Гаррі Поттер не повинен ризикувати собою. Він надто важливий для всіх, паничу!
— Які найжахливіші речі? — відразу запитав Гаррі. — Хто їх задумав?
Добі кумедно похлинувся, а тоді шалено забився головою об стіну.
— Годі! — вигукнув Гаррі, схопивши ельфа за руку. — Ти не можеш сказати, я розумію. Але чому попереджаєш мене? — Раптом у нього в голові промайнула не надто приємна думка. — Стривай, а це не пов'язане як небудь з Вол… перепрошую, з Відомо Ким? Просто кивни і все, — додав він поспіхом, бо голова Добі знову небезпечно наблизилася до стіни.
Добі заперечно похитав головою:
— Ні, це не Той Кого Не Можна Називати, паничу. Добі вирячив очі й немов намагався натякнути на щось, та Гаррі ніяк не міг здогадатися.
— Може, у нього є брат, га?
Добі захитав головою, а його очі стали ще більші.
— Ну, тоді я не знаю, хто ще спроможний загрожувати мені у Гоґвортсі, — сказав Гаррі. — Адже там є Дамблдор, — ти ж знаєш, хто такий Дамблдор?
Добі шанобливо схилив голову.
— Албус Дамблдор — найкращий директор за всю історію Гоґвортсу. Добі це знає, паничу. Добі чув, що Дамблдор своєю силою не поступався Тому Кого Не Можна Називати в пору його розквіту. Але, паничу, — Добі перейшов на змовницький шепіт, — є сили, що їх Дамблдор не… сили, що їх жоден порядний чарівник…
І, перше, ніж Гаррі встиг його зупинити, Добі зіскочив з ліжка, схопив настільну лампу і почав лупцювати себе по голові, пронизливо скрикуючи.
Внизу зненацька запала тиша. Через дві секунди Гаррі, серце якого несамовито гупало, почув, як дядько Вернон вийшов у коридор і гукнув:
— Мабуть, Дадлі знову не вимкнув телевізора. От шибеник малий!
— Мерщій!.. У шафу! — зашипів Гаррі, схопив Добі, запхнув його туди, зачинив дверцята і кинувся на ліжко саме тієї миті, коли повернулася дверна клямка.
— Що… ти… в біса… тут виробляєш? — прохрипів, зціпивши зуби, дядько Вернон, дивлячись упритул на Гаррі. — Ти щойно перепаскудив мені анекдот про те, як японці грають у гольф. Ще один звук, і ти, хлопче, пошкодуєш, що народився!
Він рішуче попрямував із кімнати.
Гаррі, тремтячи зі страху, випустив Добі з шафи.
— Бачиш, як тут мені? — сказав Гаррі. — Бачиш, чому мені треба вертатися до Гоґвортсу? Це єдине місце, де я маю… ну… думаю, що маю, друзів…
— Друзів, які навіть не пишуть Гаррі Поттеру? — лукаво запитав Добі.
— Я думаю, вони просто… Стривай! — раптом спохмурнів Гаррі. — Звідки ти знаєш, що мої друзі мені не пишуть?
Добі зачовгав ногами.
— Гаррі Поттер не повинен сердитися на Добі… Добі робив це з найкращих міркувань…
— Ти перехоплював мої листи?
— Добі має їх із собою, — відповів ельф. Спритно відступивши чимдалі від Гаррі, він витяг з під своєї наволочки велику паку конвертів. Гаррі міг розрізнити рівненький почерк Герміони, невиразне Ронове письмо і навіть закарлючки, які нашкрябав, мабуть, Геґрід, гоґвортський лісник.
Добі тривожно кліпав очима.
— Гаррі Поттер не повинен сердитися… Паничу, Добі сподівався… що Гаррі Поттер подумає, ніби друзі забули про нього… і не захоче вертатися до школи…
Гаррі його не слухав. Він хотів забрати листи, але Добі відскочив від нього.
— Паничу, Гаррі Поттер отримає їх, якщо пообіцяє Добі не повертатися до Гоґвортсу. Ой, паничу, ви не повинні наражатися на ту небезпеку! Скажіть, що не повернетеся, паничу!
