.
— Берлага — це не голова, — заявив зіцголова з притаманною йому неквапливістю. — Макдональд — це голова. Його ідея класового миру в промисловості…
— Досить, досить, — сказав Бендер. — Ми призначимо спеціальне засідання, щоб з'ясувати ваші погляди на Макдональда та інших буржуазних діячів. Мені зараз ніколи. Берлага — це, справді, не голова, але він нам дещо повідомив про життя і діяльність самозгоряючих акціонерних товариств.
Раптом великому комбінаторові стало весело. Все йшло відмінно. Смердючих рогів більше ніхто не приносив. Роботу Чорноморської філії можна було вважати задовільною, хоча з черговою поштою в контору знов надійшла ціла купа нових паперів, циркулярів і вимог, і Паніковський уже двічі бігав на біржу праці по конторницю.
— Ага! — раптом викрикнув Остап. — Де Козлевич? Де "Антилопа"? Що це за установа без автомобіля? Мені треба їхати
на засідання. Всі запрошують, без мене жити не можуть. Де Козлевич?
Паніковський відвів очі вбік і, зітхнувши, сказав:
— З Козлевичем погано.
— Як це — погано? П'яний він, чи що?
— Гірше, — відповів Паніковський, — ми вже боялися вам казати. його охмурили ксьондзи.
При цьому кур'єр подивився на уповноваженого в справі копит і вони обоє з сумом похитали головами.
Розділ XVII
БЛУДНИЙ СИН ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДОДОМУ
Великий комбінатор не любив ксьондзів. Так само він ставився і до рабинів, далай-ламів, попів, муедзинів, шаманів і інших служителів культу.
— Я й сам маю нахил до шантажу і обману, — говорив він, — зараз, наприклад, я займаюся виманюванням солідної суми в одного впертого громадянина. Та я не супроводжую свої сумнівні діяння ні тужними співами, ні ревом органів, ні дурними заклинаннями латинською чи церковнослов'янською мовою. І взагалі я люблю працювати без ладану і астральних дзвоників.
І поки Балаганоа і Паніковський, перебиваючи один одного, розповідали про злу долю, яка спіткала водія "Антилопи", мужнє серце Остапа сповнювалося гнівом і прикрістю.
Ксьондзи спіймали душу Козлевича на заїжджому дворі, де серед парокінних німецьких фургонів і молдаванських фруктових возів у гнойовій каші стояла "Антилопа". Ксьондз Кушаковський частенько заходив на заїжджий двір для моральних бесід з католиками-колоністами. Помітивши "Антилопу", служитель культу обійшов її з усіх боків і помацав пальцем шину. Він порозмовляв з Козлевичем, і дізнався, що Адам Казимирович належить до римсько-католицької церкви, але не сповідався вже років двадцять. Сказавши "недобре, недобре, пане Козлевич", ксьондз Кушаковський пішов, притримуючи обома руками чорну. спідницю і перестрибуючи через піняві пивні калюжі.
Другого дня, ні світ, ні зоря, коли фургонщики вивозили на базар до містечка Кошари збуджених дрібних спекулянтів, всадовивши їх по п'ятнадцять чоловік на один фургон, ксьондз Кушаковський з'явився знову. Цього разу його супроводив ще один ксьондз Алоїзій Морошек.
Поки Кушаковський здоровкався з Адамом Казимировичем, ксьондз Морошек уважно оглянув автомобіль, і не лише доторкнувся пальцем до шини, а навіть натис на грушу, видавивши звуки матчишу. Після того ксьондзи перезирнулися, підійшли до Козлевича з обох боків і почали його охмуряти. Охмуряли вони його весь день. Як тільки замовкав Кушаковський, починав Морошек. І не встигав він зупинитись, щоб витерти піт, як за Адама знову брався Кушаковський. Іноді Кушаковський здіймав до неба жовтий вказівний палець, а Морошек в цей час перебирав чотки. Іноді ж чотки перебирав Кушаковський, а на небо вказував Морошек. Кілька разів ксьондзи починали тихо співати по-латинському, і вже надвечір першого дня Адам Казимирович почав їм підтягувати. При цьому обидва патери діловито поглядали на машину.
Через якийсь час Паніковський помітив, що хазяїн "Антилопи" якось змінився. Адам Казимирович промовляв якісь смутні слова про царство небесне. Це стверджував і Балаганов. Потім Козлевич почав надовго зникати і нарешті зовсім виїхав з заїжджого двору.
— Чому ж ви мені не доповіли? — обурився великий комбінатор.
Вони хотіли доповісти, але вони боялися гніву командора. Вони сподівалися, що Козлевич опам'ятається і повернеться сам. Але тепер надії втрачено. Ксьондзи охмурили його остаточно. Не далі як учора кур'єр і уповноважений в справі копит випадково зустріли Козлевича, Він сидів у машині біля паперті костьолу
Вони не встигли до нього підійти. З костьолу вийшов ксьондз Алоїзій Морошек з хлопчиком у мереживах.
— Розумієте, Бендер, — сказав Шура, — все кодло всілося в нашу "Антилопу", бідолашний Козлевич зняв шапку, хлопчина подзвонив у дзвіночок і вони поїхали. Просто болісно дивитися на нашого Адама. Не бачити нам більше "Антилопи".
Великий комбінатор мовчки одяг свій капітанський картуз з лакованим козирком і попрямував до виходу.
— Фунт, — сказав він, — ви лишаєтесь в конторі! Рогів і копит не приймати ні в якому разі. Якщо буде пошта, скидайте в корзину. Конторниця потім дасть лад. Зрозуміло?
Коли зіцголова розтулив рота для відповіді (це сталося рівно через п'ять хвилин), осиротілі антилопівці були вже далеко.