Йому не змогли завадити зусилля ессенів, що вчили християнству до християнства, або, навпаки, зводили його до догматичної релігії й оволодіння сучасною наукою. І навіть якщо деякі з намірів Мудреців випадково зазнавали невдачі, бо не було узгодженості мас, навряд чи варто сумніватися, що самі ці задуми були чудові, бо похопили від тих хто володів глибокою мудрістю, збереженою у віках і тисячоліттях. Легендарні махатми Гімалаїв це не усамітнені посвятники, а члени Братства за духовне відродження людства. Зрештою, саме в цьому і полягає суть віри народів Індії й Тібету.
2. ДОЛИНА БЕЗСМЕРТНИХ
Стало вже звичним вважати міф гарним, але неправдивим уявленням первісних народів про походження світу й людини. Це слушно лише до певної міри. Однак є міфи, які розповідають про легендарні міста й легендарних героїв. Але усна й писемна традиція знає чимало випадків, коли ці міфи виявлялися правдою.
Коли Генріх Шліман заявив, що вірить Гомеровій "Іліаді" і вирушає на пошуки легендарної Трої, вчені кола підняли його насміх, бо Троя вважалася лише гарною казкою. А Шліман відкрив не одну, а цілих дев'ять Трой —одна на одній, поглинутих землею! Він знайшов інкрустовані слоновою кісткою шкатулки, повні золотих браслетів, чаш, сережок —щедра винагорода за його першопрохідництво в археології!
Згодом Шліман вирішив повторити шлях Агамемнона, переможця Трої, назад до Греції. Дослідник прагнув знайти ті військові трофеї, що їх греки захопили в переможеному місті. Отак Шліман потрапив до Мікен, де й відкопав цілі скарби золотих і срібних речей. І хоча вони належали не Агамемнону, а іншому цареві, Шліман довів реальність стародавньої легенди про Трою. Його дослідження остаточно революціонізували історію й археологію.
Артур Еванс і собі допустив раціональне зерно в легенді про крітського Мінотавра. Його розкопки відкрили світові велетенський палац царя Міноса, з яким тепер захоплено знайомляться тисячі туристів, що приїздять на Кріт.
Вавілонські таблички й пізніші тексти Біблії оповідають про Вавілонську вежу. 1898 року Роберт Кольдевей відкопав місто в Месопотамії і відкрив там давній зіккурат. І ще один міф став, історичним фактом.
Вчені й хроністи Стародавнього Китаю з винятковою точністю фіксували астрономічні явища, такі як сонячні плями, нові зірки, комети тощо. Така ж точність властива і їхнім історичним записам, навіть коли здається, що в них просто неймовірні факти. Згадаймо, що 547 р. до н. е. один китайський історик відмовився всупереч істині прославляти свого імператора і за це
був страчений.
Згідно з найдавнішими китайськими текстами, Ну і Куа, азіатські прототипи Адама та Єви, народилися в горах Куньлуня в пустельному районі Центральної Азії. Важко збагнути, чому китайський Едем розташувався в такому малопридатному місці. А проте є дані, що в далекі часи пустеля Гобі, можливо, була внутрішньою водоймою серед родючих земель. Тоді цілком правомірно, що китайці мусили оселити перших людей на Землі в провінції Шаньдун чи в долині ріки Янцзи. Це повір'я має глибоке коріння й постійно повторюється в хроніках і текстах Піднебесної імперії.
Величний Куньлунь, вершини якого вкривають лід і сніг, у китайській міфології вважався оселею Безсмертних. Азіатським Олімпом правила Сі-ван-му, Мати-володарка Заходу. Китайські вчені не можуть пояснити, чому їхній Олімп знаходиться так далеко від власне Китаю. До недавнього часу мало який китаєць наважувався на подорож у цю віддалену малонаселену провінцію, де жили вороже настроєні до них тібетці й монголи. Чи можна вірогідно пояснити цю легенду?
Дев'ятиповерховий палац Сі-ван-му, за описами, був з чистого нефриту. Його оточував прекрасний сад, де росло персикове дерево Безсмертя. Воно цвіте й родить лише раз на шість тисяч років. Тільки найрозумніші та найморальніші чоловіки й жінки могли споживати ці чудесні фрукти, що оберігають від смерті і дають вічну молодість. Чарівна музика повнила палац, а його мешканці пили еліксир молодості з водограю вічного життя. Так запевняють китайські оповідачі.
У цьому гірському масиві, згідно з легендою, лежить прекрасна долина, захищена від стужних вітрів. Для того, хто добувався долини, колесо перероджень зупиняється, і вони досягають нірвани —кажуть північні буддисти. Сі-ван-му має ще інше ім'я —її називають Гуаньінь, або богинею милосердя. У Китаї та Японії її часто зображають тисячорукою і тисячоокою, що має символізувати її прагнення допомогти людству. Гуаньінь іноді називають "Та, що дослухається до крику Світу", "Богиня, що звертає погляд на Світ", "Милосердна захисниця". Для буддистів вона —подруга Авалокітешвари, саме вона дала людству молитву серця "Ом мані падме хум ("О ти, скарбе в лотосі)". У Тібеті й Непалі її часто називають Білою Тарою, або Долмою.
Китайці кажуть, що помічники Сі-ван-му довершені істоти, які не старіють і не вмирають. Вони сповнені мудрості й міці, допомагають Золотій Матері в її гуманній діяльності.
