В тому місці на дереві залишились сліди.
— Отже, ви не берете двері на засув? — спитав він.
— Ми в цьому ніколи не бачили необхідності.
— Ви маєте собаку?
— Так, але він сидить на ланцюгу з другого боку будинку.
— Коли лягають спати слуги?
— Близько десятої.
— Як я розумію, Вільям також був у ліжку о цій годині?
— Так.
— Диво-дивне, що саме минулої ночі йому треба було не спати. А тепер, містере Каннінгхеме, я буду вам дуже вдячний, якщо ви проведете нас по будинку.
З вимощеного кам'яними плитами коридору, по обидва боки якого розташувались кухні, просто на другий поверх вели дерев'яні сходи. Вони виходили на площадку навпроти других, ошатніших сходів з холу. На цю площадку виходила вітальня й кілька спальних кімнат, серед них спальні містера Каннінгхема та його сина. Холмс ішов повільно, пильно вивчаючи архітектуру будинку. З усього його вигляду було видно, що він іде по гарячому сліду, а проте я анінайменшою мірою не міг уявити, в якому напрямку ведуть Холмса його розрахунки.
— Шановний сер,— дещо нетерпляче мовив містер Каннінгхем, звертаючись до Холмса,— запевняю вас, у цьому немає ніякої потреби. Оце біля сходів моя кімната, а за нею синова. Подумайте самі, чи можливо, щоб злодій піднявся нагору й не потурбував нас?
— Вам слід би було походити навколо будинку й пошукати свіжих слідів,— з досить недоброзичливою усмішкою проказав його син.
— І все ж я змушений просити вас потерпіти мене ще трохи. Мені б хотілося, наприклад, подивитись, як далеко видно з вікон ваших спалень. Це, як я розумію, спальня вашого сина,— Холмс розчинив двері,— а там, гадаю, кімната для одягання, де він курив, коли зчинилась тривога. Куди виходить її вікно?
Холмс перейшов спальню, відчинив двері кімнати для одягання й обвів її поглядом.
— Сподіваюсь, тепер ви задоволені? — роздратовано спитав містер Каннінгхем.
— Дякую вам. Здається, я побачив усе, що хотів.
— Тоді, якщо це справді необхідно, ми можемо зайти до моєї кімнати.
— Якщо це не надто для вас обтяжливо. Мировий суддя знизав плечима й повів нас у свою спальню, просто умебльовану й нічим не примітну кімнату. Поки всі йшли до вікна, Холмс трохи затримався, і ми з ним опинились позаду групи. У ногах ліжка притулився квадратний столик, на якому стояв таріль з апельсинами й графин з водою. Проходячи мимо, Холмс, на моє невимовне здивування, нахилився й просто переді мною навмисно все це перекинув. Скло розлетілося на тисячу скалок, а фрукти розкотились по всіх кутках.
— Ну й накоїли ви лиха, Вотсоне,— незворушно мовив він.— Ви тільки подивіться, на що ви перетворили килим.
Я розгублено нахилився й заходився підбирати апельсини, здогадуючись, що з якоїсь причини мій друг хоче, щоб я взяв провину на себе. Інші приєднались до мене й знову поставили столик на його місце.
— Оце так-так! — вигукнув інспектор.— Куди ж він подівся?
Холмс зник.
— Перечекайте тут хвилинку,— проказав молодий Елік Каннінгхем.— Як на мене, ваш приятель з'їхав з глузду. Батьку, ходімо зі мною, подивимось, куди він справді подівся?
Вони вибігли з кімнати, залишивши інспектора, полковника й мене здивовано витріщатись один на одного.
— Слово честі, я ладен погодитися з містером Елі-ком,— мовив полісмен.— Можливо, це наслідок хвороби, але мені здається, що...
Договорити йому не дав раптовий крик: "Рятуйте! Рятуйте! Вбивають!" Похоловши, я впізнав голос свого друга. А наступної миті, не тямлячи себе, рвонувся з кімнати на сходову площадку. Крики, що перейшли в хрипкі нерозбірливі вигуки, долинали з кімнати, куди ми заходили спочатку. Обидва Каннінгхеми схилились над Шерлоком Холмсом, який лежав на підлозі молодий обома руками стискав йому горло, а старий, здавалось, викручував йому руку. Ми троє миттю кинулись на них, відірвали від Холмса, і він, страшенно блідий і, очевидно, вкрай знесилений, хитаючись, звівся на ноги.
— Заарештуйте цих людей,— мовив він, задихаючись.
— На якій йідставі?
— Вони звинувачуються у вбивстві свого кучера Вільяма Кервена!
Інспектор спантеличено втупився в нього.
— Слухайте, містере Холмсе,— нарешті спромігся він,— ви, я певен, не думаєте, зрозуміло, що треба справді...
— То годі-бо, голубе,— різко відказав Холмс,— ви тільки подивіться на їхні обличчя!
Ніколи, присягаюсь, я не бачив на людських обличчях красномовнішого визнання вини. Старший був приголомшений і наче аж заціпенів, глибокі, важкі зморшки на лобі й біля носа промовляли про похмуру безнадію. Його син, навпаки, скинув з себе недавню недбалу безтурботність і жвавість, а лють небезпечного дикого звіра, що засвітилась в його очах, спотворила риси його гарного лиця. Інспектор нічого не відповів, але, ступивши до дверей, засюрчав у сюрчок. На виклик з'явилось двоє констеблів.
— У мене немає вибору, містере Каннінгхеме,— мовив він.— Я впевнений, що все це виявиться дурною помилкою, але ж ви бачите, що... А, ви он як? Ану киньте!
Він з силою викинув руку вперед, і револьвер, у якого молодий Каннінгхем вже почав зводити курок, грюкнув на підлогу.