— Ні, — розсердився Гаррі. — Віддай мені листи моїх друзів!
— Тоді Гаррі Поттер не лишає мені іншого виходу, — засмучено вимовив ельф.
Гаррі не встиг навіть ворухнутися, а Добі вже кинувся до дверей у спальню, відчинив їх — і помчав сходами донизу.
Гаррі, якому закрутило в животі й пересохло в роті, кинувся за ним, намагаючись бігти якомога тихіше. Він перестрибнув останні шість сходинок, по котячому приземлився на килим у коридорі і роззирнувся, шукаючи Добі. З їдальні долинав голос дядька Вернона: "…розкажіть Петунії той смішний анекдот про американських слюсарів, містере Мейсоне, їй так кортить почути…"
Гаррі побіг коридором до кухні й відчув, як йому опустилося серце.
Пудинг, цей витвір тітки Петунії, шедевр із вершків і зацукрованих фіалок, висів у повітрі під стелею. Добі сидів у куточку на серванті.
— Ні! — прохрипів Гаррі. — Благаю, вони приб'ють мене…
— Гаррі Поттер повинен пообіцяти, що не повернеться до школи.
— Добі, будь ласка!
— Обіцяйте, паничу!
— Не можу!
Добі з розпачем подивився на Гаррі:
— Тоді, паничу, Добі мусить це зробити, для власного ж добра Гаррі Поттера.
Пудинг гепнувся на підлогу зі страшенним гуркотом. Тареля, на якій він стояв, розбилася на друзки, а крем і вершки заляпали вікна і стіни. Щось ляснуло, мов батіг, і Добі раптом щез.
З їдальні долинули крики, дядько Вернон увірвався до кухні і побачив там заціпенілого від жаху Гаррі, обляпаного з голови до ніг пудингом тітки Петунії.
Спочатку здавалося, ніби дядько Вернон зможе якось усе владнати ("Це наш племінник… дуже неврівноважений… боїться чужих людей, тож ми лишили його нагорі"). Він затягнув назад до їдальні шокованих Мейсонів, пообіцяв Гаррі, що здере з нього три шкури, коли підуть гості, і жбурнув йому швабру. Тітка Петунія знайшла в холодильнику якесь морозиво, а Гаррі, якого ще й досі тіпало, почав старанно шурувати кухню.
Можливо, дядько Вернон і зумів би домовитися про угоду — якби не сова. Тітка Петунія якраз частувала гостей післяобідніми м'ятними цукерками, коли у вікно їдальні залетіла величезна сова сипуха, скинула на голову місіс Мейсон листа і знову вилетіла. Місіс Мейсон заверещала, як свиня, і вибігла з будинку, вигукуючи щось про божевільних. Містер Мейсон затримався тільки на те, щоб повідомити: його дружина смертельно боїться птахів будь яких форм і розмірів, а він узагалі таких дивних жартів не сприймає.
Гаррі стояв у кухні, стискаючи в руках швабру, немов хотів захиститися нею від дядька Вернона, що насувався на нього, демонічно виблискуючи маленькими очицями.
— Читай! — лиховісно просичав він, розмахуючи листом, що його доставила сова. — Ану читай!
Гаррі узяв листа. Там не було вітань із днем народження.
"Дорогий містере Поттере!
Ми отримали інформацію, що сьогодні о дев'ятій годині дванадцять хвилин вечора у місці Вашого проживання було застосоване заклинання "Політ".
Як Вам відомо, неповнолітнім чарівникам не дозволено вдаватися до чарів за межами школи, тож будь які випадки повторного чародійства з вашого боку можуть призвести до Вашого відрахування зі згаданої вище школи (Постанова 1875 р. про доцільне обмеження чаклунства серед неповнолітніх, параграф В).
Крім того, ми просили б Вас пам'ятати, що будь які чаклунські дії у випадку, коли є ризик, що їх помітять представники нечаклунської спільноти (маґли), — це серйозне правопорушення згідно з 13 ою статтею Статуту про секретність Міжнародної конфедерації чаклунів.
Бажаємо щасливих канікулів!
