Це — стара стіна! (Пауза). А по той бік... інше пекло. (Пауза. Різко). Ближче! Ближче! Впритул! Клов. Забери руку.
Гамм забирає руку.
(Штовхає крісло під саму стіну). Отуто.
Гамм нахиляється до стіни, припадає до неї вухом.
Гамм. Чуєш? (Простукує стіну в різних місцях. Пауза). Чуєш? Цегла порожня всередині. (Стукає ще раз). Вся геть порожня! (Пауза. Розпрямляється. Різко). Ну годі! Вертаймося.
Клов. Ми ж не все коло проїхали.
Гамм. Вези мене назад, на моє місце.
Клов штовхає фотель на середину кону, зупиняється.
Це воно?
Клов. Так, ось воно, твоє місце. Гамм. Якраз посередині? Клов. Зараз поміряю. Гамм. Приблизно! Приблизно! Клов (трохи пересуває фотель). Воно. Гамм. Я приблизно посередині? Клов. Начебто.
Гамм. Начебто! Ти зроби так, щоб якраз посередині! Клов. Зараз піду по рулетку. Гамм. На око! На око!
Клов трохи пересуває фотель.
Щоб на самому центрі. Клов. Оце воно!
Пауза.
Гамм. А може, трохи правіше взяти?
Клов пересуває фотель. Пауза. А тепер, може, трохи лівіше?
Клов пересуває фотель. Пауза.
Може, трохи назад?
Клов пересуває фотель. Пауза. Ні, таки трохи вперед.
Клов пересуває фотель. Пауза. Не стій там, поза моєю спиною, знаєш, як лячно від того.
Клов повертається на своє місце, поруч із фотелем. Клов. Убити б його, тоді можна й собі помирати спокійно.
Пауза.
Гамм. Яка там погода? Клов. Як завжди. Гамм. А ти подивися на землю. Клов. Дивився вже.
Гамм. У телескоп?
Клов. Навіщо мені телескоп?
Гамм. Подивися у телескоп.
Клов. Піду принесу його. (Виходить).
Гамм. Не треба нам телескопа!
Заходить Клов з телескопом.
Клов. А ось і я, приніс. (Іде до правого вікна, дивиться на нього). Без драбини — ніяк.
Гамм. Чому це? Ти що, всох?
Клов виходить разом з телескопом.
Не люблю я цього, ох, не люблю.
Клов заходить з драбиною, але без телескопа.
Клов. Я драбину приніс. (Він встановлює драбину під правим вікном, сходить на не)', усвідомлює, що забув телескоп, спускається). Без телескопа — ніяк. (Йде до дверей).
Гамм (розлючено). Але ж у тебе є телескоп!
Клов (зупиняється, розлючено). Немає в мене телескопа, нема! (Виходить).
Гамм. Ет, халепа!
Заходить Клов з телескопом, йде до драбини.
Клов. Так воно веселіше. (Він піднімається по драбині, здіймає телескоп, дивиться назовні, випускає телескоп із рук, телескоп падає. Пауза). Це я навмисне. (Спускається долі, піднімає телескоп, оглядає його, спрямовує на глядачів). Бачу... юрба шаленіє. (Пауза). На те він і телескоп, щоб збільшувати. (Він опускає телескоп, обертається до Гамма). Що, не смішно?
Гамм (подумавши). Мені? Не смішно.
Клов (подумавши). Мені теж. (Піднімається на верхній щабель, дивиться у телескоп назовні). Подивимося... (Дивиться, пересуваючи телескоп). Нічого... (дивиться) нічого... (дивиться) і нічого. (Опускає телескоп, обертається до Г амма). Ну? Заспокоївся?
Гамм. Ніщо не рухається. Ніде...
Клов. Нічо...
Гамм (гнівно). Чого ти встряєш! (Нормальним голосом). Все таке... все таке... все таке яке? (Гнівно). Яке воно все?
Клов. Яке? Так, щоб одним словом? Тебе це цікавить? Хвилиночку. (Дивиться в телескоп назовні, опускає його, повертається до Г амма). Капут. (Пауза). Ну? Задоволений?
Гамм. Подивися на море.
Клов. І там те саме.
Гамм. Подивися на океан!
Клов спускається з драбини, робить кілька кроків у бік лівого вікна, повертається До драбини, бере ТТ і встановлює під лівим вікном, сходить на неї, дивиться в телескоп назовні, довго не зводить погляду. Здригається, опускає телескоп, оглядає його,
знову дивиться назовні.