Вважається, що Безсмертні здатні мандрувати своєю волею по Всесвіту, з одного світу в інший і навіть жити на віддалених зірках. Досить дивна концепція як для давнини, бо вона, по суті, відтворює сучасну ідею космічних мандрів. З іншого боку, якщо ця концепція —проекція розуму на далеку космічну систему, то не менш дивно, що стародавні китайці взагалі могли уявити собі таку можливість, оскільки в їхню епоху ніщо не свідчило про безконечність космосу.
Стародавні книги Піднебесної описують легендарну епоху Синів Неба, що з'явились як зичливі носії культури в третьому тисячолітті до нової ери. Саме тоді мали місце дивні астрономічні явища, як, скажімо, падіння великої зірки на Острів Квітів, що його радянський філолог 1. Лисевич розміщує в пустелі Гобі ("Азия й Африка сегодня", 1974, No 11).
Радянський учений вважає, що цей міф відбиває дійсний спуск на світанку історії космічного корабля з інопланетними посланцями в Центральній Азії. Ця легенда зі старовинного китайського тексту стає ще більш значущою, коли ми взнаємо про Білий Острів, де перебували безсмертні йоги, про яких згадують індійські джерела.
Легенда про обитель Безсмертних досить дивна. Ще великий мудрець Лао-цзи, який народився близько 604 р. до н.е. і написав класичну книгу "Дао де цзін", основу даосизму, як вважають, наприкінці свого довгого життя полишив Центральний Китай і подався в країну Сі-ван-му. І сьогодні існує безліч статуеток великого мудреця, що на спині буйвола вирушає у легендарну країну на Заході. Можливо, це пояснює, чому жоден китайський історик не знає, де і коли помер цей уславлений мудрець.
З історичних записів випливає, що не лише Лао-цзи вирушав у подорож до далекого Куньлуня через Гобі. Згідно з давньокитайськими джерелами, імператор Му з династії Чжоу (1001--946 рр. до н. е) прославився тим, що удостоївся аудієнції в богині Сі-вань-му на березі Яшмового озера в горах Куньлуня. Інша хроніка оповідає про раптову появу богині Заходу в палаці імператора Ву-Ті з династії Хань (140--86 рр. до н.е.).
Ко Юань, або Цю Янь, вчений даосист III сторіччя, пише про власні філософські відкриття. Він підкреслює, що таємне знання ніколи не було доступним для просто цікавих з-посеред освічених людей цього грішного світу, і каже, що потрібно знестися над Землею, аби зрозуміти це вчення. Крім того, він знав, де знаходиться джерело даосизму —воно, на його думку, прийшло з царства божественної володарки Заходу.
Протягом століть легенду про землю Матері-володарки Заходу, де перебувають велети духу, постійно повторюють китайські автори. А чи не алегорія це ізольованої місцини в Центральній Азії, де живуть досконалі люди? Вивчення історії і літератури Китаю справді допускає таку можливість.
Архіви Ватікану зберігають чимало донесень католицьких місіонерів про таємничі депутації за останні півтори сотні років, що їх відправляли китайські імператори до Духів гір.
Вважалося, що ці загадкові істоти мешкають у Наньшані або горах Куньлунь. Їх описують як таких, що мають щільне видиме тіло, проте без плоті та крові. Чи не є вони штучними надлюдьми з кристалізованої матерії, інакше кажучи —богами, породженими духом? Індійські тексти також говорять про можливості, що ними володіють божественні істоти,-ставати важчими й щільнішими, чи, навпаки, легшими й ефірнішими.
Про цю загадку повідомляє і єпископ Делаплас у своїх "Анналах поширення віри", опублікованих понад сто років тому.
Депутації виряджалися з Пекіна імператором, як правило, в кризові роки, коли він вагався прийняти остаточне рішення.
Хроніки, що описують ці посольства мандаринів і священиків двору імператора Піднебесної до Геніїв гір, читаються більш ніж дивно. Кого сподівалися зустріти посланці імператора на снігових вершинах Куньлуня? Навряд, щоб вони гналися за недосяжним. Частка правди, певно, схована між рядків цих історичних документів. Якщо це так, то фантастичні, поетично прикрашені описи палацу Сі-ван-му в країні Безсмертних можуть виявитися такою ж реальністю, як і описи Палацу Неба в Пекіні.
В III і II ст. до н. е. китайські імператори посилали великі, добре споряджені експедиції углиб Центральної Азії —шукати схованих від світу Безсмертних і Царицю-Матір Заходу.
Щоб зрозуміти відрегульованість державної машини Давнього Китаю і точність записів ЇЇ чиновників, наведемо такий приклад з життя Піднебесної: за переписом 1--II вв. н. е., в Китаї жило 59 594 978 громадян. І якщо записи про імператорські депутації в Долину Безсмертних удвічі перебільшені, усе ж вони заслуговують на пильну увагу.
Китайський пантеон мав чітку ієрархію богів, напівбогів і смертних. Скажімо, Цінь-жень був чоловіком, що випив еліксир безсмертя й пішов у гори. Саме ім'я Цінь-жень означає "горець".
Західний Рай, що називався Сі Тієн, був місцем, де осяяні душі уникали колеса перероджень. Це країна розкошів і блаженства. У місцевих віруваннях Сі-ван-му, Цариця-Мати Заходу, часто ототожнюється з Гуаньінь, богинею милосердя, а також з Авалокітешварою Милосердним. Попри різні імена й атрибути цих божеств, Західний Китай з його високими горами вважається місцем Добра і Мудрості.
Даосисти вірять в існування країни Тебу, найпрекраснішої в світі, захованої між Сичуанем і Тібетом, де снігові хребти оточують вузькі долини з стрімкими потоками й водоспадами.