Щиро Ваша
Мафальда Гопкірк,
Відділ боротьби з надуживанням чарів,
Міністерство магії "
Гаррі відвів очі від листа і проковтнув слину.
— А ти не казав нам, що не маєш права насилати чари поза школою! — прошипів дядько Вернон, в очах якого стрибали божевільні вогники. — Ти забув про це! Мабуть, тобі з голови вилетіло!
Він нахилився над Гаррі, немов величезний бульдог із вишкіреними зубами:
— Ну що ж, маю, хлопче, для тебе новину. Я замкну тебе, і ти ніколи не повернешся до тої школи! Ніколи, а якщо спробуєш звільнитися з допомогою магії — тебе виженуть!
Регочучи, наче маньяк, він поволік Гаррі сходами нагору.
Дядько Вернон дотримав свого слова.
Наступного ранку він заплатив майстрові, який поставив на Гарріне вікно ґрати. Потім власноруч прорізав у дверях до його кімнати маленький, як для кота, отвір і повісив на нього дверцятка, через які тричі на день йому пропихали трохи їжі. Уранці і ввечері Гаррі випускали в туалет. А решту часу він цілодобово був замкнений у своїй кімнаті.
*
Минуло три дні. Дурслі й не збиралися послаблювати режим. Гаррі лежав на ліжку, дивився на сонце, що сідало за ґратами, і сумно міркував про свою подальшу долю.
Що доброго в тому, щоб визволитися звідси з допомогою чарів, якщо за це його виженуть з Гоґвортсу? Але життя на Прівіт драйв ще ніколи не було таким безпросвітним. Тепер, коли Дурслі знали, що не прокинуться раптом уранці якимись кажанами, Гаррі позбувся своєї єдиної зброї. Можливо, Добі врятував Гаррі від страшної небезпеки у Гоґвортсі, але, якщо так і далі піде, то тут на нього, мабуть, чекає голодна смерть.
Скрипнули кошачі дверцятка, і рука тітки Петунії запхнула в кімнату миску консервованого супу. Гаррі, чиї кишки грали голодного марша, зіскочив з ліжка і схопив миску. Суп був холодний, але Гаррі відразу проковтнув мало не півмиски. Тоді підійшов до клітки з Гедвіґою і перехилив миску, висипавши розмоклі овочі, що були там на дні, в її порожню годівницю. Сова настовбурчила пір'я і зиркнула на те все з величезною огидою.
— Нема чого крутити дзьобом, це все, що ми маємо, — понуро сказав Гаррі.
Поклавши спорожнілу миску на підлогу біля отвору, він знову ліг на ліжко, відчуваючи ще дужчий голод, аніж перед тим супом.
Коли припустити, що він через місяць не помре, то що буде, коли він не з'явиться у Гоґвортсі? Чи пришлють когось дізнатися, чом він не приїхав? Чи зможуть вони примусити Дурслів відпустити його? У кімнаті сутеніло. Змучений Гаррі, в чиєму животі бурчало, а в голові крутилися ті самі питання без відповіді, поринув у неспокійний сон.
Йому наснилося, ніби його виставили напоказ у зоопарку, причепивши до клітки табличку "Неповнолітній чарівник".
Люди з за ґрат витріщалися на нього, а він лежав, голодний і знесилений, на солом'яній підстилці. Побачивши у натовпі обличчя Добі, він покликав його на допомогу, але Добі крикнув: Гаррі Поттер тут у безпеці, паничу!" — і щез. Тоді з'явилися Дурслі, а Дадлі почав торохкотіти по ґратах.
— Перестань, — пробурмотів Гаррі, бо це торохкотіння болем озивалося йому в голові. — Дай мені спокій… Я дуже хочу спати!.. Гаррі розплющив очі.
Крізь ґрати на вікні лилося місячне сяйво. І хтось таки справді витріщився на нього з за ґрат: хтось рудий, довгоносий, з веснянками на обличчі. Там, за вікном, був Рон Візлі.
— РОЗДІЛ ТРЕТІЙ —
"Барліг"
— Рон! — прошепотів Гаррі. Він підкрався до вікна і прочинив його, щоб можна було говорити крізь ґрати.