Клов. Ще зроду такого не бачив!
Гамм (занепокоєно). Що таке? Вітрила? Плавець? Дим?
Клов (усе ще дивиться). Маяк під водою вже.
Гамм (з полегкістю). Ет! Він давно вже там.
Клов (дивиться). Але частина ще лишалася.
Гамм. Підвалини.
Клов (дивиться). Так.
Гамм. А зараз?
Клов (дивиться). Ніц не лишилося.
Гамм. І чайок немає?
Клов (дивиться). Чайок!
Гамм. А обрій? Що там на обрії?
Клов (опускає телескоп, обертається до Гамма, розпачливо). Ну що тобі треба побачити на тому обрії?
Пауза.
Гамм. А хвилі, як там хвилі?
Клов. Хвилі? (Спрямовує телескоп на хвилі.) Свинцеві.
Гамм. А сонце?
Клов (дивиться). Немає.
Гамм. Але ж воно саме повинно заходити. Пошукай там як слід.
Клов (пошукавши). Дідька лисого воно заходить.
Гамм. Значить, ніч уже?
Клов (дивиться). Ні.
Г а м м. Ну то що ж тоді?
Клов (дивиться). Сіре все. (Опускає телескоп, обертається до Гамма, голосніше). Сіре! (Пауза. Ще голосніше). Ссірре!
Він спускається з драбини, підходить до Гамма з-поза спини, шепоче йому на вухо.
Гамм (здригається). Сіре! Ти сказав: сіре? Клов. Світло-чорне. Від краю до краю.
Г а м м. Ну це ти загнув. (Пауза). Не стій там, мене аж тіпає з переляку.
Клов стає на своє місце поруч із фотелем.
Клов. Навіщо ми день у день ламаємо цю комедію? Гамм. Порядок такий. Звідки я знаю. (Пауза). Цієї ночі я бачив, що там у мене в грудях. Якась велика рана. Клов. Так то ж твоє серце.
Гамм. Ні, воно було живе. (Пауза. Схвильовано). Клов! Клов. Я тут.
Гамм. Що воно робиться?
Клов. Щось відбувається так, як і має бути.
Пауза.
Гамм. Клов!
Клов (роздратовано). Що тобі знову не так?
Гамм. А може, ми якось потроху... вже щось... означаємо?
Клов. Означаємо? Ми — і щось означаємо! (Смішок). Отакої!
Гамм. От дивися. (Пауза). Припустімо, якась розумна істота повернулася на Землю і пильно за нами стежить, вивчає. Що вона може про нас подумати, до яких дійти висновків? (Голосом розумної істоти). Ну добре, тепер я все бачу, так, тепер мені ясно, що вони роблять!
Клов здригається, випускає з рук телескоп, починає обіруч скребти низ живота.
Нормальним голосом.
Та навіть якщо й не заходити так далеко, то ми самі... (натхненно)... самі ми... вряди-годи... (З завзяттям). Подумати тільки, що, може, все це і недарма, ой, недарма!
Клов (занепокоєно чухається). Я блоху спіймав!
Гамм. Блоху! А хіба ще є блохи?
Клов (чухається). Якщо це, звичайно, не воша.
Гамм (дуже схвильовано). Але ж людство могло б відродитися і з подібної крихітної істоти! Спіймай її, ради всього святого!
Клов. Піду порошок принесу, (виходить).
Гамм. Блоха! Який жах! Що за день!
Заходить Клов із засобом проти бліх.
Клов. Ось воно, не втечуть тепер. Гамм. Сипони на неї, щоб знала!
Клов розстібає штани, піднімає сорочку і сипле порошок собі на живіт. Нахиляє голову, оглядає живіт, чекає, знову рясно сипле порошок, нахиляється, дивиться, що
з того вийшло, чекає.
Клов. Падло! Гамм. Поцілив?
Клов. Здається. (Він кидає засіб на підлогу, застібається). Начебто накрилася.
Гамм. Накрилася! А може, вона тільки прикрилася і чатує на слушну мить?
Клов. А що, "накрилася" —так не можна казати?
Гамм. Чому це не можна? Просто якщо не накрилася, то вона ще нас десять разів ґвалтуватиме.
Пауза.
Клов. До вітру хочеш? Гамм. Я вже.
Клов. От і чудово, от і добре.
Пауза.