— Підберіть його,— сказав Холмс, швидко наступивши на револьвер.— Він згодиться на суді. Але ось і те, чого нам справді бракувало.
В руці Холмс тримав пожмаканий папірець.
— Залишки записки! — вигукнув інспектор.
— Саме так.
— І де ж вона була?
— Там, де, за моїми розрахунками, й повинна була бути. Я поясню все трохи пізніше. Мені здається, полковнику, що ви з Вотсоном можете повертатись додому, а я прийду щонайбільше за годину. Ми з інспектором повинні поговорити із заарештованими, але я неодмінно буду до другого сніданку.
Шерлок Холмс дотримав свого слова — близько першої години дня він приєднався до нас у — курильній кімнаті полковника. Його супроводжував маленький літній джентльмен, представлений мені як містер Ек-тон, чий дім був місцем першої крадіжки.
— Мені хотілось би, щоб містер Ектон був присутній, коли я розповідатиму вам про цю дрібну справу,— сказав Холмс,— адже цілком природно, що йому буде дуже цікаво почути подробиці. Але боюсь, полковнику, що ви пошкодуєте про ту годину, коли взяли під свій дах такого невгамовного птаха, як я.
— Навпаки,— щиросердо мовив полковник,— я вважаю за велику честь дістати можливість познайомитись з вашими методами розслідування. Зізнаюсь, вони перевершили всі мої сподівання, і я абсолютно неспроможний зрозуміти, як ви все розплутали. Я, наприклад, не бачив навіть натяку на розгадку.
— Боюсь, мої пояснення вас розчарують, але я додержуюсь правила не приховувати власних методів ні від мого друга Вотсона, ні від будь-кого іншого, хто виявляє до них розумну цікавість. Та передовсім, полковнику, оскільки мені неабияк дісталось у Кан-нінгхемів, я трохи пригощуся вашим коньяком. Останнім часом мої сили випробовуються досить часто.
— Сподіваюсь, з вами раніше не траплялось нервових припадків?
Шерлок Холмс щиро розсміявся.
— До них ще дійде черга,— мовив він.— А зараз я розповім вам усе про цю справу по порядку, наголошуючи на різних деталях, що привели мене до правильного висновку. Будь ласка, зупиняйте мене, якщо якісь мої умовиводи будуть вам не зовсім зрозумілі. Б мистецтві розслідування злочину найважливіше серед безлічі фактів — уміти відрізнити суттєві від несуттєвих. Інакше ваша енергія й думки не сконцентрують-' ся на головному, а неодмінно розпорошаться. Ну, а в цій справі з самого початку в мене не було анінаймен-шого сумніву, що ключ до розкриття злочину слід шукати в клаптику паперу, затиснутого в руці мертвого.
Перш ніж перейти до подробиць, я хотів би привернути вашу увагу до такого факту: якщо розповідь Еліка Каннінгхема відповідає дійсності і якщо супротивник, застреливши Вільяма Кервена, негайно втік, то очевидне, він не міг бути тим, хто видер записку з руки вбитого. Але ж якщо це зробив не він, то тільки Елік Каннінгхем і ніхто інший, бо на той час, коли його батько спустився вниз, на місце події вже збіглось кілька слуг. Деталь досить суттєва, але інспектор прогледів її, бо почав розслідування з твердою впевненістю, що ці сільські вельможі не мають до вбивства ніякого відношення. Ну, а я дотримуюсь правила ніколи не мати упередженої думки, а слухняно йти за фактами, хоч би куди вони мене вели, тому вже на найпершій стадії розслідування я зрозумів, що на роль, яку відіграв Елік Каннінгхем, дивлюся з недовірою.
Так от, я дуже уважно дослідив ріжок записки, переданий нам інспектором. Мені зразу ж стало ясно, що це частина надзвичайно цікавого документа. Ось відірваний клапоть. Чи не помічаєте ви в ньому чогось такого, що може навести на певні роздуми?
— Почерк має якийсь незвичайний вигляд,— зауважив полковник.
— Любий сер! — вигукнув Холмс.— Не може бути ніякого сумніву, що записку писало дві особи — через слово. Коли я зверну вашу увагу на енергійні букви "t" в словах "at" і "to" й попрошу вас порівняти їх з невиразними "t" в словах "guarter" й "twelve", ви зразу ж визнаєте цей факт. Дуже нескладний аналіз цих чотирьох слів дасть вам .іожливість з абсолютною впевненістю сказати, що слоза "learn" і "may" написано твердішим почерком, а слово '"what" — більш м'яким.
— Присягаюсь Юпітером, це ясно як день! — вигукнув полковник.— Але з якої це речі двом особам треба було писати листа в такий спосіб?
— Очевидно, діло було не з чесних, і одна особа, не довіряючи другій, вирішила, що кожному слід взяти в ньому рівну участь, хоч би як усе закінчилось. Далі, з двох осіб, це теж ясно, заводієм був той, хто написав "at" і "to".
— А як ви таке вирахували?
— Ми можемо встановити це з характерних особливостей, які відрізняють один почерк від другого. Але ми маємо ще вагоміші підстави для такого припущення. Якщо ви уважно вивчите цей клаптик паперу, то дійдете висновку, що особа з більш твердим почерком писала всі свої слова першою, залишаючи порожні місця, в які друга особа вписувала свої. Ці пропуски не завжди були достатніми, і ви можете бачити, що другій людині важко було втулити своє слово "quarter" між словами "at" і "to", а це показує, що вони вже були написані раніше. Особа, яка написала всі свої слова першою, і є той, хто спланував справу.
— Блискуче! — вигукнув містер Ектон.
— Але все це — речі нескладні,— мовив Холмс.— А втім, зараз ми підходимо до пункту, який для нас дуже важливий.