Запах кімнати й запах Ненсі були мов лампа й гніт: вони ніби чекали одне на одного, щоб їх стало чути. Ненсі засвітила лампу, зачинила двері й засунула засув.
Вона дивилася на нас і вже не розмовляла так голосно.
— Що ми робитимем? — спитала Кедді.
— А що ви хочете? — сказала Ненсі.
— Ти казала, що нам буде весело, — мовила Кедді.
В халупі Ненсі було ще щось, крім неї і самої халупи. Навіть Джейсон відчував його.
— Я не хочу тут сидіти, — сказав він. — Я хочу додому.
— Ну, то йди, — сказала Кедді.
— Я не хочу йти сам, — сказав Джейсон.
— Зараз ми будемо гратися, — сказала Ненсі.
— У що? — опитала Кедді.
Ненсі стояла біля дверей і дивилася на нас, але очі в неї були порожні, немов нічого не бачили.
— А ви в що хотіли б? — спитала вона.
— Розкажи нам казку, — мовила Ї^едді. — Ти вмієш розповідати казки?
— Умію, — сказала Ненсі.
— Ну, то розкажи, — мовила Кедді.
Ми дивилися на Ненсі.
— Ти не знаєш ніяких казок, — мовила Кедді.
— Ні, знаю, — сказала Ненсі. — Зараз розповім.
Вона сіла на стілець біля плити. Там було трохи жару, і Ненсі роздмухала його. Навіть знялося полум'я. Вона почала розповідати казку. Вона так розповідала й дивилася на нас, немов і голос, і очі були не її, а чиїсь чужі. Наче вона сама була десь інде, на щось очікувала в іншому місці, не тут. Вона була десь поза халупою.
Голос і тіло Ненсі були тут, та Ненсі, що пролазила під колючим дротом з клунком білизни на голові, який плив над нею, мов повітряна куля, була в халупі. Але тільки голос і тіло.
— ... І ось королева підійшла до яру, де сховався лихий чоловік. Підійшла та й каже: "Як би мені перебратися через цей яр", каже...
— Який яр? — спитала Кедді. — Такий, як наш? А чого королева йшла через яр?
— Щоб попасти додому, — сказала Ненсі. Вона дивилася на нас. — їй треба було перейти яр, щоб швидко попасти додому її засунути на засув двері.
— А чого вона хотіла швидко попасти додому й засунути на засув двері? — спитала Кедді.
4 Ненсі дивилася на нас. Вона замовкла. Тільки дивилася на пас. Джейсон сидів у неї на колінах, і його ноги витикалися з коротких штанців.
— Це погана казка, — сказав він. — Я хочу додому.
— Справді, треба йти, — сказала Кедді й підвелася з долівки. — Нас уже, мабуть, шукають.
Вона рушила до дверей.
— Ні, не відчиняй, — сказала Ненсі.
Вона швидко випередила Кедді, але не торкнулася до дерев'яного засува.
— Чому? — спитала Кедді.
— Ходімо до світла, — сказала Ненсі. — Нам буде весело. Не йдіть ще.
— Треба йти, — мовила Кедді. — Хіба що буде дуже весело.
Вони з Ненсі вернулися до плити.
— Я хочу додому, — сказав Джейсон. — Я розповім мамі.
— Я знаю іншу казку, — мовила Ненсі.
Вона стояла біля лампи й дивилася на Кедді, але очі в неї закочувались так, як, буває, вони закочуються, коли вмостиш паличку на носі й дивишся, щоб вона не впала. Ненсі треба було дивитися на Кедді згори вниз, а її очі однаково закочувались так, ніби вона дивилася вгору на паличку.
— Я не буду слухати, — сказав Джейсон. — Я тупатиму ногами.
— Це гарна казка, — мовила Ненсі. — Краща за попередню.
— Про що вона? — спитала Кедді.
Ненсі стояла біля лампи. Вона трималася рукою за скло, і проти світла рука здавалася довгою і темною.
— Ти взялася рукою за гаряче скло, — сказала Кедді. — Тобі не пече?
Ненсі глянула на руку й поволі відвела її. Вона стояла, дивилася на Кедді й крутила рукою так, ніби вона була причеплена на мотузці.
— Краще робімо щось інше, — сказала Кедді.
— Я хочу додому, — сказав Джейсон.