Гамм (з піднесенням). Слухай, давай отак вдвох подамося на південь! До моря! Ти нам пліт побудуєш. І понесе нас за водою далеко-далеко, до інших... ссавців!
Клов. Боронь боже.
Гамм. Тоді я сам, один попливу! Негайно берися, майструй мені , пліт. Завтра я буду вже бозна-де.
Клов (поспішає до дверей). Я вже розпочинаю. Гамм. Чекай!
Клов зупиняється.
А чи не буде там, як ти гадаєш, акул?
Клов. Акул? Не знаю. Якщо вже вони там є, то обов'язково будуть. (Іде до дверей).
Гамм. Чекай!
Клов зупиняється.
А чи не час вже мені приймати гамівні ліки? Клов (розлючено). Ні! (Іде до дверей). Гамм. Чекай!
Клов зупиняється.
Як там твої очі? Клов. Погано. Гамм. Але ж ти бачиш. Клов. Більш-менш. Гамм. А ноги? Клов. Погано. Гамм. Але ж ти ходиш. Клов. Так, туди-сюди.
Гамм. По моєму будинку. (Пауза. Пророчим тоном, натхненно). Одної гарної днини ти осліпнеш. Як оце й я. І сидітимеш собі, маленька цяточка серед безмежної, чорної порожнечі, довіку. Як оце й я. (Пауза). Одної гарної днини ти собі скажеш: стомився я, сяду-но я,— підеш і сядеш. Потім ти скажеш: хочу їсти, осьо я встану і розживуся на харчі. Але ти не встанеш і не дістанеш собі їжі. Потім ти скажеш: навіщо було сідати, але позаяк я вже сів, то посиджу ще хвильку, а тоді вже підведуся й подбаю про їжу. Але ти не станеш підводитися і дбати про їжу. (Пауза). Ти трохи подивишся на стіну і скажеш собі: заплющу-но я очі, то й покуняю трошки, а далі легше буде. Словом, заплющиш ти очі. А коли ти піднімеш повіки, то стіни вже не буде. (Пауза). Довкола тебе зяятиме безмежна порожнеча, навіть якщо воскреснуть усі, хто колись жив і помер, все 'дно їм не вдасться заповнити тієї прірви. А ти будеш немов билинка посеред степу. (Пауза). Так, одної гарної днини ти зрозумієш, що воно і до чого, ти будеш такий само, як оце й я, тільки поруч з тобою не буде нікого, бо тобі зовсім не буде кого жаліти, і не залишиться жодної живої душі, яку можна було б пожаліти.
Пауза.
Клов. Не обов'язково. (Пауза). І потім, ти дещо забув. Гамм. Ну?
К л о в. Я ж не можу сісти.
Гамм (нетерпляче). Ну то ляжеш, теж мені цяця! Або станеш наввипинки і заклякнеш, як оце зараз. Одної гарної днини ти скажеш собі: я стомився, я більше не рухатимуся. А та постава чи інша — яке це має значення!
Пауза.
Клов. Тобто ви всі хочете, щоб я пішов від вас геть?
Гамм. Аякже.
К л о в. Ну то я піду собі.
Гамм. Не можеш ти нас залишити.
Клов. Значить, не залишу.
Пауза.
Гамм. Можеш хіба що прикінчити нас. (Пауза). Поклянися, що докінчиш мене, і я розкажу тобі, як дістатися до буфетних шухляд. Клов. Не можу я тебе докінчити. Гамм. Значить, не докінчиш.
Пауза.
К л о в. То я піду, там работа в мене стоїть. Гамм. А пам'ятаєш, як ти тут опинився? Клов. Ні. Ти ж сам казав, що я тоді був замалий. Гамм. А батька свого пам'ятаєш?
Клов (знуджено). Відповідь ідентична. (Пауза). Ці запитання я вже від тебе мільйони разів чую.
Г а м м. А я люблю старі питання. (Палко). О, ці старі запитання, старі відповіді, що може бути краще за них! (Пауза). Я був тобі за батька.
Клов. Так. (Він пильно дивиться на Гамма). Я звик мати тебе за батька.
Гамм. А мій дім був тобі за домівку.
Клов. Так. (Озирається спроквола). Я звик мати його за домівку.
Г а м м (з погордою). Якби не я (показує на себе), ти не мав би батька. Якби не Гамм (обводить рукою довколо себе), ти не мав би де жити.
Пауза.
Клов. Піду я від тебе. Гамм. А ти ніколи не думав?..