— Зараз будемо смажити кукурудзу, — сказала Ненсі. Вона глянула на Кедді, потім на Джейсона, потім на мене, потім знов на Кедді. — В мене є трохи кукурудзи.
— Я не люблю кукурудзи, — сказав Джейсон. — Я люблю цукерки.
Ненсі глянула на Джейсона.
— Я дам тобі потримати сковороду, — сказала вона, все ще крутячи довгою, м'якою, наче без кісток, темною рукою.
— Добре, я трохи посиджу, якщо буду тримати сковороду, — сказав Джейсон. — Кедді не вміє тримати її. Я знов захочу додому, якщо сковороду триматиме Кедді.
Ненсі поворушила в плиті жар.
— Глянь.те, Ненсі бере жар просто руками,-сказала Кедді.— Що з тобою, Ненсі?
— У мене є кукурудза, — сказала Ненсі. — Трохи б.
Вона витягла сковороду з-під ліжка. Сковорода була поламана. Джейсон почав плакати.
— Ми не насмажимо кукурудзи, — сказав він.
— Нам однаково треба вже йти додому, — сказала Кедді. — Ходімо, Квентіне.
— Почекай, — сказала Ненсі. — Почекай. Я зараз полагоджу сковороду. Хіба ти не хочеш мені допомогти?
— Та я не хочу кукурудзи, — сказала Кедді. — Вже дуже пізно.
— То ти мені поможи, Джейсоне, — сказала Ненсі. — Поможеш, правда?
— Ні, — сказав Джейсон. — Я хочу додому.
— Ну чого ти, — сказала Ненсі. — Чого. Ось дивися, що я робитиму. Я полагоджу сковороду так, що Джейсон триматиме її і буде смажити кукурудзу.
Вона взяла шматок дроту і скрутила сковороду.
— Вона не триматиметься, — сказала Кедді.
— Триматиметься, — сказала Ненсі. — Ось побачиш. А тепер поможіть мені налущити кукурудзи.
Кукурудза також була під ліжком. Ми лущили її, а Ненсі помагала Джейсонові тримати сковороду над вогнем.
— Вона не лопає, — сказав Джейсон. — Я хочу додому.
— Почекай, зараз лопатиме, — сказала Ненсі. — І нам буде весело.
Вона сиділа біля самої плити. Гніт у лампі був так високо підкручений, що вона аж чаділа.
— Чому ти не вкрутиш ла'мпу? — спитав я.
— Хай чадить, — сказала Ненсі. — Я потім вичищу скло.
Почекайте, зараз кукурудза почне лопати.
— Щось вона не хоче лопати, — сказала Кедді. — І нам однаково треба йти додому. Мама й тато хвилюватимуться.
— Ні, — мовила Ненсі. — Зараз лопатиме. Ділсі скаже, що ви пішли зі мною. Я так довго працювала на вас, що вони не розсердяться. Почекайте. Вона от-от почне лопати.
Джейсонові попав в очі дим, він заплакав і впустив сковороду в жар. Ненсі взяла мокру ганчірку й витерла Джейсонові обличчя.
але він не перестав плакати.
— Годі тобі, — сказала Ненсі. — Ну годі.
Та Джейсон плакав далі. Кедді витягла з жару сковороду.
— Усе згоріло, — сказала вона. — В тебе є ще кукурудза, Ненсі?
— А ви хіба не всю всипали в сковороду? — спитала Ненсі.
— Всю, — сказала Кедді.
Ненсі глянула на Кедді. Тоді взяла сковороду, висипала кукурудзу в пелену й почала перебирати її. Ми дивились, як рухалися її довгі темні пальці.
— Більше в тебе немає кукурудзи? — спитала Кедді.
— Є, — сказала Ненсі. — Є. Ось гляньте, ця не згоріла. Треба ті'льки...
— Я хочу додому, — сказав Джейсон. — Я все розповім мамі.
— Тихо, — сказала Кедді. — Хтось іде.
Ми прислухались. Ненсі вже була обернена до замкнених дверей, її очі наповнились червоним відблиском від лампи.
І враз Ненсі знов почала стиха чи то співати, чи плакати. Вона сиділа біля вогню, і її довгі руки звисали поміж коліньми; на обличчі в неї раптом з'явилися великі краплі, вони скочувались до підборіддя, і кожна блищала від жару, немов іскра, поки спадала вниз.
— Вона не плаче, — сказав я.
— Ні, не плачу, — сказала Ненсі. Очі в неї були заплющені. — Я не плачу. Хто там?
— Я не знаю, — сказала Кедді. Вона підійшла до дверей і виглянула надвір.— Тепер ми підемо додому. Це тато.
— Я все розповім,:— сказав Джейсон.— Це ви мене потягли з собою.
По обличчі в Ненсі й далі котилися краплі. Вона обернулася на стільці.
— Слухайте, скажіть йому. Скажіть, що ми будемо гратися.
Що я погляжу ваю до ранку. Скажіть, нехай він дозволить мені •піти з вами й переночувати у вас на підлозі. Скажіть, що мені не треба сінника. Нам буде весело. Ви пам'ятаєте, як нам того разу було весело?
— Мені не було весело,-сказав Джейсон.-Ти мені напустила в очі диму, і вони щемлять. Я все розповім.
5 Зайшов батько. Він глянув на нас. Ненсі не підвелася з стільця.
— Скажіть йому, — попросила вона.
— Я не хотів іти сюди, — сказав Джейсон. — А Кедді нас потягла.
Батько підійшов до плити. Ненсі звела на нього очі.
— Хіба ти не можеш піти до тітки Рейчел і в неї переночувати? — сказав батько.
Пенсі дивилася на нього, звісивши руки поміж коліньми.
-Його тут немає, — сказав батько. — Я б побачив. Ніде не видно ані душі.
— Він у яру, — сказала Ненсі. — Очікує в яру.
— Пусте, — сказав батько. Він глянув на Ненсі. — Звідки ти знаєш, що він там?
— Він лишив мені знак, — сказала Ненсі.
— Який знак?
— Свинячу кістку з закривавленим м'ясом. Вона була отут на столі, біля лампи, коли я прийшла. Він надворі. Як ви підете, буде по мені.
— Як буде по тобі? — спитала Кедді.
— Я не наклепник, — сказав Джейсон.
— Пусте, — сказав батько.
— Він надворі, — сказала Ненсі. —Дивиться тепер у вікно й чекає, поки ви підете. Тоді буде по мені.
— Пусте, — сказав батько. '— Замкни хату, і ми проведемо тебе до тітки Рейчел.
— Це нічого не дасть, — сказала Ненсі. Вона вже не дивилася на батька, зате він дивився на неї, на її довгі, безвільні, неспо кійні руки. — Дарма відкладати.
— То що ти думаєш робити? — спитав батько.
— Не знаю, —. сказала Ненсі. ~ Що я можу зробити? Тільки відкласти. А це нічого не дасть. Мабуть, так мені судилося, а що має статися, те не мине.
— Що не мине? Що тобі судилося? — опитала Кедді — Нічого, — сказав батько. — Вам пора спати.
— Я не хотів іти, а Кедді мене потягла, — сказав Джейсон.
— Іди до тітки Рейчел, — сказав батько.
— Це нічого не дасть, — сказала Ненсі. Вона сиділа біля плити, впершись ліктями в коліна й опустивши руки. — Я навіть у вашій кухні і то не була в безпеці. Якби я навіть спала на підлозі біля ваших дітей, однаково вранці мене знайдуть закривавлену і...
— Цить, — сказав батько. — Замкни двері, погаси світло й лягай спати.
— Я боюся темряви, — сказала Ненсі. — Не хочу, щоб це сталося в темряві.
— То як, ти сидітимеш цілу ніч з лампою? — спитав батько.
І враз Ненсі знов почала чи то співати, чи то плакати. Вона сиділа коло плити, опустивши довгі руки поміж коліньми.
— А хай йому біс, — сказав батько. — Ходімо, діти. Вам давно пора спати.
— Коли ви підете, буде по мені, — сказала Ненсі. Тепер вона говорила спокійніше, і обличчя в неї стало спокійніше, і руки також. — Принаймні я вже виплатила містерові Лавледі гроші на труну.
Містер Лавледі був низенький, брудний чоловічок, що збирав у негрів страхові внески. Він щосуботи вранці обходив негритянські халупи та кухні білих, і негри здавали йому по п'ятнадцять центів.